Рішення

від 12.08.2020 по справі 910/17928/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2020Справа № 910/17928/19 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АРГО-УТН

до Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю ЛАБІ ТРЕЙД

про визнання договору недійним,

Суддя Я.А.Карабань

Секретар судових засідань Саницька Б.В.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Яковенко О.О.;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АРГО-УТН (надалі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК (надалі-відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4Л15107И/П від 25.10.2016 укладеного між ним та відповідачем.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.97, 203, 207, 215, 230 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що спірний договір був укладений позивачем під впливом обману, в зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 року відкрито провадження в справі №910/17928/19, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю ЛАБІ ТРЕЙД (надалі - треба особа) та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.01.2020.

20.01.2020 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку із неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання.

У підготовче засідання 21.01.2020 з`явився представник відповідача, позивач та третя особа не з`явились, повідомлені були належним чином. Представник відповідача в підготовчому засіданні заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи. Суд, розглянувши клопотання позивача та представника відповідача, вирішив відкласти підготовче засідання на 05.02.2020.

04.02.2020 від позивача надійшло клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме належним чином завіреної копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яким зобов`язано відповідача розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю.

05.02.2020 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме: у Національного банку України оригінали для огляду та належним чином засвідчені копії (для долучення до матеріалів справи) рішення правління НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016 Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів ; план реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля на ринкових умовах шляхом переведення існуючих кредитів на операції компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів, з визначенням чітких термінів погашення цих кредитів та оформленням додаткового забезпечення, для забезпечення досягнення позитивного значення капіталу банку, розроблений на виконання рішення Правління НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016.

05.02.2020 у підготовче засідання з`явились представники позивача та відповідача. Від третьої особи, ніхто не з`явився, повідомлений був належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Представник відповідача в підготовчому засіданні подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на недоведеність позивачем наявності підстав для визнання договору поруки недійсним у відповідності до ст.230 Цивільного кодексу України. Також у відзиві відповідач просить суд витребувати в позивача докази/документи на підтвердження мети та обставин укладення спірного договору, зокрема, але не виключно відповідні рішення органів управління позивача, що були підставою для укладення оспорюваного правочину. Судом протокольно відкладено розгляд клопотань позивача та відповідача про витребування доказів, підготовче засідання відкладено на 19.02.2020.

17.02.2020 через діловодство суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме: оригіналу договору від 16.12.2015 за №4Л15107И з додатками, належним чином посвідчені копії документів на переказ коштів кредитним договором, у тому числі копії меморіальних ордерів, інформацію по вказаному кредитному договору про всі нараховані та сплачені кошти, інформацію про відсутність або наявність заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 25.10.2016, 31.12.2016, 13.02.2020, у разі наявності заборгованості за вказаним кредитним договором - детальний розрахунок заборгованості станом на 13.02.2020, інформацію про бухгалтерський облік за вказаним кредитним договором, інформацію чи подав відповідач позови про визнання вказаного кредитного договору недійсним повністю або в частині, неукладеним тощо, коли саме, результати розгляду справ.

Також, 17.02.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві, а також проти задоволення клопотання відповідача про витребування доказів.

Засідання призначене на 19.02.2020 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 04.03.2020.

04.03.2020 у підготовче засідання з`явились представники позивача та відповідача. Від третьої особи, ніхто не з`явився, повідомлений був належним чином, про причини неявки суд не повідомив. У підготовчому засіданні представник позивача підтримала подані раніше клопотання про витребування доказів та просила їх задовольнити, а також заперечувала проти задоволення клопотання відповідача про витребування доказів. Представник відповідача заперечувала проти задоволення вказаних клопотань відповідача, просила відмовити в їх задоволенні, а також підтримала подане з відзивом клопотання відповідача про витребування доказів. Суд у підготовчому засіданні протокольно відмовив у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів від 04.02.2020, 05.02.2020, 17.02.2020, а також у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, поданого разом з відзивом, у зв`язку з необґрунтованістю відповідно до вимог ст. 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, відклав підготовче засідання на 17.03.2020.

17.03.2020 від представників позивача та відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з введенням в Україні карантину та поширенням вірусної інфекції.

У підготовче засідання 17.03.2020 учасники справи не з`явились, про час, дату та місце проведення засідання повідомлені належним чином. Суд, розглянувши клопотання представників позивача та відповідача, вирішив відкласти підготовче засідання на 07.04.2020.

07.04.2020 від позивача та представника відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку із розповсюдженням пандемії COVID-19.

Засідання призначене на 07.04.2020 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2020 підготовче засідання призначено на 19.05.2020.

19.05.2020 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Засідання призначене на 19.05.2020 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2020 підготовче засідання призначено на 16.06.2020.

15.06.2020 та 16.06.2020 від представника позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з встановленим карантином на всій території України.

16.06.2020 у підготовче засідання з`явився представник відповідача. Позивач та третя особа в засідання не з`явились. Позивач звернувся до суду з вищезазначеними клопотаннями. Суд, розглянувши клопотання позивача, вирішив відкласти підготовче засідання на 01.07.2020.

30.07.2020 та 01.07.2020 від позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з встановленими карантинними заходами.

У підготовче засідання 01.07.2020 з`явився представник відповідача та надав письмові пояснення. Інші учасники справи в засідання не з`явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені в встановленому законом порядку. Суд, розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.

Враховуючи:

- положення ст.ст.59,64 Конституції України;

- зміст постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 щодо поетапного послаблення протиепідемічних заходів, зокрема в частині відновлення роботи адвокатів з метою забезпечення стабільного здійснення судочинства;

- тривалий розгляд даної справи;

- не визнання судом обов`язкової участі представників сторін в засіданні 01.07.2020;

- надання позивачем відповіді на відзив в порядку ст.166 ГПК України та пояснень по справі;

- позивач вже 6 разів звертався до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи (а.с. 84-90, 190-191, 221-222, 236-238, 239-241, 252-254);

- обізнаність представника позивача про дату, час і місце слухання справи та не зазначення ним причин неявки в судове засідання 01.07.2020, які б можна було визнати поважними, суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання.

Судом також враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.08.2020.

У судове засідання 12.08.2020 з`явився представник відповідача, який заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що явка позивача та третьої особи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому ст.120 ГПК України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без присутності останніх за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 12.08.2020 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2016 між позивачем (позичальник) та відповідачем (банк) укладено кредитний договір №4А16097Г (надалі-кредитний договір), умовами якого передбачено, що банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 4 400 000 000, 00 грн на фінансування поточної діяльності, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначені цим договором терміни.

Термін повернення кредиту, в редакції додаткової угоди від 29.11.2016 - 28.10.2017 (п. А.3.)

Згідно з пунктом А.5. кредитного договору виконання зобов`язань позичальника забезпечуються: договором застави.

Відповідно до п.6.1. кредитного договору цей договір у частині п.4.4. набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, у інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

25.10.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено договір поруки №4Л15107И/П (надалі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ ЛАБІ ТРЕЙД (третьою особою) зобов`язань за кредитним договором від 16.02.2015 №№4Л15107И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та терміни, відповідно до кредитного договору (т.1 а.с.16).

Пунктом 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п.3. договору поруки поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з п.4. договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та в сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 5 договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п.1. цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п.5. цього договору (п.6. договору поруки).

Відповідно до п.7. договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п.6. цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ ПРИВАТБАНК . Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п.8. договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п.10. договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором. Сторони прийшли до згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного або законного інтересу за цим договором становить 5 років. (п.п.11., 12. договору поруки)

Згідно з п.17. договору поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк в порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 30.06.2015, укладеної сторонами.

На підтвердження виконання позивачем обов`язку третьої особи за кредитним договором від 16.02.2015 №4Л15107И позивач надав копію платіжного доручення від 26.10.2016 № 479 на суму 1 114 753 262, 89 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що договір поруки №4Л15107И/П від 25.10.2016 укладений ним внаслідок обману з боку банку. Так, при укладенні цього договору позивач мав намір отримати прибуток у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання боржника за кредитними договорами. Проте після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р банк визнано неплатоспроможним, і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" банк перейшов у власність держави. При цьому банк не виконав зобов`язання щодо передачі поручителю документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, котрими забезпечені зобов`язання боржників.

На думку позивача, така поведінка банку свідчить про відсутність в нього намірів виконувати свої зобов`язання за договором поруки як у момент його укладення, так і протягом значного періоду часу після його укладення, а тому цей договір (як вважає позивач) є недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

Позивач стверджує, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ввів позивача в оману щодо існування в банку договорів, укладених для забезпечення зобов`язань боржників, у тому числі і з ТОВ "ЛАБІ ТРЕЙД".

За правовою природою спірний договір є договором поруки.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За змістом ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: 1) наявність умислу в діях відповідача, 2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, 3) наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18, від 05.11.2019 у справі №910/17404/18.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним за позовом сторони правочину, і саме на позивача, як сторону правочину, яка діяла під впливом обману, покладається обов`язок довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, та сам факт обману.

Однак, у ході розгляду справи позивач належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів існування обставин, які можуть бути підставами для визнання недійним договору поруки №4Л15107И/П від 25.10.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Так, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку ПРИВАТБАНК повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину. Також позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки, які насправді наступити не можуть.

Більш того, відповідно до протоколу (рішення) №1/10-2016 від 24.10.2016 загальних зборів засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю АРГО-УТН по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти з ПАТ КБ Приватбанк кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 400 000 000,00 грн (т.1 а.с.117).

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявки на отримання кредиту від 24.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності підприємства (т.1 а.с.118).

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі №4Л15107И/П від 25.10.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на те, що кредитний договір та оскаржуваний договір поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого в якості забезпечення за старими кредитами, у наданих до матеріалів справи документах не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок про це в самих договорах. Не містять відповідні договори і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та щодо трансформації кредитного портфелю банку , про яку йдеться в позовній заяві.

Жоден пункт кредитного договору не містить застережень про необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування свого позову.

При цьому, ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 558 Цивільного кодексу України встановлено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Однак, плата не була передбачена оскаржуваним договором поруки, що виключає можливість отримання прибутку за ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконати зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Таким чином, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена, що підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Відтак, договір поруки є забезпечувальним договором, з огляду на що метою укладання договору поруки не може бути одержання прибутку поручителем, що випливає з самої суті договору поруки.

За таких обставин, суд відхиляє твердження позивача, що його було введено в оману щодо можливості одержання прибутку шляхом укладення договору поруки, оскільки позивач як суб`єкт підприємницької діяльності, який здійснює таку діяльність на власний ризик, мав бути (не міг не бути) обізнаним при укладенні відповідного договору з базовими положеннями цивільного законодавства.

Посилання позивача в позові на невиконання банком встановленого п.10. договору поруки обов`язку щодо передачі документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, до уваги судом не приймаються, оскільки при вирішенні спору про визнання правочину недійсним підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним, саме на момент його вчинення (укладення), а сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не може бути підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договору поруки №4Л15107И/П від 25.10.2016 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 18.08.2020.

Суддя Я.А.Карабань