Рішення

від 03.08.2020 по справі 922/1141/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2020 р. Справа № 922/1141/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Джерелій В.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м. Ізюм, Харківська обл. до 1)Головного управління Держгеокадастру у Харківської області , 2) ОСОБА_1 , с. Кіндрашівка, Куп`янський р.-н, Харківська обл.; , 3) Фермерського господарства "Ранг", с. Кіндрашівка, Куп`янський р.-н, Харківська обл. Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Фермерське господарство "Приоскільне", с. Кіндрашівка, Куп`янський р.-н, Харківська обл. про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів та повернення земель за участю представників сторін:

прокуратури - Ногіна О.М. (службове посвідчення № 054876 від 15.01.2020);

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача - не з`явився;

3-го відповідача - Радьков С.М. (голова);

3-ої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області (далі за текстом - прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі за текстом - 1-й відповідач), ОСОБА_1 (далі за текстом - 2-й відповідач), Фермерського господарства "Ранг" (далі за текстом - 3-й відповідач), в якій просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області "ГІро передачу в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2307-СГ;

2) визнати недійсним, укладений 21.11.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 26,5348 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області;

3) скасувати державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 26,5348 га з кадастровим номером 6323783000:02:000:0614 від 19.05.2015 індексний номер 21421807 (номер запису про інше речове право 9720409);

4) визнати недійсним, укладений 06.01.2017 між ОСОБА_1 та ФГ "РАНГ" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 26,5348 га. яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області;

5) скасувати державну реєстрацію права суборенди на земельну ділянку площею 26.5348 га з кадастровим номером 6323783000:02:000:0614 від 30.03.2017 індексний номер 34680269 (номер запису про інше речове право 19872789);

6) зобов`язати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ФГ "Ранг" (код СДРПОУ 40816780) повернути земельну ділянку загальною площею 26,5348 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, кадастровий номер 6323783000:02:000:0614 вартістю 666127,28 грн. державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 38385479).

Позов обґрунтовано з посиланням на те, що на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 згідно з наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області "ГІро передачу в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2307-СГ йому надано в оренду земельну ділянку площею 26.5348 га з кадастровим номером 6323783000:02:000:0614 для ведення фермерського господарства, а в подальшому укладено відповідний договір оренди земельної ділянки від 21.11.2014. Згодом, між ОСОБА_1 та ФГ "Ранг" укладено договір суборенди земельної ділянки від 06.01.2017. Однак, вивченням прокуратурою матеріалів, на підставі яких ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку встановлено ряд істотних порушень, які на думку прокурора, зумовлюють необхідність визнання незаконним зазначеного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області та недійсними договорів зазначених договорів оренди та суборенди, а саме, Головним управлінням Держземагентства у Харківській області, всупереч вимогам ст.ст. 122, 123, 124, 134, 150, 186, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 8, 14 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на той час) прийнято наказ від 26.09.2014 № 2307-СГ, яким без розгляду належним чином розробленої, погодженої та затвердженої землевпорядної документації, незаконно передано ОСОБА_1 у користування, а в подальшому ФГ Ранг , земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 26,5348 га. Крім того, на думку прокурора, при прийнятті зазначеного наказу Головним управлінням Держземагентства у Харківській області фактично проігноровано той факт, що дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання ФГ Ранг в користування вищевказаної земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124. 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час), а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на використання земель за призначенням. Прокурор також зазначає, що не дивлячись на те, що 09.09.2016 ОСОБА_1 зареєстроване ФГ Приоскільне дії з передачі земельної ділянки в суборенду були здійснені ОСОБА_1 як фізичної особою, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України Про фермерське господарство , оскільки лише фермерське господарство, як юридична особа може передавати земельні ділянку в суборенду.

Ухвалою господарського суду Харківської від 28.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 25.05.2020; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Фермерське господарство Приоскільне , с. Кіндрашівка, Куп`янський р.-н, Харківська обл.

Протокольною ухвалою від 25.05.2020 підготовче судове засідання відкладено на 15.06.2020.

Ухвалою господарського суду Харківської від 15.06.2020 продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 днів та відкладено розгляд справи на 30.06.2020.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження 1-й відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківської області надало суду відзив на позовну заяву (вх.. № 10957 від 14.05.2020) в якому просить суд відмовити прокурору в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог Головне управління Держгеокадастру у Харківської області зокрема зазначає, що прокурор не обґрунтував належним чином наявність підстав для представництва інтересів держави при зверненні до суду з позовом по даній справі; що прокурором пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові; що при зверненні до Головного управління Держземагенства у Харківській області з відповідною заявою про надання в оренду земельної ділянки громадянин ОСОБА_1 всі необхідні документи, на підставі яких зазначеним державним органом і було прийнято відповідний наказ про надання в оренду земельної ділянки; що передача ОСОБА_1 земельної ділянки в суборенду ФГ Ранг мала місце на підставі умов договору оренди та за відповідним погодження з боку орендодавця, та ін..

Прокурор надав суду відповідь на відзив першого відповідача (вх.. № 12246 від 01.06.2020) в якому наполягає на задоволенні заявленого позову, та зокрема зазначає, що прокурор належним чином обгшрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави щодо зверенння до суду з даним позовом; що про наявність відповідних порушень вимог чинного законодавства при винесенні спірного наказу та укладанні договорів оренди та суборенди прокурор дізнався 26.10.2017, а тому при зверненні до суду з даним позовом останній позовну давність не пропустив; що Головним управлінням Держземагентства у Харківській області, прийнято наказ про надання в оренду земельної ділянки, який не відповідає вимогам ст.ст. 122, 123, 124, 134, 150, 186, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 8, 14 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на той час); що спірні договір оренди та суборенди також не відповідають зазначеним положенням Закону.

1-й відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень в порядку, визначеному ухвалою господарського суду від 28.04.2020

2-й та 3-й відповідач також не скористалися свої правом на подання відзиву на позов.

Третя особа пояснень на позовну заяву також не надавала.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.07.2020.

Протокольною ухвалою від 20.07.2020 розгляд справи по суті відкладено на 03.08.2020.

Прокурор надав суду письмові пояснення (вх.. № 17539 від 31.07.2020) в яких наполягає на підсудності даного спору господарським судам та зазначає, що зазначене питання було вирішено постановою Великої Палати Верховного суду від 13.11.2019 по справі № 628/773/18.

На судове засідання 03.08.2020 прибули прокурор та представник 3-го відповідача.

Прокурор просить суд заявлений позов задовольнити у повному обсязі.

Представник 3-го відповідача простить суд у задоволенні позову прокурора відмовити.

1-й відповідач, 2-й відповідач та третя особа на судове засідання своїх представників не направили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про причини неприбуття представників суд не повідомили.

Оскільки неявка на судове засідання названих представників не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розгядати справу за відсутності останніх, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом по даній справі.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інш їх) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Разом із тим із наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган.

В даному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає у тому, що Головним управлінням Держземагенства у Харківської області протиправно передано в довгострокову оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення ОСОБА_1 , а згодом в суборенду Фермерському господарству "Ранг", без обов`язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор вказує, що вводячи державу в оману, ОСОБА_1 фактично отримав від 1-го відповідача землю не для створення нового фермерського господарства, а для передачі її в суборенду іншому суб`єкту господарювання - Фермерському господарству "Ранг".

Як свідчать матеріали справи, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області створено на підставі Постанови КМУ № 5 від 14.01.2015. При цьому, в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником ГУ Держземагенства у Харківській області.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України та Положення про ГУ Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.

Прокурор вказує, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області неналежним чином виконує покладені на нього функції, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки ОСОБА_1 , а останнім в подальшому ФГ "Ранг".

У зв`язку з вищевикладеним, а також враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідача, даний позов заявлено прокурором самостійно.

Правомірність таких дій прокурора також підтверджується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 389/29/17 та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16 від 22.05.2019.

Як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.

Розглянувши спір по суті суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, 11.09.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 6323783000:02:000:0614) для ведення фермерського господарства площею 26,5348 га, що розташована за межами населеного пункту на території Кіндрашівської сільської ради Купянського району Харківської області. Крім того в даній заяві зазначено, що до неї додаються: копія витягу з Державного реєстру прав, копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія документу про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та інформацію про нормативну грошову оцінку.

З довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл її за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.01.2014 р. від 02.09.2014 вбачається наявність земельної ділянки площею 26,5348 га. землі державного резервного фонду, сільськогосподарського призначення.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - земельна ділянка кадастровий номер 6323783000:02:000:0614, розташована за адресою Кіндрашівська сільська рада Купянського району Харківської області, форма власності державна, дата державної реєстрації 07.11.2013.

Відповідно до диплому НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 1987 р. по 1993 р. навчався в Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, за спеціальністю механізація сільського господарства.

Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про надання в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2307-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 26,5348 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0614, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Купянського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

21.11.2014 року між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 6323783000:02:000:0614, загальною площею 26,5348 га, сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Купянського району Харківської області. Також сторонами складено Акт погодження меж земельної ділянки та Акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі.

Зазначений договір оренди землі від 21.11.2014 зареєстрований 19.05.2015 відповідно до діючого законодавства, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

16.05.2016 р. між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 21.11.2014 року, відповідно до якої визначено розмір орендної плати в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

07.12.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з заявою щодо надання згоди на передачу в суборенду земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 158,0579 га з кадастровими номерами: №6323783000:04:000:0305, №6323783000:02:000:0615, №6323783000:02:000:0614, №6323783000:02:000:0608, №6323783000:02:000:0612, №6323783000:02:000:0611, №6323783000:02:000:0610, №6323783000:02:000:0613.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №14379-СГ від 13.12.2016 ОСОБА_1 надано згоду на передачу в суборенду земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323783000:02:000:0614 загальною площею 26,5348 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Купянського району Харківської області.

06.01.2017 між ОСОБА_1 та ФГ "Ранг" укладено договір суборенди землі, відповідно до умов якого в суборенду була передана земельна ділянка загальною площею 26,5348 га в тому числі: рілля 26,5348 га з кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, яка знаходиться за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Купянського району Харківської області, додаткаи до якого є розрахунок розміру орендної плати та Акт прийому-передачі ділянки в суборенду.

Відповідно до повідомлення заступника начальника ГУ ДФС у Харківській області від 08.12.2017: ОСОБА_1 декларації з земельного податку за 2014-2017 роки до Салтівської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області не подавав; ФГ "Приоскільне" з 09.09.2016 р. по 01.07.2017 р. знаходилося на спрощеній системі оподаткування та було платником єдиного податку 3 групи, у зв`язку з чим, згідно ст. 297 Податкового Кодексу України, звільнялося від сплати податку на майно.

Як стверджує прокурор в позовній заяві, ГУ Держземагентства в Харківській області передано земельну ділянку кадастровий номер 6323783000:02:000:0614 з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки надання у користування (оренду) ОСОБА_2 , а в подальшому в суборенду ФГ "Ранг" земельної ділянки відбулося з порушенням вимог земельного законодавства без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст. ст.124, 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час). Крім цього, прокурор вказує, що ГУ Держземагентства в Харківській області не здійснено перевірку наявності у ОСОБА_1 можливості самостійно здійснювати обробіток даної земельної ділянки, а тому, на думку прокурора, наказ ГУ Держземагентства в Харківській області від 26.09.2014 № 2307-СГ та договір оренди підлягає визнанню недійсними, а державна реєстрація права оренди підлягає скасуванню.

Крім цього прокурор зазначає, що не дивлячись на те, що 09.09.2016 ОСОБА_2 зареєстроване ФГ "Приоскільне" дії з передачі земельних ділянок в суборенду були здійснені ОСОБА_1 як фізичною особою, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки лише фермерське господарство, як юридична особа, може передавати земельні ділянку в суборенду. Проте, вищевказаний факт залишено поза увагою ГУ Держгеокадастру у Харківській області при наданні ОСОБА_1 згоди на передачу спірної землі в суборенду. Як наслідок, на думку прокурора, договір суборенди підлягає визнанню недійсним. Враховуючи вищенаведене, прокурор вказує, що ОСОБА_1 зобов`язаний повернути вказану земельну ділянку ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Зазначені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Надаючи з урахуванням вищевикладеного правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 цього ж закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з вимогами ч. 1-2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 125-126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, ЗК України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Однак відносини пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним. (Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15).

Згідно з преамбулою Закону України "Про фермерське господарство" цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Згідно з ч. 1-2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на прийняття спірного наказу 1-го відповідача), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За умовами ст. 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на прийняття спірного наказу 1-го відповідача) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи:

1) набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства;

2) державну реєстрацію фермерського господарства.

Статтею 8 названого закону (станом на прийняття спірного наказу 1-го відповідача) встановлювалось, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула України "Про фермерське господарство").

Крім того, Закон України "Про фермерське господарство" передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону України "Про фермерське господарство" не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 11.09.2014 про надання йому в оренду земельної ділянки, останнім зазначено, що фермерське господарство буде вестись одноосібно з можливим використанням найманих працівників. При цьому, до вказаної заяви додано копії витягу з Державного реєстру прав, копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія документу про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та інформацію про нормативну грошову оцінку. При цьому суд зазначає, що вказана заява не містить визначених у ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" відомостей, які за своїм змістом мають підтверджувати наявність фермерського господарства у заявника вже на день вирішення питання про отримання земельних ділянок в оренду, а сааме, кількість членів фермерського господарства і перспективи діяльності фермерського господарства на відповідних земельних ділянках. Тобто з викладеного вбачається, що ГУ Держемагенства у Харківській області не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду.

Натомість суд не вбачає в діях ОСОБА_1 вини стосовно не правильного оформлення вказаної заяви, оскільки ним були виконані усі вимоги органу державної виконавчої влади ГУ Держземагенства у Харківській області, по наданню необхідних документів для оформлення землі в оренду. Вказану заяву та додані до неї документи орган державної виконавчої влади вважав достатніми для оформлення землі в оренду, у зв`язку з чим останній видав Наказ "Про надання в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 року № 2307-СГ.

Водночас, аналізуючи практику Європейського суду з прав людини суд зазначає, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).

Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до органу державної виконавчої влади - ГУ Держземагенства у Харківській області з заявою про передачу йому в оренду земельної ділянки, надав усі необхідні документи, і у зв`язку з виконанням всіх вимог ГУ Держземагенства у Харківській області, останнім був виданий Наказ "Про надання в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2307-СГ. Тобто з викладеного вбачається, що ОСОБА_1 законним шляхом, добросовісно набув майно у оренду, що підтверджується і самим прокурором, який у позовній заяві зазначив, що "порушення інтересів держави полягає в недотриманні Головним управлінням Держземагенства у Харківській області вимог законодавства".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки")

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

Таким чином, суд зазначає про те, що виникненню права оренди у ОСОБА_3 , виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі ГУ Держземагенства у Харківській області, у зв`язку з цим, враховуючи, що право оренди набуте ОСОБА_1 законним шляхом, в порядку встановленому законом, що підтверджується та визнається самим прокурором, тому на обґрунтоване переконання суду, відповідальність за порушення процедур розгляду заяви та перевірки її відповідності вимогам ст. 7 ЗУ "Про Фермерські господарства" не може покладатися на особу, яка розраховувала на їх належність та легітимність.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в даному випадку визнання Наказу №2308-СГ та договору оренди земельної ділянки від 21.11.2014 недійсним призведе до непропорційного втручання в право ОСОБА_1 та ФГ "Ранг" на мирне володіння майном. Разом з тим враховуючи, що порушення інтересів держави прокурором обґрунтовано обставинами порушення органами державної влади порядку розгляду заяв про надання земельної ділянки в оренду, передбаченого ст. 7 ЗУ "Про Фермерські господарства", суд вважає, що прокурором не доведено факт порушення інтересів держави за захистом яких останній звернувся до суду.

Що стосується твердження прокурора про те, що дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання ФГ "Ранг" в користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на використання земель за призначенням, суд зазначає наступне.

Вказані твердження суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не підтверджені жодним доказом, тобто фактично є припущенням прокурора. Як свідчать матеріали справи, договір оренди земельної ділянки був укладений 21.11.2014 а договір суборенди 06.01.2017 р., при цьому як підтверджується матеріалами справи та визнається учасниками справи, ОСОБА_1 створив в 2016 році Фермерське господарство "Приоскільне", засновником якого та по сумісництвом керівником є саме ОСОБА_1 .

Щодо вимог прокурора про визнання договору суборенди недійсним, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи прокурор вказує на те, що дії з передачі земельних ділянок в суборенду були здійснені ОСОБА_1 як фізичною особою, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство", а тому на думку останнього, договір суборенди є недійсним та підлягає скасуванню.

Згідно ч. 6 ст. 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до ст. 8 ЗУ "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Пунктом 32 договору оренди землі від 21.11.2014 передбачено, що орендар має право передавати в суборенду земельну ділянку або її частину без зміни цільового призначення за письмовим погодженням з орендодавцем.

Таким сином, чинним земельним законодавством та умовами укладеного між сторонами договору передбачено можливість передачі земельної ділянки в суборенду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 заявою від 07.12.2016 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області про надання згоди на передачу земельних ділянок, зокрема, земельної ділянки кадастровий номер 6323783000:02:000:0614 в суборенду.

Наказом № 14379-СГ від 13.12.2016 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду" ОСОБА_1 надано згоду на передачу в суборенду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 26,5348 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0614, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Купянського району Харківської області.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, передачі земельної ділянки площею 14,3160 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0614, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Купянського району Харківської області в суборенду передувало волевиявлення органу державної влади, як власника майна, а також дотримання процедури передачі земельної ділянки в суборенду орендарем визначену умовами договору.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Таким чином, використовуючи своє право на отримання в суборенду земельної ділянки, особа обґрунтовано передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов`язком.

Приймаючи до уваги, що Наказ №14379-СГ від 13.12.2016 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду" є чинними не скасованими, враховуючи, що ОСОБА_1 передаючи земельну ділянку в суборенду діяв в межах визначених умовами договору та чинним земельним законодавством, враховуючи наявність волевиявлення органу державної влади щодо надання дозволу на передачу земельної ділянки в суборенду, з огляду на те, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області дотрималося процедури передачі земельної ділянки в суборенду, визначеної чинним земельним законодавством та умовами договору, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог прокурора щодо визнання договору суборенди недійсним.

За таких обставин, вказані вимоги прокурора також задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку державі в особі ГУ Держгеокадастру в Харківській області, суд зазначає.

Вказана вимога за своєю правовою природою є похідною від вимог щодо визнання недійсним договору оренди. Оскільки даним судовим рішенням відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди, зазначене також зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.

Стосовно доводів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про застосування до даних правовідносин налсдіків спливу строку позовної давності, та відмови у позові в зв`язку з цим, суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності розпочинається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В пункті 2.2.Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз`яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Однак, враховуючи те, що в задоволенні заявленого прокурором позову слід відмовити в зв`язку з його необґрунтованістю, в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності.

Приймаючи до уваги, що прокурором при звереннні до суду з позовом по даній справі не доведено, в чому полягають порушення інтересів держави, враховуючи що задоволення позовних вимог призведе до непропорційного втручання в право ОСОБА_1 та ФГ "Ранг" на мирне володіння майном, зважаючи, що прокурором не доведено порушення процедури передачі земельної ділянки в суборенду, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задовленні позову.

При прийнятті даного рішення суд також враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного суду від 13.11.2019 по справі № 628/773/18. Згідно з даною правовою позицією існуючий між сторонами спір підлягає вирішенню господарськими судами.

З урахуванням вимог ст. 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи судові витрати підлягають покладенню на прокурора.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "12" серпня 2020 р.

Суддя О.І. Байбак