Постанова

від 06.08.2020 по справі 464/3135/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/3135/19 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.

Провадження № 22-ц/811/4238/19 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія: 3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.

за участі секретаря: Фейір К.О.

з участю: представника Міністерства оборони України - Синиці І.В., представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 листопада 2019 року у справі за позовом Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , треті особи: Приватне підприємство Компанія Динамік , Концерн Військторгсервіс , Фонд державного майна України, управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2019 року Міністерство оборони України звернулося позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Приватне підприємство Компанія Динамік , Концерн Військторгсервіс , Фонд державного майна України, управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивували тим, що у державній власності у сфері управління Міністерства оборони України перебуває приміщення торгово-побутового комплексу №2 на АДРЕСА_1 загальною площею 331,2 м.кв.

05 грудня 2011 року за результатами публічних торгів, концерном Військторгсервіс в особі начальника філії Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну Військторгсервіс Свідерським Г.М. який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 08 жовтня 2010 року, та приватним підприємством Рекунс укладено договір купівлі-продажу приміщення торгово -побутового комплексу №2, загальною площею 331,2 м.кв., яке знаходиться за за адресою: АДРЕСА_1 .

Ціна об`єкту нерухомості становить 744 836,40 гривень.

За згодою сторін покупець провів оплату за придбану нерухомість в сумі 744836,40 гривень на розрахунковий рахунок Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну Військторгсервіс .

Постановою Вищого господарського суду України від 24 грудня 2014 року договір від 05 грудня 2011 року купівлі-продажу приміщення торгово-промислового комплексу №2, загальною площею 331,2 м.кв, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 744836,40 грн. укладений концерном Військторгсервіс в особі Управління Західного оперативного командування та ПП Рекурс , визнано недійсним.

На виконання постанови Вищого господарського суду України від 24 грудня 2014 року господарський суд Львівської області видав наказ від 26 січня 2015 року, яким зобов`язав ПП Компанія Динамік повернути приміщення торгово - промислового комплексу №2 загальною площею 331,2 м.кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 744 836,40 гривень до державної власності в особі Міноборони у повне господарське відання концерну Військторгсервіс .

Такий наказ Господарського суду Львівської області від 26 січня 2015 року знаходився на виконанні у Сихівському відділі державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції.

Однак, 04 травня 2015 року Сихівським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.6 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження , у зв`язку з тим, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень спірне майно належить ОСОБА_1 .

Після винесення постанови Вищим господарським судом України від 24 грудня 2014 року щодо повернення зазначеного приміщення до державної власності, ПП Компанія Динамік здійснила відчуження спірного майна на користь ОСОБА_1 .

Так, 03 лютого 2015 року був укладений договір позики грошових коштів за №248, строком згідно якого ОСОБА_1 позичив ПП Компанія Динамік 600 000 гривень строком до 10 лютого 2015 року.

Для забезпечення основного зобов`язання 03 лютого 2015 року був укладений договір іпотеки №249, предметом якого стали приміщення торгово - промислового комплексу №2 загальною площею 331,2 м.кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ПП Компанія Динамік своєчасно не виконала умови договору, вже 11 лютого 2015 року спірне майно було переоформлено на ОСОБА_1 ..

ОСОБА_1 , зареєструвавши право власності на вказане майно, а вже 23 лютого 2015 року поділив його на два об`єкти, з відкриттям розділів за реєстраційними номерами:

582442646101, нежитлові приміщення площею 166 м.кв, за адресою: АДРЕСА_1 ;

582558946101, нежитлові приміщення площею 166 м.кв, за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_1 , як володілець двох об`єктів, 26 лютого 2015 року уклав з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 окремі договори іпотеки,для забезпечення виконання зобов`язання, заставним майном яких є спірне майно.

Позивач вважав відповідача недобросовісним набувачем спірного майна, оскільки укладаючи 03 лютого 2015 року договір іпотеки №249 останній мав виявити розумну обачність та міг бути обізнаний: про права Міноборони як титульного володільця на вказане нерухоме майно і факт його вибуття з володіння держави поза її волею, а також про незаконність володіння цим майном ПП Компанія Динамік у зв`язку з визнанням Вищим господарським судом України недійсним договорів купівлі-продажу.

З урахуванням зазначених обставин, позивач - Міністерство оборони України на підставі ст.ст.387,388,390 ЦК України просило:

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Міністерства оборони України об`єкт нерухомого майна: з реєстраційним номером 582442646101 - нежитлові приміщення торгово-промислового комплексу №2 площею 166 м.кв за адресою: АДРЕСА_1 , та об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 582558946101 - нежитлові приміщення торгово-промислового комплексу №2 площею 165,2 м.кв за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.1-17).

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 листопада 2019 рокув задоволенні позову Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , треті особи: Приватне підприємство Компанія Динамік , Концерн Військторгсервіс , Фонд державного майна, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 10.06.2019 р. у виді накладення арешту на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 582442646101 - нежитлові приміщення торгово-промислового комплексу №2 площею 166 м? за адресою: АДРЕСА_1 та об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 582558946101 - нежитлові приміщення торгово-промислового комплексу №2 площею 165,2 м? за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження в будь-який спосіб та проведення будь-яких реєстраційних дій відносно вказаного нерухомого майна.

Рішення суду оскаржило Міністерство оборони України.

В апеляційній скарзі посилається на те, що обґрунтовуючи позов в частині визнання ОСОБА_1 недобросовісним набувачем спірного майна, позивачем наведено цілий ряд обставин на підтвердження того, що відповідач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Зокрема, постанову Вищого господарського суду України від 24 грудня 2014 року по справі №914/2691/13 про повернення спірного майна ПП Компанія Динамік до державної власності оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 20 грудня 2014 року, а тому будь яка особа могла ознайомитись із вказаним судовим рішенням в електронній формі.

На час укладення договорів позики та іпотеки (03 лютого 2015 року), ОСОБА_1 міг дізнатися про судовий спір та відсутність законних правомочностей у ПП Компанія Динамік на розпорядження спірним майном.

Відчуження спірного майна через іпотеку 11 лютого 2015 року відбулося за явно заниженою ціною (331,2 кв.м. придбали за 600 тисяч гривень), що значно нижче ринкової ціни.

На час укладення договорів позики та іпотеки від 03 лютого 2015 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень відносно ПП Компанія Динамік було лише п`ять судових справ, що свідчить про відсутність у ОСОБА_1 надмірних перешкод у доступі до вказаної інформації.

ПП Компанія Динамік відчужило майно після виникнення у нього зобов`язання із повернення спірного майна до державної власності, уклали договри позики та іпотеки, які порушили майнові права позивача і спрямовані на недопущення повернення майна до державно власності.

Укладаючи короткостроковий договір позики та іпотеки за явно невигідною для відчужувача ціною ОСОБА_1 мав пересвідчитися чи не спрямовані дії ПП Компанія Динамік на недопущення звернення стягнення на майно, або ухилення від виконання судового рішення.

Дії ОСОБА_1 були спрямовані на ускладнення повернення спірного майна у державну власність.

Керівник і засновник ПП Компанія Динамік ОСОБА_5 неодноразово (23 лютого 2016 року; 05 травня 2016 року; 18 липня 2016 року) звертався до Міністерста оборони України із заявами із змісту яких убачається, що до спірного майна відповідач відноситься як до власного, хоча на той час власником зазначеного майна був ОСОБА_1

ОСОБА_1 та ПП Компанія Динамік вже після винесення оскаржуваного рішення - 22 листопада 2019 року знову зверталися до Міністерства оборони з пропозицією укласти мирову угоду.

Суд першої інстанції правильно встановив початок перебігу строку позовної давності з 30 жовтня 2015 року, проте помилково не взяв до уваги факт переривання строку позовної давності 31 серпня 2016 року.

Причиною звернення ОСОБА_1 до позивача від 31 серпня 2016 року було усвідомлення ПП Компанія Динамік та самим ОСОБА_1 обов`язку щодо повернення спірного майна до державної власності.

На думку Міністерства оборони України враховуючи приписи статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності в даному спорі перервався 31 серпня 2016, його відлік почався заново з 01 вересня 2016, тобто з наступного дня та тривав до 01 вересня 2019.

Оскільки позовна заява Міноборони була подана 07 червня 2019, тобто в межах трирічного строку, скаржник вважає, що оборонним відомством строк позовної давності не пропущений.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника представника Міністерства оборони України - Синиці І.В. на підтримання апеляційної скарги, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як зазначено у ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно із свідоцтвом про право власності від 11 грудня 2000 р., виданим Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради, а також витягом ОКП ЛОР Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки №31428205, державне підприємство Міністерства оборони України Управління торгівлі Західного оперативного командування є власником приміщення торгово-побутового комплексу №2 загальною площею 331,2 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.22,23).

05 грудня 2011 року, за результами публічних торгів, концерном Військторгсервіс , в особі начальника філії Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну Військторгсервіс Свідерським Г.М., який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 8 жовтня 2010 року, та приватним підприємством Рекунс укладено договір купівлі-продажу приміщення торгово-побутового комплексу №2, загальною площею 331,2 м? , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 р., договір від 5 грудня 2011 року купівлі-продажу приміщення торгово-промислового комплексу № 2, загальною площею 331,2 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 744836,40 грн., укладений концерном Військторгсервіс в особі філії Управління Західного оперативного командування та приватним підприємством Рекунс , визнано недійсним та зобов`язано приватне підприємство Компанія Динамік (правонаступник приватного підприємства Динамік ) повернути це майно до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну Військторгсервіс . Вказаною постановою встановлено, що спірне майно перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України, а відчуження відбулося з порушенням ст. 216 ЦК України при вчиненні правочину (т.1 а.с.51-54).

Відповідно до постанови державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Рудницької М.О. від 14 травня 2015 р., виконавчий документ Господарського суду Львівської області, а саме наказ №914/2691/13, виданий 26 січня 2015 р. на виконання вищезазначеної постанови Вищого господарського суду України, повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що приміщення торгово-промислового комплексу №2 загальною площею 331,2 м?, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1 (т.1 а.с.58).

Згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 лютого 2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Львівської міського нотаріального округу Петелькою І.В., ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) прийняв у власність, а Приватне підприємство Компанія Динамік (Іпотекодавець) передало у власність нерухоме майно: приміщення торгово-побутового комплексу №2 загальною площею 331,2 м?, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 03 лютого 2015 р., укладеного між вказаними сторонами за реєстровим номером 249 (а.с.т.3 а.с.65).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №169580190 від 06 червня 2019 р., а також реєстраційних справ по вказаному об`єкту нерухомості, які були оглянуті судом першої інстанції під час розгляду справи, 11 лютого 2015 року право власності на приміщення торгово-побутового комплексу №2 загальною площею 331,2 м?, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 (т.1 а.с.32-48).

Відповідно до розпорядження Сихівської районної адміністрації від 17 лютого 2015 №57 про перепланування та розподіл нежитлових приміщень у будівлі на АДРЕСА_1 , розглянуто заяву ОСОБА_1 та затверджено висновок міжвідомчої комісії про можливість перепланування та розподіл нежитлових приміщень у будівлі на АДРЕСА_1 згідно з поданими проектними пропозиціями (т.3 а.с.72).

Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 24 лютого 2015 р. видано ОСОБА_1 свідоцтва про право власності за індексними номерами 34095367 та 34099006, відповідно до яких ОСОБА_1 є власником двох об`єктів нерухомого майна: нежитлових приміщень торгово-промислового комплексу №2 площею 166 м? за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень торгово-промислового комплексу №2 площею 165,2 м? за адресою: АДРЕСА_1 (т.3 а.с.67, 68).

Таким чином, на даний час об`єкт нерухомості, а саме приміщення торгово-побутового комплексу №2 загальною площею 331,2 м?, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 розділено на два об`єкти нерухомості: із реєстраційним номером 582442646101 - нежитлові приміщення торгово-промислового комплексу №2 площею 166 м? за адресою: АДРЕСА_1 та об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 582558946101 - нежитлові приміщення торгово-промислового комплексу №2 площею 165,2 м? за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві власності відповідачу ОСОБА_1 .

Згідно із ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила, - власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, Верховного Суду від 19 лютого 2018 року у справі № 545/696/16-ц (провадження № 61-7878св18), а тому суди повинні розмежовувати, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.

Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів (пункт 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав ).

У пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав судам роз`яснено, що, відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі .

Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-117цс12, Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 344/1079/15-ц (провадження № 61-2820св18), від 13 червня 2018 року у справі № 130/2573/16-ц (провадження № 61-10939св18).

Звертаючись до суду з вказаним позовом з підстави, передбаченої п.3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, Міністерство оборони України просить витребувати у відповідача ОСОБА_1 спірне нерухоме майно, як таке, яке вибуло з володіння позивача поза його волею і було придбане відповідачем у ПП Компанія Динамік , яке не мало права на відчуження даного майна.

Як встановлено постановою Вищого господарського суду України від 24 грудня 2014 р., спірне майно, а саме приміщення торгово-промислового комплексу № 2, загальною площею 331,2 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , перебувають у власності держави в особі Міністерства оборони України, а відчуження таких відбулося з порушенням ст. 216 ЦК України при вчиненні правочину.

Вказані встановлені обставини свідчать про відсутність у діях позивача - Міністерства оборони України, як власника спірних нежитлових приміщень, волі на їх передачу іншій особі, що в свою чергу вказує на можливість витребування вказаного майна від добросовісного набувача.

Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не знав та не міг знати про те, що ПП Компанія Динамік не має права відчужувати спірне майно, зокрема в Державному реєстрі обтяжень щодо заборони відчуження була відсутня відповідна інформація, а також те, що він не був стороною у справі №914/2691/13, то й відсутні підстави для визнання його недобросовісним набувачем за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 лютого 2015 року.

З тих підстав необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про обізнаність ОСОБА_1 щодо правомочностей ПП Компанія Динамік на розпорядження спірним майном на час укладення договору позики та іпотеки 03 лютого 2015 року та спрямованість його дій на ускладення повернення спрного майна у державну власність.

У той же час, як встановлено в суді апеляційної інстанції, в позивача - Міністерства оборони України було більше ніж достатньо часу для витребування майна із чужого незаконного володіння.

Розглядаючи заяву про застосування позовної давності, суд приходить до такого висновку.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (п. 60 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17).

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Такі висновки ґрунтуються на аналізі норм статей 256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

У справі що переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що право позивача Міністерста оборони України дійсно порушене, але не підлягає захисту через сплив позовної давності.

В суді першої інстанції представником відповідача подано заяву про застосування позовної давності та застосування її наслідків відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України (т.1 а.с.147-150; т.2 а.с.183-186)).

Як зазначено у Постанові ВП ВС від 24 квітня 2019 року у справі №523/10225/15 -ц механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62,66 рішення у справі Фінікарідов проти Кіпру від 20 грудня 2007 року.

Як зазначено у Постанові ВС від 15 січня 2020 року у справі №200/19766/16-ц порівняльний аналіз дізнався та повинен був дізнатися , що міститься у ч.1 ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку знати про стан своїх прав, а тому доведення факту, через який позивач не не знав про порушення свого права в сфері цивільно-правових відносин і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

З позовною заявою до ОСОБА_1 . Міністерство оборони України звернулося 07 червня 2019 року (т.1 а.с.1).

В той же час, у провадженні Сихівського районного суду м.Львова з 25 червня 2015 року перебувала цивільна справа №464/5069/15-ц за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції в спірних відносинах: Міністерства оборони України та концерну Військторгсервіс до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Львівської області, про витребування майна та зобов`язання вчинити дії.

Предметом даного позову було витребування нерухомого майна - приміщення торгово-побутового комплексу №2 площею 331,2 м? за адресою: АДРЕСА_1 .

Із досліджених в суді першої інстанції матеріалів цивільної справи №464/5069/15-ц вбачається, що в ході судового розгляду такої у судовому засіданні 30 жовтня 2015 р., у якому був присутній представник Міністерства оборони України - Смілко В.І., представником відповідача ОСОБА_1 - Михалевським Ю.Р. було долучено до матеріалів справи відомості про право власності ОСОБА_1 на вищевказаний об`єкт нерухомості, який був розділений на два об`єкти нерухомого майна, а відтак саме з цього часу позивачу Міністерству оборони України стало відомо про те, що на даний час єдиного об`єкта нерухомого майна приміщення торгово-побутового комплексу №2 площею 331,2 м? за адресою: АДРЕСА_1 не існує (т.1 а.с.156-157, 158).

Вказане не оспорюється і представниками позивача.

Відповідно до ухвали суду від 10 червня 2016 року даний позов залишено без розгляду у зв`язку з тим, що прокурор у судовому заявив клопотання про залишення позову без розгляду.

Залишення позову прокурора без розгляду не перериває перебігу позовної давності (Див:Постанову ВП ВС від 24 квітня 2019 року у справі №523/10225/15 -ц).

Тому необґрунтованим є доводи представника Міністерства оборони України Синиці І.В. про те, що строк позовної даності позивачем не пропущено (ч.2 ст.264 ЦК України), оскільки ними подано дану позовну заяву до суду 07 червня 2019 року.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Доводи апеляційної скарги про те, що строк позовної давності перервався 31 серпня 2016 року після скерування проекту мирової угоди у зв`язку із визнанням ОСОБА_1 боргу, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 травня 2016 р. засновником ПП Компанія Динамік направлено Міністру оборони України звернення із пропозицією укласти мирову угоду із врахуванням наявного між ними спору. Відповідно до проекту мирової угоди, серед іншого, пунктом 2.1.1. передбачено, що спірне майно залишається у власності ОСОБА_1 , а відтак проект такої не передбачав повернення Міністерству оборони України майна - нежитлових приміщень торгово-промислового комплексу №2 площею 166 м? за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень торгово-промислового комплексу №2 площею 165,2 м? за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.162-163, 164-165).

Більше того, відповідач ОСОБА_1 не був стороною у правовідносинах із Міністерством оборони України, концерном Військторгсервіс та не визнавав свого обов`язку щодо повернення майна, відтак твердження представника позивача про переривання строку позовної давності у зв`язку з наведеним, не заслуговують на увагу.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , його довіритель не вчиняв жодних дій, що свідчить про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку, навпаки, його довіритель завжди старався знайти порозуміння у даному спорі, оскільки ОСОБА_1 може залишитися без майна і без грошей.

Дії ПП Компанія Динамік та ОСОБА_1 були спрямовані саме на позасудове врегулювання спору шляхом пояснень про те, що Концерн Віськторгсервіс є боржником по сотні виконавчих проваджень і не поверне Компанії Динамік 744 836,40 гривень згідно договору купівлі- продажу від 05 грудня 20111 року, який визнаний недійсним згідно рішення ВГСУ від 24 грудня 2014 року.

У проекті мирової угоди, яка так і не була підписана стронами, йде мова про те, що спірне майно залишається у ОСОБА_1 , Мінстерство оборони України та прокурор не заявлятимуть до ПП Компанія Динамік та його засновників жодних позовоів з приводу повернення майна, а ПП Компанія Динамік відмовляється від грошових коштів стягнених постановою ВГСУ від 24 грудня 2014 року та не заявлятиме до національних судів позовоів про стягнення вартості невід`ємних покращень на суму 661 389 гривень (т.2 а.с.219-225).

У листі від 31 серпня 2016 року на ім`я тимчасово виконувача обов`язків начальника Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України засновник ПП Компанія Динамік та ОСОБА_1 вказують на можливість пошуку шляхів виходу із ситуації шляхом укладення мирових угод, оскільки Концерн Віськторгсервіс не має можливості повернути кошти Товариству за купівлю нерухомого майна та зроблені у ньому покращення, сам договір купівлі - продажу був укладений через порушення закону саме Концерном, спірне майно не має стратегічного значення для Міністерства оборони (т.2 а.с.244-245), що не можна розглядати як вчинення дій що свідчать про визнання свого боргу чи іншого обов`язку перед позивачем.

Із врахуванням того, що позивач - Міністерство оборони України дізнався про порушення свого права 30 жовтня 2015 р., а звернувся до суду із даною позовною заявою лише 07 червня 2019 року, а також за відсутності передбачених ч.5 ст.267 ЦК України поважних причин такого пропущення, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовона давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної даності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечити юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігання несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за завами №22083/03,22095/93 у справі Страббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за завою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Інші доводи апеляційної с карги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 10 серпня 2020 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.