Постанова

від 25.06.2020 по справі 910/11940/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2020 р. Справа№ 910/11940/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Припутніцькій Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.06.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м.Києва "Київміськсвітло" та Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 (повний текст складено 06.02.2020)

у справі №910/11940/19 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку"

до Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м.Києва "Київміськсвітло"

про стягнення 252 349,42 грн.

В судовому засіданні 25.06.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 Державне підприємство "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м.Києва "Київміськсвітло" про стягнення 252 349,42 грн. заборгованості.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати коштів за договором технічного нагляду №АДО-ТН-3 від 31.05.2017, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 191504,92 грн. основного боргу, 13447,32 грн. пені, 36331,87 грн. інфляційних втрат та 11065,31 грн. 3% річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/11940/19 позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва "Київміськсвітло" на користь Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" 191 504,92 грн. заборгованості, 13 447,32 грн. пені, 31 864,48 грн. інфляційних втрат, 11 065,31 грн. 3% річних, 3 718,23 грн. судового збору та 7 367,23 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості, пені та 3% річних.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивача виконаний арифметично неправильно, з огляду на що, здійснивши власник перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, складає 31 864,48 грн.

Крім того, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем існування передбачених приписами ст. 203 ЦК України обставин, які в силу ст. 215 ЦК України є підставами для визнання недійсним п. 6.2. Договору.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 26.02.2020 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована не відповідністю висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи.

Апелянт вказує, що на час подання апеляційної скарги, за інформацією, що була наявна у відповідача, кримінальне провадження №42017000000002273 щодо фактів, пов`язаних з неналежним виконанням капітального ремонту, в тому числі на об`єкті Капітальний ремонт мережі архітектурно - декоративного освітлення мосту Метро через річку Дніпро у місті Києві , знаходиться у слідчому управлінні Головного управління Національної поліції у м. Києві та на даний час триває досудове розслідування, обвинувального акту не складено.

Скаржник зазначає, що під час обстеження мереж обладнання АДО на мосту Метро були виявлені численні недоліки, характер яких свідчить про їх наявність на дату підписання Акту готовності Об`єкта до експлуатації, а отже, на його думку, акти виконаних робіт КБ-2в та КБ-3, належним чином не перевірялись.

На переконання відповідача, позивач, відповідно до п. 6.2 розділу 6 договору №АДО-ТН-3 про здійснення технічного нагляду від 31.05.2017 несе відповідальність за відповідність об`ємів робіт проектно - кошторисній документації, а також за якість виконаних підрядними організаціями робіт та їх відповідність діючим Державним будівельним нормам, а роботи, виконані підрядником не відповідають проектній документації та умовам договору, відповідачем було призупинено виплату коштів згідно договору про здійснення технічного нагляду до завершення розгляду кримінального провадження.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 28.02.2020 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у визнанні недійсним п.6.2 договору про здійснення технічного нагляду від 31.05.2017 №АДО-ТН-3 та часткового незадоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат на суму 4467, 39 грн.

Одночасно просив прийняти в цій частині нове, яким визнати недійсним п.6.2 договору про здійснення технічного нагляду від 31.05.2017 №АДО-ТН-3 та стягнути з відповідача на користь позивача 36331, 87 грн. інфляційних втрат.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального (ст. 11 Закону України Про архітектурну діяльність , п.п. 5, 7 Порядку здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єкта архітектури, ст. 218 ГК України, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) та порушенням норм процесуального (ч. 2 ст. 123, ст. 129, ч. 3 ст. 184, ч.ч. 1-5 ст. 236, ч. 3 ст. 237 ГПК України) права.

Апелянт вважає, що судом не досліджено та не надано належної правової оцінки умовам п. 6.2 договору, на предмет його відповідності ст. 11 Закону України Про архітектурну діяльність та п.п. 5, 7 Порядку здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єкта архітектури, ст. 218 ГК України, що відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину в певній частині.

На думку скаржника, позивачем було арифметично вірно розраховано суму інфляційних втрат, керуючись правовою позицією, викладеної Верховним Судом у постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та з урахуванням періодів часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція), а саме в липні 2018: -1471,77 грн., і червні, липні 2019: -151,82 грн. та -1375,27 грн. відповідно.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м.Києва "Київміськсвітло", розгляд справи призначено на 14.05.2020.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі № 910/11940/19 залишено без руху, з підстав не зазначення в ордері серії КВ №442067 повноважень на представлення інтересів ДП "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" в Північному апеляційному господарському суді та ненадання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі.

31.03.2020 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої надано оригінал платіжного доручення №86 від 30.03.2020 про сплату 2881,50 грн. судового збору та оригінал ордеру серія КВ №475460 від 28.02.2020 з усуненими недоліками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку", прийнято до спільного розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" з апеляційною скаргою Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва "Київміськсвітло" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/11940/19, розгляд справи призначено на 14.05.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 оголошено перерву у справі на 18.06.2020, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 розгляд справи перепризначено на 25.06.2020, у зв`язку з виходом судді Михальської Ю.Б. у відпустку 18.06.2020.

Явка представників сторін

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.06.2020 підтримав доводи своєї апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові, одночасно заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив її відхилити.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції 25.06.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника позивача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

31.05.2017 між Державним підприємством "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" (виконавець) та Комунальним підприємством електромереж зовнішнього освітлення м. Києва "Київміськсвітло" (замовник) укладено договір № АДО-ТН-3 про здійснення технічного нагляду (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується здійснювати технічний нагляд на об`єкті: "Капітальний ремонт мережі архітектурно-декоративного освітлення мосту Метро через річку Дніпро у місті Києві" відповідно до ДСТУ Б Д. 1.1- 1:2013 (ДК 021:2015 - 71240000-2 - Архітектурні, інженерні та планувальні послуги)" (далі - об`єкт).

Згідно з п. 3.1 Договору вартість послуг з технічного нагляду за цим договором визначається в розмірі 1,8% від вартості фактично виконаного обсягу будівельних робіт на об`єкті (п. 5.8.13 ДСТУ БД.1.1-1:2013), про що сторонами підписано протокол погодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною договору (додаток 1 до Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору орієнтована вартість послуг з технічного нагляду за цим договором, за главами 1-9 інвестиційного кошторису замовника, по якому отримано позитивний експертний звіт, визначена в сумі 192969,76 грн., про що сторонами зазначено в підписаному протоколі погодження договірної ціни.

Згідно з п.п. 3.4, 3.5 Договору розрахунки за надані послуги технічного нагляду здійснюються замовником на підставі оформленого належним чином акта приймання наданих послуг упродовж 5 банківських днів з дати підписання вказаного акта замовником. Вартість фактично наданих послуг з технічного нагляду в гривнях визначається сторонами в акті приймання наданих послуг, виходячи з вартості фактично виконаного обсягу будівельних робіт на об`єкті, вказаного в довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма № КБ-3).

Судом встановлено, що замовник та виконавець підписали акт надання послуг за Договором на загальну суму 191504,92 грн. Замовник підписав цей акт без претензій до об`єму, якості та строків виконання робіт (надання послуг).

Додатковою угодою від 05.12.2017 № 1 до Договору п. 3.2 договору викладено в новій редакції, а саме: вартість послуг з Технічного нагляду за цим договором дорівнює сумі 191504,92 грн. та визначена виходячи з вартості фактично виконаного обсягу будівельних робіт на об`єкті, вказаного в довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма № КБ-3) від 11.08.2017 № 1 та від 04.09.2017 № 2, про що сторонами зазначено в підписаному протоколі погодження договірної ціни.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем не виконано зобов`язання з оплати коштів за договором технічного нагляду від 31.05.2017 № АДО-ТН-3, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 191 504,92 грн. основного боргу, 13 447,32 грн. пені, 36331,87 грн. інфляційних втрат та 11 065,31 грн. 3% річних. Також позивач просить на підставі ч. 3 ст. 237 ГПК України визнати недійсним п. 6.2. договору про здійснення технічного нагляду від 31.05.2017 №АДО-ТН-3.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами пунктів 3.4, 3.5 договору розрахунки за надані послуги технічного нагляду здійснюються замовником на підставі оформленого належним чином акта приймання наданих послуг упродовж 5 банківських днів з дати підписання вказаного акта замовником. Вартість фактично наданих послуг з технічного нагляду в гривнях визначається сторонами в акті приймання наданих послуг, виходячи з вартості фактично виконаного обсягу будівельних робіт на об`єкті, вказаного в довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма № КБ-3).

04.09.2017 замовник та виконавець підписали акт надання послуг за Договором на загальну суму 191 504,92 грн. Замовник підписав цей акт без претензій до об`єму, якості та строків виконання робіт (надання послуг).

Отже строк виконання зобов`язання з оплати за вказаним актом є таким, що настав 11.09.2017.

20.03.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 27 оплатити вказану суму. У відповіді відповідач повідомив позивача про відступи підрядними організаціями від договору підряду та наявність кримінального провадження № 4201700000002273, у зв`язку з чим відмовив у оплаті.

Предметом позову у даній справі є порушення замовником права виконавця на отримання своєчасної оплати вартості наданих ним послуг.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.ст. 193, 202 ГК України, ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони по справі, шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 05.12.2017 до договору та підписанням двостороннього акту від 04.09.2017, визнали здійснення технічного нагляду, а отже наданими послуги, вартість яких складає 191 504,92 грн.

У відповідності до п.п. 3.4 та 3.5 договору підставою оплати є складений сторонами акт, а строком - 5 банківських днів з дня складення акту. Отже, відповідач повинен був сплатити позивачу 191 504,92 грн. за надані послуги до 11.09.2017.

Утім, у визначені договором строки не розрахувався, і у запереченнях вказав, що призупинив оплату до завершення кримінального провадження.

Такі заперечення відповідача вірно відхилені судом першої інстанції за неспроможністю, оскільки замовник не вправі ухилятися від виконання своїх грошових зобов`язань, або в односторонньому порядку відмовитися від їх виконання, виходячи з положень ч. 1 ст. 903 ЦК України, за якими замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором.

Водночас, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі (ч. 1 ст. 906 ЦК України).

Оскільки замовником не доведено, шляхом подання зустрічного позову про відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договору виконавцем, вимоги щодо стягнення з замовника оплати за надані послуги, підлягали задоволенню. Тож, суд апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог щодо примусового стягнення з відповідача на користь позивача 191504,92 грн. заборгованості і про визнання відповідача боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання.

За порушення строків в оплаті наданих послуг позивачем нараховані та заявлені до стягнення 13 447,32 грн. пені з 12.09.2017 р. по 11.03.2018, 11 065,31 грн. 3 % річних з 12.09.2017 по 15.08.2019 та 36 331,87 грн. інфляційних втрат з вересня 2017 року по липень 2019.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 13 447,32 грн. пені колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до норм ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.4 Договору за порушення строку оплати послуг, замовник (відповідач) сплачує виконавцю (позивачу) пеню в розмірі облікової ставки НБУ від несплаченої суми оплати за кожний прострочений день.

Перевіривши розрахунок пені за прострочення оплати, колегія суддів зазначає, що позивачем здійснено розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; позивачем здійснено нарахування за період з 12.09.2017 по 11.03.2018, вказаний розрахунок є обґрунтованим, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 11 065,31 грн. 3 % річних та 36 331,87 грн. інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за порушення строків оплати, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем здійснено нарахування за період з 12.09.2017 по 15.08.2019, вказаний розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги в частині 3% річних підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд першої інстанції, частково відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 36 331,87 грн. інфляційних втрат, виходив з того, що розрахунок інфляційних збитків, проведений позивачем неправильно та, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку, що розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, складає 31864,48 грн. (без зазначення вихідних даних, відповідно до яких встановлена вказана сума).

З розрахунку інфляційних втрат, наданого позивачем вбачається, що позивач при розрахунку суми інфляційних нарахувань використав як базу для нарахування інфляційної складової боргу суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат попередніх періодів.

Колегія суддів зазначає, що базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж; періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Правовий висновок щодо неможливості нарахування інфляції на інфляцію, а лише на суму основної заборгованості викладено у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №924/532/19, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13.

Відповідно до заявлених періодів прострочення боргу, сума інфляційних втрат позивача складає 33 513,40 грн., згідно наступного розрахунку:

Сума боргу Індекс інфляціїСума боргу з урахуванням індексу інфляціїІнфляційні збиткиРік/місяць 191504,92 102,0% 195335,02 3830,1вересень 2017 191504,92 101,2% 193802,98 2298,06жовтень 2017 191504,92 100,9% 193228,46 1723,54листопад 2017 191504,92 101,0% 193419,97 1915,05грудень 2017 191504,92 101,5% 194377,49 2872,57січень 2018 191504,92 100,9% 193228,46 1723,54лютий 2018 191504,92 101,1% 193611,47 2106,55березень 2018 191504,92 100,8% 193036,96 1532,04квітень 2018 191504,92 100,0% 191504,92 0травень 2018 191504,92 100,0% 191504,92 0червень 2018 191504,92 99,3% 190164,39 -1340,5липень 2018 191504,92 100,0% 191504,92 0серпень 2018 191504,92 101,9% 195143,51 3638,59вересень 2018 191504,92 101,7% 194760,5 3255,58жовтень 2018 191504,92 101,4% 194185,99 2681,07листопад 2018 191504,92 100,8% 193036,96 1532,04грудень 2018 191504,92 101,0% 193419,97 1915,05січень 2019 191504,92 100,5% 192462,44 957,525лютий 2019 191504,92 100,9% 193228,46 1723,54березень 2019 191504,92 101,0% 193419,97 1915,05квітень 2019 191504,92 100,7% 192845,45 1340,53травень 2019 191504,92 99,5% 190547,4 -957,52червень 2019 191504,92 99,4% 190355,89 -1149липень 2019 33513,4 Як вже зазначалося вище, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно із положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до ст. 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 33 513, 40 грн. інфляційних втрат, відповідно у стягненні решти інфляційних втрат слід відмовити.

Вирішуючи питання про відповідність актам цивільного законодавства п. 6.2 Договору, в якому сторони погодили, що виконавець несе відповідальність за відповідність об`ємів робіт проектно-кошторисній документації, а також за якість виконаних підрядними організаціями робіт та їх відповідність діючим Державним будівельним нормам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Позивач вказував, що не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із не залежних від нього причин, оскільки відзив відповідача із посиланням на пункт 6.2 договору отримав лише 07.11.2019, тоді як позовна заява була складена 30.08.2019.

Суд апеляційної інстанції, аналізуючи положення ч.ч. 2, 3 ст. 237 ГПК України, дійшов висновку про те, що передумовою визнання недійсним договору (в розумінні даної статті) має бути реалізація наявного саме у позивача права на подання відповідної заяви до закінчення підготовчого провадження, а суд у межах справи хоча і не позбавлений можливості надати правову оцінку відповідності укладеного між сторонами договору вимогам діючого законодавства, однак у нього відсутня об`єктивна можливість самостійно при прийнятті рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині, пов`язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем у порядку ст. 237 ГПК України доповнено раніше сформовані вимоги вимогою немайнового характеру, за розгляд якої, у відповідності Закону України "Про судовий збір", сплачується судовий збір відповідно до встановлених ставок для позовних заяв немайнового характеру, який за результатами розгляду справи в суді першої інстанції стягнутий з позивача не був (1921,00 грн.).

Відповідно за подання апеляційної скарги в частині оскарження рішення щодо відмови у визнанні недійсним п. 6.2 договору, позивач мав сплатити 2881, 50 грн. судового збору відповідно до положень Закону України Про судовий збір .

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з наведеним у Законі України "Про архітектурну діяльність" визначенням технічний нагляд здійснення замовником контролю за дотриманням проектних рішень та вимог державних стандартів, будівельних норм і правил, а також контролю за якістю виконаних робіт та їх обсягами під час будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об`єкта містобудування.

Механізм здійснення технічного нагляду під час нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд, а також технічного переоснащення діючих підприємств (далі - будівництво об`єкта) визначає Порядок здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єкта архітектури (далі - Порядок).

Відповідно до 5 Порядку особи, що здійснюють технічний нагляд:

1) проводять перевірку:

наявності документів, які підтверджують якісні характеристики конструкцій, виробів, матеріалів та обладнання, що використовуються під час будівництва об`єкта, - технічного паспорта, сертифіката, документів, що відображають результати лабораторних випробувань тощо;

відповідності виконаних будівельно-монтажних робіт, конструкцій, виробів, матеріалів та обладнання проектним рішенням, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, технічних умов та інших нормативних документів;

відповідності обсягів та якості виконаних будівельно-монтажних робіт проектно-кошторисній документації;

виконання підрядником вказівок і приписів, виданих за результатами технічного нагляду, державного архітектурно-будівельного контролю та державного нагляду;

2) ведуть облік обсягів прийнятих і оплачених будівельно-монтажних робіт, а також будівельно-монтажних робіт, виконаних з недоліками;

3) проводять разом з підрядником огляд та оцінку результатів виконаних робіт, у тому числі прихованих, і конструктивних елементів;

4) повідомляють підряднику про невідповідність виробів, матеріалів та обладнання вимогам нормативних документів;

5) оформляють акти робіт, виконаних з недоліками;

6) беруть участь у проведенні перевірки:

робочою комісією якості окремих конструкцій і вузлів, будівельно-монтажних робіт усіх видів, відповідності змонтованого спецобладнання, устатковання і механізмів технічним умовам;

органами державного нагляду та архітектурно-будівельного контролю;

7) виконують інші функції, пов`язані з технічним наглядом на відповідному об`єкті.

Згідно з п. 6 Порядку особи, що здійснюють технічний нагляд, мають право вимагати від підрядника:

1) виконання робіт відповідно до проектно-кошторисної та іншої технічної документації, дотримання вимог нормативних документів щодо порядку виконання і прийняття робіт;

2) зупинення робіт у разі застосування ним матеріалів, деталей, конструкцій та виробів, які не відповідають вимогам нормативних документів;

3) проведення лабораторних випробувань матеріалів і конструкцій щодо їх відповідності сертифікатам якості, а обладнання - технічним (технологічним) паспортам та своєчасного повідомлення їм про такі випробування;

4) усунення відхилень від проектних рішень, недоліків (дефектів) та недоробок і повторного пред`явлення робіт для здійснення технічного нагляду;

5) зупинення виконання:

робіт до оформлення актів огляду прихованих робіт;

будівельно-монтажних робіт у разі виявлення понаднормативної деформації об`єкта або загрози обвалу конструкцій та вжиття невідкладних заходів для запобігання виникненню аварії.

Згідно з п. 7 Порядку у разі виявлення відхилень від проектних рішень, допущених під час будівництва об`єкта, та відмови підрядника їх усунути особа, що здійснює технічний нагляд, повідомляє про це замовнику (забудовнику) і відповідній інспекції державного архітектурно-будівельного контролю для вжиття заходів відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору, відповідно ст. 3 ЦК України.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В той же час, ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відповідно до положень ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Так, зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм -добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Так, оскільки формулювання умов Договору, в тому числі, п. 6.2., було правом позивача (елементом його договірної свободи), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення Договору на таких умовах.

При цьому, встановлення відповідальності позивача за відповідність об`ємів робіт проектно-кошторисній документації, а також за якість виконаних підрядними організаціями робіт та їх відповідність діючим Державним будівельним нормам не суперечить актам цивільного законодавства, у тому числі Закону України "Про архітектурну діяльність" та ст. 218 ГК України.

Умови пункту 6.2 договору покладають на виконавця відповідальність за неналежне виконання особами, залученими ним до виконання договору по наданню послуг технічного нагляду позивачу, що не суперечить актам цивільного законодавства, у тому числі Закону України "Про архітектурну діяльність" та ст. 218 ГК України, тож судом першої інстанції правомірно відмовлено у визнанні недійсним п. 6.2 договору, і твердження позивача у апеляційній скарзі правомірності цих висновків не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про недоведеність позивачем існування передбачених приписами ст. 203 ЦК України обставин, які в силу ст. 215 ЦК України є підставами для визнання недійсним п. 6.2. Договору.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

07.08.2019 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро Миколи Гордова (Бюро) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №07/08/2019-1, за умовами якого Бюро зобов`язується надати правову допомогу, а клієнт зобов`язується оплатити на користь Бюро гонорар за надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до Умов оплати договору №07/08/2019-1/УО-1 від 07.08.2019, бюро і клієнт домовились, що розмір гонорару за надання правничої допомоги, пов`язаної зі стягненням з відповідача заборгованості за Договором складає 10% від ціни позову; порядок оплати гонорару: протягом 3 днів з дня оформлення клієнтом заяви, останній оплачує на поточний рахунок бюро частину гонорару у розмірі 7500,00 грн. як завдаток.

Судом встановлено, що позивачем сплачено Бюро грошові кошти у розмірі 7500,00 грн. з призначенням платежу - оплата за правничу допомогу згідно з договором від 07.08.2019 №07/08/2019/1, умови оплати №07/08/2019-1/УО-1, заява №07/08/2019-1/ЗПД-1, що підтверджується платіжним дорученням №278 від 09.08.2019.

Враховуючи обсяг наданої адвокатом відповідачу правничої допомоги, а також предмет спору, ціну позову та складність справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 7 416,00 грн. є співмірним із позовними вимогами, а тому витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторін пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказав, що підрядні роботи виконані позивачем, виявились неякісними, відповідачем було встановлено суттєві розбіжності між інформацією в актах виконаних будівельних робіт та фактичною наявністю на об`єктах матеріалів та обладнання, про що складено звіряльну відомість від 07.03.2018; акти виконаних будівельних робіт за серпень та вересень 2017 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт, належним чином не перевірені представниками технічного та авторського нагляду відповідача.

Колегією суддів вказані доводи скаржника відхиляються, оскільки за умовами п. 4.2. договору, замовник зобов`язаний в 5-денний термін з моменту отримання від виконавця акту приймання наданих послуг, розглянути цей акт. У разі відсутності зауважень, підписати акт приймання наданих послуг, і один примірник повернути виконавцю. У разі наявності зауважень підготувати та надіслати на адресу виконавця мотивовану відмову від підписання акту приймання наданих послуг.

Таким чином, умовами договору передбачено обов`язок замовника перевірити наявність недоліків виконаних підрядником робіт до моменту підписання акта готовності об`єкта до експлуатації.

За приписами ч. 1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Частиною 4 ст. 882 ЦК України на замовника покладено обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків - негайно про них заявити.

Замовник, який своєчасно не заявив про недоліки у виконанні робіт (за наявності таких) не звільнений від обов`язку оплатити роботи, виконані за договором підряду (лист Вищого господарського суду від 18.02.2013 №01-06/374/2013).

Питання щодо якості проведених підрядних робіт позивачем та виявлення недоліків (дефектів) на об`єкті не може вирішуватись в межах даної справи, оскільки у справі №910/11940/19 розглядається вимога про стягнення грошових коштів за виконані роботи.

Колегія суддів зазначає, що у разі встановлення в межах кримінального провадження №42017000000002273 будь-яких обставин, що можуть вплинути на результат вирішення даної справи, зацікавлена особа не позбавлена права звернутись до суду із заявою про перегляд даного рішення у встановленому законом порядку.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Доводи позивача про недослідження судом та не надання належної правової оцінки умовам п. 6.2 договору, на предмет його відповідності ст. 11 Закону України Про архітектурну діяльність та п.п. 5, 7 Порядку здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єкта архітектури, ст. 218 ГК України, що відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину в певній частині, колегією суддів відхиляються, з огляду на їх безпідставність.

Судом першої інстанції правомірно відмовлено у визнанні недійсним пункту 6.2 договору, і твердження позивача в апеляційній скарзі правомірності цих висновків не спростовують.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування у справі №910/11940/19 зазначеної об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18 методики розрахунку інфляційних втрат шляхом додавання до суми основного боргу інфляційних втрат, які стягнено за судовим рішенням за інший період нарахування, оскільки при розгляді справи №910/11940/19 судом не встановлено обставин стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спірним договором на підставі судового рішення; отже, правовідносини у справі №905/600/18 та у справі №910/11940/19 не є подібними.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Місцевий господарський суд надав належну оцінку всім поданим позивачем доказам в обґрунтування заявленого позову, однак дійшов неправильного розрахунку щодо розміру інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, що не може бути залишено поза увагою судом апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва "Київміськсвітло" та Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" з підстав, викладених в них, не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/11940/19 підлягає частковому скасуванню з вищевикладених підстав, з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв`язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянтів, а з позивача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню 1921,00 грн. за подання позовної вимоги про визнання недійсним п. 6.2 договору та 2881, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду про відмову у визнанні недійсним п. 6.2 договору.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва "Київміськсвітло" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/11940/19 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/11940/19 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/11940/19 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

1. Стягнути з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м.Києва "Київміськсвітло" (03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 40, код ЄДРПОУ 3360905) на користь Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 35829997) 191 504, 92 грн. боргу, 13 447,32 грн. пені, 33 513,40 грн. інфляційних втрат, 11 065,31 грн. 3% річних, 3 742,84 грн. судового збору, 7 416,00 грн. адвокатських витрат.

2. В решті позову відмовити.

3. Стягнути з Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 35829997) в дохід Державного бюджету України 1921,00 грн. судового збору.

4. Стягнути з Державного підприємства "Науково-дослідна виробничо-технічна агенція "Стратегія регіонального розвитку" (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 35829997) в дохід Державного бюджету України 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №910/11940/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови підписано 12.08.2020.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська