Постанова

від 05.08.2020 по справі 904/5818/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2020 року Справа № 904/5818/19

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів : головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідач,

суддів : Чус О.В., Орєшкіної Е.В.

секретар судового засідання Грачов А.С.

Представники сторін:

від позивача: Галкіна І.В., довіреність №01|04|19 від 01.04.2019, адвокат;

від відповідача: Ільєнко М.Л., довіреність №2886 від 25.11.2019, головний спеціаліст;

від третьої особи: Оніщенко В.М., довіреність №54-03/5д від 16.06.2020, начальник юридичного відділу;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Нікопольської міської ради Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 у справі №904/5818/19 (суддя Мартинюк С.В., повне рішення складено 06.03.2020)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ , м. Дніпро

до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, м. Нікополь Дніпропетровської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - Дніпропетровське обласне територіалене відділення Антимонопольного комітету України, м. Дніпро

про визнання недійсним та скасування пункту рішення Нікопольської міської ради

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог та рішення суду.

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ" (надалі позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради (надалі відповідач) та просило визнати незаконним та скасувати пункт 4 рішення Нікопольської міської ради №32-5/VІІ від 26.02.2016 "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду земельної ділянки по вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину".

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оскаржуване рішення порушує законодавство про економічну конкуренцію та має дискримінаційний характер по відношенню до позивача. Відсутність єдиних ставок орендної плати дає можливість відповідачу визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо, що створює дискримінаційні умови.

Відповідач позов заперечував, посилався на те, що рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018, на яке посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не може бути прийнято як беззаперечний доказ протиправності оскаржуваного ним рішення Нікопольської міської ради від 26.02.2016. Факт згадування оспорюваного Рішення Нікопольської міської ради у описовій частині рішення АМК не свідчить про його дискримінаційність.

Судом було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - Дніпропетровське обласне територіалене відділення Антимонопольного комітету України.

Третя особа пояснила, що відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, суб`єкти господарювання, що діють на певному товарному ринку повинні знаходитись в рівних умовах, що не є твердженням про необхідність встановлення всім таким суб`єктам господарювання саме мінімального розміру орендної плати за землю. Розмір орендної плати відповідної категорії (цільового призначення) земельних ділянок для суб`єктів господарювання, що діють на однакових товарних ринках (є конкурентами один одному), з урахуванням положень вищезазначених норм законодавства, повинен визначатися Міською радою на однаковому рівні та може становити певний розмір до 12 відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 у справі №904/5818/19 (суддя Мартинюк С.В.) позов було задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 4 рішення Нікопольської міської ради від 26.02.2016 №32-5/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину". Стягнуто з Нікопольської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ" витрати по сплаті судового збору - 1921 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з того, що загальних правил у вигляді нормативно-правового акту щодо порядку визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею у м. Нікополі місцевою радою не приймалось. Допускаючи занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати під час прийняття оскаржуваного рішення, Нікопольська міська рада не врахувала допустимих законних меж своїх повноважень та об`єктивних й розумних критеріїв для убезпечення позивача від свавілля, несправедливості, непрогнозованості свого рішення.

Доводи та вимоги апеляційної скарги і відзиву.

Відповідач не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, в позові відмовити.

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

- рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018, на яке посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не може бути прийнято як беззаперечний доказ протиправності оскаржуваного ним рішення Нікопольської міської ради від 26.02.2016. Факт згадування оспорюваного Рішення Нікопольської міської ради у описовій частині рішення АМК не свідчить про його дискримінаційність;

- міська рада діяла виключно в межах своїх повноважень та встановила ставку орендної плати, яка визначена Податковим кодексом України, при цьому врахувала вид діяльності позивача, як і інших подібних орендарів, що не є дискримінацією позивача;

- рішення суду не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, оскільки суд не надав оцінки доводам відповідача та не навів мотивів їх відхилення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2020 (колегія суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідач, суддів: Подобєда І.М., Орєшкіної Е.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Нікопольської міської ради Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 у справі №904/5818/19, а ухвалою від 13.05.2020 розгляд справи призначено в судовому засіданні на 24.06.2020 на 14.00 год. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду за адресою: м. Дніпро, пр.Дмитра Яворницького,65, зал засідань №511. В судовому засіданні було оголошено перерву до 05.08.2020.

24.06.2020 у зв`язку з відпусткою судді Орєшкіної Е.В. по справі здійснений повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Подобєда І.М., Чус О.В. та ухвалою від 24.06.2020 означена колегія прийняла справу до свого провадження.

05.08.2020 у зв`язку з відпусткою судді Подобєда І.М. по справі здійснений повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Орєшкіної Е.В., Чус О.В. та ухвалою від 05.08.2020 означена колегія прийняла справу до свого провадження.

В судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, доводи якого підтримав його представник в судовому засіданні. У поданому відзиві проти доводів апелянта заперечує, посилаючись на необгрунтованість апеляційної скарги. Зокрема вказує, на факт застосування відповідачем різних умов (розмірів орендної плати менш ніж 12% від нормативної грошової оцінки) при наданні в оренду земельних ділянок іншим суб`єктам господарювання для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ 03.07), що є порушенням Закону України "Про захист економічної конкуренції". Просив рішення суду заалишити без змін.

Третя особа підтримала свої доводи, викладені в суді першої інстанції, просила апеляційний суд прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства.

Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обґоворивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, перевірено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, 26.02.2016 року Нікопольська міська рада прийняла рішення №32-5/VII Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину (надалі - Рішення), яким вирішила, зокрема:

1. 1. Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину в м. Нікополь по вул. Г.Чорнобиля, 100-а Товариства з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ (кадастровий номер земельної ділянки - 1211600000:03:031:0033).

2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду терміном на 5 (п`ять) років земельну ділянку площею 0,6913 га по вул. Г.Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07.).

4. Встановити на земельну ділянку на вул. Г. Чорнобиля, 100-а орендну плату у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель .

Позивач звертався з аналогічним позовом до Бабушкінського районного суду м. Дніпро (справа №200/10545/17), втім Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.11.2019 рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпра від 23.01.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 у справі №200/10545/17 було скасовано, провадження у справі закрито, роз`яснено позивачу, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Як на одну із підстав позову позивач посилається на Рішення №3/01-14/04-18 у справі №44/04-03-3/17 від 30.01.2018 Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - територіальне відділення), яким були визнані дії Нікопольської міської ради щодо:

прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1, у тому числі оскаржуваного позивачем у цій справі рішення Нікопольської міської ради від 26.02.2016 № 32-5/VІI "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину") про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями;

прийняття рішень міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій,

порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

З мотивувальної частини рішення АМК України вбачається, що листом №5232 від 15.09.2017 міська рада надала вичерпний перелік орендарів із зазначенням мети оренди (таблиця 1). Проаналізувавши отриману інформацію щодо діючих договорів оренди земельних ділянок по місту Нікополь, які укладені на підставі рішень міської ради (зазначених в графі 6 таблиці 1) установлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) складає:

- для будівель магазину 3%; 5%;10%;12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для павільйону торгівлі 3%; 5%;10%;12% від нормативної грошової оцінки землі, тощо.

Рішення АМК України є чинним.

Територіальним відділенням також зазначено, що відсутність єдиних ставок орендної плати дало можливість міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкуренційного законодавства, так як створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Відтак, суб`єкту господарювання, якому був встановлений більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови діяльності у порівнянні з суб`єктом господарювання, який діяв на цьому ж товарному ринку та якому було встановлено менший розмір орендної ставки.

Із наведеної у рішенні таблиці № 1 убачається, що для орендарів, яким надано земельні ділянки з цільовим призначенням 03.07 установлено розмір орендної плати від 3% до 12% нормативної грошової оцінки землі (а.с. 43-49).

Вказані обставини також підтверджуються низкою рішень Нікопольської міської ради впродовж 2016-2018 років, копії яких знаходяться в маеріалах справи.

Визнання нечинним та скасування пунку оскаржуваного рішення, яке на думку позивача є дискримінаційним по відношенню до нього, і є предметом цього спору.

Застосоване законодавство та висновки апеляційного суду.

Відповідно до ст. 269 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 цього Закону вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Частиною першою статті 122 Земельного Кодексу України встановлено, що саме до повноважень сільських, селищних, міських рад відноситься передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 зазначеного Закону).

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як убачається із матеріалів справи, позивач просив, зокрема, скасувати 4 рішення Нікопольської міської ради від 26.02.2016 № 32-5/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину". Як на підставу позову ТОВ РІАЛ ІСТЕЙТ послалося на положення Закону України "Про захист економічної конкуренції", стверджуючи, що орган місцевого самоврядування, встановивши у спірному рішенні ставку орендної плати - 12 % від нормативної грошової оцінки землі, хоча при цьому для інших суб`єктів господарювання встановлено меншу ставку орендної плати за користування земельними ділянками з таким самим цільовим призначенням, створив для позивача дискримінаційні умови господарської діяльності порівняно з іншими суб`єктами господарювання, порушив права та інтереси позивача, незважаючи на те, що Законом України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про засади запобігання протидії дискримінації в Україні" заборонено дискримінацію з боку органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Суд першої інстаанції вірно визначив, що предметом доказування у цій справі є обставини, які підтверджують факт застосування відповідачем різних умов (розмірів орендної плати менш ніж 12% від нормативної грошової оцінки) при наданні в оренду земельних ділянок іншим суб`єктам господарювання для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ 03.07).

За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" непряма дискримінація (яка, є однією з форм дискримінації) - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно зі статтею Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

За змістом частини першої та абзацу восьмого частини другої статті 15 вказаного Закону антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, є дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Відповідно до положень частини 2 статті 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" непряма дискримінація (яка є однією з форм дискримінації) це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Дискримінація суб`єктів господарювання не допускається (частина друга статті 31 Господарського кодексу України).

Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis пункт 48 рішення ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України ).

Судом першої інстанції встановлено та не оспорено відповідачем, що у Нікопольської міської ради відсутні будь-які правила, положення чи методики визначення ставок орендної плати, також відповідач не надав матеріали опрацювання заяви позивача компетентними постійними комісіями міської ради; у кожному випадку, у тому числі й стосовно позивача, рішення щодо розміру ставки орендної плати приймалося відповідачем індивідуально, з різними для орендарів результатами, при цьому без зазначення чітких критеріїв, за якими визначається ставка орендної плати; встановлення для позивача розміру орендної плати в розмірі вищому ніж іншим суб`єктам господарювання призвело до створення йому нерівних умов у конкуренції порівняно з ними, оскільки такі дії сприяють збільшенню витрат, пов`язаних зі сплатою оренди за земельну ділянку, а відтак дорожчанню продукції, зменшенню рівня прибутковості тощо.

Відтак, відсутність у Нікопольської міськради єдиних ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності (використовують земельні ділянки за однаковим видом цільового призначення - роздрібна торгівля) та як наслідок встановлення для таких суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, в результаті чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняно з іншими, суперечить нормам конкурентного законодавства, так як вказані обставини призводять до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ РІАЛ ІСТЕЙТ , якому було встановлено розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки землі, створювалися дискримінаційні умови ведення господарської діяльності у порівнянні з іншими суб`єктами господарювання, які діяли на ринку надання послуг торгівлі в місті Нікополь та яким було встановлено менший розмір орендної ставки від діючої нормативної грошової оцінки землі.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у Постанові від 18 лютого 2020 року у справі №904/2403/18.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що допускаючи занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати під час прийняття рішення №32-5/VІІ від 26.02.2016, Нікопольська міськрада не врахувала допустимих законних меж своїх повноважень та об`єктивних і розумних критеріїв для убезпечення позивача від свавілля, несправедливості, непрогнозованості свого рішення.

Відповідачем не доведена об`єктивність та розумність підходу у визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки.

Різний підхід до вирішення цього питання, яке торкнулося безпосередньо позивача, за встановлених судом обставин свідчить про допущену по відношенню до позивача дискримінацію.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що посилання відповідача на врахування під час прийняття рішення цільового призначення землі як то для будівництва чи то обслуговування є неприйнятним, оскільки їх не можна відокремлювати один від одного, оскільки, наприклад, будівництво на земельній ділянці передбачає також і її обслуговування.

Намагання відповідача диференціювати орендарів на час прийняття рішень за ознакою потужності їхнього бізнесу, теж не є об`єктивним підходом, оскільки, після такого рішення практики повернення міської ради за своєю ініціативою для перегляду прийнятого рішення для моніторингу ситуації щодо орендаря, яка може змінитися, не існує.

Підставою цього позову є саме порушення Нікопольською міськрадою конкурентного законодавства під час встановлення ставки орендної плати позивачеві. Встановлення цих обставин відноситься до повноважень суду у відповідності до статті 14 ГПК України, а тому доводи скаржника в цій частині апеляційним судом відхиляються.

Щодо доводів апелянта про те, що рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 не може бути прийнято як беззаперечний доказ протиправності оскаржуваного ним рішення Нікопольської міської ради від 26.02.2016. та рішення АМК не свідчить про його дискримінаційність, колегія суддів зазначає, що дійсність рішення АМК України не є предметом розгляду цього спору, натомість вказане рішення оцінюється судом разом з іншими доказами у справі, зокрема рішеннями відповідача щодо інших суб`єктів господарювання, копії яких наявні в матеріалах справи, та поясненнями сторін.

За таких обставин доводи апелянта є безпідставними та апеляційним судом відхиляються.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 у справі №904/5818/19, як прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 282 - 284, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської міської ради Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 у справі №904/5818/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 у справі №904/5818/19 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта - Нікопольську міську раду Дніпропетровської області.

Встановити позивачу п`ятиденний строк з дня прийняття цієї постанови для надання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Розгляд заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу призначити в судовому засіданні на 17.08.2020 о 14 год 30 хв.

Відповідач має право до судового засідання подати свої міркування щодо вказаної заяви.

Явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнається.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та випадках, визначених ст. 287 ГПК України.

Повна постанова складена 10 серпня 2020 року.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя О.В. Чус

Суддя Е.В. Орєшкіна