Ухвала

від 12.10.2020 по справі 761/40181/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 761/40181/18

провадження № 61-13600ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Житло-Сервіс , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бессарабка , про відновлення становища, яке існувало до порушення,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Житло-Сервіс (далі - ТОВ Житло-Сервіс ), третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бессарабка (далі - ОСББ Бессарабка ), та просив зобов`язати відповідача відновити становище, яке існувало до порушення та організувати цілодобове чергування консьєржів у будинку АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що 01 квітня 2017 року між ОСОБА_1 (споживачем) та ТОВ Житло-Сервіс укладено договір, відповідно до умов якого останній зобов`язався надати споживачу за плату послуги щодо організації цілодобового чергування консьєржів у будинку АДРЕСА_1 . У кожному парадному будинку має чергувати не більше одного консьєржа. Договором встановлено, що одностороння відмова від виконання умов договору не допускається. Однак, 27 червня 2018 року відповідач, попередивши за два місяці, скоротив (звільнив) консьєржів у будинку за вказаною адресою і таким чином в односторонньому порядку відмовився від виконання договору. Представник позивача намагався врегулювати спір щодо відмови відповідача виконувати умови договору у досудовому порядку, однак, відповідач відмовився не звільняти консьєржів та вживати будь-які заходи з метою збереження робочих місць.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення про залишення позову без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження виконання зобов`язань за договором про надання послуг. Зобов`язання за договором було припинено відповідачем у зв`язку з неможливістю його виконання з підстави, за яку жодна зі сторін правочину не відповідає.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року змінено в частині підстав для відмови в задоволенні позову.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору, цей договір вважається припиненим з 01 січня 2019 року, а тому відсутні правові підстави вважати, що відповідачем порушено умови договору.

У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною четвертою статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом спору у цій справі є вимога немайнового характеру зокрема про зобов`язання відновити становище, яке існувало до порушення, що не представляє складності у зв`язку зі сталістю законодавства та судової практики, а тому справа є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Верховним Судом перевірено, чи мають місце підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких касаційне провадження у малозначній справі підлягає відкриттю, зокрема, з урахуванням обставин, на які посилався заявник в касаційній скарзі, та зазначених підстав не встановлено.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях цього Кодексу, то вона поширюються й на касаційне провадження.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Житло-Сервіс , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бессарабка , про відновлення становища, яке існувало до порушення відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик