Рішення

від 17.08.2020 по справі 924/796/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" серпня 2020 р. Справа № 924/796/20

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Баськової Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Екопласт", м. Хмельницький

до товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Барс", м. Кам`янець-Подільський Хмельницької області

про стягнення 130562,73 грн штрафу та 2000,00 грн збитків

за участю представників:

позивача: Душкевич О.Г. - за довіреністю від 01.07.2020

відповідача: Полянська О.А. - згідно з ордером

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: товариство з обмеженою відповідальністю "Екопласт", м. Хмельницький звернулось до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Барс", м. Кам`янець-Подільський Хмельницької області 130562,73 грн штрафу та 2000,00 грн збитків за порушення умов договору №05/10/15 від 05.10.2015 по перевезенню вантажів автомобільним транспортом.

Ухвалою суду від 17.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін, призначено судове засідання на 17.08.2020.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідачем не виконано умови договору по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №05/10/15 від 05.10.2015 щодо подання автотранспортних засобів, що призвело до збитків та є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених договором. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 623, 921 ЦК України.

Відповідач у відзиві на позов стверджує про безпідставність позовних вимог. Обґрунтовуючи свою позицію, зазначив, що з огляду на наявність Указу Президента Російської Федерації №206 від 25.03.2020 "Про оголошення в Російській Федерації неробочих днів", яким фактично розпочато карантинні заходи, сторони договору в результаті переговорів не змогли дійти згоди щодо здійснення перевезення за нових обставин. Оскільки сторони у договорі не врегулювали порядку доведення факту існування форс-мажорних обставин, вважає, що достатньо письмової заяви однієї із сторін про їх настання, враховуючи, що запроваджений в Україні карантин внесено до переліку форс-мажорних обставин і що в країні призначення вантажу також було введено карантинні обмеження. Вказує, що зазначене є підставою для звільнення відповідача від відповідальності згідно зі ст. 617 ЦК України. Також звертає увагу на те, що не вчиняв порушень, передбачених п. 4.5 договору, щодо несвоєчасного неподання автомобіля, оскільки мало місце невиконання раніше підтвердженої заявки на перевезення, про що зазначено у п. 4.6 договору, у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин. Позовні вимоги про стягнення збитків вважає не підтвердженими, оскільки, зокрема відсутні докази сплати позивачем відповідних коштів іншому контрагенту.

Позивач у відповіді на відзив (від 11.08.2020) зазначив, що відповідач не надав доказів проведення переговорів з позивачем і позивач заперечив проти заяви відповідача про виникнення форс-мажорних обставин. Зауважив, що дія Указу Президента РФ від 25.03.2020 №206 не розповсюджується на дії державних органів, ним не введено карантину в РФ, а лише оголошено вихідні дні; заявка позивача була прийнята відповідачем уже під час дії на території України карантину. Вважає, що відповідач має довести, що порушення умов договору сталося внаслідок запроваджених обмежень, при цьому виконання зобов`язання з перевезення іншим перевізником свідчить про те, що відповідач мав можливість для виконання перевезення. Стверджує, що п. 4.6 договору не може бути застосований, оскільки відповідач не здійснив відмови від раніше підтвердженої заявки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позов.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

05.10.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Екопласт" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Барс" (виконавець) укладено договір по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №05/10/15 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого виконавець зобов`язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати із залученням третіх осіб-перевізників виконання транспортних послуг по перевезенню та доставці вантажів автомобільним транспортом, в тому числі і в міжнародному сполученні.

У п. 1.2 договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 29.01.2018 №2), зокрема зазначено, що виконання транспортних послуг по перевезенню та доставці вантажів здійснюється на підставі погоджених виконавцем письмових заявок замовника, які є невід`ємною частиною цього договору. Заявка є дійсною, якщо вона засвідчена печатками сторін та підписана їхніми посадовими особами. Заявка є невід`ємною частиною цього договору. Зі сторони замовника заявка є дійсною якщо вона засвідчена штампом "Для митних документів".

Відповідно до п. 1.3 договору в заявках на перевезення вантажу сторони погоджують вид та найменування вантажу, пункти відправлення (завантаження) та призначення (доставки, розвантаження) вантажу, пункт замитнення/розмитнення, дату завантаження, дату доставки (розвантаження), вартість перевезення тощо.

За умовами п. 2.2 договору виконавець зобов`язаний прийняти заявку на перевезення вантажів до виконання, направляти замовнику підтверджену штампом виконавця заявку з вказівкою ПІП, контактних даних водія та державного номера автомобіля, марки автомобіля (пп. 2.2.1); подати або організувати подачу автотранспортних засобів в пункт відправлення (завантаження) за адресою і в терміни, вказані в узгодженій заявці (пп. 2.2.2); виконати або організувати виконання послуг по перевезенню вантажів в повному об`ємі, забезпечити вчасну доставку вантажу та його схоронність (пп. 2.2.4); повідомляти замовника про виникнення будь-яких перешкод виконанню перевезення (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, відмова вантажоодержувача прийняти вантаж тощо) (пп. 2.2.9).

Ціни на послуги узгоджуються сторонами в заявках на перевезення і вказуються у рахунках-фактурах виконавця. У випадку, якщо сторонами в замовленні на перевезення визначено вартість перевезення вантажу в іноземній валюті, то розрахунки здійснюються в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день погодження заявки сторонами (п. 3.1 договору).

Згідно з п. п. 4.1 договору за невиконання чи неналежне виконання стороною своїх обов`язків за цим договором, винна сторона відшкодовує другій стороні спричинені таким невиконанням чи неналежним виконанням збитки, а також несе іншу відповідальність, передбачену чинним законодавством України та міжнародними договорами (угод, конвенцій тощо), згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Виконавець за несвоєчасну подачу ним автомобіля під завантаження та/або за прострочення в доставці вантажу до пункту призначення сплачує замовнику штрафи у наступних розмірах, зокрема: 500 грн за кожну розпочату добу прострочення в подачі автомобіля під завантаження при перевезенні в межах України. При перевезенні вантажу в міжнародному сполученні 1% від суми інвойсу за кожну розпочату добу прострочення (п. 4.5 договору).

Відповідно до п. 4.6 договору у разі відмови виконавця від раніше підтвердженої ним заявки менше, ніж за 72 години (не рахуючи вихідних та святкових днів) до завантаження, виконавець сплачує замовнику штраф у розмір 50% від вартості відповідного перевезення.

У п. 4.8 договору сторони погодились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (тобто: за настання обставин, котрі не залежать від волі сторін, а саме: військові дії, ембарго, блокади, економічні санкції, валютні обмеження, інші дії держав; пожежі, повені, інші стихійні лиха або сезонні природні явища, такі, як закриття шляхів, перевалів) або рішення органів державної влади, які роблять неможливим виконання сторонами своїх зобов`язань, сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань за даною угодою на час дії таких обставин. Якщо ці обставини будуть діяти більше 4 місяців, то кожна із сторін має право на розірвання договору і не несе відповідальності за таке розірвання у випадку, якщо вона повідомила про це іншу сторону не пізніше, ніж за 20 діб до розірвання.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016. У випадку відсутності за один місяць до закінчення строку дії цього договору письмових повідомлень про припинення дії цього договору він вважається продовженим терміном ще на один календарний рік, щоразу автоматично (п. п. 5.1, 5.2 договору).

До договору сторонами складено додаток №24, а саме: заявку від 23.03.2020 №23.03.2020. У заявці, зокрема зазначено: експедитор (перевізник) - ТОВ з іноземними інвестиціями "Барс"; замовник (відправник) - ТОВ "Екопласт"; дата, час та місто завантаження - 26.03.2020, 08:45, Хмельницький; маршрут перевезення - Хмельницький - Вязники (Вязниковский район, Владимирская обл.); вантажоодержувач - ООО "Нестле-Россия"; найменування, вага, кількість розмір вантажу, інвойсна вартість вантажу - пакети для запікання складені, 18 євро-палет (довжина 1,22 м, ширина 0,83 м, h палети 1,83 м), приблизно 9090 кг, 76426,18 євро; дата доставки вантажу - 30-31.03.2020-01.04.2020 на складі у Вязніках; вартість фрахту та умови оплати за перевезення - вартість складає 28000 грн, протягом 14 календарних днів після надання експедитором оригіналів належним чином оформлених документів згідно з п. 3.2 договору.

Також зазначено, що ТОВ з іноземними інвестиціями "Барс" зобов`язується дотримуватися вимог, що прописані у заявці до договору або своєчасно інформувати про зміни та погоджувати нові умови.

Заявка підписана представниками сторін та скріплена відтисками їхніх печаток.

У матеріали справи надано лист позивача від 26.03.2020 №01-03/29, адресований відповідачу, в якому позивач посилається на ненадання відповідачем для завантаження автотранспортного засобу 26.03.2020, а посилання відповідача на форс-мажорні обставини вважає недоречними з огляду на можливість виконання договірних зобов`язань.

Заявою від 27.03.2020 №18 відповідач повідомив позивача про те, що не має можливості виконати заявку від 23.03.2020 у зв`язку з дією форс-мажорних обставин. Зазначив, що 25.03.2020 Указом Президента РФ №206 "Про оголошення в Російській Федерації неробочих днів" з метою забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення встановлено вихідні дні з 30 березня по 3 квітня 2020 року, тобто фактично розпочато карантинні заходи на території РФ. Повідомив про ризики тривалого нерозмитнення та нерозвантаження і відсутність гарантій приймаючої сторони.

У відповідь на вказану заяву позивач у листі від 27.03.2020 №01-03/30 зазначив, що не приймає заяву, оскільки відповідачем не обґрунтовано неможливості виконання зобов`язання та існує фізична можливість здійснення доставки вантажу за заявкою. Зокрема, вказав, що відповідний Указ Президента РФ не розповсюджується на дії державних органів, вимог від відповідача про надання гарантій приймаючою стороною позивачу не надходило, вимагання сплати додаткових коштів є незаконним, підтвердження неможливості виконання зобов`язання є сертифікат торгово-промислової плати, який не був наданий.

У подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією (від 01.04.2020 №01-03/32), в якій просив перерахувати суму боргу згідно претензії до 01.05.2020.

Відповідач, відмовляючи у задоволенні претензії позивача, зазначив про необґрунтованість нарахування штрафних санкцій з огляду на те, що невиконання договору пов`язано з виникненням обставин непереборної сили, про що було повідомлено; необґрунтовано застосовано п. 4.5 договору, оскільки відповідач фактично відмовився виконувати заявку (відповідь на претензію від 13.04.2020 №21).

Позивачем у матеріали справи надано копію договору транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом №04-09/270819 від 27.08.2019, укладеного між позивачем та ТОВ "Юлайн трейд"; копію заявки від 26.03.2020 №26.02.2020 (додаток №6 до договору транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом №04-09/270819 від 27.08.2019), згідно з якою експедитором (перевізником) є ТОВ "Юлайн трейд"; замовником (відправником) - ТОВ "Екопласт"; дата, час та місто завантаження - 27.03.2020, 08:45, Хмельницький; маршрут перевезення - Хмельницький - Вязники (Вязниковский район, Владимирская обл.); вантажоодержувач - ООО "Нестле-Россия"; найменування, вага, кількість розмір вантажу, інвойсна вартість вантажу - пакети для запікання складені, 18 євро-палет (довжина 1,22 м, ширина 0,83 м, h палети 1,83 м), приблизно 9090 кг, 76426,18 євро; дата доставки вантажу - 30-31.03.2020-01.04.2020 на складі у Вязніках; вартість фрахту та умови оплати за перевезення - вартість складає 30000 грн, протягом 14 календарних днів після надання експедитором оригіналів належним чином оформлених документів згідно з п. 3.2 договору.

Також надано копії акта наданих послуг №328 від 01.04.2020, складеного між позивачем та ТОВ "Юлайн трейд" про надання транспортно-експедиційних послуг по маршруту м. Хмельницький/Україна - м. В`язники/Росія на суму 30000,00 гривень, рахунку ТОВ "Юлайн трейд" №328 від 01.04.2020 на оплату позивачем 30000,00 грн транспортно-експедиційних послуг по маршруту м. Хмельницький/Україна - м. В`язники/Росія; платіжного доручення від 28.04.2020 №688 про перерахування позивачем на рахунок ТОВ "Юлайн трейд" 30000,00 грн за транспортно-експедиційні послуги згідно з рахунком №328 від 01.04.2020.

Вважаючи, що відповідачем порушено умови договору №05/10/15 від 05.10.2015 по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 130562,73 грн штрафу та 2000,00 грн збитків.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відносини між автомобільними перевізниками та замовниками транспортних послуг регулюються також положеннями Закону України "Про автомобільний транспорт" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997.

Відповідно до статті 50 названого Закону договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

За пунктом 1 вищенаведених Правил договором про перевезення вантажів є двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №05/10/15 від 05.10.2015, за умовами якого відповідач зобов`язався за плату і за рахунок позивача виконати або організувати із залученням третіх осіб-перевізників виконання транспортних послуг по перевезенню та доставці вантажів автомобільним транспортом, в тому числі і в міжнародному сполученні.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Такі ж положення містяться і у ст. 307 ГК України.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

З матеріалів справи слідує, що на виконання договору сторони склали та погодили заявку від 23.03.2020 на перевезення відповідачем вантажу, якою, зокрема передбачили завантаження автомобільного транспорту 26.03.2020.

Перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором (ст. 917 ЦК України).

Згідно зі статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами підтверджується, що у визначений у заявці час та дату відповідачем не було надано автомобіль під завантаження.

Відповідно до статті 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 921 ЦК України передбачено, що перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). Перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

До пред`явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред`явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред`явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк (ст. 925 ЦК України).

З огляду на зазначене та враховуючи відмову відповідача у задоволенні претензії позивача, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, з-поміж іншого, 130562,73 грн штрафу на підставі п. 4.5 договору за період з 27.03.2020 по 01.04.2020 (дата формування претензії).

Статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4.5 договору передбачено, що виконавець за несвоєчасну подачу ним автомобіля під завантаження сплачує замовнику штраф - при перевезенні вантажу в міжнародному сполученні 1% від суми інвойсу за кожну розпочату добу прострочення.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджує, що невиконання ним зобов`язання є наслідком існування форс-мажорних обставин, зокрема, прийняття Указу Президента РФ №206 від 25.03.2020 "Про оголошення в Російській Федерації неробочих днів", яким фактично розпочато карантинні заходи на території РФ, та запровадження карантину на території України.

Як убачається з Указу Президента РФ №206 від 25.03.2020 "Про оголошення в Російській Федерації неробочих днів", з метою забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення РФ установлено з 30 березня по 3 квітня 2020 року неробочі дні; федеральним органам державної влади передбачено визначити кількість федеральних державних службовців, які забезпечать з 30 березня по 3 квітня 2020 року функціонування цих органів; органам державної влади суб`єктів РФ та органам місцевого самоврядування передбачено визначити в залежності від санітарно-епідемічної обстановки на відповідній території РФ чисельність державних та муніципальних службовців, які забезпечать з 30 березня по 3 квітня 2020 року функціонування цих органів.

Зі змісту зазначених положень Указу слідує, що ним, по-перше, не запроваджено на території РФ карантину; по-друге, не зважаючи на встановлення у відповідні дати неробочих днів, функціонування органів державної влади у такі дні не припиняється.

Таким чином, посилання відповідача на видання Указу Президента РФ №206 від 25.03.2020 як на обставину, яка унеможливлює виконання зобов`язання з перевезення вантажу у зв`язку з неробочими днями в органах, зокрема, з митного оформлення вантажів, є необґрунтованим.

Щодо тверджень відповідача про віднесення запровадженого на території України карантину до форс-мажорних обставин судом враховується таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12 березня на усій території України карантин.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" до переліку форс-мажорних обставин, який міститься в ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" віднесено введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З аналізу наведеної норми слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання.

У п. 4.8 договору сторони погодились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (тобто: за настання обставин, котрі не залежать від волі сторін, а саме: військові дії, ембарго, блокади, економічні санкції, валютні обмеження, інші дії держав; пожежі, повені, інші стихійні лиха або сезонні природні явища, такі, як закриття шляхів, перевалів) або рішення органів державної влади, які роблять неможливим виконання сторонами своїх зобов`язань, сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань за даною угодою на час дії таких обставин.

Таким чином, сторони у п. 4.8 договору також передбачили необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань.

Виходячи з наведеного, спростовуються доводи відповідача про те, що за відсутності умов договору про необхідність надання підтвердження про форс-мажорні обставини, достатнім для його звільнення від відповідальності є заявлення (повідомлення) про такі форс-мажорні обставини іншій стороні договору.

При цьому форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) можуть бути засвідчені, зокрема Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами шляхом видання сертифікатів про такі обставини (ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Однак відповідачем ні у порядку, передбаченому Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні", ні іншими належними та допустимими доказами не підтверджено, що форс-мажорні обставини, на які він посилається, зробили неможливим виконання ним свого зобов`язання за договором.

При цьому суд вважає слушними аргументи позивача про те, що запровадження карантину на території України (17.03.2020) мало місце ще до підтвердження відповідачем заявки на перевезення вантажів (23.03.2020), тим не менш, відповідач таку заявку підтвердив, як наслідок, зобов`язався виконати перевезення вантажу на визначених договором (в тому числі, заявкою) умовах.

Також відповідач звертає увагу на те, що з його боку мало місце не несвоєчасне подання автомобіля під завантаження, а невиконання раніше підтвердженої заявки на перевезення (п. 4.6 договору) у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин. У зв`язку з цим п. 4.5 договору не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами.

У п. 4.6 договору сторони передбачили, що у разі відмови виконавця від раніше підтвердженої ним заявки менше, ніж за 72 години (не рахуючи вихідних та святкових днів) до завантаження, виконавець сплачує замовнику штраф у розмір 50% від вартості відповідного перевезення.

Виходячи з наведених умов договору, відсутність відмови відповідача від раніше підтвердженої ним заявки станом на погоджений час завантаження правомірно розцінена позивачем як порушення, передбачене п. 4.5 договору - несвоєчасне подання автомобіля під завантаження.

Разом з тим, розраховуючи строк нарахування штрафу за несвоєчасне подання автомобіля по 01.04.2020 (дата складення претензії), позивачем не враховано, що у зв`язку з отриманням ним заяви відповідача від 27.03.2020 про неможливість виконання заявки на перевезення вантажу правовідносини сторін, пов`язані з простроченням подання відповідачем автомобіля, були змінені на правовідносини щодо невиконання заявки. Отже, нарахування штрафу за несвоєчасне подання автомобіля під завантаження після отримання заяви відповідача про неможливість виконання ним заявки на перевезення суд вважає безпідставним.

Таким чином, нарахування позивачем штрафу на підставі п. 4.5 договору можливе лише за 27.03.2020 в розмірі 734,26 євро, що за курсом, визначеним за правилами п. 3.1 договору, становить 21760,46 гривень.

З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню в частині стягнення 21760,46 грн, з огляду на що у стягненні 108802,27 грн штрафу належить відмовити.

Також позивач просить стягнути з відповідача 2000,00 грн збитків, завданих у зв`язку з порушенням договору.

Згідно з нормами ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов`язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і понесених витрат.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення збитків позивач посилається на здійснення ним додаткових витрат на перевезення, у підтвердження чого надав копії договору транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом №04-09/270819 від 27.08.2019, укладеного між позивачем та ТОВ "Юлайн трейд"; копію заявки від 26.03.2020 №26.02.2020 (додаток №6 до договору транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом №04-09/270819 від 27.08.2019), складеної між позивачем та ТОВ "Юлайн трейд" на здійснення того ж перевезення вантажу, яке не було здійснено відповідачем; рахунку ТОВ "Юлайн трейд" №328 від 01.04.2020 на оплату позивачем 30000,00 грн за транспортно-експедиційні послуги; акта наданих послуг №328 від 01.04.2020, складеного між позивачем та ТОВ "Юлайн трейд" про надання транспортно-експедиційних послуг на суму 30000,00 грн та платіжного доручення від 28.04.2020 №688 про перерахування позивачем на рахунок ТОВ "Юлайн трейд" 30000,00 грн за транспортно-експедиційні послуги згідно з рахунком №328 від 01.04.2020, якими підтверджується понесення позивачем витрат на перевезення вантажу.

Таким чином, беручи до уваги висновок суду про наявність порушення відповідачем умов договору та відсутність обставин, які би звільняли його від відповідальності, зокрема таких, які би свідчили про відсутність його вини у порушенні умов договору, враховуючи надані позивачем докази, суд доходить висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки відповідача, збитків (додаткові витрати в розмірі 2000,00 грн, пов`язані з виконанням перевезення іншою особою), причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора (додаткові витрати є наслідком порушення умов договору відповідачем), вина відповідача (порушення умов договору щодо подання автомобіля для завантаження).

Доказів на спростування наведеного суду не подано. Відтак суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2000,00 грн збитків.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Також у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, враховуючи вищенаведені обставини справи та положення законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 21760,46 грн штрафу та 2000,00 грн збитків. У позові в частині стягнення 108802,27 грн штрафу належить відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору згідно зі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Екопласт", м. Хмельницький до товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Барс", м. Кам`янець-Подільський Хмельницької області про стягнення 130562,73 грн штрафу та 2000,00 грн збитків задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Барс", Хмельницька область, м. Кам`янець-Подільський, вул. Північна, буд. 81 (код 30614652) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Екопласт", м. Хмельницький, проспект Миру, буд. 99/1-В (код 31521894) 21760,46 грн (двадцять одну тисячу сімсот шістдесят гривень 46 коп.) штрафу, 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп.) збитків, 376,76 грн (триста сімдесят шість гривень 76 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 20.08.2020.

Суддя В.В. Виноградова

Віддрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (29015, м. Хмельницький, проспект Миру, 99/1-В), 3 - відповідачу - (32300, Хмельницька область, м. Кам`янець-Подільський, вул. Північна, 81). Всім рек. з пов. про вруч.