Ухвала

від 10.08.2020 по справі 922/1165/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

ДОДАТКОВА УХВАЛА

"10" серпня 2020 р.Справа № 922/1165/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши заяву Приватного підприємства "Еверест-ХХІ" (вх. № 17839 від 04.08.2020) про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача, у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозсфера", м.Харків, до Приватного підприємства "Еверест-ХХІ", м.Харків, про за участю представників: розірвання договору та стягнення 5671242,00 грн, позивача - не з`явився;

відповідача - Терпелюка Є.В. (ордер серія АХ №100547 від 27.05.2020);

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 по справі 922/1165/20 було залишено без розгляду позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозсфера", м.Харків, до Приватного підприємства "Еверест-ХХІ", м.Харків, про розірвання Договору підряду № 06/10-2019 від 10.06.2019, укладеного між позивачем та відповідачем, та стягнення з відповідача 5671242,00 грн.

04.08.2020 до господарського суду надійшла заява відповідача (вх. № 17839), в якій відповідач просить визнати дії позивача з подання позову та заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача - зловживанням процесуальними правами; стягнути в дохід державного бюджету з позивача штраф, у зв`язку із зловживанням ним процесуальними правами; постановити по справі додаткове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача - судові витрати в сумі 32700,00 грн, з яких оплата послуг нотаріуса щодо посвідчення заяв свідків згідно квитанцій, становить 3200,00 грн; витрати на професійну правничу допомогу - 29500,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 06.08.2020 вищевказану заяву було прийнято та призначено до розгляду на 10.08.2020 о 14:00.

У судовому засіданні, яке відбулося 10.08.2020, представник відповідача (заявника) підтримав заяву про компенсацію судових витрат у повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з`явився; про причину неявки суд не повідомив; про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши заяву відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Тобто, господарське процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами - це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням господарського судочинства.

Як зазначено у п. 5 ч. 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов`язків.

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії зробив висновок про те, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Так, положення ст. 4 Господарського процесуального кодексу України щодо права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Судом враховано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини унормовано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України , від 30.05.2013 у справі Наталія Михайленко проти України ).

Об`єктивним критерієм визначення межі здійснення суб`єктивного права є неможливість використання його на шкоду правам інших осіб. Таке використання свого права є зловживання ним, застереження щодо неприпустимості такої поведінки містить процесуальний закон (ст. 43 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Рішеннями ЄСПЛ у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27.10.1993 (п. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23.10.1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Крім того, принцип змагальності тісно пов`язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, без якого змагальність як принцип не існує . Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ст. 15 Господарського процесуального кодексу України).

Викладене свідчить, що суд у своїй діяльності має забезпечувати непорушність балансу інтересів сторін, їх рівності та змагальності, зокрема, шляхом зловживання процесуальними правами окремими учасниками судового процесу.

В обґрунтування поданої заяви, відповідач посилається на те, що позивач - ТОВ "Хозсфера" зловживає своїми процесуальними правами, зокрема, шляхом подання завідомо безпідставного позову, який має штучний характер, а також заяви від 28.05.2020 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення до виконання рішення суду арешту на грошові кошти в розмірі 5671242,00 грн, що знаходяться на всіх поточних рахунках ПП "Еверест-ХХІ". При цьому, відповідач зазначає, що позивач мав на меті блокування банківських рахунків відповідача з метою недопущення звернення останнього до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з ТОВ "Хозсфера" 6714480,00 грн (заборгованості, яка, як вказує відповідач, існує у позивача перед позивачем станом на даний час за первинними бухгалтерськими документами).

Проте, суд вважає, що подання стороною позову, заяви про забезпечення позову, а також будь-яких інших заяв та клопотань є реалізацією права на судовий захист встановленим законом способом.

В свою чергу, відповідачем не наведено фактичних даних про те, що дійсна мета подання позову та заяви про забезпечення даного позову були спрямовані на блокування банківських рахунків ПП "Еверест-ХХІ" з метою недопущення звернення відповідача до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості з ТОВ "Хозсфера", а не на встановлення фактичних обставин справи, такі пояснення відповідача грунтуються виключно припущеннях.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України визначає дії, які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (частина друга статті 43 ГПК України).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Отже, зловживання процесуальними правами це оціночне поняття, яке в межах змагального процесу має досліджуватися судом, виходячи з доводів сторін та зібраних доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, після подання позову позивач добросовісно виконував свої обов`язки як учасник справи, зокрема, брав участь у всіх судових засіданнях. Жодний дій, які б суперечили завданню господарського судочинства, або були б спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи, з боку позивача не вчинялося. Натомість відповідач, в порушення ч. 5 ст. 165 ГПК України, на надав позивачу копію відзиву на позовну заяву, що зумовило неодноразове відкладення підготовчого засідання у справі та у зв`язку з чим позивач був вимушений подати клопотання про ознайомлення з відзивом відповідача, долученим до матеріалів справи, та ознайомиться з ним у приміщенні суду.

Таким чином, суд, вважає, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, є порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про зловживання.

За приписами ч. 1 ст. 131 Господарського процесуального кодексу України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 135 Господарського процесуального кодексу України, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи чинного процесуального законодавства суд зазначає, що по-перше, застосування заходів процесуального примусу до сторін спору та учасників судового розгляду є правом, а не обов`язком суду; по-друге, застосування заходів процесуального примусу є крайньою мірою впливу на сторін спору та учасників судового розгляду з метою спонукання вказаних осіб (їх представників) до добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

У вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами, позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить ці повноваження до виключної компетенції судів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заяви відповідача в частині визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами та покладення на нього штрафу на підставі ст.135 ГПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 по справі 922/1165/20 про залишення позову без розгляду питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішено.

Обґрунтовуючи свою заяву про стягнення з позивача 32700,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, відповідач посилається на приписи ч.ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України, згідно з якими у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Проте, враховуючи, що відповідачем не було доведено факту вчинення позивачем необґрунтованих дій та зловживання ним процесуальними правами, суд вважає, що правові підстави, передбачені ч.ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України, для компенсації витрат відповідача у разі залишення позову без розгляду в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви Приватного підприємства "Еверест-ХХІ" у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 43, 129, 130, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Приватного підприємства "Еверест-ХХІ" (вх. № 17839 від 04.08.2020) про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача - відмовити.

Додаткова ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

Додаткова ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвалу підписано 10.08.2020.

Суддя Н.М. Кухар