Рішення

від 19.08.2020 по справі 440/3215/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3215/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа - Великопавлівська сільська рада про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19 червня 2020 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа - Великопавлівська сільська рада, в якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ № 14031-СГ від 03 червня 2020 року про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки;

зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,68 га кадастровий номер 5321381400:00:002:0305 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за результатами розгляду поданої позивачем документації із землеустрою, відповідач за відсутності достатніх для того правових підстав наказом № 14031-СГ від 03 червня 2020 року відмовив у її затвердженні. З вказаним наказом позивач не погоджується та вважає його протиправним, оскільки відповідач після отримання погодженого проекту землеустрою зобов`язаний був прийняти наказ про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність. З огляду на те, що проект землеустрою позивача погоджений у встановленому законодавством порядку, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер про що внесено відповідний запис до Державного земельного кадастру, а також зважаючи на наявність у проекті землеустрою переліку обмежень щодо використання земельної ділянки, у відповідача відсутні дискреційні повноваження щодо прийняття іншого рішення ніж про затвердження проекту землеустрою.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників сторін у судове засідання.

07 липня 2020 року судом отримано відзив на позов, у якому відповідач заперечував проти позовних вимог з тих мотивів, що поданий на затвердження проект землеустрою містить недоліки, а відтак останній підлягає доопрацюванню.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 20 травня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5321381400:00:002:0305) сільськогосподарського призначення площею 1,6800 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великопавлівської сільської ради Зінськівського району Полтавської області та передати її у власність. До вказаної заяви приєднано проект землеустрою, витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копію паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 14031-СГ від 03 червня 2020 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" позивачу відмовлено у затвердженні зазначеного проекту землеустрою з таких підстав: у представленому на затвердження проекті землеустрою відсутні матеріали передбачені статтею 50 Закону України "Про землеустрій", а саме: матеріали землевпорядного проектування; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) з прив`язкою до пунктів державної геодезичної мережі у відповідності вимог встановлених пунктом 3.9 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Крім того, необхідно уточнити дані щодо віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України з метою дотримання вимог статті 186-1 Земельного кодексу України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації". Завдання на виконання робіт привести у відповідність додатку 1 до Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (уточнити дані щодо документів і матеріалів, що повинні бути представлені за результатами виконаних робіт, кількість примірників та адреси їх подання). Відповідно вимог статті 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр" на кадастровому плані земельної ділянки зазначається кадастровий номер земельної ділянки; дані щодо обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту, Акт приймання-передачі межових знаків на зберігання привести у відповідність додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, Пунктом 4.4.6 Інструкції з топографічного знімання встановлено, що GРS-мережа повинна складатися із замкнутих петель або інших замкнутих геометричних фігур і повинна бути здійснена прив`язка мережі не менш як до трьох пунктів державної геодезичної мережі, на яких обов`язково виконуються GРS-спостереження. Матеріали геодезичних вишукувань, передбачені в складі проекту землеустрою статтею 50 Закону України "Пpo землеустрій" привести у відповідність вимог встановлених пунктами 4.4.6 та 4.4.16 Інструкції з топографічного знімання.

Не погодившись із зазначеним наказом позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері набуття права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами шостою, сьомою та восьмою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною шостою цієї статті підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

Верховний Суд у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18 та від 30 серпня 2018 року у справі № 817/586/17 зазначив, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Головне управління Держгеокадастру не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

За приписами частин дев`ятої та десятої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З аналізу положень частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України випливає, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності), наведена норма статті 118 Земельного кодексу України не містить.

Оскільки позивачем на затвердження Головному управлінню Держгеокадастру в Полтавській області подано погоджений у встановленому порядку проект землеустрою (висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 19 грудня 2019 року № 14145), то висувати зауваження до такого проекту землеустрою та зазначати в якості підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою необхідність уточнити окремі дані - не відповідає правильному застосуванню статті 118 Земельного кодексу України.

На підставі вказаного проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, присвоєно їй кадастровий номер та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що також свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою.

З огляду на вищевикладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо невідповідності поданої позивачем на затвердження землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.

Також суд враховує ту обставину, що у погодженому проекті землеустрою міститься перелік обмежень щодо використання земельної ділянки. За змістом вказаного переліку обрана позивачем для відведення земельна ділянка не належить до особливо цінних земель, не входить до водоохоронної зони, не містить інших обмежень щодо її використання, а тому посилання відповідача на те, що земельна ділянка частково належить до земель водного фонду суд вважає спростованими належними, достатніми та допустимими доказами.

Так само суд відхиляє зауваження відповідача щодо наявних у проекті землеустрою графічних матеріалів та акта приймання-передачі межових знаків на зберігання, оскільки останні відповідають Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

Що стосується наявних у складі поданого на затвердження проекту землеустрою матеріалів геодезичних вишукувань, то судом не встановлено їх невідповідності вимогам Інструкції з топографічного знімання

Таким чином, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 14031-СГ від 03 червня 2020 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5321381400:00:002:0305) сільськогосподарського призначення площею 1,6800 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великопавлівської сільської ради Зінськівського району Полтавської області та передати її у власність, суд виходить з такого.

Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17 Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту прав позивача (у подібних правовідносинах) є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою земельної ділянки та передати її у власність.

Виходячи із фактичних обставин у справі, приписів частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України та правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що у цій справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки в дослідженому судом випадку орган Держгеокадастру уповноважений лише на один варіант правомірної поведінки - затвердження проекту землеустрою.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе задовольнити вищевказану вимогу позивача шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5321381400:00:002:0305) сільськогосподарського призначення площею 1,6800 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великопавлівської сільської ради Зінськівського району Полтавської області та передати власність позивача земельну ділянку за кадастровим номером 5321381400:00:002:0305.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Разом із тим, суд не вважає, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про фактичну оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем не надано жодних доказів.

Суд вважає, що на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надана квитанція банку, платіжне доручення (тощо), договір, докази на підтвердження переліку виконаних адвокатом робіт/наданих послуг, їх вартість, а також докази їх фактичного надання позивачу.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.

У розумінні частин першої та другої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду; позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Матеріалами справи підтверджено, що жодних доказів надання позивачу правничої допомоги суду не надано.

Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано.

Відтак, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правничу допомогу розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ЄДРПОУ 39767930), третя особа - Великопавлівська сільська рада (вул. О. Кошового, 134-а, с. Велика Павлівка, Зіньківський район, Полтавська область, 38112, ЄДРПОУ 13955999) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 14031-СГ від 03 червня 2020 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ЄДРПОУ 39767930) затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,68 га кадастровий номер 5321381400:00:002:0305 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населеного пункту та передати у власність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) земельну ділянку за кадастровим номером 5321381400:00:002:0305.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ЄДРПОУ 39767930) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова