Постанова

від 20.11.2020 по справі 120/1294/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1294/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

20 листопада 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Капустинського М.М. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області та Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області та Головного управління ДПС у Вінницькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області форми "Ф" від 18.11.2019 року № 266679-5506-0214 та стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 840,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з податковим повідомленням-рішенням № 266679-5506-0214 від 18.11.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб", з податковим періодом - 2019 рік в сумі 82 тис. 974,68 грн, оскільки у відповідності до ст. ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" з часу реєстрації фермерського господарства "Іллінецьке" обов`язки землекористувача земельної ділянки, в тому числі щодо сплати орендної плати за землю, повинне здійснювати фермерське господарство, а не власне особа, якій надавалась відповідна земельна ділянка.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду віл 10 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 18.11.2019 року за № 266679-5506-0214.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що 05.11.2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, як Орендодавцем, і ОСОБА_1 , як Орендарем, було укладено договір оренди землі за № 1-378, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення на території Скитківської сільської ради (за межами населеного пункту) Липовецького району Вінницької області.

Пунктом 2 Договору визначено, що об`єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 51,6000 га, рілля, з кадастровим номером:0522286100:06:000:1160.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до Договору оренди землі №1-378 становить 1728639,17 грн. При цьому, орендна плата вноситься орендарем в розмірі 4 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 69145,57 за 1 рік (п. 5 та п. 9 Договору).

Відповідно до п. 8 Договору встановлено, що договір укладено на 25 (двадцять п`ять) років з моменту укладення. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. Дата закінчення терміну договору 04.11.2040 року.

Згідно п.п. 14 та 15 даного Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02.).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.11.2015 року, договір оренди землі № 1-378 від 05.11.2015 року, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 16.11.2015 року за реєстраційним номером 777108105222. Суб`єктом речового права зазначено орендаря - ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31 травня 2017 року ОСОБА_1 зареєстрував юридичну особу - ФГ "Іллінецьке".

ГУ ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення за № 266679-5506-0214 від 18.11.2019 року, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб", за згадану вище земельну ділянку, з податковим періодом - 2019 рік в сумі 82 тис. 974,68 грн.

Не погоджуючись із таким податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 10.02.2020 року № 622/Г/99-00-08-05-04-09 скаргу позивача залишено без задоволення, а відповідне рішення ГУ ДПС у Вінницькій області - без змін.

Вважаючи, що вказане податкове повідомлення-рішення контролюючого органу винесене безпідставно, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірна земельна ділянка фактично використовується саме фермерським господарством, а фізична особа, яка її отримала з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем фермерським господарством.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, ГУ ДПС у Вінницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскільки відповідно до п. 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то фізична особа ОСОБА_1 , що уклав договори оренди на земельні ділянки, в яких визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, сплачує орендну плату за вказану земельну ділянку. Фермерське господарство "Іллінецьке" не є стороною договору оренди землі, тому не є платником орендної плати. Той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем фермерське господарство, не змінює статусу позивача як постійного користувача земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати плату за земельні ділянки.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (далі - Закон №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з статтею 4 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Відповідно до статті 7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту "а" ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 8 Закону № 973-IV встановлено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином, суд зазначає, що з викладених норм вбачається, що без отримання громадянином земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства неможливо провести державну реєстрацію такого господарства.

Згідно п. "б" ч. 1 ст. 14 Закону №973, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до ст. 19 Закону № 973 до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Частиною 5 ст. 20 Закону № 973 визначено, що порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

На підставі вищезазначених норм законодавства суд зазначає, що законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства, від його господарської діяльності, його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній.

У свою чергу, відповідно до ст. 12 Закону №973, землі фермерського господарства можуть складатися із:

- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

- земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України ( далі - ПК України).

Вимогами ст. 7 ПК України встановлено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Статтею 23 ПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об`єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об`єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Згідно ст. 37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.72 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За змістом пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пунктів 288.1- 288.4 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення її плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, об`єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в користування з метою створення фермерського господарства, а майнові права на вказану земельну ділянку передаються до складеного капіталу фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача, має обов`язок внесення плати за землю. Саме з селянських (фермерських) господарств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей ЗУ "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналогічна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року по справі № 814/1005/16.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує наявність правової позиції Верховного Суду у справі № 120/4362/18-а, яка передбачає, що якщо факт використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ, то це не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки, якщо договір оренди укладено з позивачем (як фізичною особою).

Зазначене свідчить про наявність розходження судової практики у справах з аналогічними підставами позову та подібними правовими вимогами, однак правова позиція Великої Палати Верховного Суду у даних правовідносинах відсутня.

Проте Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо переходу права постійного користування земельною ділянкою до селянського (фермерського) господарства від його засновника, у постанові від 23.06.2020 року по справі № 179/1043/16-ц вказала на те, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (№ № 12-205гс18).

Також Великою Палатою Верховного Суду задля формування єдиної практики у питанні застосування приписів Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про фермерське господарство", щодо процедури оформлення переходу прав та обов`язків орендаря від фізичної особи до створеного нею фермерського господарства, розглядалася справа № 927/79/19, за результатами перегляду якої 30.06.2020 було прийнято постанову.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила:

"Згідно із частиною першою статті 8-1 Закону України "Про оренду Землі" право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Разом з тим вищенаведеними нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону України "Про фермерське господарство" переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону України "Про оренду Землі", а здійснюється встановлений нормами Закону України "Про фермерське господарство" перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод".

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Єдність судової практики є однією з фундаментних засад здійснення судочинства. Завдяки єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, а вирішення аналогічних справ по різному може призвести до порушення законних очікувань осіб, які звертаються за судовим захистом.

Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні "Брумереску проти Румунії" визначив, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними. Цей висновок Європейський суд з прав людини зробив, наприклад, у рішенні "Коккінакіс проти Греції" від 25 травня 1993 року та в рішенні "S.W. проти Об`єднаного Королівства" від 22 листопада 1995 року

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо врахування відповідних висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 179/1043/16-ц та №927/79/19, згідно яких саме до фермерського господарства переходять права й обов`язки орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, наданої фізичній особі для створення такого господарства.

Як встановлено судом, отримана позивачем згідно договору оренди землі № 1-378 від 05.11.2015 року земельна ділянка була передана ОСОБА_1 в оренду виключно для ведення фермерського господарства. Відповідачем також не заперечується, що позивач є засновником Фермерського господарства "Іллінецьке", код ЄДРПОУ 41367245, та те, що орендна плата за спірну земельну ділянку сплачується фермерським господарством, яке використовує таку земельну ділянку для здійснення своєї діяльності.

У даному випадку, відбулась фактична заміна землекористувача земельної ділянки та його обов`язки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Беручи до уваги, що земельна ділянка фактично використовується саме фермерським господарством, а фізична особа, яка її отримала з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем фермерським господарством, до якого перейшли права й обов`язки орендатора.

Крім того, відсутність записів у реєстрі речових прав щодо фактичного користування земельною ділянкою фермерським господарством у спірних правовідносинах не може спричинювати шкоди інтересам держави, оскільки у даному випадку, визначальним є сам факт сплати земельного податку.

Також, слід вказати на презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп.. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Тому, в даному випадку, об`єктом плати за землю в спірних правовідносинах є земельна ділянка, надана у користування позивачеві з метою створення фермерського господарства, і майнові права на вказану земельну ділянку перейшли до створеного позивачем фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача і має обов`язок внесення плати за землю.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, винесене по відношенню до позивача, підлягає скасуванню.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 20 листопада 2020 року.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Капустинський М.М. Шидловський В.Б.