Постанова

від 13.08.2020 по справі 279/6702/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/6702/19 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Категорія 76 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Галацевич О.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №279/6702/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж , третя особа - Житомирська обласна організація Товариства сприяння обороні України, про визнання цивільно-правових відносин трудовими, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

за апеляційною скаргою Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж ,

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, ухвалене 21 лютого 2020 року суддею Невмержицькою О.А. у м. Коростені, повний текст рішення складено 21 лютого 2020 року,

в с т а н о в и в :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж (далі - Навчальний заклад, ПВНЗ ТСОУ Коростенський технічний коледж ), у якому, з урахуванням заяви від 05 лютого 2020 року (а.с. 100-102), просив: визнати між ним та відповідачем в період з 12 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року цивільно-правові відносини про надання послуг - трудовими, зобов`язавши відповідача внести запис у трудову книжку про прийняття його на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та кочегаром за сумісництвом і про його звільнення з 31 грудня 2018 року із займаних посад; стягнути з відповідача заробітну плату в сумі 140384,24грн за період з 12 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року та компенсацію за невикористану щорічну відпустку за вказаний період в сумі 12648,13 грн, а всього 153032,37 грн; стягнути 71775,34 грн середнього заробітку за невиплату належних йому при звільненні сум за весь час затримки по день фактичного розрахунку; стягнути з відповідача понесені судові витрати: 768,40 грн - за сплату судового збору та 1000 грн - за надання професійної правничої допомоги.

Обґрунтовував вимоги тим, що між ним та Навчальним закладом укладені цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт) №4 від 12 березня 2016 року, №38/3 від 29 грудня 2016 року, №11/3 від 31 березня 2017 року, №50 від 28 грудня 2017 року, №9 від 29 березня 2018 року та №39 від 28 вересня 2018 року, за умовами яких виконавець зобов`язується на свій ризик виконувати роботу по забезпеченню охорони парко-гаражного комплексу ПВНЗ ТСОУ Коростенський технічний коледж , включаючи: утримання в чистоті кімнати охоронника та території парко-гаражного комплексу, виконання функціональних обов`язків працівника, який виконує обов`язки охоронця у відповідності до посадових обов`язків по охороні приміщень та майна Навчального закладу, контроль за роботою котельні, водопостачанням, водовідведенням та підтриманням їх в робочому стані, дотримання інструкцій з користування охоронно-пожежною сигналізацією, пожежної безпеки, охорони праці, а Замовник зобов`язується створити належні умови для надання Виконавцем передбачених договорами послуг (виконання робіт); прийняти і оплатити якісно і своєчасно виконану особисто Виконавцем роботу. Крім того, умовами вказаних договорів на Замовника покладено обов`язок щомісячно складати графіки роботи для Виконавця, який у свою чергу, зобов`язувався його дотримуватись.

Вважає, що між ним та відповідачем виникли трудові відносини, оскільки вищезазначені цивільно-правові договори не містять конкретних відомостей про результат виконуваної ним роботи, про об`єм робіт, які він мав виконати, що притаманно цивільно-правовим угодам. Предметом договорів був - процес праці, а не її конкретний результат. Вказав, що фактично працював охоронцем, оскільки виконував такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків по охороні приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, отже дотримувався внутрішнього розпорядку, його під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, письмово попереджався про матеріальну відповідальність, також додатково виконував обов`язки кочегара в котельні у період всього опалювального сезону.

Діями відповідача порушено його право на працю, на соціальний захист у випадку безробіття, по тимчасовій втраті працездатності, у разі нещасного випадку на виробництві або відпустку, право на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, право на отримання заробітної плати за виконану роботу у повному та належному розмірі тощо.

Також вважає, що має право на отримання заробітної плати в розмірі не нижчому за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки повністю виконував місячну норму праці.

Оскільки він фактично виконував обов`язки охоронця, а за сумісництвом ще й кочегара, перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем, останній зобов`язаний провести йому доплату у вигляді різниці між фактично заробленою заробітною платою та коштами, виплаченими за цивільно-правовими угодами в сумі 15591,67 грн за 2016 рік, 58928,15 грн за 2017 рік, 65864,42 грн за 2018 рік, а всього за період з березня 2016 року по грудень 2018 року включно - 140384,24грн.

Крім того, вважає, що має право на компенсацію за невикористану відпустку: за період роботи з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року та з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року (по 24 календарних дні), з 01 квітня 2018 року по 31 грудня 2018 року (18 календарних днів). Загальна сума компенсації за невикористані відпустки становить 12648,13 грн.

Також, зазначив, що він був звільнений з роботи 01.01.2019, проте на день звільнення та станом на 31.01.2020 належних до виплати сум не отримав, у зв`язку з чим відповідач має виплатити йому з 01.02.2019 по 31.01.2020 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 71775,34 грн з урахуванням утримання нарахованої суми ПДФО у сумі 16049,15 грн та військового збору в сумі 1337,43 грн.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано, що між ОСОБА_1 та ПВНЗ ТСОУ Коростенський технічний коледж в період з 12 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року цивільно-правові відносини про надання послуг були - трудовими.

Зобов`язано ПВНЗ ТСОУ Коростенський технічний коледж внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про прийняття його на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та кочегаром за сумісництвом, і про звільнення його з 31 грудня 2018 року із займаних посад.

Стягнуто з ПВНЗ ТСОУ Коростенський технічний коледж на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату в розмірі 140384,24 грн за період з 12 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 12 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року в сумі 12648,37 грн, а всього 153032,37 грн.

Стягнуто з ПВНЗ ТСОУ Коростенський технічний коледж на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 71775,34 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник Навчального закладу, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Зазначив, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про існування між Навчальним закладом та ОСОБА_1 трудових правовідносин, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту. Вказав, що позивач добровільно уклав вказані цивільно-правові договори, які не оспорені та не визнані недійсними, а досліджені в судовому засіданні колективні звернення, в тому числі і позивача, до керівництва Навчального закладу і до Управління Держпраці з приводу порушення трудових прав, не свідчать про відсутність вільної згоди цих осіб на укладення даних цивільно-правових угод.

Поза увагою суду залишено те, що вказані звернення датовані груднем 2018 року, а укладені між позивачем та відповідачем договори діяли лише до березня 2018 року. Також, судом не було надано оцінки доводам представника відповідача щодо скорочення штату сторожів внаслідок запланованого встановлення технічних засобів охорони об`єктів відповідно до наказу №15-од від 11 січня 2016 року. Вказані цивільно-правові договори щодо надання послуг з охорони об`єктів угоди були укладені з працівниками, які обіймали посади сторожів та підлягали звільненню. Таким чином адміністрація коледжу намагалася врахувати інтереси цих працівників, забезпечивши їм можливість надавати послуги з охорони об`єктів за цивільно-правовими угодами.

Вважає надані позивачем розрахунки сум, що належать йому до виплати, не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому безпідставно покладені в основу оскаржуваного рішення. Також вважає, що виконання відповідачем за сумісництвом роботи кочегара взагалі не підтверджене жодними доказами.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Послався на відсутність у нього добровільного бажання укладати зазначені вище цивільно-правові договори з відповідачем через ситуацію, у якій він, та інші працівники Навчального закладу, опинилися. Також зазначив на помилковість доводів представника відповідача про не надання ним доказів, підтверджуючих розрахунки сум, що належать йому до виплати.

У відзиві на апеляційну скаргу представник третьої особи - Житомирської обласної організації Товариства сприяння обороні України Дячук О.В. просив задовольнити апеляційну скаргу, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2020 року скасувати, у позові ОСОБА_1 відмовити.

Заслухавши пояснення представників відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , представника третьої особи - Карманнікова М.О., які апеляційну скаргу підтримали, а також пояснення ОСОБА_1 , який апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та Навчальним закладом були укладені цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт) №4 від 12.03.2016 року, №38/3 від 29.12.2016 року, №11/3 від 31.03.2017 року, №50 від 28.12.2017 року, №9 від 29.03.2018 року та №39 від 28.09.2018 року.

Відповідно до умов даних договорів Замовник доручає, а виконавець зобов`язується на свій ризик виконувати роботу по забезпеченню охорони парко-гаражного комплексу НВНЗ ТСОУ "Коростенський технічний коледж", включаючи: утримання в чистоті кімнати охоронника та території парко-гаражного комплексу, виконання функціональних обов`язків працівника, який виконує обов`язки охоронця у відповідності до посадових обов`язків по охороні приміщень та майна НВНЗ ТСОУ "Коростенський технічний коледж", контроль за роботою котельні, водопостачанням, водовідведенням та підтриманням їх в робочому стані, дотримання інструкцій з користування охоронно-пожежною сигналізацією, пожежної безпеки, охорони праці.

Крім цього, Замовник зобов`язується створити належні умови для надання Виконавцем передбачених договорами послуг (виконання робіт); прийняти і оплатити якісно і своєчасно виконану особисто Виконавцем роботу. Також, у відповідності до умов цих договорів на Замовника покладався обов`язок щомісячно складати графіки роботи для Виконавця, який у свою чергу, зобов`язувався його дотримуватись.

Як пояснив позивач, він фактично працював охоронцем, оскільки виконував такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків по охороні приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, отже дотримувався внутрішнього розпорядку, його під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, письмово попереджався про матеріальну відповідальність, також додатково виконував обов`язки кочегара в котельні у період всього опалювального сезону.

Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_5 (за клопотанням сторони відповідача) пояснила, що з метою поліпшення фінансового стану навчального закладу було вирішено з 2016 року здійснити облаштування об`єктів, що належать коледжу, технічними засобами охорони, видано відповідний наказ, новий штатний розпис, де не передбачалось посад сторожів, а працівники, які виконували ці обов`язки за трудовим договором підлягали звільненню за скороченням штату. При цьому, коледжу довелося відмовитись від реалізації даного наказу і укласти з працівниками, які виявили таке бажання, цивільно-правові договори на охорону об`єктів. Звільнено було й позивача, а потім за його згодою укладено цивільно-правовий договір. Такі дії були обумовлені на недопущення спричинення збитків коледжу та були вимушеними для виведення із складного фінансового стану. Цивільно-правові договори не були визнані недійсними, влаштовували позивача, однак в даний час він вирішив отримати матеріальний зиск, тому й звернувся до суду.

Відповідно до положень ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основним критерієм відмінності цивільно-правової угоди та трудового договору є те, що цивільно-правовий договір укладається заради досягнення результатів праці, а трудовий - регулює сам процес праці. Якщо особа виконує роботу під керівництвом іншої сторони, що прийняла на себе обов`язок організувати процес праці, одержала право давати вказівки щодо послідовності та порядку проведення робіт - це трудовий договір. В свою чергу, визначальною ознакою цивільно-правових угод є те, що особа виконує роботу, самостійно організовуючи процес її виконання, не підлягає внутрішньому трудовому розпорядку замовника й бере на себе обов`язок передати іншій стороні результат своєї роботи.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 фактично працював охоронцем та виконував такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків щодо охорони приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, отже дотримувався внутрішнього розпорядку, його під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, він письмово попереджався про матеріальну відповідальність.

Отже, суд дійшов правильного висновку, що між сторонами виникли трудові правовідносини, оскільки цивільно-правові договори, які були укладені між позивачем та відповідачем не містять конкретних відомостей про результат виконуваної позивачем роботи, про об`єм робіт, які мав виконувати ОСОБА_1 за умовами договору, що притаманно цивільно-правовим угодам. Предметом договорів був саме процес праці, а не її кінцевий результат. При цьому, характер виконуваної ОСОБА_1 роботи також свідчить про те, що робота виконувалась постійно, оскільки в укладеному Договорі не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги).

Висновки суду відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 26.09.2018 у справі № 822/723/17 та від 06.03.2019 у справі № 802/2066/16-а, на яку суд обґрунтовано послався у своєму рішенні.

Наявність між сторонами саме трудових відносин, які не були оформлені належним чином, підтверджується також обставинами, встановленими у рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 та постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019 у справі № 240/391/19, які постановою Верховного Суду від 02.07.2020 залишені без змін.

Суд при вирішенні спору також правильно врахував, що наявні в матеріалах справи колективні звернення, в тому числі і ОСОБА_1 , до керівництва закладу, так і до управління Держпраці з приводу порушення трудових прав, свідчать про відсутність вільної згоди цих осіб у прийнятті рішення щодо укладання з навчальним закладом цивільно-правових угод, а є вимушеною мірою.

Разом з тим, вирішуючи спір суд дійшов помилкового висновку, що позивач виконував обов`язки кочегара в котельні за сумісництвом у період всього опалювального сезону, оскільки належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження таких обставин позивач суду першої інстанції не надав, а доказування не може грунтуватися на припущенні. Наявність такого пункту, як контроль за роботою котельні, водопостачанням, водовідведенням та підтримання їх у робочому стані, у договорі на виконання робіт по забезпеченню охорони парко-гаражного комплексу навчального закладу, не підтверджує виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків кочегара за сумісництвом, а вказує на можливе виконання ним такої роботи за суміщенням.

Отже рішення суду у частині зобов`язання відповідача внести запис у трудову книжку позивача про прийняття його на роботу з 12.03.2016 охоронцем та кочегаром за сумісництвом і про звільнення його з 31.12.2018 із займаних посад підлягає зміні.

Проте, встановивши, що між сторонами виникли трудові правовідносини, суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 , виконуючи трудові обов`язки на посаді охоронця, має право на оплату праці, компенсацію за невикористану відпустку, а також вправі ставити питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до приписів ч.1 ст.94 та ч.1 ст. 95 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Частиною 5 статті 95 КЗпП України також передбачено, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Згідно з ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, вирішуючи спір у частині стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд не врахував, що відомості щодо відпрацьованих позивачем годин у святкові дні, у нічний час, надурочно, які використані при здійсненні розрахунку, не підтверджені будь-якими доказами.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції змінює рішення у цій частині, та врахувавши розмір мінімальної заробітної плати, а також кошти, сплачені позивачу за цивільно-правовими угодами, стягує з відповідача без урахування податків та інших обов`язкових платежів:

31576 грн - заборгованості з виплати заробітної плати за період з 12.03.2016 по 31.12.2018, із наступного розрахунку: з 01.01.2018 по 31.12.2018 ((3723х12)-(2300х12) = 17076; з 01.01.2017 по 31.12.2017 ((3200х12)-(2000х12)=14400; з 01.12.2016 по 31.12.2016 (1600-1500=100); з 12.03.2016 по 01.05.2016 виплати перевищували розмір мінімальної заробітної плати, а тому ці місяці не враховуються;

8581,6 грн - компенсації за невикористані відпустки за період з 12.03.2016 по 31.12.2018, з розрахунку: 997 днів х 0,0678=68 днів. Сукупний заробіток за 2018 рік склав 446766грн : 354 дні (рік без урахування вихідних) = 126,2 грн х 68 днів= 8581,6 грн;

40157,6 грн - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, зменшив розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, до загальної суми заборгованості з виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки.

Посилання у апеляційній скарзі щодо наявності між сторонами цивільно-правових відносин спростовуються матеріалами справи та обставинами встановленими у рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 та постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019 у справі № 240/391/19, які постановою Верховного Суду від 02.07.2020 залишені без змін.

Доводи відповідача щодо безпідставного посилання суду на колективні звернення датовані груднем 2018 року, тоді як укладені між позивачем та відповідачем договори діяли лише до березня 2018 року, на правильність висновків суду не впливає, оскільки, не спростовують висновків суду першої інстанції про підміну керівництвом Навчального закладу трудових відносин з працівниками цивільно-правовими. Крім того, з позивачем останній договір був укладений 28.09.2018 строком з 01.10.2018 по 31.12.2018.

Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для вирішення спору, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову у незміненій частині рішення та не є підставою для його скасування.

З відповідача на користь позивача слід стягнути 268,94 грн судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

У зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору у справі за позовом про стягнення заробітної плати навчальному закладу підлягають компенсації за рахунок держави в порядку встановленому КМУ судові витрати в сумі 1013,65 грн пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2020 року змінити.

Викласти абзаци третій, четвертий, п`ятий, шостий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Зобов`язати Приватний вищий навчальний заклад Товариства сприяння обороні "Коростенський технічний коледж" внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про прийняття його на роботу з 12.03.2016 охоронцем і про звільнення його з 31.12.2018 із займаної посади.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату в розмірі 31576грн за період з 12.03.2016 по 31.12.2018, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 12.03.2016 по 31.12.2018 в сумі 8581,6 грн, а всього 40157,6 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 40157,6 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" на користь ОСОБА_1 268,94 грн судових витрат."

У решті рішення залишити без змін.

Компенсувати Приватному вищому навчального закладу Товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" за рахунок держави в порядку встановленому КМУ судові витрати в сумі 1013,65 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений 17 серпня 2020 року