Рішення

від 12.08.2020 по справі 1.380.2019.003036

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.003036

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 за № Ф-8200-53.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивача покликається на те, що оскаржувана вимога є безпідставною, необґрунтованою та складеною з порушенням встановленого законодавством порядку. Зокрема, зазначає, що з 04.09.2014 і до сьогодні перебуває в трудових відносинах з ТОВ Юридичний центр захисту прав власників , основним видом діяльності якого є діяльність у сфері прав. За спірний період (з 01.01.2018 по 01.04.2019) ТОВ Юридичний центр захисту прав власників як роботодавець позивача сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як за працівника. Стверджує, що окремо доходів від незалежної адвокатської діяльності не отримав, оскільки всі доходи отримувало товариства, яке виплачувало з цих доходів позивачу заробітну плату і сплачувало за нього ЄСВ. Таким чином, позивач вказує на те, що в розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) він є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право проводити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли позивач був і є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Відповідач позов не визнає. У відзиві на позовну заяву (вх. № 24004 від 09.07.2019) покликається на те, що згідно з інтегрованою карткою платника податку для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність, станом на 30.04.2019 у позивача обліковується недоїмка у розмірі 12582,9 грн. З огляду на це, Головним управління ДФС у Львівській області виставлено вимогу від 15.05.2019 № Ф-8200-53. З приводу обов`язку сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні позивача у трудових відносинах та здійсненні незалежної професійної діяльності представник відповідача стверджує, що незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску, визначений п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

23.07.2019 позивачем подано відповідь на відзив, в якій покликається на безпідставність доводів відповідача.

Стосовно процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою судді від 21.06.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

10.07.2020 ухвалою суду закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 24.07.2019 зупинено провадження до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 520/3939/19 (адміністративне провадження № Пз/9901/10/19).

04.03.2020 у зв`язку з набрання законної сили рішенням Верховного Суду у вказаній зразковій справі провадження у справі поновлено.

10.06.2020 судом проведено заміну відповідача з Головного управління ДФС у Львівській області на Головне управління ДПС у Львівській області.

Після відкриття провадження у справі суд встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог ч. 6 ст. 161 КАС України, а саме не подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску. Відтак, ухвалою суду від 10.06.2020 на підставі ч. 13 ст. 171 КАС України позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 05.08.2020 визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду та поновлено строк звернення до адміністративного суду з цим позовом.

У судове засідання позивач не прибув, подав клопотання про розгляд справи без й ого участі, зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить такі задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, просив у задоволенні таких відмовити.

У судовому засіданні 05.08.2020 суд заслухав пояснення представника відповідача, дослідив письмові докази та, враховуючи письмові заяви сторін, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

На підставі рішення Львівської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 8 від 07.06.1994 позивач набув право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджено копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 07.06.1994 № 236.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_1 з 04.09.2014 є керівником ТОВ Юридичний центр захисту прав власників . Основним видом діяльності ТОВ Юридичний центр захисту прав власників (код ЄДРПОУ 22405832) є діяльність у сфері права (код за КВЕД-2010 - 69.10).

Головним управлінням ДФС у Львівській області 15.05.2019 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8200-53, якою позивача повідомлено, що станом на 30.04.2019 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 12582,90 грн.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату ЄСВ, направленої на адресу позивача, який був зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, але не здійснював її з 04.09.2014, за умови, що у цей період він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абз. 1 п.1 та п. 2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у п.1 (крім абз. 7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При вирішенні спірних правовідносин суд вважає за необхідне застосувати правовий висновок сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.12.2019 у справі №260/358/19 (адміністративне провадження №К/9901/22965/19), відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).

За встановленими судом обставинами, з 04.09.2014 є найманим працівником у Товаристві з обмеженою відповідальністю Юридичний центр захисту прав власників . З цього періоду роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС у Львівській області та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_2 (форми ОК-5).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено. ГУ ДПС у Львівській області у відзиві на позовну заяву, а так само у письмових заявах по суті справи під час її розгляду судом про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини відсутності у позивача протягом спірного періоду доходу від провадження незалежної професійної адвокатської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ Юридичний центр захисту прав власників не підлягають доказуванню.

Слід зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (01.01.2018 - 30.04.2019) нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржувана податкове повідомлення-рішення не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку доказування правомірності оскаржуваної вимоги не довів, а відтак остання підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення", пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 за № Ф-8200-53.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ 43143039).

Суддя Сидор Н.Т.