Постанова

від 12.08.2020 по справі 440/4515/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 р. Справа № 440/4515/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 року, (головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба) по справі № 440/4515/19

за позовом Головного управління ДПС у Сумській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укржилмоноліт"

про стягнення коштів та накладення арешту на кошти,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Сумській області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- стягнути з ТОВ Укржилмоноліт кошти з рахунків платника податків у банках на суму податкового боргу у загальному розмірі 52 446,91 грн;

- накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку платника податків, у разі відсутності у платника майна та/або його балансова вартість менше суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу на суму 52 446,91 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 частково задоволено позов.

Стягнуто з ТОВ "Укржилмоноліт" за рахунок коштів на рахунках у банках, обслуговуючих такого платника податків та готівки, що належить такому платнику податків податковий борг зі сплати:

податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 34,29 грн на р/р НОМЕР_1

орендної плати з юридичних осіб у розмірі 52412,62 грн на р/р НОМЕР_2.

У задоволенні позовних вимог про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку платника податків відмовлено.

Головне управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову, подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при не повному з`ясуванні обставин справи та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо передчасності звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності, оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у ТОВ "Укржилмоноліт" відсутнє майно, за рахунок якого може бути погашений податковий борг.

Відповідач не надав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, у якій самостійно визначено суму податкового зобов`язання загалом у розмірі 2413,24 грн та нараховано суму штрафу у розмірі 18,10 грн (а.с. 17).

Податковим органом проведено камеральну перевірку податкової звітності ТОВ Укржилмоноліт щодо своєчасності сплати податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, визначеного податковою декларацією з податку на рухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, за результатом якої складений акт №1225/18-28-54-12/38076029 від 26.03.2019 та як наслідок - винесено податкове повідомлення - рішення №0028335412 від 15.04.2019, яким відповідачу нараховано штрафну санкцію по зазначеному податку в розмірі 5,71 грн (а.с. 24- 25).

Крім того, відповідачем подані до контролюючого органу податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017-2018 роки, у яких самостійно визначено суму податкового зобов`язання зі сплати орендної плати загалом у розмірі 45 354,24 грн та 48 075,49 грн відповідно (а.с. 18-23).

Позивачем проведено камеральну перевірку податкової звітності ТОВ Укржилмоноліт щодо своєчасності сплати податкового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб за 2017 рік, за результатом якої складений акт №1226/18- 28-54-12/38076029 від 26.03.2019 та як наслідок - винесено податкове повідомлення - рішення №0028345412 від 15.04.2019, яким відповідачу нараховано штрафну санкцію за вказаним податком в розмірі 394,29 грн (а.с. 27-28).

На підставі вищевказаних актів перевірки, податкових декларацій з плати за землю, податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ТОВ Укржилмоноліт нараховано суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 34,29 грн. та з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 52 412, 62 грн.

Вищевказані податкові повідомлення-рішення Відповідачем не оскаржувались ні в адміністративному, ні в судовому порядку.

За відповідачем обліковується податковий борг у загальному розмірі 52 446,91 грн, у т.ч.: з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 52 412, 62 грн та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - 34, 29 грн, про що свідчать дані з інтегрованої картки (а.с. 15-16).

На підставі ст. 129 ПК України ТОВ Укржилмоноліт нарахована пеня з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 0,03 грн.

Відповідачем сформовано податкову вимогу №2829-17 від 13.03.2018 про сплату узгодженої суми грошового зобов`язання у загальному розмірі 7 977,71 грн (а.с. 30).

12.08.2019 позивачем прийнято рішення про опис майна у податкову заставу № 46 (а.с. 42).

14.08.2019 позивачем направлено відповідачу копію рішення від 12.08.2019, а також запропоновано подати документи, які підтверджують наявність права вимоги дебіторської заборгованості, яка обліковується на балансі (а.с. 41).

Позивач, зазначаючи про несплату відповідачем податкового боргу у строки, визначені ПК України, а також відсутність у платника податків майна, що може бути використане як джерело погашення податкового боргу, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов суд стягнув з ТОВ "Укржилмоноліт" податковий борг за рахунок коштів платника податків.

Відмовляючи у задоволенні вимог про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку платника , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних доказів відсутності у відповідача майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, або наявності майна, балансова вартість якого менше суми податкового боргу, або наявності майна, яке не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Колегія суддів за результатами розгляду рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, зазначає наступне.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені ст. 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в п. 94.1 ст.94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з п. 94.4 ст. 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абз. 2 пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені п. 94.2 ст. 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Відтак, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених п. 94.2 ст. 94 ПК України.

Згідно з п. 94.2 ст. 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Відповідно до абз. 2 пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених п. 94.2 ст. 94 ПК України, за наявності умов, встановлених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 та п. 94.2 ст. 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми п. 94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 25.06.2019 по справі № 826/6657/18, від 01.10.2019 по справі № 825/2243/18, від 06.02.2020 по справі № 826/8691/16.

В апеляційній скарзі податковий орган зазначає, що у відповідача відсутнє майно, за рахунок якого може бути погашений податковий борг, посилаючись на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про вчинення дій щодо встановлення майна та інших цінностей такого платника податків.

Проте, судовим розглядом встановлено, що з 2013 року за відповідачем зареєстровано право приватної власності на об`єкт незавершеного будівництва, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.08.19 №177171862, (а.с. 9-10).

Доказів на спростування зазначеної інформації податковим органом не надано, як і не надано доказів того, що балансова вартість майна відповідача менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Так, з метою встановлення права власності на майнові активи платника податків до дати звернення до суду позивачем не зроблено запити до відповідних установ про наявність зареєстрованих за платником податків транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, земельних ділянок, житлових та нежитлових приміщень. Відповідна інформація до суду позивачем не надана.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведені обставини, визначені п. 94.2. ст. 94 ПК України, а наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 по справі № 440/4515/19 - залишити без змін в частині відмови в задоволені позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова