Постанова

від 11.08.2020 по справі 140/3853/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3853/19 пров. № А/857/4454/20

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.

суддів Гінди О.М., Пліша М.А.

за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року (суддя - Смокович В.І., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Спека до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна в податкову заставу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство Спека в грудні 2019 року звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними і скасування податкової вимоги від 09 вересня 2019 року №1-10, рішення про опис майна у податкову заставу від 10 вересня 2019 року №950/10-03-20-10-02-13. В обґрунтування позовних вимог вказує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення підпункту 129.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (у редакції з 01.01.2017; далі - ПК України), з аналізу якої вбачається, що нарахування пені розпочинається із першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням, вказаною нормою не передбачено нарахування пені за весь період заниження податкового зобов`язання. При нарахуванні пені відповідач неправильно визначив граничні строки сплати податкових зобов`язань, застосувавши положення пункту 57.1 статті 57 ПК України. Тому позивач вважає, що контролюючий орган протиправно вніс дані до інтегрованої картки платника за податком на додану вартість у вигляді заборгованості по пені, нарахованої на підставі пункту 129.1 статті 129 ПК України, оскільки після узгодження грошового зобов`язання (з дати набрання законної сили постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року у справі №140/147/19) позивач у визначений пунктом 57.3 статті 57 ПК України строк сплатив всю суму грошового зобов`язання.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №140/3853/19 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач , який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що станом на 08 вересня 2019 року згідно із даними АІС Податковий блок за ПП Спека рахувався податковий борг у сумі 147439 грн, у зв`язку із чим контролюючий орган сформував вимогу про його сплату від 09 вересня 2019 року №1-10 та прийняв рішення про опис майна у податкову заставу від 10 вересня 2019 року №950/10-03-20-10-02-13. Відповідач наголошує, що у спірному випадку мало місце нарахування пені згідно із пунктом 129.2 статті 129 ПК України, згідно якої у разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов`язання (його частини) у порядку адміністративного або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов`язання (його частини) скасовується. Відтак, вважає рішення контролюючого органу обґрунтованими та правомірними.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що у період із 20 червня 2018 року по 11 липня 2018 року контролюючий орган провів документальну планову виїзну перевірку ПП Спека з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, за результатами якої складено акт від 18 липня 2018 року №11430/14-01/20134464, на який були подані заперечення.

За результатами розгляду заперечень, Головним управлінням ДФС у Волинській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП Спека за період з 01 травня 2015 року по 31 березня 2018 року та складено акт від 03 вересня 2018 року №13538/14-01/201344464.

Висновками акта перевірки установлено заниження ПП Спека ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 259633 грн.

Вказані фактичні обставини встановлені у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 у справі №140/147/19 за позовом ПП Спека до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а тому в силу частини четвертої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.

На підставі акту перевірки від 03 вересня 2018 року №13538/14-01/201344464, Головне управління ДФС у Волинській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2018 року №0009901401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 319073 грн 25 коп. (з яких: 254165 грн. - за податковим зобов`язанням, 64908 грн 25 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).За результатами оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, останнє залишене без змін, а скарга без задоволення.

Після отримання рішення ДФС України від 14 грудня 2018 року №40474/6/99-99-11-04-01-25 ПП Спека 23 січня 2019 року звернулося до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування, зокрема, податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2018 року №0009901401.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 у справі №140/147/19 за позовом ПП Спека до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 13 вересня 2018 року №0009901401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ ПП Спека у розмірі 46928 грн 68 коп., в тому числі за основним платежем 37542 грн 94 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 9385 грн 74 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі №140/147/19 апеляційні скарги Головного управління ДФС у Волинській області та ПП Спека задоволено частково, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року щодо відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2018 року №0009901401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ у розмірі 23855 грн 20 коп. (з них: податкове зобов`язання 19084 грн 16 коп., штрафні (фінансові) санкції 4771 грн 04 коп.) та розподілу судових витрат, скасовано та прийнято постанову, якою позов в цій частині задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2018 року №0009901401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ у розмірі 23855 грн 20 коп. (із яких: податкове зобов`язання 19084 грн 16 коп., штрафні (фінансові) санкції 4771 грн 04 коп.), у решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року залишене без змін.

ПП Спека , відповідно до платіжного доручення від 25 липня 2019 року №2741, сплатило суму грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 248289 грн 37 коп., у графі призначення платежу платіжного доручення вказано про сплату грошових зобов`язань по акту перевірки від 03 вересня 2018 року №13538/14-01/201344464.

Головне управління ДФС у Волинській області 16 серпня 2019 року, на підставі акта перевірки №13538/14-01/201344464 від 03 вересня 2018 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі №140/147/19, прийняло податкове повідомлення-рішення №0009041401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 295218 грн 05 коп. (з них: 235080 грн 84 коп. - за податковими зобов`язаннями, 60137 грн 21коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

В подальшому, Головне управління ДПС у Волинській області 09 вересня 2019 року сформувало податкову вимогу №1-10, відповідно до якої ПП Спека зобов`язане сплатити податковий борг у сумі 147439 грн 88 коп. (з яких: 40792 грн 01 коп. штрафних (фінансових) санкцій по ПДВ, 33 грн 84 коп. штрафних (фінансових) санкцій по акцизному податку на пальне; 106614 грн 03 коп. пені по зобов`язаннях із ПДВ). Окрім того, в.о начальника Головного управління ДПС у Волинській області 10 вересня 2019 року прийняв рішення про опис майна у податкову заставу № 950/10/03-20-10-02-13.

На підставі витягу з АІС Податковий блок судом установлено, що 06 вересня 2019 року Головне управління ДПС збільшило борг позивача по штрафних санкціях на підставі податкового повідомлення-рішення від 16 серпня 2019 року №0009041401 на 40792 грн 01 коп.; нарахувало пеню у сумі 106614 грн 03 коп. на підставі рішення суду від 17 липня 2019 року у справі №140/147/19.

Надалі, 24 вересня 2019 року Головне управління ДПС у Волинській області, на підставі акта перевірки від 03 вересня 2018 року №13538/14-01/201344464 та рішення суду у справі №140/147/19, сформувало податкове повідомлення-рішення №0000451401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 248289 грн 37 коп. (з яких: 197537 грн 90 коп. - за податковими зобов`язаннями, 50751 грн 47 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Листом від 26 вересня 2019 року №2620/10/03-20-05-01-12 Головне управління ДПС у Волинській області повідомило ПП Спека про те, що податкове повідомлення-рішення від 16 серпня 2019 року №0009041401 було виімпортоване з інтегральної картки платника податків та надіслано нове податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2019 року №0000451401 на загальну суму 248289 грн 37 коп., при цьому суми донарахування сплачені платником самостійно 25 липня 2019 року. Крім того, платника повідомлено, що на суму донарахованих податкових зобов`язань було нараховано пеню в сумі 78506 грн.

Листом від 22 жовтня 2019 року №5464/10/03-20-05-01-11 Головне управління ДПС у Волинській області надіслало ПП Спека розрахунок пені із роз`ясненням правових підстав її нарахування.

Водночас, листом від 24 жовтня 2019 року №5670/10/03-20-10-02-13 відповідач повідомив позивача, що станом на 24 жовтня 2019 року податковий борг у ПП Спека відсутній, а тому податкову вимогу від 09 вересня 2019 року №1-10 слід вважати відкликаною, a рішення про опис майна у податкову заставу від 10 вересня 2019 року №950/10/03-20-10-02-13 таким, що втратило юридичну силу.

Однак, листом від 12 грудня 2019 року №10496/10/03-20-05-01-11 відповідач повідомив позивача про нарахування 24 жовтня 2019 року 111736 грн. 28 коп. пені за результатами контрольно-перевірочної роботи та її коригування 05 листопада 2019 року, у результаті якої сума пені зменшилась до 33230 грн 28 коп. Визначено, шо у позивача виник податковий борг по ПДВ у сумі 73516 грн. 98 коп., по акцизному податку у сумі 33 грн 84 коп. Контролюючий орган зазначив, що податкову вимогу від 09 вересня 2019 року № 1-10 необхідно вважати діючою, a рішення про опис майна у податкову заставу від 10 вересня 2019 року №950/10/03-20-10-02-13 таким, що має юридичну силу.

Вважаючи рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що включення у податкову вимогу суму пені здійснене контролюючим органом з порушенням вимог підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України, оскільки сума грошового зобов`язання була визначена за результатами податкової перевірки, сплата такого зобов`язання повинна здійснюватися у строки, визначені саме пунктом 57.3 статті 57 ПК України, а не пунктом 57.1 статті 57 ПК України, вказаний строк сплати платник не порушив, а на період адміністративного та судового оскарження податкового повідомлення-рішення таке грошове зобов`язання вважалося неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили, а тому правові підстави для нарахування пені за період до дня набрання судовим рішенням законної сили (тобто, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 у справі №140/147/19) були відсутні. З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції також дійшов висновку про протиправність і необґрунтованість рішення Головного управління ДФС у Волинській області про опис майна у податкову заставу від 10 вересня 2019 року № 950/10-03-20-10-02-13, прийнятого на підставі статті 89 ПK України.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачений обов`язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПK України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені ПK України, законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 38.1. статті 38 ПK України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Як визначено пунктом 54.1 статті 54, пунктом 57.3 статті 57 ПK України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового або грошового зобов`язання або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання або пені вважається узгодженою.

У разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПK України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно із пунктом 59.1. статті 59 ПK України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як установлено з матеріалів справи, оскаржена податкова вимога від 09 вересня 2019 року №1-10 на суму 147439 грн. 88 коп. включає: 40792 грн. 01 коп. штрафних санкцій за платежем ПДВ, визначених податковим повідомленням-рішенням від 16 серпня 2019 року № 0009041401; 106614 грн. 03 коп. пені, нарахованої на підставі рішення суду від 17 липня 2019 року у справі 140/147/19; 33 грн. 84 коп. акцизного податку на пальне.

Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Підпунктами 129.1.1 - 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України (у редакції, чинній з 01 липня 2017 року) визначено, що нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного або судового оскарження) (підпункт 129.1.1); при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (в тому числі за період адміністративного або судового оскарження) (підпункт 129.1.2); при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу, - після спливу 90 календарних днів (270 календарних днів у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до підпункту 39.5.4 пункту 39.5 статті 39 цього Кодексу), наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (підпункт 129.1.3).

Згідно із абзацом першим пункту 129.4 статті 129 ПК України на суми грошового зобов`язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов`язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Статтею 57 ПК України визначені строки сплати податкового зобов`язання.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно із підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

За правилами пунктів 56.1 - 56.3, 56.5, 56.10 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов`язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов`язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення. Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі акту перевірки від 03 вересня 2018 року №13538/14-01/201344464, Головне управління ДФС у Волинській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2018 року №0009901401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 319073 грн 25 коп. (з яких: 254165,00 грн. - за податковим зобов`язанням, 64908,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). При цьому, вказане податкове повідомлення-рішення у встановленому порядку та з дотриманням строків було оскаржене позивачем до ДФС України, а потім у судовому порядку.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі №140/147/19 апеляційні скарги Головного управління ДФС у Волинській області та ПП Спека задоволено частково, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року щодо відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2018 року №0009901401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ у розмірі 23855 грн (з них: податкове зобов`язання 19084 грн 16 коп., штрафні (фінансові) санкції 4771 грн 04 коп.) та розподілу судових витрат, скасовано та прийнято постанову, якою позов в цій частині задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2018 року №0009901401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ у розмірі 23855 грн 20 коп. (з них: податкове зобов`язання 19084 грн 16 коп., штрафні (фінансові) санкції 4771 грн 04 коп.), в решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року залишено без змін.

Згідно із частиною першою статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Отже, до 17 липня 2019 року (день набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №140/147/19) грошове зобов`язання, визначене податковим повідомленням-рішенням від 13 вересня 2018 року №0009901401, в розумінні пункту 56.18 статті 56 ПК України вважалося неузгодженим.

При цьому, строк сплати грошового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 13 вересня 2018 року №0009901401, та яке частково було скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі №140/147/19, в силу приписів пункту 57.3 статті 57 ПК України становив 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Головне управління ДПС у Волинській області 24 вересня 2019 року, на підставі акту перевірки від 03 вересня 2018 року №13538/14-01/201344464 та рішення суду у справі №140/147/19, сформувало податкове повідомлення-рішення №0000451401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 248289 грн 37коп. (з них: 197537 грн 90 коп. - за податковими зобов`язаннями, 50751 грн 47коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що грошове зобов`язання у сумі 248289 грн 37 коп., визначене у податковому повідомленні рішенні від 24 вересня 2019 року №0000451401, яке прийняте після часткового скасування податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2018 року №09901401, ПП Спека сплатило 25 липня 2019 року повністю (у десятиденний строк після набрання законної сили судовим рішенням від 17 липня 2019 року).

При вирішенні даного спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року (справа №820/6468/17), відповідно до яких нарахування пені за правилами підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України (при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки (податкове повідомлення - рішення)), розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати, визначеного пунктом 57.3 статті 57 ПК України, податкового зобов`язання, включаючи період адміністративного та судового оскарження та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. При вирішенні спірних правовідносин застосуванню підлягає саме положення підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України у редакції із 01 липня 2017 року, з аналізу якого вбачається, що нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням - рішенням, включаючи період адміністративного або судового оскарження, отже необхідно правильно встановити дату початку нарахування пені з огляду на приписи статті 57 ПК України, у якій встановлено строки сплати податкових зобов`язань. Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 у редакції з 01 липня 2017 року не передбачено нарахування пені за весь період заниження податкового зобов`язання.

Крім того, суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року у справі №820/3878/17, відповідно до яких тлумачення змісту норм ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що в даному випадку нарахування пені за правилами підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України здійснюється у випадку пропуску граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного пунктом 57.3 статті 57 ПК України.

Отже, після прийняття постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі №140/147/19 нарахування пені за несплату грошового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 13 вересня 2018 року №0009901401, на підставі підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України могло розпочатись з наступного робочого дня у випадку несплати такого зобов`язання протягом десяти календарних днів, в строк до 27 липня 2019 року.

Разом з тим, суд повторно наголошує, що 25 липня 2019 року, тобто у межах 10-денного строку, визначеного пунктом 57.3 статті 57 ПК України, ПП Спека відповідно до платіжного доручення №2741 сплатило узгоджену суму грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 248289 грн 37 коп., відтак, у зв`язку із сплатою грошового зобов`язання правові підстави для нарахування позивачу пені, станом на 06 вересня 2019 року, в сумі 106614 грн 03 коп. грн. відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що нарахування було проведено після прийняття постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі №140/147/19, що підтверджується даними інтегрованої картки. Однак, відповідно до листа Головного управління ДФС у Волинській області від 20 березня 2019 року №9011/10/03-20-17-02-14, станом на 18 березня 2019 року податковий борг по ПП Спека відсутній.

На переконання суду, включення у податкову вимогу суму пені здійснене контролюючим органом з порушенням вимог підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України, оскільки сума грошового зобов`язання була визначена за результатами податкової перевірки, сплата такого зобов`язання повинна здійснюватися у строки, визначені саме пунктом 57.3 статті 57 ПК України, а не пунктом 57.1 статті 57 ПК України, вказаний строк сплати платник не порушив, а на період адміністративного та судового оскарження податкового повідомлення-рішення таке грошове зобов`язання вважалося неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили, а тому правові підстави для нарахування пені за період до дня набрання судовим рішенням законної сили (тобто, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 у справі №140/147/19) були відсутні.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи представника відповідача про те, що у спірному випадку мало місце нарахування пені згідно із пунктом 129.2 статті 129 ПК України (частина грошового зобов`язання скасована, і як наслідок пеня також у такій частині скасована, а решта залишена в силі), з огляду на таке.

Пунктом 129.2 статті 129 ПК України передбачено, що у разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов`язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов`язання (його частини) скасовується.

Аналіз пункту 129.2 статті 129 ПК України у системному зв`язку із пунктами 129.1, 129.4 статті 129 ПК України дає підстави дійти висновку про те, що у разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов`язання (його частини) у порядку адміністративного або судового оскарження, пеня за період заниження такого грошового зобов`язання (його частини) скасовується у тому випадку, коли платник порушив строки сплати грошового зобов`язання та розпочалося нарахування пені.

Відтак, приписи пункту 129.2 статті 129 ПК України на спірні правовідносини у даній справі не поширюються, позаяк позивач не порушив строки сплати грошового зобов`язання, визначені пунктом 57.3 статті 57 ПК України, тому нарахування пені не могло розпочатися.

Апеляційний суд також не бере до уваги покликання представника відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі №825/1558/17, оскільки у ній викладені висновки щодо застосування норм права в частині нарахування пені на підставі приписів статті 129 ПК України у редакції до 01.01.2017.

Крім того, відповідно до статті 89 ПK України, право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням протиправності висновків контролюючого органу про наявність у позивача станом на 09 вересня 2019 року податкового боргу у сумі 147439 грн 88 коп., апеляційний суд дійшов висновку про протиправність і необґрунтованість рішення Головного управління ДФС у Волинській області про опис майна у податкову заставу від 10 вересня 2019 року №950/10-03-20-10-02-13, прийнятого на підставі статті 89 ПK України.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, як у даній справі оскаржується податкова вимога від 09 вересня 2019 року №1-10, рішення про опис майна у податкову заставу від 10 вересня 2019 року №950/10-03-20-10-02-13, прийняті відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України перевіряє, чи постановлена вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржені вимогу і рішення, діяв протиправно, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень, непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані такі рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів повноти правомірності оскаржених вимоги і рішення, а відсутність такої правомірності у спірних правовідносинах свідчить про безпідставність спірних рішень та їх скасування відповідає меті адміністративного судочинства при вирішенні спорів цієї категорії.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність законних підстав для прийняття контролюючим органом спірної вимоги і рішення.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 12 серпня 2020 року.