Постанова

від 03.08.2007 по справі 16/2869а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/2869а

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА            

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                                                      Справа №  16/2869а

"03" серпня 2007 р.,  16 год.  10 хв.                                               м. Черкаси

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Спаських Н.М.

при секретарі: Волна С.В.  за участю представників сторін:

позивача: Мясникович Н.С.- за довіреністю; Климчук О.І. - директор;

відповідача:  Дойчева Л.І.  - за довіреністю; Кодола О.В. - начальник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в м. Черкаси справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс Лтд" до Управління Пенсійного фонду України в м. Ватутіне Черкаської області  про те, щоб не вважати недоїмку заборгованістю та про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивачем заявлено позов про те, щоб недоїмку в розмірі 1 928,48 грн. недоїмкою не вважати та про скасування рішення № 58 про застосування фінансових санкцій від 17.05.2007 року № 58 з підстав невідповідності їх вимогам чинного законодавства.  В подальшому позивач свої вимоги змінив уточненням позовних вимог від 31.07.2007 року № 197, що відповідає ст. 137 КАС України  і просить  суд визнати недійсною вимогу відповідача по справі № Ю-14 від 02.04.2007 року на суму 1 928,49 грн. та скасувати рішення відповідача № 58 від 17.05.2007 року лише в частині нарахування 3 757.46 грн. штрафу та пені. Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги  підтримали в повному об'ємі і просять  задовольнити їх з підстав неправомірності дій відповідача про прийняттю спірних вимоги та рішення, оскільки борг у позивача відсутній.

Відповідач проти позову заперечив з мотивів, що вимога та рішення відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки недоїмка створилася за рахунок того, що казначейство не перерахувало Пенсійному Фонду  кошти єдиного податку, які сплатив позивач у січні 2006 року, а тому ці кошти підлягають подвійному стягненню.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення , виходячи з наступного:

            Згідно свідоцтва № 9 від 24.12.2004 року (а.с.21) позивач є платником єдиного податку.

        У відповідності до Указу Президента України " Про спрощену систему  оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва від 03.07.1998 року ( далі Указ), суб'єкт підприємницької діяльності, який сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

             Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

         У відповідності до п. 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником деяких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): в  т.ч. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

          З 01 січня 2004 року набув чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 ( далі Закон № 1058). Закон визначає порядок сплати страхових внесків до Пенсійного Фонду України.  Для позивача ( в рамках спору) цей платіж становить 32% від об'єкта оподаткування.

          У відповідності до ст. 11 Закону загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають працівники господарюючих суб"єктів та члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) та  фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

          У відповідності до ст. 14 Закону № 1058 страхувальниками є роботодавці-фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

     Згідно ст. 15,17 Закону № 1058 платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, які зобов'язані подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом, а також нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

          У відповідності до п. 3,4 ст. 18 Закону № 1058 страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.  Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

          Таким чином, з вищевикладених положень Закону № 1058 вбачається, що суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, повинні нараховувати та сплачувати страхові внески до Пенсійного Фонду України в установленому цим Законом порядку.

           Спір між сторонами виник з таких підстав:

          20.01.2005 року позивач повинен був сплатити відповідачу страхових внесків на суму 3308,48 грн. ( див. особовий рахунок а.с. 35). Дану суму позивач сплатив 31.01.2005 року повністю шляхом перерахування 803,18 грн. прямим платежем 32% та у складі єдиного податку - 2 505,72 грн.  (42%) від загальної суми єдиного податку 5 966,00 грн.  

            ( 2505,72 + 803,18 = 3 308,90).

          Відповідач не отримав з державного казначейства 2 505,72 грн. як частину єдиного податку і погасив цю суму в подальшому як недоїмку шляхом зарахування на її погашення всіх наступних поточних платежів позивача по справі, що спричинило виникнення заборгованості у  позивача та нарахування йому санкцій.

             При розгляді справи судом встановлено наступне:

           У відповідності до ч. 8 ст. 45 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" № 2285, в редакції до внесення змін Законом України від  25 березня 2005 року N 2505-IV ( яким даний закон викладено у новій редакції), було встановлено, що на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, встановлюється у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 49 - 51, ст. 376), на місяць на кожну особу.

       Як вбачається з наявного у справі Аналізу картки особового рахунку ( а.с. 35), станом на січень 2005 року у відповідача не було заборгованості перед Пенсійним Фондом, оскільки малася переплата в сумі 73,42 грн.

      За первинними документами про сплату єдиного податку та 32% внесків до Пенсійного Фонду України ( а.с. 8-20, 49-89) судом було перевірено дані особового рахунку і встановлено, що відповідачем враховано всі платежі крім 5 966,00 грн. єдиного податку, сплаченого позивачем 31.01.2005 року, з якого Пенсійному фонду повинно було бути розподілено казначейством 42 %  -- 2 505,72 грн.

          За доводами відповідача по справі з казначейства ці кошти не надійшли по сьогоднішній день, а тому всі поточні надходження позивача до Пенсійного Фонду після січня 2005 року зараховувалися в першу чергу на погашення боргу  сумі 2 505,72 грн. ( згідно ст. 106 Закону України № 1058), який фактично виник з вини казначейства.

        За доводами та розрахунками відповідача по справі, станом на 20.03.2006 року за позивачем рахується заборгованість по страхових внесках в сумі 1 928,49 грн. ( а.с. 37).

          Згідно п. 3 ст. 106 Закону № 1058 територіальні  органи  Пенсійного  фонду  за  формою  і  у строки,  визначені   правлінням   Пенсійного   фонду,   надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

        Позивачу було направлено вимогу № Ю-14 від 02.04.2007 року, згідно якої вимагалося сплатити 1 928,49 грн. недоїмки зі страхових внесків.

        Згідно п. 3 ст. 106 Закону № 1058 від 09.07.2003 року “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, вимога підлягає оплаті в десятиденний строк з дня її отримання.

           Вимога є виконавчим документом.

     Згідно п. 3 ст. 106 Закону України № 1058 від 09.07.2003 року “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у випадку, якщо страхувальник  узгодив вимогу,  але  не  сплатив  узгоджену суму недоїмки та санкцій протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги,  відповідний орган Пенсійного  фонду   має  право   звернутися   до   господарського  суду  з  позовом  про  стягнення недоїмки.     

       Позивач оскаржує дану вимогу і просить визнати її недійсною з підстав того, що 1 928,49 грн. не повинні вважатися недоїмкою, оскільки вона виникла виключно з причини не перерозподілу казначейством 42% з єдиного податку у січні 2005 року на суму 2 505,72 грн., яка повністю перекриває цю суму боргу.

         Суд погоджується з такими доводами позивача, виходячи з такого:

          З 14.04.2006 року набув чинності Закон України "Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з не перерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року" № 3583 від 16.03.2006 року ( далі Закон № 3583).

          Нормами ст. 1 даного закону визначено, що суми внесків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, які були сплачені ними в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року - I кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах у зв'язку із застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року N 2285-IV, не вважати заборгованістю.

           Статтею 2 цього ж Закону встановлено, що донарахування та фінансові (штрафні ) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 - 1 кварталі 2005 року -- не застосовуються.

          Таким чином, незважаючи на те, що Пенсійний фонд стягнув 2 505,72 грн. не отриманих з казначейства коштів з позивача шляхом зарахування на погашення цього боргу поточних платежів позивача після січня 2005 року, недоїмка в сумі 1 928,49 грн. боргом вважатися не повинна, оскільки ця сума утворилася виключно через неперерахування казначейством Пенсійному Фонду 2 505,72 грн. з єдиного податку, сплаченого у січні 2005 року.

             Доводи відповідача про те, що 2 505,72 грн. можна було б не вважати заборгованістю  лише якщо б після 1 кварталу 2005 року платежі позивачем не платилися взагалі, є абсурдним, оскільки підприємство повинно сплачувати платежі до Пенсійного Фонду України стільки, скільки воно працює і нараховує заробітну плату.

             Закон № 3583 не передбачає того, що він поширюється лише на тих платників внесків до Пенсійного Фонду, які "раптово" перестали сплачувати страхові внески і єдиний податок після 1 кварталу 2005 року.

             Відповідач по справі погасив 2 505,72 грн. не отриманих з казначейства коштів за рахунок подальших поточних платежів позивача і не міг би вчинити інакше, оскільки це визначено ст. 106 Закону України № 1058, але оскільки не перераховані казначейством кошти в сумі 2 505,72 грн. Законом № 3583 не вважаються заборгованістю, то їх слід вважати як сплаченими, а тому 1 928,49 грн. заборгованості у позивача в обліку не повинно бути.

          Фактично, слід сказати, що всі поточні платежі позивача після 1 кварталу 2005 року  повинні зараховуватися лише в свої належні періоди і за їх рахунок погашення 2 505,72 грн. не повинно здійснюватися,  оскільки 2505,72 грн. не є боргом згідно Закону № 3583.

          З цих підстав вимога № Ю-14 від 02.04.2007 року про сплату 1 928,49 грн. є недійсною і до виконання не підлягає, оскільки цей борг повністю перекривається 2 505,72 гривнами коштів з єдиного податку, які з вини казначейства не було перераховано Пенсійному Фонду України у січні 2005 року і які не є боргом згідно Закону № 3583.

            Доводи відповідача по справі про необхідність подвійної сплати позивачем внесків до фонду ( як у складі єдиного податку  так і повторно через не перерахування їх з казначейства) є не правомірним, оскільки не підтверджуються жодною нормою закону, а будь-які роз'яснення ПФУ з цього приводу не можуть вважатися  легітимними.

          Позивач також просить скасувати рішення відповідача № 58 від 17.05.2007 року в частині нарахування штрафу та пені, але лише в сумі 3 757,46 грн., оскільки в решті суми вважає нарахування санкцій правильними.

          Дана вимога підлягає до задоволення, виходячи з наступного:

          У відповідності до розрахунку відповідача до рішення № 58, штраф у сумі 6 493,63 грн. та пеню в розмірі 1642,16 грн. нараховано позивачу за період з 21.02.2005 року по 20.01.2006 року.

          Дослідивши розрахунок санкцій до рішення, представниками обох сторін підтверджено, що по деяких поточних платежах з травня 2005 року позивач допускав прострочення розрахунків і нарахування штрафу та пені є правомірним.

        Суд зобов'язав обидві сторони розрахувати самостійно штраф та пеню за рішенням № 58 з урахуванням того, що 2 505,72 грн. з єдиного податку слід враховувати як належно сплачені.

          Позивач подав самостійний розрахунок санкцій разом з уточненням позовних вимог від 31.07.2003 року, з якого вбачається, що штраф слід нарахувати у сумі 3 887,26 грн., а пеню -  в сумі 813,30 грн., а всього - 4700,91 грн.

          Відповідач в своєму розрахунку ще врахував і переплату позивача в сумі 73,42 грн. і за його підрахунками сума штрафу складає 3 797,97 грн.,  пені - 796,10 грн., а всього - 4 594,08 грн.  

       Позивач в засіданні вказав, що він погоджується з розрахунками відповідача і вважає правильним нарахування за рішенням № 58  штрафу  в сумі 3 797,97 грн., а пені - 796,10 грн., а тому просить скасувати рішення  саме в частині решти неправомірно нарахованих сум згідно розрахунку відповідача по справі.

          З урахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що санкції за рішенням № 58 правильно нараховані по штрафу лише в сумі 3 797,97 грн.,  а по пені - 796,10 грн. В решті нарахування санкцій за рішення є незаконними.

          У відповідності до ст. 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання не чинним рішення відповідача, а тому виходячи з фактичних позовних вимог суд вважає, що вимога позивача про визнання недійсною вимоги фактично і є вимогою про визнання її не чинною та відповідає намірам позивача по вирішенню спору.

           Таким чином, позов підлягає до повного задоволення і вимога відповідача № Ю-14 від 02.04.2007 року про сплату 1 928,49 грн. слід визнати не чинною, а рішення відповідача № 58 від 17.05.2007 року слід визнати не чинним лише в частині нарахування штрафу у сумі 2 959,06 (6757,03-3797,97) та пені в сумі 905,24 грн. (1701,34-796,10).

           При прийнятті рішення суд повністю трактує на користь позивача те, що він згідно Закону № 3583 повинен вважатися таким, що в повній сумі сплатив внески до Пенсійного Фонду України за грудень 2004 року ( платіж здійснюється до 20 січня 2005 року) як у складі єдиного податку, сплаченого 31.01.2006 року  ( 2 505,72 грн.) так і 32% в сумі 803,18 грн.  У відповідності до даних особового рахунку платіж за грудень 2004 року ( підлягає сплаті до 20 січня 2005 року) складає             3 308,48 грн.  Його погашено з навіть переплатою у січні 2005 року -------

      2 505,72 грн. з єдиного податку + 803,18 грн. сплата 32%-тів ( а.с. 35)

      Подвійна сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду через те, що казначейство не перерозподілило кошти з єдиного податку на ПФУ чинним законодавством не передбачена.           

         За первинними документами позивача та особовим рахунком відповідача встановлено, що сума боргу по вимозі № Ю-14 в розмірі 1 928,49 грн. виникла виключно через неврахування          2 505,72 грн. коштів з єдиного податку як сплачених у січні 2005 року, а тому ця сума не може вважатися боргом, бо боргом не вважається 2 505,72 грн. згідно Закону № 3583, якими перекриваються 1 928,49 грн.

           Нарахування санкцій за рішенням № 58 без врахування 2 505,72 грн. з єдиного податку як сплачених, є неправомірними, а тому правильним є нарахування штрафу та пені лише за поточними платежами після травня 2005 року, як розраховано сторонами на вимогу суду.

       На підставі статті 89, 94 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 3,40 грн.  за розгляд немайнових вимог.

          Зайво сплачені кошти судового збору можуть бути повернуті позивачу лише за його заявою.

Керуючись статтями 49, 160-163 КАС України, суд, -

                                             ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Вимогу № Ю14 від 02.04.2007 року до ТОВ "Будсервіс Лтд" по сплату боргу в сумі 1 928,49 грн. недоїмки зі страхових внесків  визнати не чинною.

Рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Ватутіне № 58 від 17.05.2007 року в частині стягнення штрафу в розмірі 2 959,06 грн. та пені в сумі 905,24 грн. скасувати як неправомірне.

          Стягнути з державного бюджету на користь ТОВ "Будсервіс Лтд", ідентифікаційний код 21381578, м. Ватутіне Черкаської області, вул. Транспортна, 9 -- 3,40 грн. на відшкодування судового збору.

           Постанова набуває чинності після закінчення строку на її оскарження. Оскарження проводиться в  порядку ст.. 186 КАС  України до Київського апеляційного адміністративного  суду.

          СУДДЯ                                                                                                      Н.М. Спаських