Ухвала

від 12.08.2020 по справі 160/4610/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 160/4610/19

адміністративне провадження № К/9901/18895/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал"

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал"

до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

третя особа Дніпровська міська рада

про визнання протиправним та скасування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

27 липня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Квартал" (далі також - скаржник, ТОВ Квартал ) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Предметом розгляду у даній справі є визнання дій Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області протиправними в частині додання до змісту витягу від 12 червня 2018 року (вих № 219/110618/03-07) з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого на запит Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради примітки: "Грошова оцінка земельної ділянки визначена станом на 01 січня 2017 року", визнати протиправним і скасувати витяг від 12 червня 2018 року (вих. № 219/110618/03-07) з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, наданого на запит Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради.

Згідно пунктами 3, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Так, відповідно пункту 1 частини другої статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).

Також Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні "Zubac v. Croatia" [GC] від 05 квітня 2018 року (№ 40160/12), згідно з яким визнано відсутність порушення судом касаційної інстанції пункту 1 статті 6 Конвенції під час визнання касаційної скарги неприйнятної ratione valoris та відмови у перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі.

У цій справі Суд, зокрема виходив з наступного: застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості; Суд враховував обсяг, в якому справу було розглянуто в судах нижчої інстанції, наявність чи відсутність питань, пов`язаних зі справедливістю судового розгляду, проведеного в судах нижчої інстанції, а також характер повноважень суду, що розглядається; застосовуючи встановлені законодавством обмежень ratione valoris доступу до судів вищої інстанції, Суд повинен у різній мірі враховувати деякі додаткові фактори, зокрема, передбачуваність обмеження та чи можна стверджувати, що ці обмеження пов`язані з "надмірним формалізмом"; саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду; узгоджена національна судова практика та послідовне застосування цієї практики, як правило, задовольняють критерій передбачуваності стосовно обмеження доступу до суду вищої інстанції; Суд наголошує на цінності та важливості дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору, оскільки завдяки цьому може, зокрема, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду (п.п. 83-88, 96).

Верховний Суд враховує позицію ЄСПЛ, що міститься у пункті 31 рішення "Lazareviс v. Bosnia-Hercegovina" від 14 січня 2020 року (№ 29422/17), де зазначено, що апеляція заявника з питань правових питань до Верховного Суду була відхилена як несумісна ratione valoris і тому не була розглянута по суті. У зв`язку з цим, застосування встановлених законодавством обмежень ratione valoris для звернення до Верховного Суду є законним та обґрунтованим, враховуючи саму суть ролі Верховного Суду у вирішенні питань, що мають необхідне значення.

Скаржником наведено наступні підстави для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 160/4610/19: справа має виняткове значення для позивача, оскільки суди дійшли до хибних висновків щодо кола повноважень відповідача. При цьому, скаржником жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Крім того, суть касаційної скарги зводиться до вирішення питання про достовірність доказів, розгляду Верховним Судом нових доказів та додаткової перевірки доказів, що суперечить вимогам частини другої статті 341 КАС України.

Також Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні Covalenco V. The Republic Of Moldova (№72164/14, п. 26-28) про те, що провадження не було справедливим і, відповідно, відбулося порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки Верховний Суд розглянув справу з самого початку і замінив оцінку фактів та закону, зроблену нижчими судами, своєю власною, діючи так, ніби справа ніколи не розглядалася цими судами. Відтак, незважаючи на те, що Верховний Суд є судом останньої інстанції, який розглядає касаційні скарги з питань права, насправді Верховний Суд діяв як суд першої інстанції

Мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 160/4610/19, відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2018 року у справі №814/789/17, від 27 листопада 2018 року у справі №817/1819/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №817/1814/17.

Проте, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано підстав для перегляду Верховним Судом судових рішень у даній справі, яка розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в касаційному порядку. Крім того, вона не містить обґрунтування помилковості застосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 12 листопада 2018 року у справі №814/789/17, від 27 листопада 2018 року у справі №817/1819/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №817/1814/17.

З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал" є необґрунтованою в розумінні статті 333 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція стосовно застосування статей 12 та 333 КАС України висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 02 вересня 2019 року у справі №320/6837/18, від 24 жовтня 2019 року у справі №240/4251/19 та від 22 квітня 2020 року у справі №160/2727/19.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал" до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа Дніпровська міська рада про визнання протиправним та скасування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін