Постанова

від 17.08.2020 по справі 444/2600/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/2600/19 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р.Й.

Провадження № 22-ц/811/1720/20 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Категорія справи:79

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Цяцяка Р.П.,

суддів Мікуш Ю.Р. та Приколоти Т.І.,

за участю секретаря Сеньків Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 квітня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що позивачка з 1984 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Розпорядженням голови Гійченської сільської ради від 27.08.2018 року № 89 Про надання відпустки без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_1 позивачці було надано відпустку без збереження заробітної плати з 27 серпня 2018 року по 09 жовтня 2018 року включно та встановлено, що після закінчення відпустки ОСОБА_1 підлягає негайному звільненню на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України і датою такого звільнення є останній день відпустки.

Розпорядженням голови Гійченської сільської ради від 29.08.2018 року № 91 Про внесення змін до розпорядження № 89 від 27 серпня 2018 року Про надання відпустки без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_1 розпорядження № 89 було викладено у новій редакції, а саме - про надання ОСОБА_1 відпустки з 30 серпня по 12 жовтня 2018 року.

В подальшому на адресу позивачки надійшло повідомлення відповідача № 466/02/-09 від 12.10.2018 року про те, що у зв`язку зі звільненням з роботи їй необхідно прибути до Гійченської сільської ради за трудовою книжкою, у зв`язку з чим вона прибула до Гійченської сільської ради з метою отримання трудової книжки, проте з незрозумілих причин трудову книжку їй не видали .

Вважає, що її було звільнено з роботи у зв`язку з тим, що у неї склалися неприязні стосунки з головою Гійченської сільської ради ОСОБА_2 , які виникли через вручення йому позивачкою повістки під час мобілізації, так як він усіляко ухилявся від мобілізації, однак після демобілізації був обраний головою Гійченської сільської ради.

Звертає увагу на те, що таке звільнення з роботи є повторним, оскільки рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 19 березня 2018 року, розпорядження про її звільнення було визнано незаконним та скасовано - з поновленням її на займаній посаді.

Вважає, що її звільнення з роботи відбулося із грубим порушенням законодавства, оскільки:

Відповідач не ознайомив її з вакантними посадами, а обмежився лише повідомленням про майбутнє звільнення;

відповідач не запропонував їй іншу роботу в сільській раді, хоча їй відомо, що інші вакансії в період її звільнення в раді були;

функціональні обов`язки ведення військового обліку відповідачем не припинено, кількість призовників і військовозобов`язаних, які перебувають на обліку в сільській раді не зменшилась, кількість посад, після виведення зі штату посади військового обліковця та кількість посадових окладів, тобто витратна частина сільської ради не зменшилась, тому у відповідача не було підстав для зміни в організації виробництва і праці, а скорочення посади військового обліковця є безпідставним .

рішенням Жовківський районний суд Львівської області від 23 жовтня 2017 року встановлено, що у Гійченській сільській раді повинна бути одна особа уповноважена на ведення військового обліку на повний посадовий оклад, як це було до прийняття рішення Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області № 9 від 21 грудня 2016 року Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2017 рік, а тому суд прийшов до висновку про відсутність підстав у відповідача для скорочення штату працівників .

Позивачка покликалася на те, що вона 1954 року народження, є ветераном праці та має право на пільги, а також має право на пенсію за віком .

Позивачка також зазначала, що вже зверталася до Жовківського районного суду Львівської області з позовом до Гійченської сільської ради про визнання звільнення незаконним та поновлення її на роботі, однак ухвалою згаданого суду від 19 березня 2019 року (залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року) її позовну заяву було залишино без розгляду і вона була змушена повторно звертатися до суду з аналогічним позовом.

З урахуванням наведеного, позивачка просила:

-поновити їй строк на подання позовної заяви;

-визнати незаконним її звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України згідно розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №106/02-04 від 12.10.2018 року;

-визнати незаконним та скасувати розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №106/02-04 від 12.10.2018 року "Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради ОСОБА_1 ";

-визнати незаконним та скасувати розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №110/02-04 від 25.10.2018 року "Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради ОСОБА_1 ";

-поновити її на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с. 1-9).

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 149-162).

Дане рішення оскаржила позивачка .

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що оскільки в штатному розписі сільської ради такої посади, як військовий обліковець не було, то відповідач не міг звільнити її за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України зі згаданої посади, а відтак вважає, що відповідач мав би таку посаду ввести в штатний розпис, і лише тоді таку посаду скоротити .

Вважає, що у відповідних рішенням сільської ради за 2016, 2017 та 2018 роки (про затвердження штатних розписів та кошторису видатків на утримання апарату сільської ради) не зазначено причин та підстав проведення відповідачем змін у штатному розписі .

Стверджує, що відповідач не ознайомив позивача з вакантними посадами, не запропонував іншу роботу в сільській раді .

Вважає неправомірним перерахування сільським головою 7 000 грн. за надання професійної правничої допомоги, не маючи рішення виконавчого комітету про надання дозволу на таке перерахування коштів (а.с. 172-178).

Позивачка (апелянт), будучи своєчасно (08.08.2020 року) належним чином повідомленою про апеляційний розгляд справи о 09-30 год. 17.08.2020 року (а.с. 206), в судове засідання не з`явилася і про причини такої неявки суд не повідомила, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 1 ст. 82 ЦПК України - що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" міститься роз`яснення про те, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Виходячи з предмета даного спору, а саме: встановлення законності чи незаконності звільнення позивачки з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП, саме на відповідача покладається обов`язок доведення суду належними та допустимими доказами факту наявності змін в організації виробництва і праці, зокрема - ліквідації, реорганізація або перепрофілювання організації, скорочення чисельності або штату її працівників; додержання організацією норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; факту відмови позивачки від переведення на іншу роботу або того, що відповідач не мав можливості перевести позивачку за її згодою на іншу роботу в підприємстві, а також того факту, що позивачка не користувалася переважним правом на залишення на роботі та що вона попереджався за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено та стверджується матеріалами справи, що у відповідача мали місце скорочення чисельності та штату працівників апарату управління сільської ради.

Так, рішеннями Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області від 21.12.2016 року № 9 Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2017 рік , від 22.12.2017 року № 10 Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2018 рік та від 20.12.2018 року № 9 Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2019 рік були затверджені штатні розписи, якими не передбачено посади військового обліковця (а.с. 52-57).

Частиною 4 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у (зокрема) цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 19.03.2018 року встановлено, що на підставі вищезгаданого рішення Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області від 21.12.2016 року № 9 Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2017 рік розпорядженнями голови згаданої сільської ради від 29.03.2017 року № 23 та від 03.07.2017 року № 58 позивачку ОСОБА_1 було звільнено з посади військового обліковця згаданої сільської ради на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України - у зв`язку зі скороченням штату працівників .

Як вбачається зі змісту вищезгаданої постанови Апеляційного суду Львівської області від 19.03.2018 року, яким було залишено без змін рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року (яким, в свою чергу, було поновлено ОСОБА_1 на посаді військового обліковця), згадані суди прийшли до висновку про те, що на підставі вищезгаданого рішення Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області від 21.12.2016 року № 9 скороченню підлягали з 01.01.01.2017 року посади військового обліковця та спеціаліста бухгалтерського обліку, касир-рахівник , а ОСОБА_1 було поновлено на роботі, виходячи з того, що її звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності (а.с. 227-233).

Крім цього, вищезгадані рішення Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області від 21.12.2016 року № 9 Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2017 рік , від 22.12.2017 року № 10 Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2018 рік та від 20.12.2018 року № 9 Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2019 рік ніким не оскаржувалися і є чинними : доказів про протилежне стороною позивача до суду подано не було і матеріали справи таких не містять.

Крім цього, астиною 3 статті 64 Господарського кодексу України встановлено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

За змістом роз`яснень, які містяться у пункті 19 вище згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9, при проведенні вивільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування) .

За вище наведених обставин в їх сукупності доводи позивачки (апелянта) стосовно того, що у вищезгаданих рішеннях сільської ради за 2016, 2017 та 2018 роки (про затвердження штатних розписів та кошторису видатків на утримання апарату сільської ради) не зазначено причин та підстав проведення відповідачем змін у штатному розписі , до уваги прийматися не можуть, оскільки обговорення судом питання доцільності чи недоцільності скорочення сільською радою будь-якої посади було б прямим втручанням в діяльність згаданого органу місцевого самоврядування.

Відтак, колегія суддів факт скорочення чисельності та штату працівників апарату управління сільської ради (відповідача) вважає встановленим та доведеним, а тому відхиляє доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що оскільки в штатному розписі сільської ради (на час повторного звільнення позивачки з роботи у 2018 році) такої посади, як військовий обліковець не було, то відповідач не міг звільнити її за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України зі згаданої посади, а мав би таку посаду ввести в штатний розпис, і лише тоді таку посаду скоротити : як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного трудового законодавства.

Крім цього, судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається учасниками справи, що позивачка працювала на посаді військового обліковця і така посада була єдиною в сільській раді, а відтак (за наведених обставин) питання переважного права на залишення позивачки на роботі з`ясуванню та дослідженню не підлягає.

Матеріалами справи стверджується, що відповідачем позивачці пропонувалося зайняти посаду двірника на сезонну зайнятість повної ставки (а.с. 64, 66).

Позивачкою (апелянтом) не було подано до суду жодних доказів того, що на час звільнення її з роботи в апараті управління (чисельність якого з 01.01.2017 року становила лише 7,5 штатних одиниць) були інші вакантні посади: як позовна заява, так і апеляційна скарга, не містять доводів з цього приводу.

За наведених обставин доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач не ознайомив позивача з вакантними посадами, не запропонував іншу роботу в сільській раді , також до уваги прийматися не можуть.

ЦПК України встановлено, що :

- витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 3 статті 133);

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини 1-3 статті 137);

- суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137);

- обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката , які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137);

- судові витрати, повязані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача . Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо) (частини 2 та 8 статті 141).

Для отримання відшкодування витрат на правову допомогу слід довести: факт і тривалість надання їй правової допомоги; факт надання допомоги адвокатом або іншим фахівцем у галузі права; факт оплати правової допомоги (або обов`язку такої оплати; п.1 ч.2 статті 137 ЦПК).

Відповідачем в обґрунтування вимоги про стягнення з позивачки на його користь понесених ним витрат на професійну правничу допомогу ще 22 листопада 2019 року було подано до місцевого суду Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_3 (а.с. 93), ордер останнього на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 92), попередній розрахунок суми витрат відповідача на правову допомогу, згідно якого вартість 1 (однієї) години роботи адвоката становить 1 000 грн. (а.с. 94), Акт наданих послуг № 22/11 від 22.11.2019 року, у якому наведено опис робіт та наданих адвокатом послуг з надання правничої допомоги відповідачу (а.с. 98), копію платіжного доручення № 93 від 28.11.2019 року про перерахування відповідачем 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 96).

Як вбачається з протоколів судових засідань по даній справі, вищезгаданий адвокат Блонський М.А. приймав участь в цих судових засіданнях.

Відтак, позивачці ще з 22 листопада 2019 року було добре відомо про згадані фінансові претензії відповідача до неї, однак до дня ухвалення судом оскаржуваного рішення (30.04.2020 року - протягом більше 5-ти місяців) нею так і не було подано до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, і про неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідача вона не заявляла .

Принагідно слід зауважити, що сама Гайдучок Г.М., звертаючись з позовом до суду, долучила до цього позову Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача, які останній поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, згідно якого розмір цих витрат становить 19 200 грн. (а.с. 10).

З урахуванням характеру даного спору питання правомірності чи неправомірності перерахування сільським головою 7 000 грн. за надання професійної правничої допомоги - без рішення виконавчого комітету про надання дозволу на таке перерахування коштів (на твердження апелянта) - не є і не може бути предметом дослідження та оцінки у даній справі, оскільки перевірка правомірності такого перерахування відноситься до компетенції інших органів, а саме: на які чинним законодавством покладено обов`язок контролю за фінансово-господарською діяльністю органів місцевого самоврядування та його посадових осіб

З урахуванням вищенаведеного доводи апеляційної скарги про неправомірним перерахування сільським головою 7 000 грн. за надання професійної правничої допомоги також не можуть прийматися до уваги.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 квітня 2020 року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 17 серпня 2020 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.