Постанова

від 11.08.2020 по справі 915/587/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/587/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Миколаївської міської ради

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області №915/587/20 від 30.04.2020, прийняту суддею Ржепецьким В.О., м. Миколаїв, про повернення позовної заяви Миколаївської міської ради

до відповідачів:

-Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5;

- ОСОБА_5 ;

- ОСОБА_2 ;

- ОСОБА_3 ;

- ОСОБА_4

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2020 р. Миколаївська міська рада звернулася з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якому просила визнати недійсним укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.03.2007, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О.М. та зареєстрований в реєстрі за №304; визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу від 01.09.2011, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В. та зареєстрований в реєстрі за №1640; скасувати запис про право власності №1026 в книзі 10 від 27.10.2011, внесений до Реєстру прав власності на нерухоме майно, про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на зупиночний комплекс із вбудованим торгівельним павільйоном магазину, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 18074834), а також зобов`язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 129 кв.м, кадастровий номер: 4810136300:05:004:0011, по АДРЕСА_1 , у напрямку руху до центра міста та повернути її позивачу у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав територіальної громади м. Миколаїв у зв`язку з тим, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 зупиночний комплекс із вбудованим торгівельним павільйоном, за твердженням позивача, є об`єктом самочинного будівництва, а відтак відповідачі не могли набути на нього жодних речових прав, при цьому земельна ділянка, на якій розміщене вказане майно, використовується без будь-якої правової підстави для цього та орендна плата за користування нею з 01.05.2014 не сплачується.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області №915/587/20 від 30.04.2020 (суддя Ржепецький В.О.) позовну заяву з доданими до неї документами повернуто позивачеві.

Зазначена ухвала мотивована порушенням позивачем правил об`єднання позовних вимог, оскільки останнім у позовній заяві об`єднано вимоги, які витікають з різних підстав та тільки частково пов`язані поданими доказами, а тому мають розглядатися за окремими позовними заявами.

Не погодившись з постановленою ухвалою, Миколаївська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області №915/587/20 від 30.04.2020 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд під час постановлення оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви дійшов помилкового висновку щодо порушення правил об`єднання позовних вимог, адже заявлені Миколаївською міською радою позовні вимоги пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, зокрема, в частині необхідності встановлення правомірності здійснення забудови належної позивачу земельної ділянки та наявності підстав для її повернення, при цьому дані вимоги об`єднані одним способом захисту. Крім того, апелянт зауважує на тому, що всі відповідачі є суб`єктами підприємницької діяльності, які у різні періоди часу користувалися спірним майном при здійсненні підприємницької діяльності, а тому наполягає на необхідності розгляду поданого позову за правилами господарського судочинства.

У відзивах на апеляційну скаргу б/н від 19.05.2020 та б/н від 27.05.2020 ОСОБА_3 просить відмовити у скасуванні ухвали Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2020, а також відмовити у задоволенні вимоги Миколаївської міської ради про стягнення з ОСОБА_3. судових витрат. При цьому правової позиції щодо доводів апеляційної скарги заявником у відзиві не наведено.

Інші відповідачі своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що згідно з частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною другою статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що у даній справі оскаржується ухвала суду, зазначена в пункті 6 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України, то її перегляд за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 19.03.2007 та від 01.09.2011, про скасування запису про право власності №1026 від 27.10.2011, внесеного до Реєстру прав власності на нерухоме майно, та про зобов`язання повернути самовільно зайняту земельну ділянку шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Повертаючи дану позовну заяву та додані до неї документи позивачу, місцевий господарський суд послався на порушення Миколаївською міською радою правил об`єднання позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Реалізація фундаментального права на захист судом прав особи, закріпленого у національній правовій системі Конституцією України, неможлива без утвердження в Україні комплексу необхідних умов для забезпечення кожному права на "справедливий суд" як однієї з основних конвенційних засад, встановлених пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства є чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень судів окремих ланок системи судоустрою, а також судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення судових справ. Важливим кроком на шляху до розгляду справи компетентним судом є правильне визначення юрисдикції конкретної справи, оскільки це традиційно вважається необхідною передумовою практичного втілення права на звернення до суду.

Захист прав, свобод та законних інтересів особи, гарантованих національною правовою системою та загальновизнаними міжнародними стандартами, є декларативним та малоефективним без формування усталеного та зрозумілого механізму реалізації такого захисту, що повинен сприяти належному здійсненню процесуального порядку діяльності судової гілки влади як системи найбільш авторитетних суб`єктів правозахисту.

У зазначеному контексті дотримання правових основ здійснення судочинства має фундаментальне значення для осіб, які беруть участь у судовому процесі, зокрема, під час розгляду справ господарської юрисдикції. Насамперед, до таких засад традиційно включають об`єктивність (неупередженість), компетентність та незалежність суду, законність та справедливість при розгляді справи. Зазначені процесуальні канони реалізуються виключно у випадку, коли розгляд справи здійснюється судом, якому держава делегувала повноваження розглянути вказану конкретну справу.

Керівні принципи, які глобально запроваджують у правову реальність сьогодення основні засади здійснення судочинства, містяться серед положень міжнародно-правових актів. Одним із таких еталонних орієнтирів є право на розгляд справи судом, встановленим законом.

Так, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року закріплюється право на розгляд справи з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.

Крім того, пунктом 1 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Водночас у рішенні у справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява №7360/76) судом наголошено на тому, що термін "суд, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви №29458/04 та №29465/04).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За умовами статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

В силу частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Здійснення судочинства ґрунтується на загальновизнаних принципах та нормативних положеннях міжнародного права, що характеризуються субсидіарним характером їх застосування та, враховуючи міжнародні зобов`язання України, виступають частиною національного законодавства і складовими державної правової системи. Реалізація зазначених принципів насамперед забезпечується ефективною діяльністю судової гілки влади шляхом публічного та справедливого розгляду справ компетентним, незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону (пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Право на розгляд справи компетентним судом, тобто тим органом судової влади, до юрисдикції якого така справа віднесена законом, відіграє роль однієї із найважливіших складових права на доступ до правосуддя, гарантією запобігання зловживання процесуальними правами.

Право особи на розгляд справи компетентним судом є юридично забезпеченою можливістю особи звернутися за захистом до суду, який законодавством наділений необхідною сукупністю повноважень щодо розгляду даної справи.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, під час відкриття провадження для розгляду певної господарської справи виникає об`єктивна необхідність вирішення питання щодо підвідомчості та підсудності даної справи суду, тобто постає нагальна потреба у з`ясуванні того, який суд повинен її розглядати. Саме для цього у господарському процесі запроваджено питання визначення юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції враховує, що юрисдикція є багатоаспектним явищем, зміст якого неможливо повністю розкрити, застосовуючи лише один критерій.

Серед найбільш значимих характеристик "юрисдикції" як фундаментальної правової категорії господарського процесуального права слід зазначати наступні: юрисдикція стосується здатності конкретного суду вирішувати справу; відзначається поширеністю компетенції конкретного суду на конкретну територію (судовий округ); залежна від місця виникнення обставин справи (місце відкриття провадження у справі визначає місце закінчення її розгляду); встановлюється, виходячи із правил певного виду судочинства (цивільного, кримінального, господарського, адміністративного).

Отже, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №243/2684/20.

Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, сторонами яких у судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.

За умовами частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

В силу частини четвертої статті 173 Господарського процесуального кодексу України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належать розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Отже, колегія суддів зауважує, що чинним процесуальним законом позивачу надано можливість об`єднати в одній позовній заяві декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, дотримуючись при цьому відповідних правил юрисдикції.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Однорідними позовними вимогами є вимоги, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Предметом позову Миколаївської міської ради є наступні вимоги:

-про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.03.2007, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №304;

-про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу від 01.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1640;

-про скасування запису про право власності №1026 в книзі 10 від 27.10.2011, внесеного до Реєстру прав власності на нерухоме майно, про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на зупиночний комплекс із вбудованим торгівельним павільйоном магазину, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 18074834);

-про зобов`язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 129 кв.м, кадастровий номер: 4810136300:05:004:0011, по АДРЕСА_1 , у напрямку руху до центра міста та повернути її позивачу у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Отже, до суду з позовом звернулася особа, яка порушує питання про визнання недійсними договорів, укладених між фізичними особами (ОСОБА_3., ОСОБА_4 , ОСОБА_2, ОСОБА_5. ), і яка хоч і не була стороною цих договорів, проте є заінтересованою особою, оскільки вважає, що укладеними договорами порушено її права та законні інтереси.

Тобто між позивачем та вказаними вище відповідачами, які зазначені самими позивачем як фізичні особи без статусу підприємців, існує спір щодо правочинів укладених між цими фізичними особами.

Колегія суддів при цьому зауважує, що до позовної заяви позивачем не було додано жодного доказу на підтвердження того, що оспорювані договори укладені відповідачами як суб`єктами господарювання чи в ході здійснення ними господарської діяльності.

Крім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що між позивачем та ОСОБА_5. існує спір про скасування запису про державну реєстрацію за останнім права власності на нерухоме майно - зупиночний комплекс з вбудованим торгівельним павільйоном магазину, а також спір між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5. про зобов`язання зазначеного приватного підприємця звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за кадастровим номером 4810136300:05:004:0011 та повернути її Миколаївській міській раді у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд.

При цьому, позовні вимоги пред`явлені як до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5., так і до ОСОБА_5. , як громадянина, що знайшло своє відображення як у вступній, так і у прохальній частинах позовної заяви.

Враховуючи суб`єктний склад сторін, зазначений безпосередньо самим позивачем у його позовній заяві, а також те, що Миколаївською міською радою оспорюються договори, укладені між фізичними особами, і при цьому до позовної заяви не додано жодного доказу використання проданого/придбаного майна як покупцями, так і продавцями у господарській (підприємницькій) діяльності, вимоги про визнання недійсними договорів, а також про скасування державної реєстрації належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у пункті 34 постанови від 07.04.2020 у справі №904/3657/18.

Щодо вимоги про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та повернути її у придатному до використання стані шляхом звільнення від будівель й споруд, то така вимога заявлена до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5., а тому як за предметним, так і за суб`єктним критеріями має бути розглянута за правилами господарського судочинства.

Як зазначалося вище, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належать розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 173 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Підстав для застосування положень частини шостої статті 173 Господарського процесуального кодексу України (можливості роз`єднати позовні вимоги та здійснити розгляд позовних вимог, виділених у самостійні провадження) суд апеляційної інстанції, враховуючи об`єднання в одній позовній заяві кількох вимог, які належать розглядати за правилами різних юрисдикцій, не вбачає, а тому необґрунтованими є посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №917/375/18, обставини у якій є суттєво відмінними від обставин у даній справі.

Не можуть бути прийняті до уваги і твердження Миколаївської міської ради щодо необхідності застосування у даному випадку правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04.2019 у справі №905/2043/18 та від 22.04.2019 у справі №914/2191/16, оскільки однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів, між тим у позовній заяві позивач просив застосувати не один, а кілька способів захисту своїх цивільних прав та інтересів, зокрема, шляхом визнання правочинів недійсними, скасування запису про право власності, відновлення становища, яке існувало до порушення тощо, що само по собі свідчить про неоднорідність заявлених позовних вимог.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин у даній справі, зробивши висновок про необхідність дослідження кожного договору, який є самостійними правочином, є також помилковими, оскільки, як зазначалося вище, без надання правової оцінки кожному договору окремо неможливо вирішити спір по суті.

Щодо доводів апелянта про те, що всі відповідачі є суб`єктами підприємницької діяльності, а відтак всі заявлені ним вимоги належить розглядати в порядку господарського судочинства, колегія суддів зазначає, що наявність у сторони справи статусу фізичної особи-підприємця не може свідчити, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає як така у всіх правовідносинах, зокрема, і щодо набуття у власність спірного приміщення. У разі набуття чи позбавлення статусу підприємця вона не позбавляється набутих раніше цивільних прав і обов`язків фізичної особи. Спірне майно зареєстроване за ОСОБА_5. як за фізичною особою, а не за фізичною особою-підприємцем, про що свідчить додана до позовної заяви інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №207095112 від 17.04.2020. Крім того, як зазначалося вище, і самим позивачем визначено відповідачами за даним позовом ОСОБА_5., як фізичну особу, та ОСОБА_5., як приватного підприємця, у зв`язку із чим зазначений спір в частині вимог, зокрема, що пред`явлені до фізичної особи ОСОБА_5. належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Таким чином, повернення заявникові позовної заяви, поданої з порушенням вимог статті 173 Господарського процесуального кодексу України, не може вважатися обмеженням доступу до суду.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що доводи скаржника стосовно порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при постановленні оскаржуваної ухвали №915/587/20 від 30.04.2020 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 174, 232, 233, 236, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області №915/587/20 від 30.04.2020 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Миколаївську міську раду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.08.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук