Постанова

від 31.07.2020 по справі 757/38977/18-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 липня 2020 року

м. Київ

справа № 757/38977/18-ц

провадження № 61-17213св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Міністерство охорони здоров'я України

третя особа - Державне підприємство Укрвакцина Міністерства охорони здоров'я України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Ігнатченко Н. В., Желепи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України про поновлення на роботі.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 12 грудня 2012 року він призначений на посаду генерального директора ДП Укрвакцина Міністерства охорони здоров`я України. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 12 грудня 2012 року № 281-о між ним та Міністерством охорони здоров`я України укладено контракт № 682 від 12 грудня 2012 року про призначення на посаду генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України на строк з 12 грудня 2012 року до 12 грудня 2013 року.

11 грудня 2013 року між ним та відповідачем укладено контракт № 759 про призначення його на посаду генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України на строк з 12 грудня 2013 року до 12 грудня 2016 року.

05 грудня 2016 року між позивачем та відповідачем укладено контракт № 882 про його призначення на посаду генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України на строк з 13 грудня 2016 року до 12 грудня 2019 року.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 38-о від 03 серпня 2018 року звільнено 03 серпня 2018 року ОСОБА_1 з посади генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до п.п. 6 п. 34 контракту від 05 грудня 2016 року № 882, п. 8 статті 36 КЗпП України, достроково розірвавши контракт від 05 грудня 2016 року № 882.

Підставою для винесення вказаного наказу № 38-о є довідка № 1 від 13 квітня 2018 року про проведення перевірки інформації у листі Служби безпеки України від 20 березня 2018 року № 30/1/1-2151.

Висновки і пропозиції викладені в довідці № 1 від 13 квітня 2018 року не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, тому не можуть бути підставою для звільнення.

Посилаючись на те, що його звільнення є незаконним, оскільки підстави для звільнення наведені у п.п. б п. 34 контракту від 05 грудня 2016 року № 882 відсутні, позивач просив поновити його на посаді генерального директора ДП Укрвакцина Міністерства охорони здоров`я України.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору державне підприємство Укрвакцина МОЗ України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 до МОЗ України, третя особа: ДП Укрвакцина МОЗ України про поновлення на роботі задоволено.

Поновлено на роботі ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України.

Стягнуто з Міністерства охорони здоров`я України в дохід Держави України витрати з оплати судового збору у розмірі 704,80 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що звільнення відбулось всупереч вимогам чинного законодавства України. Зазначав, що відповідно до умов Контракту № 882 від 05 грудня 2016 року не передбачено обов`язків керівника забезпечувати функціонування IT інфраструктури МОЗ України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

У липні 2019 року Міністерство охорони здоров`я України та ДП Укрвакцина Міністерства охорони здоров`я України звернулись до суду з апеляційною скаргою у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвали нове про відмову у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційні скарги ДП Укрвакцина Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства охорони здоров`я України задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду мотивована тим, що звільняючи ОСОБА_1 з посади генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України, відповідач діяв в порядку та спосіб визначений законодавством України, тому суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що звільнення позивача відбулося всупереч вимогам чинного законодавства України

Зокрема зазначав, що генеральний директор ДП Укрвакцина ОСОБА_1 допустив грубе порушення виконавчої дисципліни, що полягає у незабезпеченні виконання наказу МОЗ України від 06 квітня 2016 року № 324-ДСК Про утворення служби захисту інформації в автоматизованих системах МОЗ України (із змінами) стосовно технічного захисту інформації в автоматизованих системах МОЗ України та не забезпечив виконання доручення Державного секретаря Міністерства охорони здоров 'я України від 08 лютого 2018 року № 35, що в результаті призвело до розсилки спам листа до адресату Міністерства закордонних справ Польщі і завдало шкоди авторитету держави та іміджу МОЗ України.

Також вказував, що посилання позивача на те, що висновки і пропозиції викладені в довідці № 1 від 13 квітня 2018 року не відповідають фактичним обставинам, не ґрунтуються на вимогах закону, тому не можуть бути підставою для звільнення, колегія суддів вважала необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними доказами, а сам по собі факт не погодження з довідкою № 1 від 13 квітня 2018 року не свідчить про незаконне звільнення позивача, відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу Печерського районного суду м. Києва.

16 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування касаційної скарги представник позивача зазначав, що апеляційним судом було не правильно (помилково) застосовано частину 2 статті 19 Конституції України, статті 77, 78, 81 ЦПК України, частину 3 статті 21 КЗпП України, пункт 8 частини 1 статті 36 КЗпП України, що призвело до порушення конституційних прав позивача гарантованих частиною 6 статті 43 Конституції України.

Зазначав, що трудова і господарська діяльність позивача не регулюється законом України Про державну службу , він безпосередньо не підпорядковується у своїй діяльності посадовим особам Міністерства охорони здоров`я. Отже, довідка № 1 від 13 квітня 2018 року складена з порушенням Закону України Про державну службу , Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, із змінами, так як ці нормативно-правові акти не регулюють діяльність позивача.

Тому, апеляційним судом було помилково застосовано частину 2 статті 19 Конституції України, статті 78, 81 ЦПК України, оскільки Довідка № 1 від 13 квітня 2018 року є недопустимим доказом по справі, що привело до порушення конституційних прав позивача гарантованих частиною 6 статті 43 Конституції України.

Звільнення позивача з посади генерального директора ДП УКРВАКЦИНА можливе згідно частини 3 статті 21 КЗпП України, пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України виключно за рішенням суду або при невиконанні умов контракту. Контрактом № 882 від 05 грудня 2016 року передбачено, що керівник здійснює поточне керівництво підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом, та не передбачено обов`язків по забезпеченню функціонування ІТ інфраструктури МОЗ України, тобто позивач виконував свої обов`язки передбачені Контрактом сумлінно, і у відповідача відсутні передбачені Контрактом підстави для звільнення.

Відповідач не довів про наявність підстав наведених у підпункті б пункту 34 контракту від 05 грудня 2016 року № 882 для звільнення позивача із займаної посади, з чим погодився суд першої інстанції у своєму рішенні.

Також відповідно до підпункту б пункту 34 контракту від 05 грудня 2016 року № 882 (на який посилається відповідач у Наказі № 38-о) керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи МОЗ України, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії у разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т.п.). Отже, для звільнення потрібна пропозиція місцевого органу державної виконавчої влади. В той же час, як встановлено судами, така пропозиція відсутня, а постанова апеляційного суду обґрунтована погодженням. Проте, погодження, на яке посилається апеляційний суд, було здійснене з порушенням процедури (термінів), тому є не прийнятним для обґрунтування законності звільнення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12 грудня 2012 року № 281-0 призначено на посаду генерального директора ДП Укрвакцина ОСОБА_1 .

Згідно наказу МОЗ України від 12 грудня 2012 року № 281-0 між Міністерством охорони здоров`я України та ОСОБА_1 укладено контракт № 682 від 12 грудня 2012 року про призначення ОСОБА_1 на посаду генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України на строк дії з 12 грудня 2012 року до 12 грудня 2013 року.

В подальшому між Міністерством охорони здоров`я України та ОСОБА_1 11 грудня 2013 року було укладено контракт № 759 про призначення останнього на посаду генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України на строк дії з 12 грудня 2013 року до 12 грудня 2016 року.

Також між Міністерством охорони здоров`я України та ОСОБА_1 05 грудня 2016 року укладено контракт № 882 про призначення останнього на посаду генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України на строк дії з 13 грудня 2016 року по 12 грудня 2019 року (а.с. 9-12).

Положеннями пункту 2 загальних положень контракту від 05 грудня 2016 року №882 передбачено, що на підставі цього контракту виникають трудові відносини між керівником підприємства та Міністерством.

Згідно з пункту 3 вказаного контракту керівник, який уклав цей контракт, є уповноваженим представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов`язків підприємства, передбачених актами законодавства, статутом підприємства, іншими нормативними документами.

Відповідно до пункту 5 загальних положень контракту від 05 грудня 2016 року №882 керівник підзвітний Міністерству у межах, установлених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.

Відповідно до п.п. б п. 34 контракту від 05 грудня 2016 року №882 керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Міністерства, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії у разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т.п.).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 38-о від 03 серпня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади генерального директора державного підприємства Укрвакцина МОЗ України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до підпункту б пункту 34 контракту від 05 грудня 2016 року №882 пункту 8 статті 36 КЗпП України, достроково розірвавши контракт від 05 грудня 2016 року № 882 (а.с. 15).

Підставою для винесення Наказу № 38-о стала довідка № 1 від 13 квітня 2018 року про проведення перевірки інформації, зазначеної у листі Служби безпеки України від 20 березня 2018 року № 30/1/1-2151.

Згідно Довідки № 1 від 13 квітня 2018 року керівник ДП Укрвакцина ОСОБА_1 не забезпечив виконання наказу МОЗ України від 06 квітня 2016 року № 324-ДСК Про утворення служби захисту інформації автоматизованих системах МОЗ України (із змінами) стосовно технічного захисту інформації в автоматизованих системах МОЗ України та своєчасного виконання доручення Державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України від 08 лютого 2018 року № 35, зокрема, заблокування не підтверджених адресів корпоративної електронної пошти МОЗ України, що в результаті призвело до розсилки спам листа до адресату Міністерства закордонних справ Польщі і завдало шкоди авторитету держави та іміджу МОЗ України (а.с. 16-20).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції Україникожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною третьою статті 21 КЗпП України передбачено, що контракт - є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України трудовий договір припиняється з підстав, передбачених контрактом.

Судами встановлено, що за умовами укладеного між сторонами контракту керівник здійснює поточне керівництво підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.

Відповідно до пункту 16 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством.

Положеннями пункту 2 загальних положень контракту від 05 грудня 2016 року №882 передбачено, що на підставі цього контракту виникають трудові відносини між керівником підприємства та Міністерством.

Згідно з пункту 3 вказаного контракту керівник, який уклав цей контракт, є повноваженим представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов`язків підприємства, передбачених актами законодавства, статутом підприємства, іншими нормативними документами.

Відповідно до пункту 5 загальних положень контракту керівник підзвітний Міністерству у межах, установлених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.

У пункті 34 контракту визначені підстави звільнення з посади та розірвання контракту з ініціативи Міністерства, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії: а) у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом; б) у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесені збитки, виплачено штрафи і т.п.); в) у разі невиконання підприємством зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом України щодо сплати податків, зборів та обов`язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати; г) у разі неподання в установленому порядку на затвердження або погодження Міністерству річного з поквартальною розбивкою фінансового плану підприємства, або порушення порядку здійснення витрат суб`єктами господарювання державного сектора економіки у разі не затвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку, визначеному постановою КМ України від 03 жовтня 2012 року № 899 Про порядок здійснення витрат суб`єктами господарювання державного сектору економіки у разі не затвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку ; ґ) у разі несплати реструктурованої податкової заборгованості протягом трьох місяців при наявності вини керівника; д) за подання службових осіб органів державного нагляду за охороною праці у разі систематичних порушень вимог чинного законодавства з питань охорони праці; е) у разі порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті; є) у разі допущення зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості; ж) у разі коли у трьох звітних кварталах протягом календарного року спостерігається зростання обсягів дебіторської заборгованості підприємства, яке за загальним підсумком зазначених кварталів не супроводжується відповідним зростанням обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства; з) у разі неподання Міністерству квартальної та річної фінансової звітності, а також квартального та річного звітів про виконання фінансового плану підприємства разом з пояснювальною запискою щодо результатів діяльності; и) у разі порушення законодавства під час використання фінансових ресурсів підприємства, у тому числі при здійсненні закупівель товарів, робіт, послуг за державні кошти; і) у разі порушення керівником законодавства про працю на підприємстві.

Отже, умовами контракту чітко визначені підстави, за наявності яких керівник підприємства може бути звільнений, а контракт з ним розірваний.

Також слід зазначити, що згідно наказу Міністерства охорони здоров`я № 630 від 05 вересня 2014 року зі змінами від 21 грудня 2016 року, ДП Укрвакцина ( ОСОБА_1 ) є єдиним центром обслуговування електронних інформаційних ресурсів МОЗ України; ДП Укрвакцина МОЗ України ( ОСОБА_1 ) повинно забезпечувати організацію обслуговування (адміністрування, технічна підтримка, супровід, тощо) електронних інформаційних ресурсів держателем або розпорядником яких є МОЗ України, або містять інформацію, володільцем якої є МОЗ України.

Тобто, саме позивач, як посадова та відповідальна особа, на яку вищевказаним наказом були покладені обов'язки, повинен був контролювати та здійснювати блокування електронної пошти працівника, який був звільнений.

Вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону України Про місцеві державні адміністрації керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються та звільняються з посад за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умовами конкурсу.

За результатами перевірки, комісією складено довідку № 1 від 13 квітня 2018 року, згідно якої керівник ДП Укрвакцина ОСОБА_1 не забезпечив виконання наказу МОЗ України від 06 квітня 2016 року № 324-ДСК Про утворення служби інформації в автоматизованих системах МОЗ України (із змінами) стосовно технічного захисту інформації в автоматизованих системах МОЗ України та своєчасного виконання доручення Державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України від 08 лютого 2018 року № 35, зокрема, заблокування не підтверджених адресів корпоративної електронної пошти МОЗ України, чим допустив грубе порушення виконавчої дисципліни, що призвело до розсилки спам листа до адресату Міністерства закордонних справ Польщі і завдало шкоди авторитету держави та іміджу МОЗ України.

Вказану довідку № 1 від 13 квітня 2018 рокунаправлено на адресу позивача разом з пропозицією, у разі наявності, направити на адресу МОЗ протягом двох робочих днів з моменту отримання даного листа відповідні пояснення стосовно інформації викладеної у довідці.

Листом №01.05.20-/623 від 27 липня 2018 року від позивача надійшли відповідні пояснення.

Слід зазначити, що є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що погодження звільнення з посади було здійснено з порушенням процедури (термінів), а тому є не прийнятним для обґрунтування законності звільнення, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 Порядку пропозиція щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади погоджується: керівника підприємства, яке зареєстроване на території міста обласного і республіканського Автономної Республіки Крим значення, - відповідно з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою облдержадміністрації; керівника підприємства, яке зареєстроване на території мм. Києва та Севастополя, - відповідно з головою Київської та Севастопольської міської держадміністрації; керівника підприємства, яке зареєстроване на території району, - з головою райдержадміністрації.

На підставі пункту 6 Порядку повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні звільнення з посади керівника підприємства разом з карткою погодження (вмотивованої відмови) звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 5 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи.

У разі, коли протягом 5 днів повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні звільнення з посади керівника підприємства Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації не надіслані, пропозиція вважається погодженою.

За змістом пункту 10 Порядку у разі погодження Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації пропозиції щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства керівник центрального органу виконавчої влади видає у тижневий строк в установленому порядку наказ про призначення, а у дводенний строк наказ про звільнення.

Встановлено, що Міністерство охорони здоров`я України листом від 25 липня 2018 року № 11.3-14/1936/49579 звернулось до голови Київської міської державної адміністрації з проханням погодити звільнення з посади генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України ОСОБА_1 , яке прийнято апаратом виконавчого органу Київської міської державної адміністрації 26 липня 2018 року.

Станом на 03 серпня 2018 року повідомлення про вмотивовану відмову у погодженні звільнення з посади ОСОБА_1 до МОЗ України не надходило, пропозиція вважалась погодженою.

З огляду на викладене,звільняючи позивача з посади генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України, відповідач діяв в порядку та спосіб визначений законодавством України, тому доводи касаційної скарги про те, що звільнення позивача відбулося всупереч вимогам чинного законодавства України, є безпідставними.

Укладаючи контракт, позивач погодився з його умовами, у тому числі з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Таку позицію підтримав і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні у справі щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України зазначив, що незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі законів про працю та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко