Постанова від 11.06.2020 по справі 911/2266/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2020 р. Справа№ 911/2266/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Припутніцькій Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 11.06.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" та Приватного підприємства "Білявинці" на рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 (повний текст складено 07.02.2020)

у справі №911/2266/19 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Приватного підприємства "Білявинці"

до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"

про стягнення заборгованості

В судовому засіданні 11.06.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 Приватне підприємство "Білявинці" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки.

Позов обґрунтований наступним:

- 20.07.2018 між Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" та Приватним підприємством "Білявинці" укладено Договір поставки меляси (далі Договір) №47-18/03;

- Приватним підприємством "Білявинці" здійснено поставку меляси бурякової відповідачу на загальну суму 17099282,00 грн., чим повністю виконано зобов`язання за договором №47-18/03 від 20.07.2018;

- відповідач оплатив вартість отриманого товару лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 2975288,00 грн.

- отриманий відповідачем товар оплачувався останнім з порушенням вимог, встановлених договором №47-18/03 від 20.07.2018, у зв`язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню, втрати від інфляції та 3% річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/2266/19 позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на користь Приватного підприємства "Білявинці" 175779, 62 грн. втрат від інфляції, 101730, 14 грн. 3% річних, 4162, 64 грн. судового збору. Закрито провадження в частині стягнення 2 675 288, 00 грн. боргу. В решті позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 21.02.2020 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 175 779, 62 грн. втрат від інфляції, в іншій частині рішення залишити без змін.

Апелянт зазначає, що при вирішенні питання щодо стягнення інфляційних втрат, судом не було враховано періодичність сплати основної суми боргу відповідачем, внаслідок чого не має можливості визначити базу нарахування інфляційних втрат.

Апелянт вказує, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Звертає увагу, що оплата за поставлену позивачем продукцію здійснювалась відповідачем періодичними платежами з частотою десять - дванадцять платежів на місяць, відповідно визначити базу нарахування інфляційних втрат у даному випадку немає об`єктивної можливості.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 03.03.2020 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 1 187 233, 77 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення 1 187 233, 77 грн. пені.

Апелянт зазначає, що суд не навів обґрунтування відхилення доводів позивача в частині стягнення пені за неналежне виконання зобов`язання по договору поставки, не звернув уваги на необхідність застосування норм матеріального права, що підлягають застосуванню у даному випадку.

За твердженнями скаржника, з огляду на положення договору, сторонами було узгоджено, що при порушенні зобов`язань відповідальність наступає у відповідності не лише до умов договору, а й безпосередньо умов, визначених у законі (позадоговірна відповідальність).

На думку апелянта, судом не взято до уваги письмові посилання позивача, наведені у процесуальних документах до суду, а також в усних поясненнях представника позивача у судових засіданнях.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача не погоджується з його доводами про відсутність підстав для стягнення пені, оскільки нарахування пені не передбачено умовами спірного договору та враховуючи обов`язковість дотримання такої умови положеннями Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача представник позивача зазначає, що судом при здійсненні розрахунку інфляційних втрат було дотримано всіх норм та вимог чинного законодавства.

Стосовно посилань відповідача на неможливість встановлення бази нарахування на кінець кожного місяця, позивачем зазначено, що в матеріалах справи наявні підписані обома сторонами акти взаєморозрахунків, в яких міститься структурована інформація щодо частини непогашеної основної заборгованості на кінець кожного місяця, а тому базу нарахування встановити можливо. Звертає увагу, що сума основної заборгованості по договору від 20.07.2018 №47-18/3 не була погашена повністю жодним із платежів відповідача, існувала протягом тривалого періоду часу та в цей час відбувалось знецінення грошових коштів, що належать позивачу, неохоплених частковими оплатами відповідача у справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", розгляд справи призначено на 14.05.2020.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Білявинці", розгляд справи призначено на 14.05.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 відкладено розгляд справи на 11.06.2020, враховуючи задоволення заяви відповідача про відкладення розгляду справи внаслідок запровадження карантину в країні.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.06.2020 підтримав доводи своєї апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 1 187 233, 77 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. Заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.06.2020 підтримав доводи своєї апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 175 779, 62 грн. втрат від інфляції, в іншій частині рішення залишити без змін. Заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

20.07.2018 між Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (покупець) та Приватним підприємством "Білявинці" (продавець) укладено Договір поставки меляси (далі Договір) №47-18/03, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупця мелясу бурякову (товар), а покупець приймає належним чином поставлений товар та сплачує його вартість на умовах даного Договору.

Назва товару, орієнтовний обсяг (кількість, вага) та ціна за одиницю товару зазначаються у специфікаціях, що є додатками до Договору та становлять його невід`ємну частину. Найменування, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість кожної окремої партії Товару, що поставляються зазначаються сторонами у видаткових накладних на відповідну партію товару (п. 1.2. Договору).

Орієнтовна загальна сума договору становить 13 000 000,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20%, всього 15600000,00 грн. з ПДВ. Ціна за одиницю товару визначається сторонами у специфікаціях до цього Договору. Остаточна загальна сума Договору складається з суми вартості товару поставленого на умовах цього Договору протягом строку його дії та визначається на підставі накладних підписаних уповноваженим представником покупця. До ціни товару, зазначеної у специфікаціях, входить вартість його транспортування на склад покупця. Оплата за поставлену партію товару здійснюється протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати фактичного отримання товару покупцем. Оплата здійснюється в національній валюті України - гривні, шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця (п.п. 3.1., 3.2., 3.3. Договору).

Поставка кожної окремої партії товару здійснюється відповідно до правил "Інкотермс 2010" на умовах: DDP склад покупця, що знаходиться за адресою Ковалівське МПД ДП "Укрспирт": с. Ковалівка, Монастирський район, Тернопільська область, Україна, 48322 (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору сторони несуть відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання умов Договору, передбачену чинним законодавством України та умовами договору.

Відповідно до п. 9.1., Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31.12.2018 включно, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним здійснено поставку меляси бурякової відповідачу на загальну суму 17 099 282,00 грн., чим повністю виконано зобов`язання за договором №47-18/03 від 20.07.2018. Відповідач оплатив вартість отриманого товару лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 2 975 288,00 грн.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасною оплатою отриманого товару, позивачем нараховано відповідачу 1187233,77 грн. пені, 209340,85 грн. втрат від інфляції та 101 227,13 грн. 3% річних (відповідно до останньої редакції позовних вимог, прийнятих до розгляду ухвалою суду 02.01.2020).

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що останнім регулярно здійснюються оплати в рахунок погашення боргу за договором №47-18/03 від 20.07.2018, а отже сума основного боргу постійно зменшується. Підтверджуючи вищевказані дії, відповідач протягом розгляду даної справи судом, неодноразово подавав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів оплати боргу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегією суддів встановлено, що у позовній заяві позивачем заявлено до стягнення 4 122 350, 51 грн. заборгованості, яка складається з: 2 975 288, 00 грн. основної заборгованості за договором поставки №47-18/03 від 20.07.2018, 910 607, 89 грн. пені, 160 203, 92 грн. інфляційних витрат, 76 250, 70 грн. 3 % річних.

У заяві про збільшення позовних вимог від 21.11.2019 (а.с. 215, т.2) позивач зазначає, що предметом позову є стягнення заборгованості з відповідача в розмірі 4 173 089,75 грн., що складається з 2 675 288, 00 грн. основної заборгованості, 1 187 233,77 грн. пені, 101 227, 13 грн. 3 % річних, 209 340, 85 грн. інфляційних витрат, оскільки під час перебування справи на розгляді в суді першої інстанції відповідачем частково сплачено в рахунок погашення заборгованості по спірному договору 300 000,00 грн., а саме: 50 000, 00 грн. 24.10.2019, 50 000, 00 грн. 30.10.2019, 50 000, 00 грн. 04.11.2019, 50 000, 00 грн. 06.11.2019, 50 000, 00 грн. 15.11.2019, 50 000, 00 грн. 20.11.2019.

У відповіді на відзив відповідача (а.с. 227-231, т.2) позивач заперечує проти клопотання відповідача про зменшення розміру пені та інфляційних санкцій до 30 % від основної суми боргу, просить суд задовольнити позовні вимоги, викладені у заяві про збільшення позовних вимог від 21.11.2019 в сумі 4 073 089,75 грн., яка складається з: 2 575 288, 00 грн. основної заборгованості, 1 187 233, 77 грн. пені, 209 340, 85 грн. інфляційних витрат, 101 227, 13 грн. 3 % річних (враховуючи часткове погашення відповідачем суми боргу).

23.12.2019 від позивача надійшла уточнена позовна заява (а.с. 12-22, т.3), в якій позивачем зменшено позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу за договором поставки №47-18/03 від 20.07.2018 на суму 2 525 288,00 грн. (від суми основного богу, що існувала на момент подання позовної заяви - 2 975 288,00 грн.) та доповнено позовні вимоги вимогою про стягенння 1 777 795, 45 грн. збитків. Зазначено, що первісні підстави позову залишаються незмінними, та лише доповнюються новими обставинами із посиланням на відповідні норми матеріального права.

Таким чином, в остаточній редакції позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 3 675 597, 20 грн. заборгованості, яка складається з: 400 000, 00 грн. основної заборгованості по договору, 1 187 233, 77 грн. пені, 209 340, 85 грн. інфляційних витрат, 101 277, 13 грн. 3 % річних, 1 777 795, 45 грн. збитків.

28.12.2019 від представника позивача надійшли письмові пояснення (а.с. 84-86, т.3), в яких останній просить стягнути 400 000,00 грн. основної заборгованості по договору, 1 187 233,77 грн. пені, 209 340,85 грн. інфляційних втрат, 101 227,13 грн. 3% річних та 1 777 795,45 грн. збитків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.01.2020 прийнято до розгляду разом з позовною заявою заяву б/н від 21.11.2019 про збільшення позовних вимог. Відмовлено у прийнятті до розгляду разом з позовною заявою уточнену позовну заяву в частині стягнення збитків у розмірі 1 777 795,45 грн. Вирішено розглядати позовні вимоги у наступній редакції: стягнути з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на користь Приватного підприємства "Білявинці" заборгованість за договором поставки № 47-18/03 від 20.07.2018, що складається з 2675288,00 грн. основної суми боргу, 1187233,77 грн. пені, 209340,85 грн. втрат від інфляції, 101227,13 грн. 3% річних та судового збору у розмірі 63756,26 грн. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Питання щодо збільшення або зменшення розміру позовних вимог врегульовані п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України шляхом подання відповідних заяв до суду у межах підготовчого провадження, водночас, подання до суду уточненої позовної заяви з метою збільшення або зменшення позовних вимог, чинним процесуальним законодавством не передбачено. Аналогічна ситуація стосується і заяв про зміну предмету або підстав позову, яка врегульована ч. 3 ст. 46 ГПК України.

Місцевий господарський суд дійшов вірних висновків про відмову у прийнятті до розгляду разом з позовною заявою уточнену позовну заяву в частині стягнення збитків у розмірі 177 7795,45 грн., оскільки в цій частині позивачем було фактично змінені (доповнені), як предмет так і підстави позову, позовні вимоги доповнені вимогою (стягнення збитків у розмірі 1777795,45 грн., що пов`язані з виконанням договору з третьою особою №7ПМ/18 від 26.07.2018), яка має самостійний предмет та підстави доказування, водночас, в силу положень ч. 3 ст. 46 ГПК України позивач має право змінити лише або предмет або підстави позову, зміна одночасно обох вказаних складових не передбачена процесуальним законом.

У договорі поставки № 47-18/03 від 20.07.2018 немає жодної прив`язки до договору №7ПМ/18 від 26.07.2018 (з виконанням якого позивач пов`язує понесені ним збитки) стосовно взаємозаліків, розрахунків тощо.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги, що в остаточній заяві позивача щодо позовних вимог та в поясненнях до неї, було зменшено позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу за договором поставки №47-18/03 від 20.07.2018 на суму 2 525 288,00 грн.

Таким чином, на момент закриття підготовчого засідання 02.01.2020, розгляду підлягали вимоги про стягнення з відповідача 400 000, 00 грн. заборгованості за договором поставки, 1 187 233,77 грн. пені, 209 340,85 грн. втрат від інфляції, 101 227,13 грн. 3% річних та 63 756,26 грн. судового збору.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З матеріалів справи вбачається, що всі господарські операції між позивачем та відповідачем оформлені належним чином первинними бухгалтерськими документами у вигляді видаткових накладних.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем відповідно до видаткових накладних поставлено відповідачу товар на суму 17099282,00 грн. (копії накладних містяться в матеріалах справи), з якої, на час звернення з позовом, неоплаченою залишилась сума у розмірі 2 975 288,00 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач в процесі розгляду даної справи судом, оплатив вартість поставленого товару в повному обсязі (2 975 288,00 грн.), вказана обставина підтверджується поданими до суду відповідачем банківськими виписками, платіжними дорученнями, а також підписаними сторонами актами звірки взаємних розрахунків за періоди з 20.07.2018 по 30.09.2018 та з 01.10.2018 по 31.12.2019 (вказані докази наявні в матеріалах справи). Крім того, позивач у судовому засіданні підтвердив, що відповідачем повністю сплачена сума основного боргу.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції сплачено всю суму основного боргу по договору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриваючи провадження у справі в частині стягнення з відповідача 2 675 288,00 грн. боргу за відсутністю предмету спору, місцевим господарським судом не було взято до уваги, що позивач зменшив свої вимоги на суму 2 575 288, 00 грн., та відповідно до уточненої позовної заяви заявлена до стягнення сума основного боргу складала 400 000, 00 грн.

Враховуючи викладене, підлягає закриттю за відсутністю предмету спору провадження у справі щодо стягнення з відповідача 400 000, 00 грн. основного боргу за договором поставки № 47-18/03 від 20.07.2018, а не в частині стягнення 2 675 288, 00 грн., я помилково зазначено судом.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1 187 233,77 грн. пені колегія суддів зазначає наступне.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відтак, виникнення у позивача права на нарахування пені за прострочення відповідачем виконання зобов`язань виникає на підставі згоди сторін, тобто, погодженням сторін розміру та права на нарахування даного виду неустойки умовами договору, водночас, у договорі поставки №47-18/03 від 20.07.2018 відсутні посилання на розмір та порядок нарахування пені.

При цьому доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо правомірності нарахування та стягнення з відповідача пені, з огляду на приналежність відповідача до державного сектору економіки, та визначення у законі відповідальності у максимальному розмірі - подвійній обліковій ставці НБУ від суми заборгованості (пеня), що є тією мірою відповідальності, яка в будь - якому випадку застосовується до підприємств у разі порушення ним зобов`язань, спростовуються наступним.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією .

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

Як вбачається з договору поставки №47-18/03 від 20.07.2018, сторонами не досягнуто згоди щодо нарахування пені. У зв`язку з цим, судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 187 233,77 грн. пені.

Щодо вимог позивача про стягнення 101 227,13 грн. 3% річних та 209 340,85 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції було перевірено уточнений розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних та встановлено, що він є частково арифметично не вірним, позаяк, позивачем некоректно враховано оплати відповідача, у зв`язку з чим, також, невраховані періоди, де нарахування 3% річних здійснювалось за 1 день (з 09.01.2019 по 09.01.2019; з 10.01.2019 по 10.01.2019 тощо), тобто, дата, станом на яку надійшла оплата від відповідача, не враховується у період, на який нараховується 3% річних на попередню суму боргу (без врахування даної оплати), водночас, новий період нарахування виникає (на нову - меншу суму боргу) в день відповідної оплати та закінчується днем, що передує дню здійснення наступної оплати.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за заявлений позивачем період з 20.12.2018 по 20.11.2019 з урахуванням всіх оплат відповідача, судом першої інстанції встановлено, що розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 101 730,14 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Як вбачається з заяви про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, позивач просить стягнути з відповідача 101 227,13 грн. 3 % річних.

Дійшовши висновку, що розмір 3% річних за заявлений до стягнення період становить 101 730, 14 грн., місцевий господарський суд вийшов при постановленні рішення за межі позовних вимог і стягнув суму 3 % річних у більшому розмірі, ніж заявлено позивачем.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунки 3% річних за період з 20.12.2018 по 20.11.2019 з урахуванням проведених відповідачем оплат, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення 101 227,13 грн. 3% річних.

При цьому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що уточнений розрахунок позивача щодо нарахування втрат від інфляції є частково арифметично не вірним, позаяк, вказаний розрахунок проводився без урахування рекомендацій, викладених у листі Вищого господарського суду України 17.07.2012 № 01-06/928/2012, відповідно до ч. 2 якого при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 у справі № 52/30).

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період з 20.12.2018 по 20.11.2019 та з урахуванням проведених відповідачем оплат, з урахуванням дефляції, яка мала місце у червні-липні 2019, дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 175 779,62 грн. інфляційних втрат.

Посилання відповідача (апелянта) на неможливість встановлення бази нарахування на кінець кожного місяця для розрахунку інфляційних втрат, спростовуються наявними в матеріалах справи та підписаними обома сторонами актами взаєморозрахунків, в яких міститься структурована інформація щодо частини непогашеної основної суми заборгованості на кінець кожного місяця.

При цьому в суді першої інстанції відповідачем подавались свої контррозрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат (а.с. 180-186, т. 3), що спростовує його доводи як апелянта про неможливість проведення вказаних розрахунків.

Сума основної заборгованості по договору №47-18/03 від 20.07.2018 не була погашена повністю жодним із платежів відповідача, тобто була триваючою та існувала протягом тривалого періоду часу (до грудня 2019) та в цей час відбувалось знецінення грошових коштів, що належать позивачу, неохоплених частковими оплатами відповідача.

Враховуючи викладене, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення інфляційних втрат, спростовуються матеріалами справи.

Законодавчо встановлені підстави для зменшення розміру інфляційних втрат до 30% від основної суми боргу, як клопотав відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції, відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

Заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідача та заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу позивача, є обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Місцевий господарський суд вірно застосував норми матеріального права, надав належну оцінку всім поданим позивачем доказам в обґрунтування заявленого позову, однак припустився порушень норм процесуального права та дійшов помилкових висновків в частині визначення суми боргу, щодо якої підлягає закриття провадження та щодо суми 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, що не може бути залишено поза увагою суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги Приватного підприємства "Білявинці" та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" з підстав, викладених у них, не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2020 у справі №910/17686/19 підлягає зміні з вищевикладених підстав, з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв`язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 276, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Білявинці" на рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/2266/19 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/2266/19 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/2266/19 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1. Закрити провадження в частині стягнення 400 000, 00 грн. боргу.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) на користь Приватного підприємства "Білявинці" (47722, Тернопільська область, Тернопільський район, с. Великі Гаї, вул. Студинського, буд. 7, код ЄДРПОУ 30811807) 175 779,62 грн. інфляційних втрат, 101 227, 13 грн. 3% річних, 4 781, 72 грн. судового збору.

4. В решті позову відмовити.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати накази.

5. Матеріали справи №911/2266/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 10.08.2020.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко