Рішення

від 17.08.2020 по справі 910/4841/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2020Справа № 910/4841/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Бондаренко-Легких Г. П.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/4841/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" (04074, м. Київ, вулиця Резервна, будинок 8; ідентифікаційний код: 04012164)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "БАУКУНСТ КИЇВ" (02002, м. Київ, вулиця Флоренції, будинок 12-Б, квартира 115; ідентифікаційний код: 39867769)

Про стягнення 611 118, 64 грн

Без виклику сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАУКУНСТ КИЇВ" (далі-відповідач) про стягнення 611 118, 64 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач зазначає, що між ним та відповідачем було укладено договір поставки товарного бетону БСГ В25 Р4 F200 W8 , БСГ В25 Р4 F200 W6 , БСГ В10 Р4 F50 , PK М10 П12 у спрощений спосіб. На виконання умов Договору поставки, позивач відвантажив Відповідачу товар на загальну суму 2 647 385,31 грн.

Проте, свої зобов`язання з оплати поставленого товару відповідач виконав лише частково.

Так, за накладною № 5/82922 від 02.10.2019 на суму 539 340, 38 грн відповідач здійснив часткову оплату. Відповідно заборгованість по поставці товару за даною накладною становить - 107 936, 55 грн.

По накладним № 5/82780 від 04.10.2019 на суму 32 334, 35 грн, № 1/88490 від 08.10.2019 на суму 98 049, 60 грн та № 5/84938 від 08.10.2019 на суму 359 697, 50 грн відповідач оплату не здійснив.

Крім того, між сторонами було укладено договір про надання послуг, оформлений актами здачі-приймання робіт (надання послуг), предметом якого є надання послуг автобетононасосу.

Так, позивачем було надано відповідачу послуги автобетононасосу на загальну суму 56 515,00 грн. Однак зобов`язання по оплаті отриманих послуг відповідач виконав лише частково, а саме не здійснив оплату по акту № 327 від 08.10.2019 на суму 12 117, 60 грн.

У зв`язку з цим відповідач просить стягнути з відповідача 611 118 (шістсот одинадцять тисяч сто вісімнадцять) грн 64 коп., з яких: 598 018, 00 грн - заборгованість за відвантажений товар; 0 грн. 00 коп. - інфляційні втрати; 983, 04 грн - 3 % річних; 12 117 грн. 60 коп. - заборгованість за надані послуги, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 9 166, 78 грн.

Також позивач просить розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 21.04.2020 Суд залишив позовну заяву без руху, встановив позивачеві строк на усунення недоліків - 5 днів з дня отримання ухвали.

05.05.2020 на виконання вимог ухвали від 21.04.2020 від позивача надійшла заява, якою останній усунув недоліки, встановлені ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху.

19.05.2020 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи № 910/4841/20 постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику сторін; встановив строк відповідачу на подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали; запропонував відповідачу надати суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив, якщо таке буде подане, протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; запропонував позивачу у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу; повідомив сторін, що подання ними додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв, пояснень, може бути подано до суду у строк до 19.06.2020; звернув увагу сторін на пункт 4 Розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, згідно якого строк, який встановлюється судом на подання заяв по суті справи, продовжується на строк дії карантину; роз`яснив відповідачеві право подати заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до 19.06.2020.

Вказану ухвалу було надіслано відповідачу на адресу, зазначену у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі № 910/4841/20, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази - рекомендоване повідомлення поштового відправлення № 0105471811641 з відміткою про вручення відповідачеві 03.07.2020.

Пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З огляду на викладене відповідач не був позбавлений права та можливості подати у встановлені Господарським процесуальним кодексом України строки відзив на позовну заяву.

Частинами 8-9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Також частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 Розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 540-IX від 30.03.2020, чинній на момент відкриття провадження у справі № 910/4841/20), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов?язаного із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Законом України № 731-IX від 18.06.2020 внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), що набрали чинності 17.07.2020.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 731-IX від 18.06.2020, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Тобто перебіг процесуальних строків, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент відкриття провадження у справі №910/5478/20), зокрема, і на подання відзиву, закінчився 06.08.2020.

Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною 8 статті 165 та частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а також продовжений на строк дії карантину Законом України № 540-IX від 30.03.2020, не подав до суду відзив на позовну заяву, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, і за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому справа може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору поставки товарного бетону БСГ В25 Р4 F200 W8 , БСГ В25 Р4 F200 W6 , БСГ В10 Р4 F50 , PK М10 П12 , укладеного між позивачем та відповідачем, позивач здійснив поставку товару на загальну суму 2 647 385, 31 грн за видатковими накладними: № 5/56076 від 23.07.2019; № 5/56264 від 25.07.2019; № 5/57516 від 27.07.2019; № 5/57847 від 29.07.2019; № 5/58013 від 30.07.2019; № 5/58118 від 31.07.2019; № 5/58119 від 05.08.2019; № 5861395 від 10.08.2019; № 5/63418 від 15.08.2019; № 5/65810 від 19.08.2019; № 5/65307 від 20.08.2019; № 5/67624 від 22.08.2019; № 5/67117 від 24.08.2019; № 5/69002 від 31.08.2019; № 5/71458 від 04.09.2019; № 5/71273 від 05.09.2019; № 5/73404 від 07.09.2019; № 5/73271 від 10.09.2019; № 5/75314 від 13.09.2019; № 5/75164 від 14.09.2019; № 5/77197 від 18.09.2019; № 5/79173 від 25.09.2019; № 5/80953 від 30.09.2019; № 5/82922 від 02.10.2019; № 5/82780 від 04.10.2019; № 1/88490 від 08.10.2019; № 5/84938 від 08.10.2019, які підписані з боку позивача та відповідача та скріплені їх печатками.

Натомість, відповідач лише частково здійснив оплату за поставлений товар, тому станом на 03.04.2020 сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставку товару становить 598 018, 00 грн (згідно розрахунку заборгованості): за накладною № 5/82922 від 02.10.2019 на суму 107 936, 55 грн, за накладною № 5/82780 від 04.10.2019 на суму 32 334, 35 грн, за накладною № 1/88490 від 08.10.2019 на суму 98 049, 60 грн, за накладною № 5/84938 від 08.10.2019 на суму 359 697, 50 грн.

Також, між сторонами було укладено договір про надання послуг, на виконання умов якого, позивачем було надано відповідачу послуги автобетононасосу на загальну суму 56 515, 00 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): № 263 від 22.08.2019; № 293 від 23.09.2019; № 326 від 01.10.2019; № 327 від 08.10.2019, підписаними представниками сторін, затвердженими уповноваженими особами та скріпленими їх печатками.

Однак відповідач здійснив оплату лише частково, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем станом на 03.04.2020 за надання послуг складає 12 117,60 грн, згідно розрахунку заборгованості, за актом № 327 від 08.10.2019.

В матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків від 14.08.2019 та 18.10.2019, які підписані між сторонами та скріплені печатками господарюючих суб`єктів.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків від 18.10.2019 за період 01.10.2019-31.10.2019, відповідачем визнано заборгованість перед позивачем в розмірі 610 135, 60 грн, що слідує з доданої копії гарантійного листа відповідача. Проте доказів сплати відповідачем боргу згідно з графіком, наведеним у гарантійному листі матеріали справи не містять.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією про оплату заборгованості за поставлений товар та надані послуги на суму 610135,60 грн. Проте, відповідь на претензію відповідач не надав, підтвердження сплати заборгованості відсутнє.

З вищевикладеного слідує, що відповідач не виконав свої зобов`язання та не здійснив оплату за поставлений товар та надані послуги у повному розмірі, а також відповідачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували факт сплати за поставлений товар згідно вищевказаних накладних та за надані послуги згідно актів здачі-прийняття робіт, доказів іншого матеріали справи не містять.

Предметом позову у справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього на користь позивача загальної суми 611118 (шістсот одинадцять тисяч сто вісімнадцять) грн 64 коп., з яких: 598 018, 00 грн - заборгованість за відвантажений товар; 0 грн. 00 коп. - інфляційні втрати; 983, 04 грн - сума 3 % річних; 12117, 60 грн - заборгованість за надані послуги, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 9166, 78 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 Господарського кодексу України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб , тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом підписання між ними видаткових накладних, що не суперечить вимогам статті 181 Господарського кодексу України.

Також, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини з надання послуг, шляхом укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб, а дії сторін щодо підписання актів здачі-прийняття робіт засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків, що також не суперечить вимогам статті 181 Господарського кодексу України.

На підставі укладених договорів між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глав 54, 63 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковими для виконання сторонами.

Щодо договору поставки товару суд встановив наступне.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 2, 3 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Отже, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві фінансів України 05.06.1995 за №168/70 (далі - Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку) та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар та надані послуги. Строк виконання відповідних грошових зобов`язань визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Поставка товару була здійснена позивачем відповідачу, що підтверджується наявними у матеріалах справи засвідченими копіями видаткових накладних.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Перелік обов`язкових реквізитів, визначених законом, кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форма), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки (спрощеного) позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 647 385, 31 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписаними з боку позивача та відповідача та скріпленими їх печатками.

Вищевказані накладні містять найменування товару, кількість та ціну, містять підписи представника позивача, а також підписи представника відповідача, скріплені печатками сторін.

Відповідач свої зобов`язання щодо повної оплати поставленого товару у строки встановлені статтею 692 Цивільного кодексу України не виконав, лише частково здійснив оплату за поставлений товар на суму 2 049 367. 31 грн, доказів іншого матеріали справи не містять.

Відповідачем, також, жодних претензій щодо невідповідності якості поставленого товару не заявлялось та суду не надано.

Отже заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки становить 598 018, 00 грн (2 647 385, 31 - 2 049 367. 31 = 598 018, 00).

Щодо договору про надання послуг судом встановлено наступне.

Положеннями частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За статтею 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 905 Цивільного кодексу України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено судом, на виконання умов договору про надання послуг (спрощеного), позивачем було надано відповідачеві послуги автобетононасосу на загальну суму 56 515, 00 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): № 263 від 22.08.2019; № 293 від 23.09.2019; № 326 від 01.10.2019; № 327 від 08.10.2019, підписаними представниками з боку позивача та відповідача, затвердженими уповноваженими особами сторін та скріпленими їх печатками.

Вищевказані акти здачі-прийняття робіт містять назву послуги та ціну, а також інформацію про відсутність претензій у сторін одна до одної щодо наданої послуги.

Наявними у матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) підтверджено надання послуг позивачем та їх прийняття відповідачем, однак останній свої зобов`язання щодо повної оплати наданих йому послуг не виконав, за вказаними актами здійснив оплату лише частково, внаслідок чого борг за надані послуги відповідача перед позивачем складає 12 117,60 грн, згідно розрахунку заборгованості, що також міститься у матеріалах справи, за актом № 327 від 08.10.2019.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 12 117, 60 грн відповідачем суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 02.03.2020 за вих. № 02/137 позивачем згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України направлена претензія відповідачу щодо сплати грошових коштів за поставлений товар та надані послуги в сумі 610 135, 60 грн., про що свідчить опис вкладення у цінний лист, службовий та фіскальний чек.

Відповідачем не надано доказів подання відповіді на претензію позивача, а позивачем зазначено, що дана вимога залишена відповідачем без задоволення.

Станом на час розгляду справи сума заборгованості не сплачена, зворотного суду не доведено, і матеріали справи не містять.

Отже, строк виконання обов`язку відповідачем щодо оплати поставленого товару та оплати послуг є таким, що настав.

У пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 174.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором поставки (спрощеного договору) в сумі 598 018, 00 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати поставленого товару, у відповідності до статті 692 Цивільного кодексу України є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відвантажений товар у розмірі 598 018, 00 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також доведений факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором про надання послуг (спрощеного) у сумі 12 117, 60 грн, документально підтверджений та не спростований відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 12 117, 60 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (пункт 2 стаття 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних за період прострочення та нарахованих на суму боргу за період прострочення відповідача в цілому підлягають задоволенню.

Позивачем надані розрахунки 3 % річних у розмірі 983, 04 грн за період прострочення поставки товару з 14.03.2020 по 02.04.2020.

При здійсненні перевірки відповідного розрахунку 3% річних, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав жодних доказів, які б підтвердили факт оплати поставленого товару та наданих послуг за договорами в повному обсязі та/або в іншому розмірі ніж зазначено позивачем.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАУКУНСТ КИЇВ" про стягнення 611 118, 64 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БАУКУНСТ КИЇВ" (02002, м. Київ, вулиця Флоренції, будинок 12-Б, квартира 115; ідентифікаційний код: 39867769) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" (04074, м. Київ, вулиця Резервна, будинок 8; ідентифікаційний код: 04012164) 598 018 (п`ятсот дев`яносто вісім тисяч вісімнадцять) грн 00 коп. заборгованості за відвантажений товар; 12 117 (дванадцять тисяч сто сімнадцять) грн 60 коп заборгованості за надані послуги; 983 (дев`ятсот вісімдесят три) грн 04 коп - 3 % річних та 9 166 (дев`ять тисяч сто шістдесят шість) грн 78 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких