Постанова

від 12.08.2020 по справі 761/40181/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/40181/18 головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.

провадження № 22-ц/824/8953/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 серпня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Гасюк В.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 ,на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Житло-Сервіс , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бессарабка , про відновлення становища, яке існувало до порушення, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив зобов`язати відповідача відновити становище, яке існувало до порушення та організувати цілодобове чергування консьєржів у будинку АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 квітня 2017 року між сторонами було укладено договір, за умовами якого ТОВ Житло-Сервіс зобов`язався надати споживачу за плату послуги щодо організації цілодобового чергування консьєржів у будинку АДРЕСА_1 . У кожному парадному будинку має чергувати не більше одного консьєржа. Договором встановлено, що одностороння відмова від виконання умов договору не допускається. Однак, 27 червня 2018 року відповідач, попередивши за два місяці, скоротив (звільнив) консьєржів у будинку за вказаною адресою і таким чином в односторонньому порядку відмовився від виконання договору. Представник позивача намагався врегулювати спір щодо відмови відповідача виконувати умови договору у досудовому порядку, однак, відповідач відмовився не звільняти консьєржів та вживати будь-які заходи з метою збереження робочих місць.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що від моменту підписання та до теперішнього часу відповідач не попереджав позивача про припинення договору, а тому на сьогодні договір діє. Відповідач повідомив, що ним начебто було запропоновано всім мешканцям будинку укласти додатковий договір до основного договору і начебто через неукладення власниками квартир додаткових угод та несплатою рештою власників вартості послуг в повному обсязі, він припинив надавати вказану послугу в тому числі і двостороннім договором з позивачем, при цьому, вказуючи норму ст. 607 ЦК України. Відповідач не надав належних доказів на підтвердження вищенаведених дій, що не було досліджено судом. Відповідач не заперечував у суді, що він без попередження позивача в односторонньому порядку відмовився від виконання обов`язків за договором у порушення положень договору та норм чинного цивільного законодавства України. Суд не врахував, що укладення так званих додаткових договорів із мешканцями будинку, жодним чином не вказані в договорі між відповідачем і позивачем як причина для невиконання однією зі сторін своїх зобов`язань, не впливають на виконання умов договору сторонами і сам договір є виключно двосторонній. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц. Суд у своєму висновку мав би врахувати, що згідно умов договору послуга консьєржа є основна, так як окрім неї в договорі не зазначено надання інших послуг, а тому відповідач, підписавши двосторонній договір, чітко усвідомлював умови надання саме такої послуги. Відповідач разом з відзивом надав супровідний лист та додаткову угоду до договору. Однак, дата супровідного листа (04.05.18 № 387) не збігається з датою додаткової угоди про надання послуг (05.05.18), тому виникає питання чи являються ці докази достовірними та належними? Більше того, надані відповідачем начебто докази тільки підтверджують доводи позивача, про те, що відповідач в односторонньому порядку припинив виконання умов договору. Відповідач в односторонньому порядку припинив надання послуг та не надавав позивачу рахунки до сплати, а тому останній не міг сплатити такі послуги. Більше того, позивач звертався неодноразово до відповідача з проханням відновити надання послуг та надати рахунки до сплати таких послуг. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що свої зобов`язання безпідставно не виконав позивач, а відповідач не виконав свої зобов`язання з причин, які не залежали від нього. Сам відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували його доводи.

11 серпня 2020 року представник позивача Саєнко О.Д, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом.

Разом з тим, з урахуванням правових висновків, які містяться у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 01 серпня 2020 року по 31 серпня 2020 року продовжено на всій території України дію карантину. Постановою Кабінету Міністрів України № 343 відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів. Постановою Кабінету Міністрів України № 392 запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено, з 22 травня 2020 року регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25 травня 2020 року перевезення пасажирів метрополітенами.

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Убезпеченням представників сторін та суду під час пандемії коронавірусної інфекції, на що посилається у своїй заяві представник позивача, не є поважною причиною неявки у судове засідання у розумінні ст. 372 ЦПК України.

Доказів того, що станом на 12 серпня 2020 року позивач перебуває на самоізоляції, що унеможливило б його явку у судове засідання, суду не надано.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 01 квітня 2017 року між ТОВ Житло-Сервіс та ОСОБА_1 укладено договір № К3-5/18КН про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов`язується надавати споживачу за плату послуги щодо організації цілодобового чергування консьєржів у будинку АДРЕСА_1 , а споживач зобов`язується оплачувати такі послуги. У кожному парадному будинку одночасно має чергувати не більше одного консьєржу. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017 року. Дія договору продовжується на кожний наступний строк, якщо жодна із сторін до його закінчення не попередить іншу сторону про припинення. Цей договір може бути розірвано достроково у разі переходу права власності (користування) на нежитлове приміщення у житловому будинку до іншої особи; зміни виконавця послуги. Одностороння відмова від виконання умов договору не допускається (а.с.5).

12 квітня 2018 року було видано наказ ТОВ Житло-Сервіс № 87-К Про звільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату та попередження працівників про наступне звільнення з роботи у зв`язку з відмовою співвласників будинку по АДРЕСА_1 оплачувати послуги консьєржів (а.с.47).

04 травня 2018 року ТОВ Житло-Сервіс направило ОСОБА_1 додаткову угоду до договору про надання послуг № К3-5/18КН від 01 квітня 2017 року, за умовами якої сторони домовилися припинити дію договору з 01 червня 2018 року. Додаткова угода позивачем не підписана (а.с.40).

Ухвалюючи рішення про залишення позову без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що протягом розгляду справи у суді стороною позивача не було надано доказів на підтвердження виконання зобов`язань позивачем за договором про надання послуг. Зобов`язання за договором було припинено відповідачем у зв`язку з неможливістю його виконання з підстави, за яку жодна зі сторін правочину не відповідає.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У частині 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено договір, за умовами якого відповідач зобов`язався надавати позивачу за плату послуги щодо організації чергування консьєржів. ОСОБА_1 вказує на те, що умови договору відповідачем не виконуються, в той час, як законом не передбачена одностороння відмова від виконання зобов`язання.

Разом з тим, у пункті 9.1 договору зазначено, що дія договору продовжується на кожний наступний строк, якщо жодна із сторін до його закінчення не попередить іншу сторону про припинення.

При цьому, форма попередження про припинення договору не визначена як самим договором, так і законом. Отже, повідомлення про припинення договору в даному випадку може бути здійснено у будь-якій формі, яка у разі доведення відповідної інформації до другої сторони договору, дозволяє останній зробити висновок про відмову надавача послуг від укладеного договору та відсутність у нього бажання продовжувати його дію.

З матеріалів справи вбачається, що 04 травня 2018 року ТОВ Житло-Сервіс направило на адресу позивача додаткову угоду до договору, зі змісту якої вбачається, що відповідач виявив намір припинити дію договору з 01 червня 2018 року.

Хоча умовами договору не передбачено укладення додаткових договорів із мешканцями будинку, про що вказує в апеляційній скарзі позивач, проте, направлення відповідачем позивачу додаткової угоди свідчить про те, що виконавцем послуг вчинялися дії, спрямовані на попередження споживача про припинення договору.

У матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем додаткової угоди, з якої б йому стало відомо про намір припинити договір. Однак, ТОВ Житло-Сервіс 12 липня 2018 року надало представнику позивача ОСОБА_2 відповідь, з якої вбачається, що товариство не має змоги утримувати за свій рахунок штат консьєржів будинку. Тобто, ще у 2018 році позивачу було відомо про намір відповідача припинити дію договору.

Про обізнаність позивача про відсутність у відповідача наміру на продовження дії укладеного договору свідчить позиція позивача, викладена в його заявах по суті спору. Так, в позовній заяві позивач вказує, що представник позивача намагався врегулювати спір щодо відмови відповідача виконувати умови договору у досудовому порядку ....

У силу пункту 9.1 укладеного між сторонами договору цей договір вважається припиненим з 01 січня 2019 року, а, відтак, відсутні правові підстави станом як на момент ухвалення оскаржуваного рішення, так і на момент розгляду апеляційної скарги, тобто, 12 серпня 2020 року зобов`язувати відповідача відновлювати становище, яке існувало до порушення та організовувати цілодобове чергування консьєржів.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц не може бути прийнято до уваги, оскільки у зазначеній справі досліджувалися зовсім інші обставини, а предметом спору була заборгованість за договором купівлі-продажу квартири.

Суд першої інстанції по суті прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, проте, виходив, при цьому, із невірних мотивів.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з вимогами ст. 376 ЦПК України підставами для зміни рішення є, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судове рішення складено 14 серпня 2020 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.