Рішення

від 12.08.2020 по справі 922/1875/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1875/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства Охтирське лісове господарство , урочище Ківшар,

до фізичної особи - підприємця Іванюк Миколи Івановича, місто Харків,

про стягнення суми в розмірі 42 278,23 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження перебуває справа № 922/1875/20 за позовом Державного підприємства Охтирське лісове господарство до фізичної особи - підприємця Іванюк Миколи Івановича, про стягнення суми в розмірі 42 278,23 грн.

30 червня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/1875/20. Розгляд справи № 922/1875/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно статті 251 ГПК України, п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов.

З матеріалів справи вбачається, що копія ухвала про відкриття провадження була направлена за адресою відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверт, повернулась з поштовою відміткою - адресат відсутній .

Відповідно до пункту 99-2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка , адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що днем вручення відповідачеві ухвали суду про відкриття провадження у справі, в порядку пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, є календарна дата формування підприємством зв`язку інформації щодо поштового відправлення поданого до пересилання за адресою відповідача - тобто 03 липня 2020 року.

Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з відсутністю адресата, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою від 30 червня 2020 року та з урахуванням розділу Х ГПК України (строк до 06 серпня 2020 року) не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

14 січня 2020 року між Державним підприємством Охтирське лісове господарство (продавець, позивач у справі) та фізичною особою-підприємцем Іванюк Микола Іванович (покупець, відповідач у справі) було укладено договір № 30-П (далі за текстом - договір), за умовами якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти і оплатити наступний товар: лісоматеріали круглі сосна (клас якості В , С та D ) в асортименті згідно діючого прасу на лісо-продукцію. Асортимент товару зазначається в товаро - транспортних (видаткових) накладних та рахунках наданих на товар. Поставка здійснюється на умовах само вивозу товару зі складу продавця або з доставкою транспортом продавця за адресою Сумська область, м. Охтирка, вул. Перемоги, 195. (пункт 1.1., 3.1 договору).

Орієнтовна вартість договору становить 330 000 грн., сукупна вартість товару зазначена в товаро-транспортних (видаткових) накладних складає загальну суму даного договору (пункт 4.2 договору).

Згідно пункту 5.1. договору, покупець проводить оплату за партії товару у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця в установі банку або готівкою до каси підприємства.

Розділ 8 передбачає, що договір набуває чинності з моменту його підписання та засвідчення печатками сторін і діє до 31 березня 2020 року.

16 січня 2020 року позивачем продано, а відповідачем куплено обумовлений товар на загальну суму 22 847,12 грн., що підтверджується товарно-транспортною (видатковою) накладною на перевезення деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) серія СМА № 626313 від 16 січня 2020 року. 22 січня 2020 року позивачем продано, а відповідачем куплено обумовлений товар на загальну суму 10 701,79 грн., що підтверджується товарно-транспортною (видатковою) накладною на перевезення деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) серія СМА № 626317 від 22 січня 2020 року. 22 січня 2020 року позивачем продано, а відповідачем куплено обумовлений товар на загальну суму 10 429,27 грн., що підтверджується товарно-транспортною (видатковою) накладною на перевезення деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) серія СМА № 626319 від 22 січня 2020 року. 22 січня 2020 року позивачем продано, а відповідачем куплено обумовлений товар на загальну суму 10 486,91 грн., що підтверджується товарно-транспортною (видатковою) накладною на перевезення деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) серія СМА № 626320 від 22 січня 2020 року. 22 січня 2020 року позивачем продано, а відповідачем куплено обумовлений товар на загальну суму 10 663,14 грн., що підтверджується товарно-транспортною (видатковою) накладною на перевезення деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) серія СМА № 626321 від 22 січня 2020 року.

15 січня 2020 року через касу підприємства-позивача відповідач вніс 9 000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 9. 16 січня 2020 року через касу підприємства-позивача відповідач вніс 9 000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 10. 17 січня 2020 року через касу підприємства- позивача відповідач вніс 4 850,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 12. Тобто, відповідач свої договірні зобов`язання, які обумовлені умовами договору, виконав частково, здійснив оплату на загальну суму 22 850,00 грн.

12 січня 2020 року позивач сформував відповідачу претензію за вих. № 173, в якій вимагав від останнього здійснити оплату купленого товару на суму 42 278,23 грн. до 19 лютого 2020 року.

Позивач вказує, що відповідачем не було вчинено жодних активні дії, покликаних на перерахування грошових коштів за куплений товар, у зв`язку з чим підприємство-позивача було змушено звернутись до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України, далі по тексту - ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу. Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як-то обумовлено сторонами у пункті 5.1. договору, покупець проводить оплату за партії товару у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця в установі банку або готівкою до каси підприємства. Орієнтовна вартість товару зазначена в товаро - транспортних (видаткових) накладних складає загальну суму даного договору (пункт 4.2 договору).

За бухгалтерськими документами підприємства-позивача (прибутковий касовий ордер), встановлено, що відповідач здійснив сплату за товар в розмірі 22 850,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у даній справі був підписаний Акт звірки взаєморозрахунків в період з 01 січня 2020 року по 12 лютого 2020 року, у відповідності до якого за відповідачем рахується заборгованість у сумі 42 278,23 грн. Також згідно даних Акту звірки взаєморозрахунків з 01 січня 2020 року по 18 травня 2020 року, за відповідачем рахується заборгованість у сумі 42 278,23 грн. Вище зазначені акти підписані як з боку позивача, так і з боку відповідача.

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так, за умовами пункту 4.2 договору, орієнтовна вартість договору становить 330 000 грн., сукупна вартість товару зазначена в товаро-транспортних (видаткових) накладних складає загальну суму даного договору. Асортимент товару зазначається в товаро-транспортних (видаткових) накладних та рахунках наданих на товар (пункт 3.1 договору).

В розумінні погоджених сторонами умов пунктів 3.1 та 4.2. договору, можна зробити висновок, що поняття товаро - транспортна накладна має тотожний зміст із поняттям видаткова накладна , та відноситься до товарно-супровідної документації на підставі якої здійснюється передача товару.

Як встановлено з матеріалів справи, в рамках укладеного договору позивачем відпущено відповідачу товар на загальну суму 65 128,23 грн., що підтверджується товарно-транспортнимими (видатковими) накладними на перевезення деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) серія СМА № 626313 від 16 січня 2020 р., серія СМА № 626317 від 22 січня 2020 року, серія СМА № 626319 від 22 січня 2020 року, серія СМА № 626320 від 22 січня 2020 року, серія СМА № 626321 від 22 січня 2020 року.

Вказані накладні підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, а також в них міститься посилання на реквізити договору. Таким чином, дані накладні підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за договором з продажу відповідачу товару.

Відповідно до стаття 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов`язання є виконання зобов`язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов`язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Проте, як встановлено вище, відповідач куплену продукцію оплатив частково в сумі 22 850, 00 грн. (проти загальної суми за договором 65 128,23 грн.).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження проведення повної оплати купленого товару. За таких обставин, оскільки відповідач купив товар, однак не в повному обсязі оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги позивача, стягнувши з відповідача загальну суму заборгованості в розмірі 42 278,23 грн.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252, розділом Х Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Іванюк Миколи Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства Охтирське лісове господарство (42760, Сумська область, Охтирський район, Пологівська сільрада, урочище Ківшар, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00992898) заборгованість в розмірі 42 278,23 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "12" серпня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/1875/20