Постанова

від 03.08.2020 по справі 609/1231/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 609/1231/19Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В. Провадження № 22-ц/817/357/20 Доповідач - Дикун С.І. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Щавурська Н. Б.,

з участю секретаря - Кантицька О.І.

представника товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" Розанової О.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 14 січня 2020 року, ухваленого у справі №609/1231/19 суддею Ковтуновичем О.В., повне рішення суду складене 14 січня 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

26.09.2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" ( далі - ТзОВ), приватного підприємства "УКРВІТА" (далі - ПП "УКРВІТА"), Державного реєстратора ЦНАП Шумської міської ради та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недійсним договір оренди землі від 21.09.2015 року, укладений ОСОБА_2 та Приватним Підприємством Аграрія , зобов`язати ТзОВ "Мрія Фармінг Полісся (яке є правонаступником ТзОВ "Аграрія Шумськ", а останнє є правонаступником ПП "Аграрія"), ПП УКРВІТА (правонаступника ПП "Аграрія") повернути земельну ділянку із незаконного користування; скасувати державну реєстрацію договору оренди землі серії та номер б/н від 21.09.2015р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у зв`язку із визнанням договору оренди землі серії та номер б/н від 21.09.2015 року недійсним.

Позов обґрунтований тим, що позивачка є власником 1/2 частки земельної ділянки без визначення меж, розташованої за адресою: Тернопільська область, Шумський район, Соснівська сільська рада з кадастровим номером 6125887200:01:001:0154 площею 1,3434 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Власником іншої 1/2 частки земельної ділянки є її рідна сестра ОСОБА_2 .

Право власності на вказану земельну ділянку належить їм на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 04.10.2010 №2427 та 04.10.2010 №2423, Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №204394, а також додатка до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №204394, в якому зазначено список співвласників земельної ділянки.

В ході розмов із рідними, в тому числі із ОСОБА_2 , на початку вересня 2019 року позивачці стало відомо про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6125887200:01:001:0154 площею 1,3434 га співвласником якої вона є, передана в оренду, відповідно до Договору Оренди землі серія та номер б/н, виданий 21.09.2015, який укладено між ПП Аграрія та ОСОБА_2 строком на 7 років.

З метою перевірки вище зазначеної інформації щодо одноособового укладення ОСОБА_2 договору оренди землі, на початку вересня 2019 року позивач отримала інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, згідно з якою їй стало відомо, що на земельну ділянку з кадастровим номером 6125887200:01:001:0154 площею 1,3434 га зареєстровано 08.02.2016 інше речове право, а саме право оренди земельної ділянки з ТзОВ Аграрія на підставі договору оренди землі, серія та номер б/н, виданий 21.09.2015, видавник: ПП Аграрія .

Позивачка стверджує, що вона, як власник 1/2 частки спірної земельної ділянки будь - яких договорів оренди вказаної земельної ділянки не укладала, права користуватися, розпоряджатися своєю землею жодній особі, в тому числі юридичним особам, не надавала. А тому просила задовольнити позов, посилаючись на порушення її прав власника земельної ділянки.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 14 січня 2020 року позов ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , ТзОВ Мрія Фармінг Полісся , ПП УКРВІТА , Державного реєстратора ЦНАП Шумської міської ради, про розірвання договору оренди від 21.09.2015 року задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 21.09.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та Приватним Підприємством Аграрія (правонаступником якого є ТзОВ Мрія Фармінг Полісся ).

Зобов`язано ТзОВ Мрія Фармінг Полісся , ПП " УКРВІТА" повернути земельну ділянку площею 1,3434 га, з кадастровим номером 6125887200:01:001:0154, яка розташована на території Соснівської сільської ради Шумського району із незаконного користування.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ТзОВ "Мрія Фармінг Полісся" адвокат Розанова О.З., подала апеляційну скаргу в якій посилається на те, що вказане рішення прийняте за невідповідності висновків суду обставинам справи, із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що в сукупності призвело до неправомірного часткового задоволення позову. Просить скасувати рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 14.01.2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір оренди землі, укладений 21.09.2015р. між ОСОБА_2 та Аграрія відповідає вимогам ЦК України і іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (земельна ділянка обробляється орендарем, орендодавець отримує орендну плату) і не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей, за таких обставин підстав для визнання недійсності договору немає.

Враховуючи те, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є документом, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється, а тому таке свідоцтво не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

За наявності у позивача ОСОБА_1 лише свідоцтва про право на спадщину за заповітом, згідно якого вона є спадкоємцем зазначеного у заповіті майна - 1/1 частки земельної ділянки площею 1,34 (кадастровий номер 6125887200:01:001:0154), яка розташована на території Соснівської сільської ради Шумського району Тернопільської області за відсутності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію речового права на нерухоме майно - вказану земельну ділянку із зазначенням її як власника 1/2 частки майна не породжує виникнення у неї відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності, що узгоджується із ч.2 ст.З Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , відповідно до якої речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації та із ст.ст. 125, 126 ЗК України, якими визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Тому за відсутності у позивача зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності на частку в нерухомому майні право на судовий захист з вимогою про визнання недійсним договору оренди землі та похідних вимог у позивача ОСОБА_1 відсутнє, так як її право власності не підтверджено, а позов є передчасним.

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Під час розгляду справи в апеляційному суді представник відповідача підтримала апеляційну скаргу, мотивуючи, що позивачкою не було доведено і судом не встановлено порушення її права власності на земельну ділянку за оспорюваною угодою.

Інші учасники справи - позивачка ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ПП УКРВІТА , Державний реєстратор ЦНАП Шумської міської ради, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи з метою особистої участі у судовому засіданні не подали. А тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів не вбачає перешкод щодо розгляду справи за їх відсутності.

Відповідно до Закону України від 30 березня 2020 року №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (cкорочено - Закон №540-ІХ), яким розділ ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України доповнено п.3, строки апеляційного розгляду справи, передбачені ст.371 ЦПК України, продовжені на строк дії карантину, а тому підстави вирішувати питання в порядку ч.2 ст.371 ЦПК України щодо продовження строку розгляду апеляційної скарги у даній справі відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТзОВ "Мрія Фармінг Полісся" Розанової О.З., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що згідно зі Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом серії ВРА №449093, ВРА №449093 посвідченого 04 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г.В., на підставі заповіту, посвідченого Соснівською сільською радою Шумського району Тернопільської області 31 серпня 2007 року, зареєстрованого у реєстрі за №39, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_3 , - 1936 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її дочка - ОСОБА_1 - на 1/2 (одну другу) частку майна та дочка - ОСОБА_2 , - на 1/2 (одну другу) частку майна. Спадщина, на яку в указаних частках видано свідоцтво, складається з земельних ділянок, площею 2,27 га( 1,34 га, 0,08 га, 0,85га), які розташовані за адресою: Україна, Тернопільська область, Шумський район на території Соснівської сільської ради, які належали померлій ОСОБА_3 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №281892, виданого 19 вересня 2005 року Шумською РДА,

Відповідно до Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі серії РВ №788895, номер витягу:24907175 від 04.10.2010 року, вбачається, що за позивачкою ОСОБА_1 , зареєстровано 1/2 частка земельної ділянки для ведення товарно - сільськогосподарського виробництва, площею 2.27 га., кадастровий номер 6125887200:01:001:0154 розташованої на території Соснівської сільської ради Шумського району Тернопільської області.

Згідно із Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі серії РВ №788893, номер витягу:24906962 від 04.10.2010 року, вбачається, що за відповідачем ОСОБА_2 , зареєстровано 1/2 частка земельної ділянки для ведення товарно- сільськогосподарського виробництва, площею 2.27 га., кадастровий номер 6125887200:01:001:0154 розташованої на території Соснівської сільської ради Шумського району Тернопільської області.

Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК №204394 виданого 24.11.2011 року Шумською РДА підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 , є власником земельної ділянки площею 1.3434га, кадастровий номер 6125887200:01:001:0154 з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Соснівської сільської ради Шумського району Тернопільської області.

21.09.2015 року між відповідачкою ОСОБА_2 та ПП Аграрія (правонаступником якого є ТзОВ Мрія Фармінг Полісся ) було укладено договір оренди землі - земельної ділянки площею 1,3434га., у тому числі рілля- 1,3434га. кадастровий номер 6125887200:01:001:0154, розташованої на території Соснівської сільської ради Шумського району Тернопільської області.

Відповідно до акту прийому-передачі об`єкта оренди, земельна ділянка загальною площею 1,3434га. з кадастровим номером 6125887200:01:001:0154 передана ПП Аграрія .

Згідно із інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, вбачається, що на земельну ділянку з кадастровим номером 6125887200:01:001:0154 площею 1,3434 га зареєстровано 08.02.2016 речове право, а саме право оренди земельної ділянки з ТзОВ Аграрія на підставі договору оренди землі, серія та номер б/н, виданий 21.09.2015, видавник: ПП Аграрія .

Згідно із рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Кременецького районного управління юстиції Іванюка О.В. індексний номер 28126779 від 08.02.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів перухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки кадастровий номер 6125887200:01:001:0154 внесено запис про право власності на дану земельну ділянку із зазначенням форми власності - приватна, розмір частки 1/1, власник - ОСОБА_2 .

Таким чином, у суді першої інстанції знайшли своє доведення обставини укладення оспорюваного договору оренди землі однією із спадкоємиць - співвласницею земельної ділянки ОСОБА_2 , поза волею іншої співвласниці 1/2 спірної земельної ділянки - позивачки ОСОБА_1 , котра в установленому порядку прийняла спадщину на спірну земельну ділянку і є її співвлесницею, а оспорюваною угодою порушено її право власності, що визнано відповідачкою ОСОБА_2 (а.с.35).

Згідно з ч.2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону України Про оренду землі ).

Згідно із ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Положеннями частини першої статті 16 Закону України Про оренду землі передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч.4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актом цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, визнаючи недійсним договір оренди землі від 21.09.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП "Аграрія" та зобов`язуючи відповідачів останнього - ТзОВ "Мрія Фармінг Полісся", ПП " УКРВІТА" повернути земельну ділянку площею 1,3434 га, з кадастровим номером 6125887200:01:001:0154, яка розташована на території Соснівської сільської ради Шумського району із незаконного користування, суд виходив із порушень майнових прав позивачки на земельну ділянку, поза волею якої було укладено оспорюваний правочин та передано земельну ділянку в оренду.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду, як таким, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права і обставинам справи.

Апеляційний суд не приймає твердження апеляційної скарги, що за відсутності у позивачки зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності на частку в нерухомому майні право на судовий захист з вимогою про визнання недійсним договору оренди землі та похідних вимог у позивача ОСОБА_1 відсутнє, так як її право власності не підтверджено, а позов є передчасним, з огляду на нижченаведене.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Таким чином, оскільки, як установлено судом, спірна квартира була відчужена від імені особи поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 359/11363/15-ц (провадження № 61-16806св18) вказано, що законодавець розмежовує поняття виникнення права на спадщину та виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини , і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права .

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина перша статті 2 Закону України Про оренду землі ).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону України Про оренду землі ).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша статті 761 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом саме власник тієї або іншої речі, реалізовуючи право власності, укладає договір найму. Він може це здійснювати безпосередньо або ж за допомогою представника. Проте, не виключається укладення договору найму й особою, якій належать майнові права на предмет найму. Для визначення того, хто може бути орендодавцем в договорі оренди земельної ділянки, не виключається застосування положень частини першої статті 761 ЦК України (особа, яка має майнові права). Аналіз частини першої статті 761 ЦК України свідчить, що до особи, якій належать майнові права, відноситься також спадкоємець, який прийняв спадщину у вигляді права власності на земельну ділянку, але не отримав свідоцтво про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Таким чином, право на спадщину на спірну земельну ділянку належить позивачці з часу її відкриття - 24 червня 2009 року, а тому укладенням оспорюваного договору оренди вказаної земельної ділянки від 21.09.2015 року іншою спадкоємицею, без згоди позивачки, порушуються майнові права останньої, котрі суд обґрунтовано захистив у обраний нею спосіб, шляхом визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки, що відповідає порушеному праву. А тому доводи апеляційної скарги, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту не заслуговують на увагу апеляційного суду.

Висновки суду першої інстанції у даній справі повністю узгоджуються із висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, даними щодо подібних правовідносин у постанові від 30 червня 2020 року по справі № 605/80/19 (провадження № 61-19381св19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання апеляційної скарги на порушення судом першої інстанції вимог ч.12 ст.187 ЦПК України оскільки ним не постановлено ухвали про продовження розгляду справи після усунення недоліків позовної заяви. Передбаченим ч. 3 ст.376 ЦПК України вичерпним переліком обов`язкових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення такі підстави не зазначені, а тому апеляційний суд ці доводи відхиляє.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України ).

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі Руїз Торія проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права, які б слугували обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, судом не допущено, підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 1152,60 грн за розгляд справи в апеляційному суді покласти на товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся".

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" залишити без задоволення.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 14 січня 2020 року залишити без змін.

Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 1152,60 грн за розгляд справи в апеляційному суді покласти на товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 серпня 2020 року.

Головуючий Дикун С.І.

Судді: Парандюк Т.С.

Щавурська Н.Б.