Постанова

від 12.08.2020 по справі 198/194/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/545/20 Справа № 198/194/18 Суддя у 1-й інстанції - Маренич С. О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Приватного підприємства Агро - Ширак ,

на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Агро - Ширак Юр`ївського району Дніпропетровської області про визнання недійсними договору оренди землі з додатковою угодою до нього, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2018 року до Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства Агро - Ширак Юр`ївського району Дніпропетровської області про визнання недійсними договору оренди землі з додатковою угодою до нього.

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства Агро - Ширак Юр`ївського району Дніпропетровської області про визнання недійсними договору оренди землі з додатковою угодою до нього - задоволено.

Визнано недійсними договір оренди землі площею 5, 363 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим № 1225955100:01:001:0205, що розташована на території Юр`ївської селищної ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, укладений між ОСОБА_2 (орендодавець) та Приватним підприємством Агро - Ширак Юр`ївського району Дніпропетровської області (орендар) 08 липня 2011 року за № 86, зареєстрований у відділі Держкомзему Юр`ївського району Дніпропетровської області 14.03.2012 року за № 122590004000887 та додаткову угоду до нього від 21 липня 2015 року, укладену між ОСОБА_2 (орендодавець) та ПП Агро - Ширак Юр`ївського району Дніпропетровської області (орендар).

Стягнуто з Приватного підприємства Агро - Ширак (код ЄДРПОУ 35798278, місцезнаходження - 51300, Дніпропетровська область, Юр`ївський район, смт. Юр`ївка, вулиця Центральна, буд. 51) на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на відшкодування судових витрат по справі 6 196, 00 грв. (шість тисяч сто дев`яносто шість грв., 00 коп.), з яких 704, 80 грв. - судовий збір, 5 491, 20 грв. - витрати на проведення посмертної судово - почеркознавчої експертизи.

В апеляційній скарзі Приватне підприємство Агро - Ширак просить скасувати рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року по цивільній справі №198/194/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Приватного підприємства Агро - Ширак на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року просить рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 15.05.2017 року, виданого Юр`ївським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 002132, виданого Юр`ївською райдержадміністрацією Дніпропетровської області 03.04.2003 року, ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Юр`ївської селищної ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, площею 5,363 га, з кадастровим №1225955100:01:001:0205 (а.с.11).

12 лютого 2014 року ОСОБА_2 склав заповіт, згідно якого належну йому земельну ділянку площею 5,363 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва заповідав ОСОБА_1 (нині Думанова) (а.с.12).

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 25.06.2016 року, виданого виконкомом Варварівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області вбачається, що після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 присвоєно прізвище ОСОБА_1 (а.с.9).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ННА № 001275 від 01.02.2018 року за реєстровим № 17 вбачається, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , при цьому спадщина, на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,363 га з кадастровим № 1225955100:01:001:0205 (а.с.13).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 112511105 від 01.02.2018 року вбачається, що за позивачкою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим № 1225955100:01:001:0205 (а.с.16).

Відтак, в судовому засіданні суду першої інстанції достовірно встановлено, що позивачка по справі ОСОБА_1 є власником успадкованої нею після смерті ОСОБА_2 земельної ділянки площею 5,363 га, з кадастровим №1225955100:01:001:0205 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Юр`ївської селищної ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

Також в судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що 08 липня 2011 року за № 86 між ОСОБА_2 (орендодавець) та ПП Агро-Ширак Юр`ївського району (орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Юр`ївської селищної ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, площею 5,363 га, з кадастровим №1225955100:01:001:0205, при цьому вказаний договір укладений на 5 років та такий зареєстрований у відділі Держкомзему Юр`ївського району Дніпропетровської області 14.03.2012 року за № 122590004000887 (а.с.33-35), що не суперечить положенням постанови КМУ від 09.09.2009 року № 1021 Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі , з наступними змінами.

Окрім того, 21 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ПП Агро-Ширак Юр`ївського району укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 86 від 08.07.2011 року, згідно якої сторони визначили строк дії договору терміном на 10 років (а.с.36).

Так, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 43791616 від 14.09.2015 року в Державному реєстрі вчинено запис № 11159751 про право оренди спірної земельної ділянки строком на 10 років за ПП Агро-Ширак на підставі додаткової угоди до договору оренди землі б/н від 21.07.2015 року (а.с.35).

Для з`ясування питання стосовно підписання ОСОБА_2 оспорюваного договору оренди землі № 86 від 08.07.2011 року судом першої інстанції по справі було призначено посмертну почеркознавчу експертизу.

Згідно наявного в матеріалах справи висновку експерта № 5559-18 від 19.02.2019 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2 в графах Орендодавець першого та другого примірників договору оренди землі № 86 від 08.07.2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП Агро-Ширак виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою, при цьому підписи від імені ОСОБА_2 в графах Орендодавець першого та другого примірників додаткової угоди від 21.07.2015 року до договору оренди землі № 86 від 08.07.2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП Агро-Ширак виконані самим ОСОБА_2 (а.с.182-194).

Як вбачається з матеріалів справи предметом позовних вимог позивача є визнання недійсними договору оренди землі з додатковою угодою до нього.

Відносини пов`язані з орендою землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі тощо.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Закону України Про оренду землі , в чинній на день укладення договору редакції, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 20 Закону України Про оренду землі , в редакції станом на 08.07.2011 року, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України, в редакції станом на час укладення оспорюваного договору, право власності на земельну ділянку, а також право постійного

користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, в редакції станом на 08.07.2011 року, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 16 Закону України Про оренду землі , в редакції станом на 08.07.2011 року, укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.Зазначена норма відповідає принципу свободи договору, передбаченому у статтях 3 та 627 ЦК України.

Так, згідно ч.1 ст. 627 ЦК України - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Тобто, волевиявлення учасника правочину має бути: вільним (формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість фізичної особи тощо, в умовах, за яких особа може належним чином оцінити ситуацію, визначити для себе мету правочину, отримати уявлення про його характеристику тощо); таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) суб`єктів правочину. Тому, у разі коли воля суб`єкта правочину формувалася не вільно і (або) не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким , що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Тобто, обов`язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину.

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є спрямованість волі сторін на укладення договору.

Проте, в судовому засіданні встановлена та обставина, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки підписаний не орендодавцем ОСОБА_2 , а іншою особою.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Волевиявлення є важливими чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

Відсутність підпису орендодавця ОСОБА_2 в оспорюваному договорі оренди землі свідчить про відсутність волевиявлення останнього на укладення даного договору оренди, що є прямою підставою для визнання його недійсним (п. 3 ст. 203, 215 ЦК країни).

Як роз`яснено у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 210 ЦК України, ст. 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.Як вже встановлено судом першої інстанції, державна реєстрація права оренди належної позивачу земельної ділянки за ПП Агро-Ширак на підставі спірного договору оренди землі відбулась.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Таким чином, оскільки в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на підставі спірного договору оренди землі, він є укладеним, а отже -оспорюваним та за рішенням суду може бути визнаний недійсним.

Та обставина, що ОСОБА_2 особисто підписано додаткову угоду до оспорюваного договору від 21 липня 2015 року, відповідно до якої строк дії договору оренди землі визначено сторонами терміном на 10 років, правового значення не має, оскільки додаткова угода є додатком до договору та не замінює собою сам договір з наявними в останньому всіма істотними умовами договору, який, в свою чергу, ОСОБА_2 не підписувався. Додаткова угода до договору оренди, яка має бути невід`ємною його частиною, не може розглядатися як самостійна підстава для твердження про укладення договору, у зв`язку з відсутністю основного договору, який би регулював правовідносини сторін з оренди.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору оренди земельної ділянки було відсутнє та підпис в цьому договорі в графі Орендодавець , згідно висновку посмертної судово-почеркознавчої експертизи виконаний не ним, тому вищезазначений правочин є недійсним, а наявність оспорюваного договору оренди порушує законні права позивача на володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, як приватною власністю.

Доводи в апеляційній скарзі,що висновок судово-почеркознавчої експертизи №5559-18 від 19.02.2019 року покладений в основу рішення суду від 10.06.2019 року викликає сумнів у відповідачів, коллегія суддів ставиться критично,оскільки, відповідач не надав інших доказів на спростування висновків експертизи і не заявляв клопотання про призначення у справі повторної судової-почеркознавчої експертизи.

За змістом частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи вправі подати клопотання про витребування доказів судом судом . Суд не може вирішувати питання про призначення у справі експертизи без відповідного клопотання сторони.

Отже, всупереч вимог ст. ст. 13, 81 ЦПК України ПП Агро-Ширак не довело суду неналежності висновку експертизи № 5559-18 від 19.02.2019 року, не спростувало викладених у висновку фактів іншими належними та допустимими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Агро - Ширак - залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича