Постанова

від 13.08.2020 по справі 757/62811/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи 757/62811/16-ц

Провадження №22-ц/824/6495/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Тімуш Д.І.

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства ТРЕСТ ПІВДЕНЗАХІДТРАНСБУД , товариства з обмеженою відповідальністю СтілАрм , Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, третя особа Міністерство оборони України про визнання права власності на майно та зняття арешту ,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовував тим, що 22.06.2012 року між ним як покупцем та ПАТ Трест Південзахідтрансбуд як продавцем було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у державному реєстрі правочинів. Квартира була передана покупцеві від продавця за актом приймання-передачі. Крім того продавцем була видана довідка про те, що ОСОБА_1 повністю виконав свої зобов`язання за договором купівлі-продажу щодо оплати вартості квартири у повному розмірі. Разом з тим позивач не забезпечив державну реєстрацію свого права власності та не подав необхідний комплект документів до органів БТІ, оскільки в той час в країні відбувалася реорганізація реєстраційний органів.

В грудні 2016 року позивачу стало відомо про накладання арешту на придбану ним квартиру та оголошення заборони на її відчуження у зв`язку з невиконанням ПАТ Трест Південзахідтрансбуд своїх зобов`язань перед третіми особами. Саме тому позивач був вимушений звернутися звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на спірну квартиру та зняти з неї всі заборони.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу та надіслав доповнення до неї, в якій посилається на упередженість та незаконність рішення суду ухваленого з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує про те, що:

- з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та відповідних дій у Державному реєстрі правочинів, договір є укладений, і до покупця переходять відповідні права та обов`язки;

- після виконання ним своїх обов`язків перед продавцем та сплати коштів за квартиру від відповідача до позивача перейшло право власності на неї;

- висновки суду щодо застосування строку позовної давності вважає помилковими, оскільки Законом України Про державну реєстрацію не передбачено строку, протягом якого особа має зобов`язання зареєструвати своє право власності на майно;

- строк позовної давності почав свій перебіг з моменту, як позивач дізнався про порушення свого права, а це було в грудні 2016 року (накладення арешту на майно), однак не з моменту купівлі квартири в 2012 році, як невірно було зазначено судом;

- судом не взято до уваги преюдиційності фактів, вставлених іншими судовими рішеннями;

- висновок суду про відсутність в матеріалах справи договору купівлі-продажу квартири від 22.06.2012 року є помилковим і не відповідає дійсності;

Крім того вказує про тривалий розгляд справи в суді з грудня 2016 року, безпідставне і невмотивоване відкладання розгляду справи, невчасне виготовлення повного тексту рішення суду та порушення строку направлення справи в апеляційну інстанцію. Із зазначених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, які були предметом розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що наведеним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції насамперед виходив з одночасної наявності двох підстав для цього:

- право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, позивач не зареєстрував своє право на спірну квартиру у встановленому порядку, відтак у нього таке право не виникло;

- позивач пропустив строк позовної давності, оскільки договір купівлі-продажу квартири уклав 22.06.2012 р., а до суду звернувся лише 19.12.2016 р.

З наведеною позицією суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може.

Стосовно недоведеності наявності у позивача права, за захистом якого він звернувся до суду:

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду.

Положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 року у справі № 915/1469/15 було встановлено, що 22.06.2012 року між ПАТ Трест Південзахідтрансбуд (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , який того ж дня було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано у державному реєстрі правочинів за номером 5067001. Пунктом 2.3 даного договору визначено, що право власності на квартиру переходить від продавця до покупця з моменту державної реєстрації цього договору. Зазначена в цьому договорі квартира була передана покупцеві від продавця за актом приймання - передачі від 26.06.2012р. Довідкою ПАТ Трест Південзахідтрансбуд від 26.06.2012р. № 459 підтверджується, що ОСОБА_1 повністю виконав свої зобов`язання за вказаним договором купівлі - продажу щодо оплати вартості квартири АДРЕСА_1 у повному розмірі. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , одночасно із чим ПАТ Трест Південзахідтрансбуд втратило право власності стосовно цього об`єкту.

При вирішенні даної справи суд першої інстанції відхилив встановлені вищевказаним рішенням господарського суду, яке набрало законної сили, обставини з посиланням на те, що ТОВ Стіл Арм та Центральний відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області не були учасниками справи № 915/1469/15.

Така позиція суду першої інстанції не може вважатися обґрунтованою. По-перше, у справі № 915/1469/15 брали участь інші учасники даної справи, зокрема ОСОБА_1 , Міністерство оборони України та ПАТ Трест Південзахідтрансбуд . По-друге, суд не звернув увагу на положення ч. 5 ст. 82 ЦПК України, відповідно до яких обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. За таких умов, той факт, що ТОВ Стіл Арм та Центральний відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області не брали участь у розгляді справи № 915/1469/15 не скасовує в автоматичному порядку встановлені судом обставини, а надає таким особам право подавати обґрунтовані заперечення проти них та доводити дійсність таких заперечень в загальному порядку. В той же час в рамках даної справи такі відповідачі належним чином не скористалися наданим їм правом та не надали відповідних належних доказів на спростування факту виникнення у позивач права на спірну квартиру. За таких умов підстави для неприйняття судом таких обставин в даному випадку були відсутні.

Стосовно висновку про пропуск позивачем строку позовної давності:

Колегія суддів не може погодитися й з такою позицією суду першої інстанції. По-перше, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі сплином позовної давності. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про одночасну наявність підстав для відмови у задоволенні позову як по суті, так і у зв`язку із пропуском строку позовної давності, що не може вважатися належним.

По-друге, не погоджується колегія суддів й з самим висновком про пропуск позивачем строку позовної давності. У відповідності до положень тієї ж ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач свої вимоги обґрунтовує накладенням органом державної виконавчої служби арешту на належне йому майно, про який він дізнався в грудні 2016 р. В ході розгляду справи жодної із сторін не було доведено наявності підстав вважати, що про таке порушення прав позивача він дізнався або мав об`єктивну можливість дізнатися до заявленої ним дати. За таких умов саме з вказаної дати має обраховуватися строк позовної давності у даній справі. До суду з позовом позивач звернувся 19.12.2016 р., тобто в межах позовної давності.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції з цього приводу колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими та неналежними.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Як вбачається з наведених вище висновків апеляційного суду та встановлених в ході розгляду в суді першої інстанції фактичних обставин справи, в ході розгляду знайшли своє підтвердження як посилання позивача на наявність у нього права на спірну квартиру, так і на безпідставність накладеного на таку квартиру обмеження у вигляді арешту. За таких умов вимоги позивача є обґрунтованими, а позов підлягає до задоволення.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України серед підстав для скасування апеляційним судом судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, зважаючи на невірне вирішення справи судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 48455963 від 31.08.2015 р.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько