Постанова

від 20.08.2020 по справі 904/1103/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2020 року м.Дніпро Справа № 904/1103/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Чередко А.Є., Кузнецов В.О.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" та Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 (суддя Бєлік В.Г.)

по справі №904/1103/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н", м.Дніпро

до відповідача: Нікопольська міська рада, м. Нікополь, Дніпропетровська область

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання укладеною додатковї угоди до договору оренди землі , -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 77-58/VII від 31.01.2020 року "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 року № 32-60/VI "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі";

- визнати укладеною Додаткову угоду до Договору оренди землі від 15.07.2015 року, зареєстрованого 10.09.2015 року за № 24418989, у запропонованій ТОВ "АПЕКС Н" редакції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 року у справі № 904/1103/20 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 77-58/VII від 31.01.2020 року "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 року № 32-60/VI "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі". Стягнуто з Нікопольської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" судовий збір у сумі 2 102,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" подано апеляційну скаргу, згідно якої останнє просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 по справі №904/1103/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ "Апекс Н" про визнання укладеною Додаткової угоди до Договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за №24418989, у запропонованій ТОВ "Апекс Н" редакції, та ухвалити нове, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" в цій частині позову задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що:

- суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про тотожність понять укладення договору оренди землі та зміна умов оренди землі/внесення змін в договір оренди землі;

- судом першої інстанції залишено поза увагою неможливість встановлення відсоткової ставки у розмірі більше 3 % від нормативної грошової оцінки землі, що підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 по справі №904/401/18, яким встановлено протиправність застосування для Фізичної особи-підприємця розміру ставки орендної плати - 4% чинної нормативної грошової оцінки землі.

Нікопольська міська рада також подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 року у справі № 904/1103/20, згідно якої просить оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалите нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що:

- судом першої інстанції не було враховано, що рішенням Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 3/01-14/04-18 від 30.01.2018 не визнано (не встановлено) дискримінаційним рішення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 77-58/VII від 31.01.2020 року "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 року № 32-60/VI "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі";

- суд першої інстанції не надав правової оцінки тому факту, що Нікопольська міська рада при наданні земельних ділянок з цільовим призначенням 03.07 згідно КВЦПЗ) у користування однотипним/аналогічним позивачу суб`єктам господарювання, визначала ставку оренди - 12% від нормативної грошової оцінки землі, що засвідчує дотримання відповідачем єдиного підходу при вирішенні даного питання.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі №904/1103/20.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.07.2020 розгляд справи №904/1103/20 призначено в судове засідання на 20.08.2020 р. о 14 год. 20 хв..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.07.2020 поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі №904/1103/20; об`єднано апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 по справі №904/1103/20 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" " на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі №904/1103/20; призначено судове засідання з викликом сторін на 20.08.2020 о 14 год. 20 хв..

20.07.2020р. від Нікопольської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н", в якому просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині - без змін.

06.08.2020р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" надійшов відзив на апеляційну скаргу Нікопольської міської ради, в якому просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині - без змін.

В судове засідання 20.08.2020 року з`явилися представники сторін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Рішенням Нікопольської міської ради № 32-60/VII від 27.03.2015 "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі , було затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 1211600000:03:009:0024) на території м. Нікополь, вул. Шевченка, 81-а Товариству з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" (п. 1), та надано останньому в оренду терміном на 10 (десять) років земельну ділянку площею 0,1418 га на вул. Шевченка, 814-а для обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07).

Пунктом 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VII "Про надання ТОВ "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі , позивачу встановлено орендну плату за користування вищезазначеною земельною ділянкою у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

В подальшому 15.07.2015 на виконання вищевказаного рішення між Товариством з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" (далі-позивач, орендар) та Нікопольською міською радою (далі-відповідач, орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: м. Нікополь, вул. Шевченка, 81-а (кадастровий номер земельної ділянки 1211600000:03:009:0024).

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1418 га (п. 2 договору).

Договір укладено на 10 (десять) років (п. 8 договору).

Згідно із п. 9 договору, орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у вигляді відсотків від діючої нормативно-грошової оцінки земель міста Нікополь із врахування щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати складає 12 %.

Так, 30.01.2018 Адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень Міської ради (в тому числі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі ) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийнятті Рішень Міської ради 2016-2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом третім статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , визначеним абзацом восьмим частиною другою статті 15 цього Закону, у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020, позов ТОВ "АПЕКС Н" було задоволено, визнано недійсним п. 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/\/І "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі".

Позивач направив на адресу відповідача 05.12.2019 проект Додаткової угоди до Договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за № 24418989.

ТОВ "АПЕКС Н" 21.02.2020 отримало рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 77-58/VІІ "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщення нежитлової будівлі", відповідно до якого фактично було поновлено попередню редакцію п. 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщення нежитлової будівлі", який скасовано рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020, та встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою по вул. Шевченка, 81-а у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про вчинення відповідачем по відношенню до позивача антиконкурентних та дискримінаційних дій, наслідком яких є втручання в наявне у позивача право, що полягало у встановленні підвищеної орендної плати за землю в порівняні з іншими аналогічними землекористувачами.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини другої статті 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Такі рішення Нікопольської міської ради територіальним відділенням визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнається дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (абзац восьмий частини другої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Антиконкурентні дії органів влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

На сьогодні рішення територіального відділення є чинним.

Відповідно до частини першої статті 31 Господарського кодексу України дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:

заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також установлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб`єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об`єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

обмеження прав суб`єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців.

За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" непряма дискримінація (яка є однією з форм дискримінації) - це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Дискримінація суб`єктів господарювання не допускається (частина друга статті 31 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 127, 128 рішення Європейського суду з прав людини від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" Суд нагадав, що "закон" має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість в розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії (див., наприклад, Rekvenyi v. Hungary [GC], no. 25390/94, paragraphs 34, ECHR 1999-III; and Ukrainian Media Group v. Ukraine, no. 72713/01, paragraph 48, 29 March 2005). Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано (див., Groppera Radio AG and Others v. Switzerlend, judgment of 28 March 1990, Series A no. 173, p. 26 paragraph 68).

До того ж, в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання (див., серед інших рішень, Amann v. Switzerland [GC], no. 27798/95, ECHR 2000-II, paragraphs 55 and 56; Rotari v. Romania [GC], no 28341/95, ECHR 2000-V, paragraphs 55-63).

Головним нормативним актом в сучасній європейській системі захисту прав є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 14 якої забороняє дискримінацію.

Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis пункт 48 рішення ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України").

Отже, Суд вказує на наявність дискримінації не лише тоді, коли до осіб, що знаходяться в аналогічних ситуаціях, необґрунтовано ставляться по різному, але й у випадку однакового поводження з особами, ситуації яких відрізняються.

За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначалось вище, рішенням Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 77-58/VІІ "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщення нежитлової будівлі", фактично було поновлено попередню редакцію пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/\/І "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщення нежитлової будівлі".

В той же час, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі №904/2403/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" до Нікопольської міської ради, за участю третьої особи - Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 №32-60/VІ позовні вимоги було задоволено.

Даним рішенням суду встановлено, що рішення Нікопольської міської ради №32-60/VІ від 27.03.2015 "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" (п.3. цього рішення) прийнято з порушенням:

- законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами, зокрема ТОВ "АПЕКС Н";

- статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 31 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", у вигляді дискримінаційних дій по відношенню до ТОВ "АПЕКС Н";

- Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, в частині втручання в наявне в ТОВ "АПЕКС Н" право та накладення на нього додаткових фінансових зобов`язань.

Відтак, колегія суддів доходить висновку про протиправність рішення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 77-58/VII від 31.01.2020 року "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 року № 32-60/VI "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", яким за відсутності уніфікації ставок оренди за землю та відсутності належного правового обґрунтування, повторно встановлено позивачу орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта Нікопольської міської ради про те, що рішенням Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 3/01-14/04-18 від 30.01.2018 не визнано (не встановлено) дискримінаційним рішення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 77-58/VII від 31.01.2020 року, оскільки дискримінаційність встановлення позивачу орендної плати за користування земельною ділянкою, що знаходиться на вул. Шевченка, 81-а у м. Нікополь в розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель, встановлена рішенням суду, що набрало законної сили та є чинним на момент розгляду даної справи апеляційним судом (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі №904/2403/18).

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

В свою чергу, колегія суддів також не приймає доводи апелянта про те, що Нікопольська міська рада при наданні земельних ділянок з цільовим призначенням 03.07 згідно КВЦПЗ) у користування однотипним/аналогічним позивачу суб`єктам господарювання, визначала ставку оренди - 12% від нормативної грошової оцінки землі, оскільки на підтвердження даних обставин в якості доказової бази відповідачем надано вибіркові рішення, які не можуть засвідчувати дотримання відповідачем єдиного підходу при вирішенні даного питання.

Адже як вже було зазначено, жодної уніфікації ставок оренди за землю відповідач до цього часу не здійснив і доказів зворотного суду не надав.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, з метою приведення договірних відносин у відповідність до вимог діючого законодавства на адресу відповідача було направлено проект Додаткової угоди до Договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за № 24418989 у відповідній редакції.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами першою - третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорах строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України).

Відповідно до статей 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст віднесено: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Відповідно до абзацу першого частини першої та частини другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

В силу ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За змістом статті 144 Конституції України, статей 12, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад. Також відповідно до пункту в статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, вирішення питання про надання у користування земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а у м. Нікополь (кадастровий номер №1211600000:03:009:0024), належить до компетенції Нікопольської міської ради.

В своєму рішенні від 17 січня 2011 року у справі № 35/390 (провадження № 3-66г10) Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування приписів статті 116 і частини першої статті 124 Земельного кодексу України при вирішенні спору про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки комунальної власності та вказав, що визнання судом укладеним договору оренди земельної ділянки за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу позивачу цієї ділянки в оренду є порушенням виключної компетенції органу місцевого самоврядування на розпорядження землями від імені народу України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування приписів статті 116 і частини першої статті 124 Земельного кодексу України при вирішенні спору про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки комунальної власності викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 759, 762 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору найму (оренди), і договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін; у разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (частина 2 статті 181 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст. 13 Закону "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 14 Закону України "Про оренду землі").

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі", це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Статтею 187 Господарського кодексу України передбачено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом; інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Позивач, обґрунтовуючи зазначені позовні вимоги, посилається на загальний порядок укладання господарських договорів, встановлений ст.ст. 179, 181 ГК України, статтею 12 ЗК України (повноваження міських рад у галузі земельних відносин), статтею 93 ЗК України (право оренди земельної ділянки), статтею 124 ЗК України (передача земельних ділянок в оренду на підставі рішення органу місцевого самоврядування) статті Закону України Про оренду землі .

При цьому, позивачем не враховуються спеціальні вимоги, які ставляться до укладання договорів оренди земельної ділянки комунальної власності, які передбачені Законом України Про оренду землі та Податковим кодексом України. У складеному Позивачем проекті додаткової угоди до договору оренди землі останній самостійно визначив мінімальний розмір орендної плати встановлений Податковим кодексом України - 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

З даного приводу колегія суддів зауважує, що за приписами пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Згідно ст. 143 Конституції України, ст. 12 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Нікопольська міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати ставки місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених Податковим кодексом України.

Такий підхід пояснюється принципом правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, під яким розуміється право територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ст. 288.5 Податкового кодексу України (в редакції станом на дату прийняття рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

При цьому, відповідно до п.п. 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції станом на дату прийняття рішення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 77-58/VII від 31.01.2020 року) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

За положеннями ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно пункту 5 договору оренди земельної ділянки від 15.07.2015, укладеного між позивачем та відповідачем на підставі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/УІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 1 555 063,88 грн..

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (пп. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Розмір річної орендної плати за земельні ділянки вираховується на підставі даних витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, помножених на значення ставки орендної плати, розмір якої визначається відповідним рішенням міської ради. Місячний розмір орендної плати визначається шляхом ділення річної орендної плати на 12, що відповідає кількості місяців у році.

За приписами ст. 23 Закону України Про оренду землі орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини. Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності, передані в оренду на земельних торгах, не може бути зменшена за згодою сторін протягом строку дії договору оренди, а також у разі його поновлення.

Відтак визначення ставок орендної плати, що підлягають застосуванню в межах ст. 288.5 Податкового кодексу України, належить до компетенції Нікопольської міської ради та реалізується шляхом прийняття відповідного рішення, а розмір орендної плати не може встановлюватись або змінюватись орендарем в укладеному договорі в односторонньому порядку.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" має застосовуватись орендна плата за землю в розмірі 3 відсотків нормативної грошової оцінки позивачем не надано. Тоді як з матеріалів справи вбачається, що в м. Нікополь застосовуються ставки орендної плати від 3% до 12%, тобто питання щодо застосування таких ставок вирішується для кожного орендаря окремо.

Стосовно заявлених позовних вимог про визнання укладеною Додаткову угоду до Договору оренди землі від 15.07.2015 року, зареєстрованого 10.09.2015 року за № 24418989, у запропонованій ТОВ "АПЕКС Н" редакції, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За змістом ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини (правовий висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24.05.2017 року у справі №6-951цс16 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28.03.2018 року у справі № 757/44693/15-ц).

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці використовує принципи баланс ймовірностей або розумна ступінь достовірності (balance of probabilities) та поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt) для оцінки обставин справи та доказів (див. рішення BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р.).

Верховний Суд в постанові від 27.11.2018 р. у справі № 914/2505/17 зазначив, що принцип оцінки доказів поза розумним сумнівом полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Аналізуючи викладене, апеляційний суд констатує, що доказування не може мати абстрактне значення та грунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються сторони, мають бути підтверджені поданими ними до суду належними доказами.

В своїй апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" зазначає про неможливість встановлення відсоткової ставки у розмірі більше 3 % від нормативної грошової оцінки землі, що підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 по справі №904/401/18, яким встановлено протиправність застосування для Фізичної особи-підприємця розміру ставки орендної плати - 4% чинної нормативної грошової оцінки землі.

З даного приводу колегія суддів зауважує, що вказане рішення стосується іншого суб`єкту господарювання, який відрізняється від позивача як за своїм статусом (фізична особа-підприємець, а позивач є товариством з обмеженою відповідальністю), так і можливостями здійснення підприємницької діяльності. При цьому, важливим є те, що у справі №904/401/18, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 31.08.2016 № 34-11/VII, яким було встановлено ФОП ставку орендної плати у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі, суд керувався непропорційністю умов в порівнянні з іншими суб`єктами господарювання з таким же статусом - фізична особа-підприємець, яким було встановлено меншу ставку орендної плати за користування земельними ділянками з таким самим цільовим призначенням, в той час як позивач у даній справі № 904/1103/20 належить до іншої категорії суб`єктів господарювання.

Інших доказів, що підтверджували б безумовну та безальтернативну необхідність застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" орендної плати за землю саме в розмірі 3 відсотків нормативної грошової оцінки, а не в іншому розмірі, визначеному в межах передбачених ст. 288.5 Податкового кодексу України (за винятком 12%), матеріали справи не містять, а отже позивачем, всупереч приписам ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України, не доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог в цій частині позову.

Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування поданих сторонами апеляційних скарг, свого підтвердження належними доказами не знайшли, відтак, у апеляційного суду відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 року у справі № 904/1103/20, яке в повній мірі відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційними скаргами, апелянти не спростували наведених висновків суду першої інстанції та не довели порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянтів, наведені в обґрунтування апеляційних скарг та вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційних скарг - без задоволення.

Зважаючи на результат перегляду справи № 904/1103/20 в апеляційному порядку, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України понесені судові витрати сторін по сплаті судового збору за подання ними апеляційних скарг та їх витрати, пов`язані з правничою допомогою в суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянтів.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі №904/1103/20 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі №904/1103/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі №904/1103/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.08.2020р.

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є.Чередко

Суддя В.О.Кузнецов