Ухвала

від 18.08.2020 по справі 909/548/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 909/548/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого здійснює помічник судді Голікова І. Ю.,

за участю представників:

прокуратури - Савицька О. В. (посвідчення від 14.01.2020 № 054810),

позивача-1 - не з`явився,

позивача-2 - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

розглянувши касаційну скаргу першого заступника прокурора Львівської області

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019 (суддя Неверовська Л. М.) і постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 (судді: Хабіб М. І. (головуючий), Дубник О. П., Зварич О. В.) у справі

за позовом керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі: 1) Державного агентства лісових ресурсів України, 2) Державного підприємства "Верховинське лісове господарство"

до: 1) Фермерського господарства "Кострича",

2) Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області

про визнання незаконним та скасування розпорядження, витребування земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року керівник Надвірнянської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом (враховуючи заяву про зміну предмету позову) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства "Верховинське лісове господарство" (далі - ДП "Верховинське лісове господарство") до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - Верховинська РДА) та Фермерського господарства "Кострича" (далі - ФГ "Кострича") про визнання незаконним та скасування розпорядження Верховинської РДА від 07.09.2007 № 307 в частині передачі в оренду ФГ "Кострича" земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 7,7842 га, витребування у ФГ "Кострича" на користь постійного землекористувача ДП "Верховинське лісове господарство" цієї земельної ділянки площею 7,7842 га, яка складає частину від земельної ділянки, кадастровий номер 2620884301:01:002:0117, скасування запису від 05.01.2016 № 12896295 про державну реєстрацію права оренди ФГ "Кострича" земельної ділянки площею 132,7231 га, кадастровий номер 2620884301:01:002:0117.

В обґрунтування позовних вимог, посилаючись на статті 20, 149 Земельного кодексу України, статті 31, 32 Лісового кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прокурор зазначає про неправомірність передачі в оренду спірної земельної ділянки площею 7,7842га у зв`язку з відсутністю у Верховинської РДА повноважень передавати в оренду лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, відсутність згоди ДП "Верховинське лісове господарство" як землекористувача на вилучення спірної земельної ділянки. Крім того, акцентує на протиправній зміні цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення. Відтак прокурор вважає, що оспорюване розпорядження Верховинської РДА в частині передачі в оренду земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 7,7842 га підлягає визнанню незаконним та скасуванню на підставі статті 393 Цивільного кодексу України, а земельна підлягає витребуванню на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020, відмовлено у задоволенні позову у зв`язку недоведеністю прокурором позовних вимог.

Суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, зокрема, планово-картографічні матеріали, матеріали лісовпорядкування 2007 року, які б підтверджували факт належності земельної ділянки позивачу та накладення частини земельної ділянки, переданої ФГ "Кострича" в оренду, на землі лісогосподарського призначення, а саме: 29, 30 виділи 26 кварталу Верховинського лісництва ДП "Верховинське лісове господарство". Складений Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 26.09.2018 фактично базується на інформації, наданій ДП "Верховинське лісове господарство", а з долученої до матеріалів справи карти-схеми, розробленої Держгеокадастром, неможливо встановити факт накладення земельної ділянки. Крім того, суд наголосив на недоведеності прокуратурою розміру земельної ділянки, що накладається, оскільки в тексті акта перевірки зазначено площу 7,3 га земель лісогосподарського призначення, натомість у повідомленні ДП "Верховинське лісове господарство" від 10.05.2019 № 04-15/48-130 зазначено площу накладень 7,7842 га.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Львівської області просить рішення і постанову скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог, викладених у касаційній скарзі, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування статті 48 та пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17.

Разом з тим скаржник наголошує, що внаслідок неоднакового застосування зазначених норм матеріального права суди неправильно визначили статус спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДП "Верховинське лісове господарство", у результаті чого неправильно застосовано норми матеріального права (статті 56, 57, 149 Земельного кодексу України, статті 8, 17, 31, 32 Лісового кодексу України) до спірних правовідносин.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 23.04.2020 через Західний апеляційний господарський суд, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 909/548/19 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 18.08.2020 о 15:30.

Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема наголосив на неврахуванні судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновку щодо застосування статті 48 та пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, статей 86, 236 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 909/548/19 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, на яку послався скаржник, зазначаючи при цьому, що правові позиції про застосування положень статті 48 та пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, статей 86, 236 ГПК України у подібних правовідносинах не були враховані судами під час ухвалення оскаржуваних рішень, Суд дійшов таких висновків. Ухвалюючи судові рішення у справі, попередні судові інстанції виходили також із недоведеності того, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності та належить до земель лісового фонду. Однак визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суди не взяли до уваги усі наявні у справі матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, у тому числі, планово-картографічні матеріали (копії карт-схем, плану лісонасаджень обходу), акт інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косоньської сільської (селищної) ради Берегівського району Закарпатської області, затвердженого головою Берегівської районної ради у 2001 році, таксаційний опис Філії "Береговодержспецлісгосп" ГДСЛАП "Закарпатагроліс", розроблений і затверджений у 2005 році, лист Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів від 05.09.2016 № 01/08-1432, листи Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 02.12.2016 № 1029, від 16.02.2017 № 100 (з додатком 1) тощо.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, зокрема, що ні прокурор, ні позивачі не надали суду будь-яких доказів (рішень відповідного органу про передачу спірної земельної ділянки ДП "Верховинське лісове господарство", планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування тощо) на підтвердження належності спірної земельної ділянки (виділи 29 та 30 кварталу 26) до земель лісогосподарського призначення та перебування їх у постійному користуванні Верховинського лісництва ДП "Верховинське лісове господарство" станом на 2007 рік . Суд не прийняв до уваги доводи прокурора про встановлення сертифікованим інженером-землевпорядником Данилюком А. М. на підставі матеріалів лісовпорядкування ДП "Верховинське лісове господарство" меж 29,30 виділів 26 кварталу Верховинського лісництва та факту накладення на 29,30 виділи 26 кварталу земельної ділянки кадастровий номер 2620884301:01:002:0117, переданої в оренду в оренду ФГ "Кострича", площа накладення - 7,7842 га, з огляду на те, що самих досліджень, проведених інженером-землевпорядником Данилюком А. М., та його висновків не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, на них міститься лише посилання в листі ДП "Верховинське лісове господарство" від 10.05.2019 № 104-15/48-130, адресованому заступнику керівника Надвірнянської місцевої прокуратури. В матеріалах справи наявний підписаний Данилюком А. М. план (схема, креслення) частини земельної ділянки ДП "Верховинське лісове господарство", в якому не визначені 29, 30 виділи 26 кварталу та їх межі, відсутні посилання на будь-які матеріали лісовпорядкування ДП "Верховинське лісове господарство", не вказано про встановлення факту накладення земельної ділянки кадастровий номер 2620884301:01:002:0117, переданої в оренду ФГ "Кострича", на 29, 30 виділи 26 кварталу, а позначено територію захоплення ДЛГ площею 7,7842га, 0,7175га та 0, 0657га, при цьому не вказано хто і чию територію захопив. В акті перевірки від 26.09.2018 № 1238/0/92-18ДК/1085/АП/09/01/-18, на який посилається прокурор як на доказ неправомірного включення до земельної ділянки площею 132,7231 га (кадастровий номер 2620884301:01:002:0117), переданої в оренду ФГ "Кострича", земель лісогосподарського призначення ДП "Верховинського лісового господарства", та порушення вимог земельного законодавства при наданні земельної ділянки в оренду ФГ "Кострича", зазначено на підставі інформації та картографічних матеріалів, наданих самим ДП "Верховинське лісове господарство", про включення таких земель орієнтовною площею 7,3 га (квартал 26, ділянка 29 площею 3,7 га, ділянка 27 площею 0,3 га, ділянка 30 площею 2,3 га, ділянка 31 площею 1,0 га). В акті не зазначено і з його змісту не вбачається, що під час перевірки та складання акта перевірки від 26.09.2018 № 1238/0/92-18-ДК/1085/АП/09/01/-18 державний інспектор досліджував та керувався планово-картографічні матеріали лісовпорядкування ДП "Верховинське лісове господарство", які були чинними на момент прийняття оскаржуваного розпорядження від 07.09.2007, в акті містяться лише посилання на надану ДП "Верховинське лісове господарство" інформацію, однак відомостей щодо того, яку саме інформацію було надано та джерела її походження в акті не зазначено. Разом з тим, зазначена в акті перевірки від 26.09.2018 № 1238/0/92-18-ДК/1085/АП/09/01/-18 площа накладення ділянок (орієнтовно 7,3 га) не відповідає визначеній інженером-землевпорядником Данилюком А. М. площі захоплення (7,7842 га, 0,7175 га та 0, 0657 га).

Таким чином, суди у цій справі та справі, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, виходили з фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Проте встановлені судами фактичні обставини у справі № 907/459/17 суттєво відрізняються від обставин, встановлених судами у справі № 909/548/19. Зокрема, у справі № 907/459/17 до матеріалів справи було залучено докази на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення станом на час прийняття оспорюваного розпорядження, а у справі № 909/548/19 суду не було надано будь-яких доказів на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та перебування їх у постійному користуванні ДП "Верховинське лісове господарство" станом на 2007 рік.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою касаційною скаргою першого заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 909/548/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 909/548/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков