Рішення

від 10.08.2020 по справі 120/1294/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 р. Справа № 120/1294/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області та Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач 1, ГУ ДФС у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.11.2019 року за № 266679-5506-0214.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та відповідно до п. 287.5 ст. 287 та пп. 288.7 ст. 288 розділу XII ПК України винесено податкове повідомлення-рішення № 266679-5506-0214 від 18.11.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб", з податковим періодом - 2019 рік в сумі 82974,68 грн. З таким рішенням позивач не погоджується, оскільки, на його думку, у відповідності до ст. ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" з часу реєстрації фермерського господарства "Іллінецьке" обов`язки землекористувача земельної ділянки, в тому числі щодо сплати орендної плати за землю, повинне здійснювати фермерське господарство, а не власне особа, якій надавалась відповідна земельна ділянка. На переконання позивача, вказане податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем з порушенням та неправильним застосуванням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим вважає його протиправним та таким, що належить скасувати.

Ухвалою суду від 23.03.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків ухвалою від 03.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

В подальшому, ухвалою суду від 04.05.2020 року до участі у справі на підставі частин 3, 4 статті 48 КАС України в якості другого відповідача залучено Головне управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач 2, ГУ ДПС у Вінницькій області).

При цьому, суд враховує, що ГУ ДПС у Вінницькій області, рішення якого і є предметом даного позову, є правонаступником ГУ ДФС у Вінницькій області, яке наразі згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємств перебуває в стані припинення. Виправлення допущеної позивачем помилки щодо визначення належного відповідача здійснено судом в порядку, що передбачений статтею 48 КАС України шляхом залучення до участі у справі другого відповідача, позаяк письмової згоди на здійснення заміни неналежного відповідача від позивача не надійшло.

21.04.2020 року на адресу суду від ГУ ДПС у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11320/20), згідно якого відповідач 2 не погоджується з позицією позивача та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області було укладено договір оренди землі від 05.11.2015 року, розташованої на території Скитківської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту) з терміном на 25 років з правом пролонгації та цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. Враховуючи, що орендарем цієї земельної ділянки є фізична особа ОСОБА_1 , тому ГУ ДПС у Вінницькій області і проведено нарахування позивачу орендної плати за 2019 рік та винесено податкове повідомлення-рішення від 18.11.2019 року за № 266679-5506-0214, яке є предметом оскарження у даній справі. Свою позицію представник відповідача обґрунтовує із посиланням на ст. 5 Закону України „Про оренду землі", якою передбачено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Відповідач звертає увагу, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та земельного законодавства. Вказує, що відповідно до п. 288.2 ст. 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування - земельна ділянка, що надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем та орендарем. Так, на переконання відповідача, ФГ "Іллінецьке" не є стороною договору оренди землі, а тому не є платником орендної плати. Крім того, представник відповідача наголошує, що ані Законом України "Про фермерське господарство", ані іншими нормативно-правовими актами не передбачено автоматичного виникнення у фермерського господарства права володіння та користування земельними ділянками, які набуваються його членами. А тому перехід від члена фермерського господарства до такого господарства - юридичної особи права володіння та / або користування земельною ділянкою має відбуватись в загальному порядку та на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України. Також відповідач звертає увагу, що позивач не оформив належним чином передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу, оскільки відповідно до ст. 125 ЗК України право користування землею, так само як і суміжні права та обов`язки виникають з моменту реєстрації права оренди або права власності на землю. Водночас, на переконання представника відповідача, наявні в матеріалах справи документи дозволяють дійти висновку, що земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні саме фізичної особи, а тому використання земельної ділянки через створене позивачем фермерське господарство, не змінює статусу останнього як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за користування відповідною земельною ділянкою. За таких обставин представник відповідача вважає, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому в позові просить суд відмовити.

28.07.2020 року позивачем надані до справи письмові пояснення до позовної заяви (вх. № 20385/20), у яких є посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 30.06.2020 року у справі № 927/79/19, які позивач просить врахувати.

Проте, правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Суд також враховує, що розгляд даної справи припав на період дії на території України карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 N 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із наступними змінами).

У зв`язку з цим пунктом 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (далі - Закон України № 540-IX від 30.03.2020), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3, яким передбачено автоматичне продовження визначених статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу процесуальних строків, в тому числі і строків розгляду справи на період дії карантину.

В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX (далі - Закон України № 731-ІХ від 18.06.2020 року) , пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, згідно якої встановлені цим Кодексом процесуальні строки поновляються судом лише за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом).

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 731-ІХ від 18.06.2020 року також було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України № 731-ІХ від 18.06.2020 року набрав чинності 17.07.2020 року, відповідно продовжені Законом України № 540-IX від 30.03.2020 процесуальні строки закінчилися 06.08.2020 року.

Оскільки жодних заяв від учасників справи щодо можливості продовження процесуальних строків по справі до визначеного терміну подано не було, тому наразі жодних перешкод для вирішення даної справи та ухвалення судового рішення не має.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що 05.11.2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, як Орендодавцем, і ОСОБА_1 , як Орендарем, було укладено договір оренди землі за № 1-378, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення на території Скитківської сільської ради (за межами населеного пункту) Липовецького району Вінницької області.

Пунктом 2 Договору визначено, що об`єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 51,6000 га, рілля, з кадастровим номером:0522286100:06:000:1160.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до Договору оренди землі № 1-378 становить 1728639,17 грн. При цьому, орендна плата вноситься орендарем в розмірі 4 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 69145,57 за 1 рік (п. 5 та п. 9 Договору).

Відповідно до п. 8 Договору встановлено, що договір укладено на 25 (двадцять п`ять) років з моменту укладення. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. Дата закінчення терміну договору 04.11.2040 року.

Згідно п.п. 14 та 15 даного Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02.).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.11.2015 року, договір оренди землі № 1-378 від 05.11.2015 року, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 16.11.2015 року за реєстраційним номером 777108105222. Суб`єктом речового права зазначено орендаря - ОСОБА_1 .

Між тим, ГУ ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення за № 266679-5506-0214 від 18.11.2019 року, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб", за згадану вище земельну ділянку, з податковим періодом - 2019 рік в сумі 82974,68 грн. Як зазначено у відзиві на позовну заяву, розрахунок такого грошового зобов`язання наступний: 69145,57 грн. (сума орендної плати відповідно договору) х 1,2 (індекс інфляції 2016 року) = 82974,68 грн.

Не погоджуючись із таким податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС України. Так, рішенням ДПС України від 10.02.2020 року № 622/Г/99-00-08-05-04-09 скаргу позивача залишено без задоволення, а відповідне рішення ГУ ДПС у Вінницькій області - без змін.

Вважаючи, що вказане податкове повідомлення-рішення контролюючого органу винесене безпідставно, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд першочергово враховує, що ключовим питанням у даній справі є те, чи є позивач, як фізична особа, платником орендної плати за земельну ділянку, яка була передана йому для створення фермерського господарства та після його створення використовується таким господарством.

Із цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон N 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з статтею 4 Закону № N 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Відповідно до статті 7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 8 Закону № 973-IV встановлено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином, суд зазначає, що з викладених норм вбачається, що без отримання громадянином земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства неможливо провести державну реєстрацію такого господарства.

Згідно п. "б" ч. 1 ст. 14 Закону N 973-IV, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до ст. 19 Закону N 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Частиною 5 ст. 20 Закону N 973-IV визначено, що порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

На підставі вищезазначених норм законодавства суд зазначає, що законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства, від його господарської діяльності, його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній.

У свою чергу, відповідно до ст. 12 Закону N 973-IV, землі фермерського господарства можуть складатися із:

- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

- земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Разом із тим, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України ( далі - ПК України).

Вимогами ст. 7 ПК України встановлено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Статтею 23 ПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об`єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об`єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Згідно ст. 37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За змістом пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пунктів 288.1- 288.4 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення її плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, об`єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в користування з метою створення фермерського господарства, а майнові права на вказану земельну ділянку передаються до складеного капіталу фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача, має обов`язок внесення плати за землю. Саме з селянських (фермерських) господарств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей Закону N 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналогічна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року по справі № 814/1005/16.

Також, у подібних правовідносинах у постанові від 28.08.2018 року у справі № 808/3798/16 Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої визнав правомірним нарахування контролюючим органам фермерському господарству плати за землю, яка використовується ним.

Між тим, при вирішенні даного спору суд, зокрема зауважує про наявність правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 13.09.2019р. у справі № 120/4362/18-а яка передбачає, що якщо факт використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ, то це не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки, якщо договір оренди укладено з позивачем (як фізичною особою).

Зазначене свідчить про наявність розходження судової практики у справах з аналогічними підставами позову та подібними правовими вимогами. Тому в цьому випадку суд вважає за необхідним врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 23.06.2020 року по справі № 179/1043/16-ц, де досліджувалося питання про те, чи переходить право постійного користування земельною ділянкою до селянського (фермерського) господарства від його засновника?

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі вказала на те, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Окрім того, суд також враховує і правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у іншій постанові від 30.06.2020 року по справі № 927/79/19, з якого вбачається, що з аналізу положень статтею 8, 12, 19, 20 Закону № 973-IV після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. При цьому, укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Як підсумувала Велика Палата Верховного Суду у справі № 927/79/19, нормами Закону N 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону N 973-ІV переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону N 161-XIV, а здійснюється встановлений нормами Закону N 973-IV перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону N 973-IV та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відтак, при вирішенні даної справи суд враховує відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 179/1043/16-ц та № 927/79/19, згідно яких саме до фермерського господарства переходять права й обов`язки орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, наданої фізичній особі для створення такого господарства.

Так, судом встановлено та сторонами спору не заперечуються ті обставини, що отримана позивачем згідно договору оренди землі № 1-378 від 05.11.2015 року земельна ділянка була передана ОСОБА_1 в оренду виключно для ведення фермерського господарства.

Також відповідачем не заперечується і та обставина, що позивач є засновником Фермерського господарства Іллінецьке , код ЄДРПОУ 41367245, що також підтверджується і відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які перебувають в загальному доступі, а також те, що орендна плата за спірну земельну ділянку сплачується фермерським господарством, яке використовує таку земельну ділянку для здійснення своєї діяльності.

Тобто, з моменту державної реєстрації фермерського господарства відбулась і фактична заміна землекористувача земельної ділянки й його обов`язки перейшли від позивача, як фізичної особи, до створеного ним фермерського господарства. Відтак, оскільки спірна земельна ділянка фактично використовується саме фермерським господарством, а фізична особа, яка її отримала з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем фермерським господарством.

Що ж до посилання відповідача на те, що позивач належним чином не оформив передачу земельної ділянки фермерському господарству як землекористувачу, і відповідне право за фермерським господарством не зареєстроване у відповідному реєстрі, то такі на думку суду є безпідставними з огляду на наступне.

Так, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певним майном, а не надає правомочності щодо його використання як такого. Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за даних правовідносин. Адже по перше, сторонам у справі не оспорювалось фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме фермерським господарством, а по друге, виходячи з специфіки створення фермерського господарства та переходу до нього прав і обов`язків орендаря згідно норм Закону N 973-IV, укладення якоїсь додаткового угоди про зміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року по справі № 927/79/19.

При цьому суд враховує, що відсутність записів у реєстрі речових прав щодо фактичного користування земельною ділянкою фермерським господарством в жодному разі не може спричинювати шкоди інтересам держави, адже всі необхідні податкові платежі в цьому випадку мають сплачуватися саме фактичним користувачем земельної ділянки - фермерським господарством.

При вирішенні цієї справи слід також вказати на положення пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України, якими передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Тому, в даному випадку, оскільки об`єктом плати за землю в спірних правовідносинах є земельна ділянка, надана у користування позивачеві з метою створення фермерського господарства, і майнові права на вказану земельну ділянку перейшли до створеного позивачем фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача і має обов`язок внесення плати за землю.

Крім того, такої ж думку притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 16.04.2020 року по справі № 120/4278/19, в якій вирішувався спір, ідентичний даному спору.

За таких обставин суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.11.2019 року за № 266679-5506-0214, яким визначено позивачу податкове зобов`язання з орендної плати за 2019 рік в сумі 82974,68 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 840,80 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 - ГУ ДПС у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 19, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 18.11.2019 року за № 266679-5506-0214.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду складено та підписано судом 10.08.20.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач 1: Головне управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ: 39402165);

Відповідач 2: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ: 43142454).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович