Ухвала від 06.08.2020 по справі 902/725/19

УХВАЛА

06 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 902/725/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Мартинюк Н.Р. - адвокат (ордер від 13.07.2020 №ВН137868),

Цимбал А.А. - адвокат (ордер від 21.07.2020 №КС538342),

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕФФ"

на рішення господарського суду Вінницької області від 18.12.2019 та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімінвест"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕФФ"

про стягнення 3 744 345,60 грн за договором підряду № 2/2017-Р та розірвання договору підряду

та зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕФФ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімінвест"

про стягнення 3 518 076,23 грн за договором підряду № 2/2017-Р,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімінвест" (далі - ТОВ "Біохімінвест", позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом) до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕФФ" (далі - ТОВ "ТЕФФ", відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом) про стягнення 3 744 345,60 грн за договором підряду № 2/2017-Р та розірвання договору підряду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом 03.01.2017 укладений договір підряду №2/2017-Р, за умовами якого Підрядник під час виконання робіт керується нормативними актами та Робочим проектом реконструкції об`єкта, який розробляється Підрядником згідно з Договором підряду на виконання проектних робіт від 03.01.2017 № 1/2017-Р та затверджується заявником. Договір підряду на виконання проектних робіт від 03.01.2017 № 1/2017-Р був розірваний рішенням господарського суду Одеської області від 11.06.2019, яке набрало законної сили 12.07.2019. Виконання робіт за Договором підряду №2/2017-Р неможливе без розробленої та затвердженої відповідно до умов Договору підряду на виконання проектних робіт від 03.01.2017 № 1/2017-Р проектної документації. Крім того, на виконання умов договору підряду від 03.01.2017 №2/2017-Р позивачем перераховано суму авансового платежу на рахунок відповідача в розмірі 3 744 345,60 грн. У зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором підряду №2/2017-Р позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 3 744 345,60 грн авансового платежу та розірвання договору підряду №2/2017-Р.

27.09.2019 ТОВ "ТЕФФ" звернулось до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Біохімінвест", в якому просило стягнути з ТОВ "Біохімінвест" 3 518 076,23 грн за договором підряду № 2/2017-Р, з яких: 3 205 670,40 грн. - основного боргу, 212 118,60 грн - інфляційних втрат та 100 287,23 грн - 3% річних.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 18.12.2019 (суддя Маслій І.В.) первісний позов задоволено частково. Розірвано договір підряду на виконання робіт по реконструкції котельні від 03.01.2017 №2/2017-Р, укладений між ТОВ "Біохімінвест" та ТОВ "ТЕФФ". У частині позову про стягнення з ТОВ "ТЕФФ" на користь ТОВ "Біохімінвест" 3 148 416,60 грн авансу за обладнання та матеріали, а також 595 929,60 грн авансу за монтажні та налагоджувальні роботи відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 (колегія суддів у складі: Юрчук М.І., Демидюк О.О., Крейбух О.Г.) рішення господарського суду Вінницької області залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 20.06.2020 (згідно з відміткою на конверті) ТОВ "ТЕФФ" звернулося до Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову - відмовити повністю, а зустрічний позов - задовольнити повністю.

Ухвалою Верховного Суду від 09.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТЕФФ" та призначено її до розгляду на 06.08.2020.

У зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 03.08.2020, який наявний в матеріалах справи.

ТОВ "Біохімінвест" 22.07.2020 (згідно з відмітками на конвертах) подало відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначило про безпідставність її доводів та просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

05.08.2020 від ТОВ "ТЕФФ" на електронну адресу Верховного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (підписане електронним цифровим підписом), яке мотивоване тим, що 26.07.2020 на офіційному сайті господарському суді Одеської області була опублікована інформація про підтверджений випадок короновірусної хвороби COVID-19 серед працівників суду. Представник ТОВ "ТЕФФ" 24.07.2020 була присутня в судовому засіданні у господарському суді Одеської області. Для вжиття заходів щодо запобігання поширенню захворювання на даний час представник знаходиться на самоізоляції. Інший представник ТОВ "ТЕФФ" знаходиться у відрядженні згідно з наказу від 31.07.2020 №36. У судовому засіданні 06.08.2020 Суд, заслухавши думку присутніх учасників справи щодо заявленого клопотання про відкладення, відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "ТЕФФ", оскільки участь представників учасників справи у засіданні суду касаційної інстанції не є обов`язковою згідно із законом; не визнавалася вона такою й судом; назване Товариство не скористалося правом на участь у судовому засіданні в суді касаційної інстанції в режимі відеоконференції, у тому числі, поза межами суду.

ТОВ "ТЕФФ" не наведено достатнього обґрунтування неможливості участі іншого його представника в судовому засіданні (якщо воно вважає таку участь необхідною). Судочинство в Україні здійснюється і в умовах карантину. Матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представника ТОВ "ТЕФФ".

Скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України, із зазначенням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 та пункту 1 частини другої статті 287 Господарського кодексу України (далі - ГПК України).

Касаційну скаргу подано 20.06.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX . Розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу .

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/22259/14, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2019 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 10.10.2018 у справі № 910/21862/17, від 16.10.2018 у справі №910/23976/16, від 29.01.2019 у справі № 926/708/18, від 26.02.2019 у справі № 926/709/18, від 07.05.2020 у справі № 904/299/16.

Так, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/14, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2019 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 10.10.2018 у справі № 910/21862/17 , на які посилається скаржник, предметом спорів було розірвання договору поруки , у постанові від 16.10.2018 у справі №910/23976/16 предметом спору було розірвання договору купівлі-продажу нежилих приміщень , у постановах від 29.01.2019 у справі № 926/708/18, від 26.02.2019 у справі №926/709/18 предметом спорів було розірвання договору суборенди та зобов`язання звільнити приміщення , у постанові від 07.05.2020 у справі № 904/299/16 предметом спору було розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії, визнання договору купівлі-продажу пакета акцій недійсними .

Окрім того, жодна із вказаних вище постанов не містить аналізу норм матеріального права, що регулюють відносини за договором підряду, будівельного підряду.

Тобто у кожній із вказаних справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами обставин і в силу специфіки спірних правовідносин вони приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правових висновків у даній справі та у справах, на які посилається скаржник.

Водночас рішення судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, мотивовані тим, що невиконання підрядником зобов`язань за Договором підряду на виконання проектних робіт від 03.01.2017 №1/2017-P унеможливлює у подальшому виконання робіт за Договором підряду №2/2017-Р, оскільки виконання робіт за Договором підряду №2/2017-Р неможливе без розробленої та затвердженої відповідно до умов Договору підряду на виконання проектних робіт від 03.01.2017 №1/2017-Р проектної документації.

Відповідач на порушення взятих на себе зобов`язань не виконав підрядні роботи належним чином та в установлені строки, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, та є відповідно, підставою для його розірвання, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача за первісним позовом про розірвання договору підряду від 03.01.2017 №2/2017-Р обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору підряду від 03.01.2017 №2/2017-Р відповідачем за рахунок авансових платежів було поставлено обладнання та здійснювались роботи по монтажу, запуску та монтажу обладнання.

З огляду на викладену вище норму закону сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ „Біохімінвест" у частині стягнення суми авансового платежу у розмірі 3 744 345,60 грн. Також суд першої інстанції зазначив, що ТОВ „Біохімінвест" не позбавлене права звернутись з окремим позовом про відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Що ж до зустрічних позовних вимог, то суди попередніх інстанцій зазначили про те, що недоведеним є твердження відповідача (позивача за зустрічним позовом) про повне виконання робіт на суму 3 205 670,40 грн., оскільки відсутні докази виконання робіт у повному обсязі та в обумовлені строки, а тому в задоволенні зустрічного позову про стягнення 3 518 076,23 грн. за договором підряду № 2/2017-Р, з яких: 3205670,40 грн. - основного боргу, 212118,60 грн - інфляційних втрат та 100287,23 грн. - 3% річних відмовлено.

Таким чином, вирішуючи дану справу, суди виходили із встановлених фактичних обставин справи з врахуванням специфіки спірних правовідносин.

Аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення ними обставин справи, містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій та були спростовані ними.

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови в інших справах не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі постанови прийняті за іншої, ніж у даній справі, фактично-доказової бази, і за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

Верховний Суд зауважує, що зміст поданої касаційної скарги переконливо свідчить про неспростування скаржником зазначених фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних рішення та постанови.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 902/725/19.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТЕФФ" на рішення господарського суду Вінницької області від 18.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі № 902/725/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕФФ" на рішення господарського суду Вінницької області від 18.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі № 902/725/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко