Постанова

від 19.08.2020 по справі 460/187/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/187/20 пров. № А/857/6011/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Коваля Р.Й., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі за позовом Дочірнього підприємства Рівненський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя у І інстанції Друзенко Н.В.,

час ухвалення рішення 10 год 20 хв,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту судового рішення 23 березня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року Дочірнє підприємство Рівненський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (далі - Облавтодор) звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - ГУ ДФС) від 11 липня 2019 року:

№ 0001931305 про збільшення підприємству суми грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) у сумі 565 056,02 грн, з яких штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 539 406,48 грн, пеня - 25649,54 грн;

№ 0001921305, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі з військового збору (далі - ВЗ) у сумі 12858,48 грн, з яких штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 12630,10 грн, пеня - 228,38 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі № 460/187/20 позов задоволено повністю.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що контролюючим органом під час документальної перевірки не було встановлено об`єктивних даних щодо суми заробітної плати, періоду її нарахування та дати фактичної виплати працівникам позивача, а також і суми та дати фактичного перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб впродовж періоду, охопленого документальною перевіркою.

Акт перевірки та додаток до нього містять покликання виключно на рахунок бухгалтерського обліку 641, без дослідження жодного платіжного документа платника податків. Застережень про непідтвердження даних бухгалтерського обліку первинними документами акт перевірки також не містить.

При цьому судом встановлено невідповідність фактичних обставин, відображених в матеріалах документальної перевірки, відомостям, підтвердженим платіжними документами, проведеними банком, про виплату заробітної плати та перерахування податку до бюджету.

Судом встановлено порушення позивачем строків виплати заробітної плати, однак не встановлено жодного випадку виплати доходу найманим працівникам філії без одночасного перерахування до бюджету ПДФО. З урахуванням правової позиції Верховного Суду (постанови від 08 жовтня 2019 року у справі № 820/5099/18, від 23 травня 2019 року у справі № 806/2699/16) суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених статтею 127 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Встановлена судом невідповідність акта перевірки первинним документам платника щодо суми, періоду нарахування, дати виплати заробітної плати та дати й суми перерахування до бюджету податку, на думку суду першої інстанції, свідчить про те, що у розрахунку штрафної санкції на підставі статті 126 ПК контролюючий орган також припустився як методологічних, так і арифметичних помилок.

У апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Рівненській області - правонаступник ГУ ДФС - просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову Облавтодору у повному обсязі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у ході проведеної документальної планової виїзної перевірки філії Гощанський райавтодор Дочірнього підприємства Рівненський облавтодор ВАТ ДАК Автомобільні дороги України (акт перевірки від 14 червня 2019 року № 1210/17-00-14-01/26206561) встановлено несплату (неперерахування) до бюджету податковим агентом сум належного до сплати ПДФО після настання граничних термінів сплати податку до бюджету та неподання платіжних доручень для перерахування належного до сплати ПДФО за граничними термінами сплати податку до бюджету за період з 01 липня 2016 року по 31 березня 2019 року на загальну суму 732988,36грн.

Окрім того, було встановлено несплату (неперерахування) до бюджету податковим агентом сум належного до сплати ВЗ після настання граничних термінів сплати збору до бюджету та неподання платіжних доручень для перерахування належного до сплати ВЗ за граничними термінами сплати збору до бюджету за вказаний період на загальну суму 23839,73 грн.

При цьому контролюючий орган наполягає на тому, що висновки суду першої інстанції щодо протиправності оспорюваних позивачем ППР не відповідають фактичним обставинам справи та приписами статей 126, 127 ПК. Пеня за не своєчасне внесення до бюджету ПДФО та ВЗ згідно із статтею 129 ПК за період, що перевірявся, позивачем не нараховувалася і до бюджету не вносилася.

Додатково звертає увагу на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 820/2840/17, від 05 лютого 2019 року у справі № 813/3597/15, від 08 листопада 2019 року у справі № 808/345/15, які на підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Матеріали справи не містять доказів на спростування фактів порушення позивачем вимог податкового законодавства, що викладені в акті перевірки.

У відзиві на апеляційну скаргу Облавтодор просив залишити її без задоволення, о оскаржуване судове рішення - без змін.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що висновки суду першої інстанції узгоджуються із правовою позицією, яка була висловлена у постановах від 08.10.2019 року у справі №820/5099/18, від 21 серпня 2018 року в справі №817/3847/14 , від 05 березня 2020 року в справі №817/480/17, відповідно до якої у випадках, коли ПДФО (і, як похідний він нього ВЗ) були сплачені до бюджету, хоча і з запізненням, то до податкового агента потрібно застосовувати штрафну санкцію за статтею 126 ПК, а не за статтею 127 цього Кодексу.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 23 травня 2019 року у справі № 806/2699/16, у випадку, коли податок було перераховано до бюджету із одночасною виплатою доходу, а податковий орган, в силу приписів пункту 87.9 статті 87 ПК розподілив такий податок у борг минулих періодів, то штрафна санкція за статтею 127 ПК не застосовується, оскільки податковий агент фактично вчинив дію, що передбачена законодавством, а перерозподіл податку в рахунок боргу минулих періодів виник без його вини.

Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів встановлення порушення, за які застосовується штрафна санкція ані за статтею 126 ПК, ані за статтею 127 вказаного Кодексу. Суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта владних повноважень щодо нарахування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

Згідно із розрахунком пені до оспорюваних податкових повідомлень-рішень відповідачем не встановленого жодного випадку сплати податковим агентом податку після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податку, а отже підстави для нарахування пені відповідно до підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК були відсутніми.

Представник позивача у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, аналогічними до викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а аеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС була проведена планова виїзна документальна перевірка філії Гощанський райавтодор Облавтодору (далі - Райавтодор) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2016 року по 31 березня 2019 року, результати якої оформлено актом №1210/17-00-14-01/26206561 від 14 червня 2019 року.

У ході проведеної перевірки контролюючий орган дійшов висновків про порушення Райавтодором пп. 14.1.180, пп. 14.1.156, пп. 14.1.175 п. 14,1 ст. 14, п. 31.1 ст. 31, п. 54.2 ст. 54, абз.2 п. 57.1 ст. 57, п. 168.1 ст. 168, п. 171.1 ст.171 та пп. а п. 176.2 ст. 176 ПК з огляду на те, що ним було встановлено:

- несплату (неперерахування) до бюджету податковим агентом Райавтодором належного до сплати ПДФО після настання граничних термінів сплати податку до бюджету, передбачених п. 168.1. ст. 168 ПК, у випадках коли виплата доходу на користь платників податку передувала сплаті ПДФО;

- неподання податковим агентом Райавтодором платіжних доручень для перерахування належного до сплати ПДФО за граничними термінами сплати податку до бюджету, передбаченими п. 168.1 ст. 168 ПК, за період з 01 липня 2016 року по 31 березня 2019 року на загальну суму 63156,90 грн.

Окрім того, відповідач дійшов висновку про встановлення порушення пп.1.1, пп.1.2, пп.1.3, пп.1.4, пп.1.5, пп.1.6 п.161 підрозділу 10 розділу XX ПК з огляду на встановлення:

несплати (неперерахування) до бюджету податковим агентом Райавтодором сум належного до сплати ВЗ, утриманого із заробітної плати після настання граничних термінів сплати збору до бюджету, передбачених п.168.1. ст. 168 ПК, у випадках коли виплата доходу на користь платників податку передувала сплаті збору;

неподання податковим агентом Райавтодором платіжних доручень для перерахування належного до сплати ВЗ за граничними термінами сплати збору до бюджету, передбаченими п. 168.1 ст. 168 ПК, за період з 01 липня 2016 року по 31 березня 2019 року на загальну суму 15282,89 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки №1210/17-00-14-01/26206561 від 14 червня 2019 року ГУ ДФС 11 липня 2019 року були прийняті оспорювані ППР № 0001931305 та № 0001921305, які за результатами адміністративного оскарження залишені без змін.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Правовідносини у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, порядок їх адміністрування, а також права та обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів та їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV вказаного Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV вказаного Кодексу.

Згідно із пп. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 ПК платником ПДФО є, зокрема, податковий агент.

За правилами пп. б п. 176.2 ст. 176 ПК особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Приписами пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК передбачено, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК).

Відтак, слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що податковий агент зобов`язаний перерахувати до бюджету утриманий ПДФО під час виплати доходу, а якщо оподаткований дохід нараховується, але не виплачується платнику податку, то податок підлягає сплаті (перерахуванню) у строки, встановлені ПК для місячного податкового періоду.

Згідно із п. 126.1 ст. 126 ПК у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Окрім того, приписами п. 127.1 ст. 127 ПК передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що наведені правові норми свідчать про те, що штрафні санкції застосовуються у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання і розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Якщо ж платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК, то притягується до відповідальності, передбаченої приписами ст. 126 ПК.

Разом із тим, саме положеннями ст. 127 ПК регламентовано відповідальність, що настає у платника податків (зокрема, і у податкового агента), за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. Розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, на відміну від положень ст. 126 ПК, а виходячи із кількості допущених відповідних порушень впродовж певного періоду часу. При цьому склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу на користь іншого платника податків.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 травня 2019 у справі № 806/2699/16, яка який в силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів доречно врахована судом першої інстанції під час вирішення цього адміністративного спору.

Окрім того, на підставі аналізу положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727 (далі - Порядок № 727) суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що акт перевірки відповідача, на підставі якого до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції, що є предметом цього публічно-правового спору, має містити встановлені документальною перевіркою факти щодо строків виплати доходу, строків сплати ПДФО у відповідних податкових періодах, з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку.

При цьому у ході дослідженням акта перевірки №1210/17-00-14-01/26206561 від 14 червня 2019 року та наявних у матеріалах справи наданих позивачем платіжних документів, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що контролюючий орган під час проведення перевірки та оформлення її результатів обмежився врахуванням показників рахунку 641 бухгалтерського обліку позивача за відповідні місяці періоду, що підлягав перевірці, а відтак не встановив об`єктивних даних щодо суми заробітної плати, періоду її нарахування та дати фактичної виплати працівникам позивача, а також сум та дат фактичного перерахування до бюджету ПДФО впродовж вказаного періоду.

Разом із тим, у ході розгляду справи судом першої інстанції хоча і було встановлено порушення позивачем строків виплати заробітної плати, однак не встановлено жодного випадку виплати доходу працівникам без одночасного перерахування до бюджету ПДФО, що підтверджує висновок про невідповідність фактичних обставин, відображених в матеріалах документальної перевірки, відомостям, підтвердженим платіжними документами, проведеними банком, про виплату заробітної плати та перерахування податку до бюджету.

На переконання апеляційного суду, з урахуванням встановлених фактичних обставин у суду першої інстанції були належні підстави для врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 820/5099/18, відповідно до яких якщо на момент виявлення порушення контролюючим органом, незалежно від періоду, який охоплено перевіркою, самостійно визначена сума податку за вказаний період сплачена в повному обсязі, то такі обставини фактично свідчать не про несплату податку, а про його несвоєчасну сплату, відповідальність за що передбачена положеннями ст. 126 ПК, а не за ст. 127 ПК.

Водночас, на переконання апеляційного суду, судом першої інстанції обґрунтовано враховано іншу правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 23 травня 2019 у справі № 806/2699/16, відповідно до якої у випадку перерозподілу податковим органом на виконання приписів п. 87.9 ст. 87 ПК перерахованого платником із одночасною виплатою доходу ПДФО до бюджету у борг минулих періодів штрафна санкція, передбачена приписами ст. 127 ПК не застосовується, оскільки законодавчі підстави застосовувати штрафні санкції у разі зарахування контролюючим органом коштів, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, законом не передбачена.

При наданні оцінки правильності вирішення спору судом першої інстанції у частині позовних вимог, що стосуються нарахування контролюючим органом позивачу пені оспорюваними ППР, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до матеріалів справи ГУ ДПС була нарахована позивачу пеня за період з 29 липня 2016 року по 26 квітня 2019 року на підставі приписів пп.129.1.3 п.129.1 ст.129 ПК.

Станом на 29 липня 2016 року діяла редакція пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК, відповідно до якої після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні - рішенні згідно із цим Кодексом.

Згідно із п. 129.1 ст. 129 ПК у редакції Закону № 1797-VIII від 21 грудня 2016 року нарахування пені розпочинається:

при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) (пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК );

при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) (пп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПК );

при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (підпункт 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПК ).

Разом із тим, відповідно до пп.129.1.3 п.129.1 ст.129 ПК із змінами, внесеними згідно із Законом № 2628-VIII від 23 листопада 2018 року, нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу, - після спливу 90 календарних днів (270 календарних днів у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до підпункту 39.5.4 пункту 39.5 статті 39 цього Кодексу), наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання.

Суд першої інстанції на підставі наведених правових норм дійшов вірного висновку про те, що у періоді, що підлягав перевірці, законом було передбачено, що у випадку самостійного нарахування суми грошового зобов`язання платником податків нарахування пені розпочинається після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

Учасниками справи визнається, що у спірний період позивач самостійно визначив суму доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, та суму утриманого з них податку, у податкових розрахунках форми 1ДФ.

Фактів заниження податковим агентом податкового зобов`язання з ПДФО з відповідним донарахуванням контролюючим органом податкових зобов`язань не встановлено, що свідчить про наявність підстав для нарахування позивачу пені лише після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

Разом із тим, контролюючим органом пеня без належних на те правових підстав була нарахована на у відповідності до приписів пп.129.1.1 п.129.1 ст.129 ПК, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

Відтак, на думку апеляційного суду, слід погодитися із твердженням суду першої інстанції про те, що при нарахуванні податковому агенту пені контролюючий орган допустив методологічні та арифметичні помилки, що свідчить про протиправність його рішення.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, ГУ ДПС та його правонаступник ГУ ДФС, як суб`єкти владних повноважень, у ході судового розгляду не довели правомірність оспорюваних Облавтодором ППР належними, допустимими та достатніми доказами, що дає підстави для висновку про їх протиправність та необхідність скасування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі № 460/187/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. Й. Коваль Т. І. Шинкар Постанова у повному обсязі складена 21 серпня 2020 року.