Постанова

від 09.02.2021 по справі 279/6702/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 279/6702/19

провадження № 61-13754св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватний вищий навчальний заклад Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж ,

третя особа -Житомирська обласна організація Товариства сприяння обороні України

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2020 року у складі судді Невмержицької О. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж (далі - Коростенський технічний коледж, навчальний заклад), третя особа - Житомирська обласна організація Товариства сприяння обороні України, про визнання цивільно-правових відносин трудовими, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та навчальним закладом укладені цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт) від 12 березня 2016 року № 4, від 29 грудня 2016 року № 38/3, від 31 березня 2017 року № 11/3, від 28 грудня 2017 року № 50, від 29 березня 2018 року № 9 та від 28 вересня 2018 року № 39, за умовами яких він, як виконавець, зобов`язався на свій ризик виконувати роботу по забезпеченню охорони парко-гаражного комплексу Коростенського технічного коледжу, включаючи: утримання в чистоті кімнати охоронника та території парко-гаражного комплексу, виконання функціональних обов`язків працівника, який виконує обов`язки охоронця у відповідності до посадових обов`язків по охороні приміщень та майна навчального закладу, контроль за роботою котельні, водопостачанням, водовідведенням та підтриманням їх в робочому стані, дотримання інструкцій з користування охоронно-пожежною сигналізацією, пожежної безпеки, охорони праці, а замовник зобов`язується створити належні умови для надання виконавцем передбачених договорами послуг (виконання робіт); прийняти і оплатити якісно й своєчасно виконану особисто виконавцем роботу. Крім того, умовами вказаних договорів на замовника покладено обов`язок щомісячно складати графіки роботи для виконавця, який, у свою чергу, зобов`язувався його дотримуватись.

Вважав, що між ним та відповідачем виникли трудові відносини, оскільки вищезазначені цивільно-правові договори не містять конкретних відомостей про результат виконуваної ним роботи, про об`єм робіт, які він мав виконати, що притаманно цивільно-правовим угодам. Предметом договорів був процес праці, а не її конкретний результат. Вказував, що фактично працював охоронцем, оскільки виконував такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців відповідно до посадових обов`язків по охороні приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, отже дотримувався внутрішнього розпорядку, його під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, письмово попереджався про матеріальну відповідальність, також додатково виконував обов`язки кочегара в котельні у період всього опалювального сезону.

Зазначав, що діями відповідача порушено його право на працю, на соціальний захист у випадку безробіття, по тимчасовій втраті працездатності, у разі нещасного випадку на виробництві або відпустку, право на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, право на отримання заробітної плати за виконану роботу у повному та належному розмірі, тощо.

Також вважав, що має право на отримання заробітної плати в розмірі не нижчому за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки повністю виконував місячну норму праці.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: визнати між ним та відповідачем у період з 12 березня 2016 року до 31 грудня 2018 року цивільно-правові відносини про надання послуг - трудовими, зобов`язавши відповідача внести запис у трудову книжку про прийняття його на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та кочегаром за сумісництвом і про його звільнення з 31 грудня 2018 року із займаних посад; стягнути з відповідача заробітну плату у сумі 140 384,24 грн за період з 12 березня 2016 року до 31 грудня 2018 року та компенсацію за невикористану щорічну відпустку за вказаний період у сумі 12 648,13 грн, а всього 153 032,37 грн; стягнути 71 775,34 грн середнього заробітку за невиплату належних йому при звільненні сум за весь час затримки по день фактичного розрахунку; стягнути з відповідача понесені судові витрати: 768,40 грн - за сплату судового збору та 1 000 грн - за надання професійної правничої допомоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано Коростенський технічний коледж внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про прийняття його на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та кочегаром за сумісництвом та про звільнення його з 31 грудня 2018 року із займаних посад.

Стягнуто з Коростенського технічного коледжу на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату у розмірі 140 384,24 грн за період часу з 12 березня 2016 року до 31 грудня 2018 року; компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період часу з 12 березня 2016 року до 31 грудня 2018 року у розмірі 12 648,37 грн, а всього - 153 032,37 грн.

Стягнуто з Коростенського технічного коледжу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 71 775,34 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли трудові правовідносини, оскільки цивільно-правові договори, які були укладені між позивачем та відповідачем, не містять конкретних відомостей про результат виконуваної позивачем роботи, про об`єм робіт, які мав виконувати ОСОБА_1 за умовами договору, що притаманно цивільно-правовим угодам. Предметом договорів був саме процес праці, а не її кінцевий результат. При цьому, характер виконуваної ОСОБА_1 роботи також свідчить про те, що робота виконувалась постійно, оскільки в укладеному договорі не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу Коростенського технічного коледжу задоволено частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2020 року змінено.

Викладено абзаци третій, четвертий, п`ятий, шостий резолютивної частини рішення у наступній редакції:

Зобов`язано Коростенський технічний коледж внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про прийняття його на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та про звільнення його з 31 грудня 2018 року із займаної посади.

Стягнуто з Коростенського технічного коледжу на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату у розмірі 31 576 грн за період часу з 12 березня 2016 року до 31 грудня 2018 року; компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період часу з 12 березня 2016 року до 31 грудня 2018 року у розмірі 8 581,60 грн, а всього - 40 157,60 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Коростенського технічного коледжу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 40 157,60 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що між сторонами існували трудові відносини, оскільки ОСОБА_1 фактично працював охоронцем та виконував такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків щодо охорони приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, отже дотримувався внутрішнього розпорядку, його під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, він письмово попереджався про матеріальну відповідальність.

Разом з тим, місцевий суд дійшов помилкового висновку, що позивач виконував обов`язки кочегара в котельні за сумісництвом у період всього опалювального сезону, оскільки належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження таких обставин позивач суду першої інстанції не надав, а доказування не може ґрунтуватися на припущенні. Наявність такого пункту, як контроль за роботою котельні, водопостачанням, водовідведенням та підтримання їх у робочому стані, у договорі на виконання робіт по забезпеченню охорони парко-гаражного комплексу навчального закладу, не підтверджує виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків кочегара за сумісництвом, а вказує на можливе виконання ним такої роботи за суміщенням.

Також, апеляційний суд здійснив перерахунок розміру стягуваної заробітної плати, а також, на підставі положень статті 117 КЗпП України зменшив розмір середнього заробітку до загальної суми заборгованості з виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду , Коростенський технічний коледж, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2020 року скасувати повністю, постанову Житомирського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимог апеляційної скарги та передати справу частково на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку, суди належно не встановили період такої затримки, не врахували, що відповідач заперечував проти позовних вимог, а обґрунтованість вимог була встановлена тільки під час судового розгляду. Крім того, не було враховано, що останній договір між сторонами, який було укладено до 31 грудня 2018 року, було розірвано 21 грудня 2018 року.

Вказує, що зменшуючи розмір відповідальності, передбачений статтею 117 КЗпП України, суди не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження 14-623цс18).

Вважає неправильними висновки судів про те, що між сторонами існували трудові відносини, оскільки ними були укладені цивільно-правові договори про виконання робіт, які не були визнані недійними.

Вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті від позивача заяви про збільшення позовних вимог, яке було проігноровано апеляційним судом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи, є безпідставними, не спростовують правильність висновків судів, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга Коростенського технічного коледжу задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12 , частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Встановивши, що ОСОБА_1 фактично працював охоронцем та виконував такі ж функції, як і працівники, які виконують обов`язки охоронців відповідно до посадових обов`язків щодо охорони приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, отже дотримувався внутрішнього розпорядку, його під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, він письмово попереджався про матеріальну відповідальність, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами виникли трудові правовідносини. Цивільно-правові договори, які були укладені між позивачем та відповідачем не містять конкретних відомостей про результат виконуваної позивачем роботи, про об`єм робіт, які мав виконувати ОСОБА_1 за умовами договору, що притаманно цивільно-правовим угодам. Предметом договорів був саме процес праці, а не її кінцевий результат. При цьому, характер виконуваної ОСОБА_1 роботи також свідчить про те, що робота виконувалась постійно, оскільки в укладеному договорі не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги).

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами не існувало трудових відносин, оскільки ними були укладені цивільно-правові договори про виконання робіт, які не були визнані недійними, не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими судами обставинами.

Суди правильно вказали, що наявність між сторонами саме трудових відносин, які не були належно оформлені, підтверджується також обставинами, встановленими у рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року та постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі № 240/391/19, які постановою Верховного Суду від 02 липня 2020 року були залишені без змін.

Посилання заявника на неправильне встановлення судами періоду затримки розрахунку, враховуючи, що навчальний заклад заперечував проти позовних вимог, а обґрунтованість вимог була встановлена тільки під час судового розгляду, є безпідставним, оскільки відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, судом апеляційної інстанції було зменшено розмір стягуваного середнього заробітку до загальної суми заборгованості, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), а посилання заявника на неврахування судами правових висновків, викладених у цій постанові, є безпідставним.

Посилання заявника на те, що останній договір між сторонами, який було укладено до 31 грудня 2018 року, було розірвано 21 грудня 2018 року, не заслуговують на увагу, оскільки суперечить встановленим судами обставинам, а ним ця обставина не доведена, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги пропорушення судом першої інстанції норм процесуального права не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення ( частина друга статті 412 ЦПК України).

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі відповідача доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, в незміненій після апеляційного перегляду частині, без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2020 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк