Рішення

від 21.08.2020 по справі 947/10294/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/10294/20

Провадження № 2/947/2579/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Салтан Л.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ КОСТА ФОНТАНА про зобов`язання здійснити перерахунок вартості житлово-комунальних послуг та визнання незаконними дій, -

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ТОВ КОСТА ФОНТАНА , в якому просить: зобов`язати відповідача здійснити перерахунок вартості житлово-комунальних послуг фактично наданих позивачеві у період з 01 жовтня 2019 року по день розгляду даної позовної заяви за експлуатаційним договором про умови користування приміщенням та надання житлово-комунальних послуг від 01 січня 2019 року; визнати незаконним включення відповідачем до рахунків за надання ЖКП платежів за паркінг у розмірі 2000 грн. 00 коп. за місяць; визнати незаконними дії відповідача з виключення від енергопостачання належних позивачеві об`єктів нерухомого майна - апартаментів АДРЕСА_1 , обмеження в`їзду позивачеві на територію ЖК КОСТА ФОНТАНА , обмеження доступу ОСОБА_1 до місць загального користування ЖК КОСТА ФОНТАНА , у тому числі ліфтів та паркінгу, посилаючись на те, що відповідач не здійснює свої обов`язки щодо надання послуг та не виконує свої обов`язки, зокрема, щодо прибирання підлеглої території.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якій просить закрити провадження у справі, посилаючись на те, що відсутній предмет спору, оскільки ОСОБА_1 сплатила заборгованість за послуги, що надаються ЖК Коста Фонтана .

Надалі, представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якому вказує, що твердження представника відповідача є безпідставними, оскільки спір виник у зв`язку з невиконанням відповідача своїх обов`язків щодо здійснення перерахунку вартості наданих послуг.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з наступних підстав

Судом встановлено, що, ОСОБА_1 є власником апартаментів АДРЕСА_1 .

Між позивачем та відповідачем укладено договір про користування приміщення та надання житлово-комунальних послуг від 01 січня 2019 року.

Відповідно до ст. 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін.

Згідно з положеннями статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 24 червня 2004 року № 1875-УІ, у сфері житлово-комунальних послуг відносини між їх учасниками здійснюються виключно на договірній основі. Статтями 20, 21 цього Закону визначено обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов`язками споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору; оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом; обов`язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно з законодавством та умовами договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.ст. 18, 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги , у випадку надання житлово-комунальних послуг неналежної якості, споживач має право викликати представника для складання та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з`явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії, він вважається дійсним, якщо його підписали не менш, як два споживачі. До матеріалів справи відповідачем не надано доказів, що він звертався до представника виконавця з приводу неналежного надання житлово-комунальних послуг. Отже, відповідач погодився з якістю наданих послуг та постійно ними користувався.

Якщо позивач вважає, що відповідач неналежним чином виконує свої обов`язку, він має право звернутися з позовною заявою про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Також, суд критично ставиться до доводів позивача щодо обмеження доступу ОСОБА_1 до місць загального користування ЖК КОСТА ФОНТАНА , у тому числі ліфтів та паркінгу, оскільки у позивача на той час була заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг, обмеження щодо користування ліфту та паркінгу не обмежує право користуватись та розпоряджатись своїм майном, а саме апартаментами АДРЕСА_1 . Слід вказати, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що у неї не було доступу до своєї власності, та що не має іншого/альтернативного доступу до її апартаментів.

Згідно з положеннями статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 24 червня 2004 року № 1875-УІ, у сфері житлово-комунальних послуг відносини між їх учасниками здійснюються виключно на договірній основі. Статтями 20, 21 цього Закону визначено обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов`язками споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору; оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом; обов`язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно з законодавством та умовами договору.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. 2, 4-6, 76-83, 141, 263-265, 274-279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 610 ЦК України, Законом України Про житлово-комунальні послуги ,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ КОСТА ФОНТАНА про зобов`язання здійснити перерахунок вартості житлово-комунальних послуг та визнання незаконними дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Повний текст рішення складено 21 серпня 2020 року.

Суддя Салтан Л. В.