Постанова

від 20.08.2020 по справі 820/6897/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 820/6897/16

адміністративне провадження № К/9901/32961/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 року (суддя Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 року (головуючий суддя Старостін В.В., судді: Бегунц А.О., Рєзнікова С.С.) у справі №820/6897/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УМТК до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю УМТК (надалі позивач, товариство, підприємство) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.09.2016 року №0001711403, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134243 грн., №0001031409, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 1509250 грн. та від 01.12.2016 року №0002371403, яким позивачу визначені податкові зобов`язання з податку на прибуток у сумі 300960грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 75240грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом не враховано реальність здійснення платником господарських операцій з його контрагентами. Позивач вважає необґрунтованими та незаконними висновки контролюючого органу про відсутність розумних економічних та інших причин (ділової мети) систематичного придбання робіт по технічному обслуговуванню обладнання у 2014 році. Посилається на неправомірність здійснення податковим органом розрахунку собівартості виготовленої продукції, виходячи із незрозумілих показників та власних припущень. Вважає безпідставними висновки податкового органу про несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 року, позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.09.2016 року №0001711403, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134243 грн., №0001031409, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 1509250 грн. та від 01.12.2016 року №0002371403, яким позивачу визначені податкові зобов`язання з податку на прибуток у сумі 300960грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 75240грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 року у справі №820/6897/16.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у відсутності господарської діяльності позивача. Податковий орган посилається на те, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів не може бути нижче їх собівартості і розраховується по кожному постачанню товарів окремо, а не за результатами діяльності платника за місяць. Вважає, що мають місце не оприбуткування позивачем готівки в день їх надходження до каси.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області в період з 28.07.2016 року по 17.08.2016 року було проведено планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 25.08.2016 року №488/20-40-14-03-08/31797087 (надалі - акт перевірки), яким встановлені порушення: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 847 274,00 грн,; пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 134 243,00 грн, у тому числі у березні 2016 року в сумі 134 243,00 грн; статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті в частині несвоєчасного надходження грошових коштів на територію України по імпортному контракту від 10.12.2015 року №10122015; пункту 4. пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, в результаті чого встановлено несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів в касу підприємства в сумі 301 850,00 грн.

Підприємство 02.09.2016 року отримало лист від Головного управління ДФС у Харківській області від 31.08.2016 року №5034/20-40-14-03-07, в якому контролюючий орган повідомляє, що в акті перевірки допущено друкарську помилку, в результаті чого порушення, описане в розділі 3.1.4 та в пункті 1 розділу 4 слід вважати: п.п. 134.1.1 п.134.1 статті 134 ПК України, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 678 600,00 грн, в тому числі за 2014 рік в сумі 300 600,00 грн, за 2015 рік в сумі 300 960,00 грн, за 1 квартал 2016 року в сумі 76680,00 грн .

Товариством 07.09.2016 року направлені на адресу Головного управління ДФС у Харківській області заперечення до акту перевірки, які були залишені без розгляду у зв`язку із пропущенням строку.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.09.2016 року №0001701403, відповідно до якого, встановлено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 та підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, та збільшено суму грошового зобов`язання за податком на прибуток приватних підприємств у сумі 773 010,00 грн (678 600,00 грн суми грошового зобов`язання, 94 410,00 грн - штрафні санкції); від 14.09.2016 року №0001711403, яким встановлено порушення пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134243,00 грн.; № 0001404, яким встановлено порушення статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в валюті та застосовано штрафні санкції у розмірі 3769,00 грн.; від 14.09.2016 року №0001031409, відповідно до якого встановлено порушення пункту 2.6 глави 2 Постанови правління Національного Банку України від 15.12.2004 року №637 Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті України , у зв`язку з чим нараховано штрафні санкції у розмірі 1509 250,00 грн.

Позивачем були оскаржені спірні податкові повідомлення рішення в адміністративному порядку, за результатами якого було прийнято рішення ДФС України від 28.11.2016 року №25590/6/9911-01-01-25 яким скасоване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.09.2016 року №0001701403 в частині донарахувань податку на прибуток по операціях за період 2015 року та за 1 квартал 2016 року по взаємовідносинах з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 і не встановлення наявності дебіторської заборгованості за 2015 рік та за 1 квартал 2016 року і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.09.2016 року № 0001711403 та № 0001031409 залишені без змін, а скаргу у відповідній частині - без задоволення.

Податковим повідомленням-рішення Головного управління ДФС Харківській області від 01.12.2016 року №0002371403 встановлені порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим збільшено суму грошового зобов`язання товариству за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 376 200,00 грн (податкове зобов`язання збільшено на суму 300 960,00 грн та нараховано штрафні санкції у розмірі 75 240,00 грн).

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення контролюючого органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.

За приписами пункту 2.4. статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 первинні бухгалтерські документи повинні мати наступні обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складено документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади та прізвища осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Також відповідно до пункту 2.2. статті 2 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовується доводами касаційної скарги, що первинними документами, наявними в матеріалах справи підтверджується дійсність та реальність господарських операцій між сторонами. Таки первинні документи відповідають вимогам, визначеним вище.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, підпунктів 138.11, 138.12 цієї статті, пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу.

Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; г) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортні, експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що підприємство правомірно включило грошові кошти сплачені позивачу за господарським договором технічного обслуговування до складу власних витрат.

Касаційний Суд не приймає до уваги посилання скаржника на не встановлення ділової мети щомісячного придбання послуг по технічному обслуговуванню обладнання, оскільки таке твердження спростовується висновками судів попередніх інстанцій, зроблених на підставі первинних документів, наявних у матеріалах справи, зокрема договорами оренди, договорами технічного обслуговування, тощо.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню та газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартості матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

За приписами пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами калькулювання виробничої собівартості продукції була здійснена реалізація виготовленої продукції товариства за цінами, що, були вище її собівартості.

На підтвердження обґрунтованості та законності нарахування податків і зборів за результатами власної господарської діяльності підприємством надано договори, акти приймання-передачі, податкові та видаткові накладні, обліково-сальдові відомості та інші документи, яким надана належна оцінка судами попередніх інстанцій.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що контролюючим органом помилково та необґрунтовано зазначено про порушення товариством вимог пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України та пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 14.09.2016 року №0001711403 Касаційний суд зазначає про необґрунтованість висновків податкового органу про несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів, оскільки такі висновки необґрунтовані та не підтверджені належними доказами у справі.

Враховуючи викладене, Касаційний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкових повідомлень-рішень від 14.09.2016 року №0001711403, № 0001031409, від 01.12.2016 року № 0002371403 та їх скасування.

Скаржник доводами касаційної скарги не довів суду правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Всупереч вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не доведено у встановленому чинним законодавством порядку факти заниження податку на прибуток підприємств, заниження податку на додану вартість та не оприбуткування готівки та, як наслідок, правомірність прийнятих податкових повідомлень рішень .

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 року у справі №820/6897/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник