Постанова

від 19.08.2020 по справі 640/13304/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13304/19 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Чаку Є.В., Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу повного товариства Ломбард Сундук товариства з обмеженою відповідальністю Медіа-Майдан і Компанія на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до повного товариства Ломбард Сундук товариства з обмеженою відповідальністю Медіа-Майдан і Компанія про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції за 2018 рік у розмірі 22583,75 грн та пені на суму 1247,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , не сплатив адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю та не зайняте нею в 2018 році.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року позов задоволено повністю.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позов підставний і обґрунтований, а тому підлягає до задоволення.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 27.02.2019 відповідачем подано до відділення Фонду соціального захисту інвалідів за місцем реєстрації звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік.

Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 12 осіб. Згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0. Згідно рядка 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні становить - 1 особа.

Позивачем за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні № 875-ХІІ ( далі - Закон України № 875-ХІІ) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 20 Закону України № 875-ХІІ, зокрема, встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до п. 4 ч. 3 с. 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067 (далі - Закон України № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3 - ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . В контексті прийнятого Закону України № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3 - ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3 - ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3 - ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 справа № 806/1368/17.

Аналіз зазначених вище норм законодавства дає можливість встановити, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування останніх та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук таких працівників.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 15.04.2019 у справі № 820/2190/17.

При цьому, Законом України № 875-XII також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів, відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3 - ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах ід 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 15.04.2019 у справі № 820/2190/17.

Отже, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону України № 875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст.18, ч. 2, 3 та 5 ст.19 Закону України № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Судом з матеріалів справи встановлено, що у 2018 році у зв`язку з наявністю вакантного місця для осіб з інвалідністю, відповідач подавав до органів служби зайнятості Інформації про попит на робочу силу (вакансії) форми звітності № 3 - ПН від 11.04.2018.

При цьому, суд апеляційної інстанції встановив з доданого до апеляційної скарги копії звіту, такий був своєчасно поданий відповідачем до державної служби зайнятості у порядку, обсягом та за формою, встановлених наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 Про затвердження форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Наказ №316), в тому числі разом із заповненим розділом ІІ Звіту №3-ПН.

Отже, центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для осіб з інвалідністю та мав можливість у 2018 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Також колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 3.7 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10.02.2007 №42 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за №117/13384), у рядку 06 вимагається відображення суми коштів адміністративно-господарських санкцій, яку повинен сплатити роботодавець у разі невиконання нормативу.

Вказане дає підстави для висновку, що заповнення Звіту №10-ПІ щодо відображення суми коштів адміністративно-господарських санкцій є вимогою Наказу №42, а не підставою для визнання вини роботодавця щодо не працевлаштування інвалідів та безспірної сплати ним відображених у звіті сум адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів, враховуючи долученні докази та практику Верховного Суду, дійшла висновку, що відповідачем здійснено необхідні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме, подано повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним, що в свою чергу вказує на помилковість задоволення позову судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити і рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Частина 1 ст. 132 КАС України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане вище, витрати понесені позивачем під час розгляду справи, а саме судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у розмір 2881 грн. 50 коп. (квитанція від 21.02.2020), підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

З урахуванням тієї обставини, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, колегія суддів дійшла висновку, що судові витрати необхідно присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 2881 грн. 50 коп.

Керуючись ст.ст. 139, 229, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу повного товариства Ломбард Сундук товариства з обмеженою відповідальністю Медіа-Майдан і Компанія задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до повного товариства Ломбард Сундук товариства з обмеженою відповідальністю Медіа-Майдан і Компанія про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ: 22869098, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська,104) в користь повного товариства Ломбард Сундук товариства з обмеженою відповідальністю Медіа-Майдан і Компанія (код ЄДРПОУ 39623089, 04073, м. Київ, вул. Рилєєва, 7/11) 2881, 50 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню) 50 копійок понесених судових витрат на сплату судового збору.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: