Постанова

від 06.08.2020 по справі 340/3136/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 серпня 2020 року м. Дніпросправа № 340/3136/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,

секретарі судового засідання Сколишеві О.О.,

за участі представника позивача Боткаренко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року в адміністративній справі №340/3136/19 (головуючий суддя першої інстанції Пасічник Ю.П., рішення в повному обсязі складено 17.01.2020 року) за позовом ОСОБА_1 до Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 06.12.2019 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області щодо відмови в наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1.447 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Бережинської сільської ради, Кіровоградської району, Кіровоградської області та скасувати рішення Бережинської сільської ради, Кропивницького району, Кіровоградської області від 11 жовтня 2019 року № 712;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1.447 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області на підставі поданої заяви від 15 серпня 2019 року.

В обґрунтування позову зазначено, що 15.08.2019 року він звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1,4467 га для ведення особистого селянського господарства. Рішенням відповідача від 11.10.2019 року №712 йому відмовлено у наданні дозволу з тих підстав, що на вказану земельну ділянку надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою учаснику АТО. Позивач вважає, що вказана підстава відмови суперечить положенням ст.ст. 118, 122, 123 Земельного кодексу України, а тому рішення є незаконним та належить скасуванню.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що позиція суду не узгоджується з вимогами частини 7 статті 118 та частини 3 статті 123 Земельного кодексу України.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Позивач та представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.08.2019 року ОСОБА_2 подано до Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області заяву з відповідними додатками про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1,4467 га для ведення особистого селянського господарства на території Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (а.с.22-25).

11.10.2019 року відбулась тридцять шоста сесія сьомого скликання Бережинської сільської ради, на якій зокрема, розглянуто зазначену вище заяву позивача. За результатами розгляду заяви прийнято рішення № 712 про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, що земельна ділянка виділена учаснику АТО (а.с.6,18).

Позивач не погодився з рішенням сільської ради та оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що норми статті 118 ЗК України не передбачають можливості надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо однієї і тієї ж земельної ділянки різним фізичним особам, оскільки, в іншому випадку створюється правова невизначеність через фактичну неможливість реалізації частини 9 статті 118 ЗК України в разі подання на затвердження декількох погоджених проектів землеустрою. Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі та в межах повноважень, що визначені Законом України Про місцеве самоврядування в Україні та Земельним кодексом України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до закону.

Отже, вирішення питань щодо розпорядження землями комунальної власності, віднесено саме до повноважень, в даному випадку, відповідача по справі.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Як зазначалось вище, 15.08.2019 року ОСОБА_2 подано до Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області заяву з відповідними додатками про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1,4467 га для ведення особистого селянського господарства на території Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (а.с.22-25).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 02.09.2019 року гр. ОСОБА_3 , як учасником АТО, подано до відповідача заяву з додатками про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1,4467 га для ведення особистого селянського господарства на території Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (а.с.19-21).

Шляхом порівняння та співставлення з відомостями Публічної кадастрової карти України, судом першої інстанції встановлено, що графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки подані як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 стосуються однієї і тієї ж земельної ділянки (а.с.20, 23).

Вказані обставини сторонами не заперечуються та не спростовуються.

Згідно із частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

11.10.2019 року відбулась тридцять шоста сесія сьомого скликання Бережинської сільської ради, на якій зокрема, розглянуто зазначені вище заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..

За результатами розгляду заяв прийняті рішення:

- №711 про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою (а.с.18),

- №712 про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, що земельна ділянка виділена учаснику АТО (а.с.6).

Посилання позивача на ту обставину, що ним було раніше подано заяву до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому відповідач повинен був її розглянути раніше ніж заяву ОСОБА_3 , колегією суддів до уваги не приймається, оскільки обидві заяви були розглянуті на одній тридцять шостій сесії сьомого скликання Бережинської сільської ради.

Згідно ч.7 ст.118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що норми ст.118 ЗК України та взагалі Земельний кодекс України не передбачають можливості надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо однієї і тієї ж земельної ділянки різним фізичним особам, оскільки, в іншому випадку створюється правова невизначеність через фактичну неможливість реалізації ч.9 ст.118 ЗК України в разі подання на затвердження декількох погоджених проектів землеустрою.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв на підставі та в межах повноважень, що визначені Законом України Про місцеве самоврядування в Україні та Земельним кодексом України, з чим погоджується колегія суддів.

Також колегія суддів зазначає, що згідно і з абзацом 3 частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Проте, цією нормою закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17).

Аналіз положень абзацу 3 частини сьомої статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що зацікавлена особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання у відповідному уповноваженому органі. Місячний строк, упродовж якого особа може реалізувати це право, є присічним. Відтак, нездійснення права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у цей строк призводить до припинення цього права.

Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов`язку відповідача розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

Відтак, якщо зацікавлена особа замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона не позбавляється права на оскарження бездіяльності відповідного органу.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Разом з тим, з урахуванням наведених вище обставин справи, та положення частини шостої статті 118 ЗК України, яка містить імперативні вимоги щодо обов`язковості додавання до клопотання зацікавленої особи графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), колегія суддів дійшла висновку, що, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, то це може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки в даному випадку вже наявна невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд апеляційної інстанції враховує в даному випадку правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 17.12.2018 року у справі №509/4156/15-а.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не оскаржується рішення відповідача №711 про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою, яке передувало та було підставою для прийняття відповідачем рішення №712 про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що є предметом розгляду даній справі.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення Бережинської сільської ради, Кропивницького району, Кіровоградської області від 11 жовтня 2019 року № 712.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

За приписами пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року про відкриття провадження справу №340/3136/19 визнано справою незначної складності та розглянуто її за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак рішення у вказаній справі касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року в адміністративній справі №340/3136/19 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року в адміністративній справі №340/3136/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2020 року.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак