Ухвала

від 26.08.2020 по справі 127/8989/19

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/8989/19

Провадження №1-кп/127/257/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненнізлочинів,передбачених частиною першоюстатті 366Кримінального кодексуУкраїни, відомості проякі внесені до ЄРДР 18.03.2019 р. за № 32018020000000029,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненнізлочинів,передбачених частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі КК).

До суду на електронну пошту надійшло клопотання адвоката ОСОБА_5 про закриття кримінального провадження та звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК, тобто у зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні подане клопотання підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у клопотанні.

Обвинувачений ОСОБА_4 подане клопотання підтримав та просив його задовольнити. Додатково обвинувачений зауважив, що йому зрозуміло, що його захисником ініційовано питання звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав і проти такого звільнення він не заперечує.

Прокурор вважає, що правові підстави для задоволення заявленого клопотання відсутні, оскільки завдана кримінальним правопорушенням шкода фактично не відшкодована і тому діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , не втратило своєї суспільної небезпечності.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

При вирішенні клопотання сторони захисту про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), суд враховує наступне.

Частиною другої статті 283 КПК визначено форми закінчення досудового розслідування, а саме: прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Отже, звернення до суду з обвинувальним актом згідно з приписами пункту 3 частини другої статті 283 КПК є формою закінчення досудового розслідування в зазначеному кримінальному провадженні. Зі змісту частини четвертої статті 110 КПК випливає, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Порядок зміни пред`явленого обвинувачення під час досудового розслідування регламентований статтею 279 КПК, а під час судового розгляду статтями 338-340 КПК. Як вже судом зазначено, згідно з приписами частини четвертої статті 110, частини другої статті 283 КПК складання обвинувального акта є формою закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Зі змісту пункту 5 частини другої статті 291 КПК випливає, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Таким чином, суд вважає, що направлення обвинувального акта саме із таким обвинуваченням є свідченням того, що сторона обвинувачення має намір здійснювати кримінальне переслідування ОСОБА_4 саме у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК.

Окрім наведеного вище, суд враховує, що сторона обвинувачення згідно з приписами статей 338-340 КПК вправі під час судового розгляду кримінального провадження змінити обвинувачення, висунути нове обвинувачення або ж відмовитись від підтримання обвинувачення. При цьому пунктами 1-3 частини першої статті 91 КПК регламентовано, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Згідно з приписами частини першої статті 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Слід при цьому зауважити, що частиною першою статті 337 КПК регламентовано, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 при направленні кримінального провадження до суду обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 212 та частиною першою статті 366 КК. Суд враховує, що 31.10.2019 р. за клопотанням сторони обвинувачення кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 212 КК, було закрите у зв`язку з декриміналізацією діяння. Розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК, судом продовжено у загальному порядку за правилами, передбаченими главою 28 КПК. Отже, згідно з обвинувальним актом, який є предметом судового розгляду, ТОВ «Джі.Ен.Логістік» (код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 37489055, місцезнаходження: Вінницька область, Вінницький район, с. Бохоники, вул. Гніваньське шосе, 2/2), зареєстроване 19.01.2011 р. Вінницьким районним управлінням юстиції Вінницької області, номер державної реєстрації 11491020000001308, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 20.01.2011 за № 16110.

ОСОБА_4 працював директором ТОВ «Джі.Ен.Логістік» з 01.02.2011 р. по 01.08.2017 р., будучи призначений на посаду на підставі рішення від 04.01.2011 р. власників товариства і наказу від 01.02.2011 р. №1-к та звільнений з посади на підставі наказу від 01.08.2017 р. №1-к, тобто займав посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, відповідно до пункту 9.2.1 статуту товариства, серед іншого, з урахуванням обмежень, передбачених статутом підприємства, розпоряджався майном та коштами підприємства, укладав (підписував) договори, контракти та інші угоди від імені товариства; затверджував штатний розклад товариства, його структурних підрозділів, приймав рішення щодо призначення на керівні посади в товаристві, здійснював прийом на роботу, переведення та звільнення працівників; затверджував фінансові звіти товариства за квартал, погоджував та виносив на розгляд загальних зборів учасників річні звіти, пропозиції по розподілу прибутку та покриттю збитків товариства; розглядав питання обліку, звітності, внутрішнього контролю, а також кадрові питання; відкривав в банках поточні та інші рахунки товариства; видавав накази, інструкції, положення та інші акти з питань, що відносяться до компетенції директора у відповідності з чинним законодавством та установчими документами, отже, являвся службовою особою юридичної особи приватного права.

ОСОБА_4 , являючись службовою особою підприємства-платника податків, згідно підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі ПК), несучи обов`язок сплачувати податки в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом, згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК, маючи податковий обов`язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку в порядку та строки, визначені цим Кодексом, здійснюючи упродовж 2015-2016 років господарську діяльність ТОВ «Джі.Ен.Логістік», умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення та покращення фінансового стану підприємства ухилявся від сплати ПДВ та податку на прибуток підприємства шляхом безпідставного відображення у податковому обліку отримання послуг від фіктивного підприємства - ТОВ «Автокомфорт плюс» (код ЄДРПОУ 38963435).

З цією метою ОСОБА_4 , у порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК ухилився від сплати податку на прибуток підприємства за 2015 - 2016 роки в розмірі 784605 грн. та у порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.10 статті 201 ПК ухилився від сплати податку на додану вартість за січень 2015 квітень 2016 років у розмірі 871783 грн., всього на загальну суму 1656388 грн., що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів у значних розмірах.

Так, у січні 2015 року у ОСОБА_4 виник злочинний умисел на ухилення від сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток підприємства, зобов`язання по сплаті яких виникали у ТОВ «Джі.Ен.Логістік» внаслідок здійснення господарської діяльності з надання транспортно-експедиційних послуг.

Вимогами статті 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту з ПДВ вважається у даному випадку дата отримання платником податку послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з положеннями пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств згідно з положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті134 ПК є прибуток із джерелом походженні з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Таким чином, при збільшенні витрат зменшується фінансовий результат для оподаткування.

При цьому, ОСОБА_4 в порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.10 статті 201 ПК безпідставно відносив до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченого у ціні нібито отриманих транспортно-експедиційних послуг ТОВ «Джі.Ен.Логістік» від юридичної особи з ознаками фіктивності ТОВ «Автокомфорт плюс», та у порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК безпідставно включав до витрат при визначенні податку на прибуток підприємств, факти придбання послуг у юридичної особи з ознаками фіктивності ТОВ «Автокомфорт плюс».

Так, працівники ТОВ «Джі.Ен.Логістік» в період з січня 2015 року по квітень 2016 року здійснювали на замовлення суб`єктів господарювання організацію вантажних перевезень товарно-матеріальних цінностей, самостійно залучаючи до перевезення водіїв-фізичних осіб з вантажними автомобілями, з якими ТОВ «Джі.Ен.Логістік» розраховувались готівковими коштами за надані ними послуги перевезення (поза офіційним бухгалтерським та податковим обліком підприємства).

Проте, з метою штучного формування витрат та податкового кредиту підприємству, директор ТОВ «Джі.Ен.Логістік» ОСОБА_4 вносив до податкової звітності завідомо неправдиві відомості щодо транспортно-експедиційних послуг, які нібито надавались ТОВ «Джі.Ен.Логістік» не фізичними особами, як це було насправді, а ТОВ «Автокомфорт плюс», яке має ознаки фіктивності.

Таким чином, внаслідок імітування ОСОБА_4 придбання ТОВ «Джі.Ен.Логістік» транспортно-експедиційних послуг у фіктивної юридичної особи - ТОВ «Автокомфорт плюс», незаконно завищено суми податкового кредиту з ПДВ та, відповідно, занижено суми податку на додану вартість, які підлягали до сплати за січень 2015 року квітень 2016 року на загальну суму 871783,51 грн. (гранична дата сплати останньої суми 10.05.2016 р.), у т.ч. за січень 2015 року на 37708 грн. (декларація № 9017800347 від 18.02.2015 р.), за лютий 2015 року на 47787 грн. (декларація №9041346949 від 17.03.2015 р.), за березень 2015 року на 59923 грн.(декларація №9073346148 від 20.04.2015 р.), за квітень 2015 року на 52892 грн. (декларація №9099992775 від 19.05.2015 р.), за травень 2015 року на 117123 грн. (декларація №9127605948 від 18.06.2015 р.), за червень 2015 року на 91753 грн. (декларація №9150919424 від 17.07.2015 р.), за липень 2015 року на 72572 грн. (декларація №9174755559 від 19.08.2015 р.), за серпень 2015 року на 56158 грн. (декларація №9193003685 від 17.09.2015 р.), за вересень 2015 року на 51600 грн. (декларація №9215519176 від 20.10.2015 р.), за жовтень 2015 року на 43825 грн. (декларація №9237477121 від 20.11.2015 р.), за листопад 2015 року на 64492 грн. (декларація №9257451143 від 21.12.2015 р.), за грудень 2015 року на 68350 грн. (декларація №9273625841 від 19.01.2016 р.), за січень 2016 року на 22078,3 грн. (декларація №90192299297 від 18.02.2016 р.), за лютий 2016 року на 33593,32 грн. (декларація №9038467799 від 21.03.2016 р.), за березень 2016 року на 36337,22 грн. (декларація №9060713477 від 20.04.2016 р.), за квітень 2016 року на 15591,67 грн. (декларація №9080651816 від 19.05.2016 р.) та занижено податок на прибуток за 2015-2016 роки на загальну суму 784605 грн. (гранична дата сплати останньої суми 11.03.2017 р.), у т.ч. за 2015 рік на 687765 грн. (декларація №9276351008 від 29.02.2016 р.), за 2016 рік на 96840 грн. (декларація №9270405165 від 27.02.2017 р.), всього занижено податків у загальній сумі 1656388 грн., що у 2529 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, який у 2015 році становив 609 грн., в 2016 році становив 689 грн., в 2017 році становив 800 грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах, при цьому мінімальної суми несплачених податків (1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складало у 2015 році 609000 грн.) з якої настає кримінальна відповідальність, ОСОБА_4 досягнув після подання податкової декларації з ПДВ за жовтень 2015 р. (строк подання 20.11.2015 р., строк сплати податкових зобов`язань 30.11.2015 р.).

Крім цього, ОСОБА_4 , являючись з 01.02.2011 р. по 01.08.2017 р. директором ТОВ «Джі.Ен.Логістік», тобто будучи службовою особою, достовірно знаючи, що фактично протягом січня 2015 квітня 2016 років ТОВ «Джі.Ен.Логістік» фактично не отримувало від ТОВ «Автокомфорт плюс» транспортно-експедиційних послуг, вносив до офіційних документів податкових декларацій з ПДВ та податку на прибуток і фінансових звітів суб`єкта малого підприємництва, завідомо неправдиві відомості про отримання послуг від ТОВ «Автокомфорт плюс», які фактично цим підприємством не надавались.

Так, пунктом 46.1 статті 46 ПК визначено, що податкова декларація документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановленні законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання. Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною. Згідно з пунктом 46.2 статті 46 ПК визначено, що платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність. Фінансова звітність, що складається та подається відповідно до цього пункту платниками податку на прибуток, є додатком до податкової декларації з податку на прибуток та її невід`ємною частиною. Пунктом 46.5 статті 46 ПК передбачено, що форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та митну політику.

Таким чином податкова декларація і додатки до неї є офіційним документом, що містить зафіксовану інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними особами юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми.

Директор ТОВ «Джі.Ен.Логістік» ОСОБА_4 надавав головному бухгалтеру ОСОБА_6 для ведення бухгалтерського обліку отримані ним у невстановленому місці первинні документи про нібито отримані від ТОВ «Автокомфорт плюс» послуги.

ОСОБА_6 , будучи не обізнаною про недостовірність цих документів, складаючи податкові декларації з ПДВ за січень 2015 року (декларація № 9017800347 від 18.02.2015 р.), за лютий 2015 року (декларація №9041346949 від 17.03.2015), за березень 2015 року (декларація №9073346148 від 20.04.2015 р.), за квітень 2015 року (декларація №9099992775 від 19.05.2015 р.), за травень 2015 року (декларація №9127605948 від 18.06.2015 р.), за червень 2015 року (декларація №9150919424 від 17.07.2015 р.), за липень 2015 року (декларація №9174755559 від 19.08.2015 р.), за серпень 2015 року (декларація №9193003685 від 17.09.2015 р.), за вересень 2015 року (декларація №9215519176 від 20.10.2015 р.), за жовтень 2015 року (декларація №9237477121 від 20.11.2015 р.), за листопад 2015 року (декларація №9257451143 від 21.12.2015), за грудень 2015 року (декларація №9273625841 від 19.01.2016 р.), за січень 2016 року (декларація №90192299297 від 18.02.2016 р.), за лютий 2016 року (декларація №9038467799 від 21.03.2016 р.), за березень 2016 року (декларація №9060713477 від 20.04.2016 р.), за квітень 2016 року (декларація №9080651816 від 19.05.2016 р.) та додатки 5 «Розшифровки податкового кредиту та зобов`язань у розрізі контрагентів» до цих декларацій, вносила до них відомості про наявність у ТОВ «Джі.Ен.Логістік» податкового кредиту по операціях, проведених з ТОВ «Автокомфорт плюс», до розділу 2 «звіт про фінансові результати» фінансових звітів суб`єкта малого підприємництва за 2015 рік (№9276346687 від 29.02.2016 р.) і 2016 рік (№9270405904 від 27.02.2017 р.) вносила відомості про наявність витрат на придбання послуг у ТОВ «Автокомфорт плюс» і відповідно до рядка 02 «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (+,-)» податкових декларацій з податку на прибуток підприємств за 2015 рік (декларація №9276351008 від 29.02.2016 р.) і 2016 рік (декларація №9270405165 від 27.02.2017 р.), внесла меншу суму різниці між доходами та витратами ТОВ «Джі.Ен.Логістік».

У подальшому, ОСОБА_4 достовірно знаючи, що до вищевказаних документів податкової звітності внесені недостовірні дані про наявність податкового кредиту і витрат від ТОВ «Автокомфорт плюс», підписував їх шляхом накладення електронного цифрового підпису директора ТОВ «Джі.Ен.Логістік», після чого ОСОБА_6 , будучи не обізнана про внесенні до вищевказаних документів недостовірні відомості, також підписувала їх шляхом накладення електронного цифрового підпису головного бухгалтера ТОВ «Джі.Ен.Логістік» і електронним цифровим підписом, що є аналогом відбитка печатки вказаного підприємства, та використовуючи комп`ютерну техніку, під`єднану до всесвітньої мережі Інтернет, на якій встановлено спеціалізоване програмне забезпечення, відправляла їх з електронних адрес ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_3

Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що 05.05.2020 р. на електронну пошту суду надійшло клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 366 КК, на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК. Часом реєстрації зазначеного клопотання в суді є 12.18 год. 05.05.2020 р., вхідний номер Е6138 Однак, у судове засідання, призначене на 15.30 год. 05.05.2020 р. ні обвинувачений, ні його захисник не з`явились, причини неявки суду не відомі. При цьому в судове засідання відповідно до змін до групи прокурорів на підставі постанови першого заступника прокурора Вінницької області ОСОБА_7 від 05.05.2020 р. з`явився прокурор ОСОБА_8 , яким було повідомлено про те, що стороною обвинувачення підготовлено обвинувальний акт у новій редакції, згідно з яким ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК. Обвинувальний акт у новій редакції у відділі прийому суду було зареєстровано 05.05.2020 р., вхідний номер 32166. З матеріалів справи також вбачається, що реєстрація обвинувального акту в новій редакції відбулась після відкладення судового розгляду, призначеного на 15.30 год. 05.05.2020 р.

З огляду на викладене суд вважає за доцільне зауважити, що частиною четвертою статті 286 КПК регламентовано, що якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Отже, суд вважає за необхідне невідкладно у судовому засіданні вирішити питання щодо наявності правових підстав для звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й лише після встановлення відсутності підстав для задоволення такого клопотання питання щодо вручення обвинувального акту в новій редакції.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 285 КПК, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Пунктом 2 частини першої статті 49 КК визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Так, згідно з обвинувальним актом, який є предметом судового розгляду, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК. Відповідно до положень частини другої статті 12 КК даний злочин відноситься до злочинів невеликої тяжкості.

Суд враховує роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі ВСУ) від 23.12.2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», з якої вбачається, що закриття кримінальної справи із звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише у разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 44 КК. Зі змісту пункту 8 зазначеної постанови слідує, що особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилилася від слідства та суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого та особливо тяжкого. Таке звільнення є обов`язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого частиною четвертою статті 49 КК. Застережень, передбачених частиною четвертою статті 49 КК, в судовому засіданні встановлено не було.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що Верховним Судом (далі ВС) в ухвалі від 13.06.2019 р. (справа № 322/5602/13-к) зазначено, що застосування положень кримінального закону про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності для суду є обов`язковими. Тобто положення статті 49 КК носять імперативний характер та в разі встановлення судом закінчення цього строку безпідставної відмови у звільненні від відповідальності процесуальним законом не передбачено, навіть якщо проти такого звільнення будуть заперечувати інші учасники судового розгляду, наполягаючи на завершенні розгляду пред`явленого обвинувачення винній особі в загальному порядку.

Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є притягнення особи як обвинуваченого та згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.

Аналогічний висновок було зроблено ВС і у постанові від 29.05.2019 р. (справа № 287/359/14-к) та постанові від 19.11.2019 р. (справа № 345/2618/16-к).

При цьому у постанові від 19.11.2019 р. ВС додатково зауважив, що пунктом 1 частини другої статті 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, і до набрання вироком законної сили минуло три роки.

За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є обов`язковим і застосовується за таких умов: 1) вчинення особою злочину; 2) з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минули визначені частиною першою статті 49 КК строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у частині першій статті 49 КК строків не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених частиною першою статті 49 КК, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності.

Тому посилання прокурора на неможливість звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності у зв`язку з тим, що фактично завдана шкода не відшкодована суд оцінює критично. Зокрема, стороною захисту перед судом ініційоване питання звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності саме у зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності. Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням такого строку, як вже судом зазначено вище, є обов`язком суду, а не його правом за умови відсутності відповідних заперечень обвинуваченого.

Отже, зважаючи на ту обставину, що вимоги статей 338-340 КПК щодо вручення ОСОБА_4 обвинувального акту в новій редакції (внесення змін до раніше пред`явленого обвинувачення) на час надходження клопотання захисника обвинуваченого про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності виконані не були, ОСОБА_4 проти проти закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності не заперечував, правові застереження, які б свідчили про неможливість такого звільнення, в судовому засіданні встановлені не були, тому суд приходить до переконання, що клопотання захисника обвинуваченого підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 284, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання задовольнити.

Звільнити ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України на підставі пункту 1 частини першої статті 49 Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесені до ЄРДР 18.03.2019 р. за № 32018020000000029, закрити на підставі пункту 1 частини другої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: