Постанова

від 17.08.2020 по справі 910/17856/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2020 р. Справа№ 910/17856/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 17.08.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.02.2020 (повний текст складено 10.03.2020)

у справі №910/17856/19 (суддя - Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Владар Україна"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 526 595, 14 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Владар Україна" (надалі - позивач, ТОВ "Владар Україна") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач, Залізниця) про стягнення 526 595, 14 грн, з яких: 429 691, 20 грн основного боргу, 37 015, 00 грн пені, 42 491, 94 грн інфляційних втрат, 17 397, 00 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленої продукції, передбачених умовами договору поставки №ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що строк оплати за поставлену за договором продукцію не настав, оскільки позивачем не надано всього пакету документів. Розрахунок заявлених вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат є невірним та недоведеним, оскільки позивачем не обґрунтовано періоди, за які здійснено нарахування. Також відповідач заявляв про сплив строку позовної давності для пред`явлення вимог про стягнення пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі №910/17856/19 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 429 691, 20 грн, 8 866, 36 грн пені, 17 397, 00 грн 3% річних, 42 491, 94 грн інфляційні витрати та 7 476, 70 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов`язку, своє зобов`язання щодо оплати за поставлений товар не здійснив, у зв`язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу задоволено.

При цьому місцевий господарський суд здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені за поставками по видаткових накладних №102 від 04.06.2018, №110 від 19.06.2019, з урахуванням річного строку позовної давності та ч. 6 ст. 232 ГК України дійшов висновку про часткове задоволення на суму 8 866, 36 грн. В решті суми заявленої пені суд відмовив у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку про їх правомірність, оскільки матеріалами справи підтверджено прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати продукції.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі №910/17856/19 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції безпідставно не були враховані обґрунтовані доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення пені, а клопотання про застосування строків позовної давності взагалі не взято до уваги. За доводами відповідача, оскільки саме з моменту реєстрації податкової накладної пов`язаний початок відліку строку для виконання грошового зобов`язання, строк оплати для останнього не настав. Відтак, порушено п.п. 6.1, 7.1 Договору поставки та ст. 201 Податкового кодексу України. За наведених підстав, відповідач не може нести відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, оскільки строк оплати не настав. Скаржник стверджує, що позивач не надав всього пакету документів, що суперечить пункту 7.1 Договору та ст. 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/17856/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 та призначено до розгляду на 09.06.2020.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі №910/17856/19 без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Позивач у своєму відзиві зазначив наступне:

- сума поставки за видатковою накладною №102 від 04.06.2018 складає 82 248, 00 грн з ПДВ, однак до стягнення по цій видатковій накладній заявлена сума без ПДВ - 68 540, 00 грн, так як реєстрація податкової накладної по даній поставці була зупинена податковими органами;

- щодо ненадання відповідачу актів прийому-передачі документів, позивач з посиланням на ст. 75 ГПК України не вбачає підстав для їх доказування, оскільки ці обставини були встановлені господарськими судами по справі №908/2644/18.

Також позивач вказав на безпідставність тверджень відповідача про негативний фінансовий стан останнього, оскільки згідно результатів Консолідованої фінансової звітності Залізниця одержала прибуток за перше півріччя 2019 року більше 1 млрд. грн.

Окрім того, позивач у прохальній частині відзиву просить розглядати справу за відсутності повноважного представника за наявними у справі матеріалами.

14.05.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме доказів оплати за видатковою накладною №81 від 11.04.2018.

У зв`язку з перебуванням суддів, які входять до складу колегії суддів, але не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустках, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями неодноразово змінювався у цій справі склад колегії суддів.

Так, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2020 прийнято справу №910/17856/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Алданова С.О., Мартюк А.І. Вирішено здійснювати розгляд даної справи у раніше призначені дату та час (17.08.2020 о 09 год. 50 хв.).

У судове засідання 17.08.2020 з`явилися представники сторін, які надали пояснення по суті спору.

Так, у судовому засіданні 17.08.2020 представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В свою чергу, представник позивача у судовому засіданні 17.08.2020 проти апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити оскаржуване рішення без змін.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 17.08.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 25.10.2017 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (замовник) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владар Україна" (постачальник) укладено Договір поставки №ЦЗВ-03-09017-01 (надалі - Договір), у відповідності до 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікаціях, які є невід`ємними частинами Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до пасажирських вагонів) (пункт 1.2 Договору).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що ціна визначається даним Договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до…) пункт призначення - згідно рознарядки замовника. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікаціях до даного Договору. Ціна продукції, узгоджена у Специфікаціях до даного Договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п. 5.1.

У п. 4.3 Договору визначено, що загальна сума даного договору на момент його підписання складає 1 589 296, 80 грн з ПДВ.

Пунктом 5.3 Договору сторонами передбачено, що датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представником вантажоодержувачем, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 30 календарних днів після поставки партії продукції, відповідно з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно п. 5.2, та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України.

За умовами п. 6.2 Договору датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника.

У разі прострочення постачальником термінів постачання продукції, термін оплати за дану продукцію збільшується за кожний календарний день прострочення постачання продукції на 1 банківський день відповідно. Термін прострочення є різниця календарних днів між датою планового прибуття на умовах згідно з п. 5.2 та датою фактичної поставки продукції (п. 6.5 Договору).

П. 7.1 Договору встановлено, що після приймання продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, замовнику надаються наступні документи: рахунок-фактура; копія товаро-транспортної накладної або накладної (залізничної); акт прийому-передачі в чотирьох примірниках, підписаний представником постачальника, вантажоодержувача - кінчевого одержувача та затверджується керівником служби вантажоодержувача, який замовник зобов`язується підписати та повернути постачальнику після підтвердження поставки продукції; податкова накладна, оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства України; копії документів, що підтверджують якість продукції, зазначених у п. 2.2 договору; копії пакувальних аркушів (при наявності).

Відвантажувальні та платіжні документи повинні надаватися замовнику протягом 5 (п`яти) днів з моменту відвантаження продукції, але не пізніше другого числа місяця, наступного за місяцем в якому проводилось відвантаження продукції.

Постачальник відшкодовує замовнику всі збитки, понесені останнім у зв`язку з несвоєчасним представленням вищезазначених документів, або з приводу їх неправильного оформлення.

У пункті 10.9 Договору сторонами погоджено, що в разі неподання податкової накладної відповідно до чинного законодавства України, постачальник компенсує замовнику повну суму податку на додану вартість, за якою останній втратив право на отримання податкового кредиту.

У разі здійснення дій постачальником або у результаті його бездіяльності, що призвело до невизнання контролюючими органами податкового кредиту з ПДВ замовника по цьому договору, постачальник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі невизнаного контролюючими органами податкового кредиту в частині, що стосується цього договору (п. 10.10 Договору).

Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2017. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою направленими на адресу постачальника, - до повного виконання (п. 13.7 Договору).

Додатковою угодою №1 від 29.12.2017 до Договору було продовжено строк дії договору до 31.03.2018.

Звертаючись з позовними вимогами, позивач послався на порушеня відповідачем умов договору поставки №ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017, а саме щодо оплати отриманого товару, у зв`язку з чим, просив суд стягнути з відповідача основну заборгованість, яка складає 429 691, 20 грн. Також за прострочення зобов`язання з оплати позивач нарахував до стягнення з відповідача 37 015, 00 грн пені, 42 491, 94 грн інфляційних втрат, 17 397, 00 грн 3% річних.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зі змісту договору №ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017 випливає, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 ЦК України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, видатковими накладними та актами приймання-передачі продукції, які підписані представниками та скріплені печатками сторін, підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором з поставки продукції відповідачу загальною вартістю 443 400 грн, а саме:

- згідно з видатковою накладною №81 від 11.04.2018 та актом №21 приймання-передачі продукції від 11.04.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 81 532, 80 грн;

- згідно з видатковою накладною №99 від 14.05.2018 та актом №99 приймання-передачі продукції від 14.05.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 86 548, 80 грн;

- згідно з видатковою накладною №102 від 04.06.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 82 248, 00 грн.

- згідно з видатковою накладною №110 від 19.06.2018 (ТТН №Р110 від 19.06.2018) позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 193 070, 40 грн.

При цьому, рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.07.2019, частково залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2019 (щодо періодів прострочення), у справі №908/2644/18, предметом якої було стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Владар Україна на користь Акціонерного товариства Українська залізниця штрафних санкцій за прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю Владар Україна своїх зобов`язань за договором поставки №ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017 встановлено, що на час звернення позивача - АТ Українська залізниця до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій не було надано належним чином оформлених актів приймання-передачі стосовно трьох поставок товару, а саме: акт від 14.05.2018 на суму 86 548, 80 грн; акт від 04.06.2018 на суму 82 248, 00 грн; акт від 19.06.2018 на суму 193 070, 40 грн. На час прийняття рішення у справі неоформленим залишається один акт від 19.06.2018.

Вказаним рішенням суду надано оцінку правовідносинам сторін та встановлено належним чином підтверджений факт постачання ТОВ Владар товару кінцевому вантажоодержувачу за видатковими накладними від 14.05.2018 №99, від 04.06.2018 №102, від 19.06.2018 та зауважено, що тривале оформлення та погодження актів приймання-передачі продукції не повинне впливати на факт постачання продукції, який підтверджується видатковими накладними. Судом також вказано про безпідставне неврахування АТ Українська залізниця постачання товару за актами від 14.05.2018 на суму 86 548, 80 грн (під час нарахування пені на суму боргу в розмірі 706 699, 20 грн), актами від 04.06.2018 на суму 82 248, 00 грн та від 19.06.2018 на суму 193 070, 40 грн.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт виконання позивачем зобов`язань за Договором з поставки товару за вказаними накладними на суму 443 400, 00 грн належним чином підтверджений матеріалами справи, обставинами, встановленими в межах розгляду справи №908/2644/18 та відповідачем не спростований.

Відповідач факту здійснення позивачем постачання за Договором на вказану суму не заперечує, проте посилається на те, що строк оплати не настав, з підстави відсутності повного комплекту документів, визначеного п. 7.1 Договору.

Зазначеним доводам відповідача надано обґрунтовану правову оцінку судом першої інстанції, зокрема, відхиляючи наведенні посилання, судом відзначено наступне.

По-перше, рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.07.2019 у справі №908/2644/18 встановлено, що станом на час прийняття рішення у справі сторонами було складено акт 04.06.2018 на суму 82 248, 00 грн; неоформленим залишився один акт від 19.06.2018, тобто у відповідача примірник акту від 04.06.2018 на суму 82 248, 00 грн з ПДВ (68 540, 00 грн без ПДВ) є в наявності та відповідно у останнього виник обов`язок з оплати поставленого товару.

По-друге, відповідно до пункту 5.3 Договору датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представником вантажоодержувачем, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.

У той же час, як акт приймання-передачі продукції, так і видаткова накладна фіксують факт передачі постачальником товару покупцю, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що у даному випадку назва документу (акт чи накладна) не змінює суті такого документу та для підтвердження факту передачі товару покупцю є достатнім складення одного із цих документів.

Отже, враховуючи викладене, та, зважаючи на наявність в матеріалах справи складених представниками сторін документів, що підтверджують факт передачі товару позивачем відповідачу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виконання позивачем свого обов`язку з поставки відповідачу продукції загальною вартістю 443 400, 00 грн.

Що стосується настання строку оплати по кожній партії поставленого товару згідно видаткових накладних, слід зазначити наступне.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у пункті 6.1 Договору було погоджено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному Договору проводиться замовником протягом 30 календарних днів після поставки партії продукції, відповідно до рахунку-фактури на дану партію, обумовлену згідно з п. 5.2, та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, сторонами у п. 6.1 Договору було обумовлено, що перебіг строку на оплату продукції повинен обраховуватись від дати реєстрації податкової накладної за кожною партією продукції, що в свою чергу не суперечить законодавству.

Як вбачається з пояснень позивача та наданих копій податкових накладних, позивач виконав в добровільному порядку та за судовим рішенням обов`язок щодо реєстрації податкових накладних за поставками, що є предметом спору у даній справі, зокрема, за поставкою 11.04.2018 податкову накладну зареєстровано 26.04.2018, за поставкою 14.05.2018 - 30.05.209, за поставкою 19.06.2018 - 31.07.2019, за поставкою 04.06.2018 - реєстрація податкової накладної № 1 від 04.06.2018 зупинена податковим органом.

Позивач, заявляючи до стягнення заборгованість з оплати продукції згідно названих видаткових накладних по яким не було зареєстровано податкові накладні, у відповідності до п. 10.10 Договору зменшив вартість такої продукції на суму податку на додану вартість, тобто сума боргу розрахована без ПДВ.

Враховуючи вказані обставини, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором в частині несплати вартості продукції в сумі 429 691, 20 грн, що включає вартість продукції за поставкою 04.06.2018 у розмірі 68 540, 00 грн без ПДВ.

За приписами статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, відповідач повинен був сплатити позивачеві за поставлений товар згідно з видатковою накладною №81 від 11.04.2018 на суму 81 532, 80 грн у строк до 11.05.2018 включно; згідно з видатковою накладною №99 від 14.05.2018 на суму 86 548, 80 грн у строк до 13.06.2018 включно; згідно з видатковою накладною №102 від 04.06.2018 на суму 68 540, 00 грн у строк до 04.07.2018 включно, згідно з видатковою накладною №110 від 19.06.2018 на суму 193 070, 40 грн у строк до 19.07.2018 включно.

Доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару на суму 429 691, 20 грн, у т.ч. у встановлені договором строки матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.

Що стосується посилань відповідача на скрутне фінансове становище АТ "Українська залізниця", то судом першої інстанції цілком вірно звернуто увагу відповідача, що відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З цього приводу також доцільно зауважити, що ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тотожні приписи містяться в ст. 617 ЦК України.

Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не наведено обставин з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів здійснення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 429 691, 20 грн основної заборгованості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 10.6 Договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п. 6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.

З огляду на доведеність факту порушенням відповідачем умов договору №ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017 в частині своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, існують підстави для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 7.3 Договору.

Проте, під час розгляду справи відповідачем було заявлено про застосування до нарахованої пені спеціального строку позовної давності.

Позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша стаття 261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Таким чином, з урахуванням того, що позов у даній справі подано позивачем 13.12.2019, то нарахування позивачем пені за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за поставкою по видатковій накладній №81 від 11.04.2018 відбулося з пропуском строку позовної давності, нарахування пені за поставкою по видатковій накладній №99 від 14.05.2018 обґрунтоване за один день прострочення 13.12.2019 у сумі 85, 36 грн.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені за поставками по видаткових накладних №102 від 04.06.2018, №110 від 19.06.2019, з урахуванням річного строку позовної давності та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 554, 83 грн за період з 13.12.2018 по 04.01.2019 за поставкою 04.06.2018 та пені в розмірі 7 236, 17 грн за період з 13.12.2018 по 19.01.2019 за поставкою від 19.06.2018.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково на суму 8 866, 36 грн. В решті суми заявленої пені слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 17 397, 00 грн та інфляційні втрати у розмірі 42 491, 94 грн, нараховані по кожній поставці.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, дослідивши розрахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних та інфляційних витрат, враховуючи встановлені дати, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання своїх грошових зобов`язань та визначеного позивачем періоду нарахування за кожною партією продукції, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 17 397, 00 грн та інфляційних втрат у розмірі 42 491, 94 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині повного погашення заборгованості за Договором поставки порушило право позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі №910/17856/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва").

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі №910/17856/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі №910/17856/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва".

4. Матеріали справи №910/17856/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 17.08.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк