Постанова

від 25.08.2020 по справі 562/4537/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2020 року

м. Рівне

Справа № 562/4537/18

Провадження № 22-ц/4815/834/20

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л. В.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

відповідач - Бущанська сільська рада Здолбунівського району Рівненської області;

треті особи без самостійних вимог - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2020 року у складі судді Ємельянової Л. В., ухвалене в м. Здолбунів Рівненської області, повний текст якого складено 26 березня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про визнання за ними права власності по 1/3 частині за кожним на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , як за колишніми членами колгоспного двору.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що вказане будинковолодіння станом на 01 червня 1988 року відносилося до суспільної групи господарства - колгоспний двір. Головою колгоспного двору був ОСОБА_6 - чоловік ОСОБА_1 та батько ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В позові зазначають, що на час припинення існування колгоспного двору - 15 квітня 1991 року, вони були зареєстровані та проживали однією сім`єю у будинку АДРЕСА_1 . Також у вказаному колгоспному дворі постійно проживав їх син та брат ОСОБА_7 .

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявила у судовому засідання сторона відповідача.

Суд першої інстанції вказав, що підставою до такого висновку послугувало те, що спірне будинковолодіння віднесене до суспільної групи господарств - колгоспний двір, однак позивачі до 15 квітня 1991 року та у наступні три роки (до 15 квітня 1994 року) не заявляли вимог про виділ їх частки у колгоспному дворі.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в якій вказують, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, та вимогам ст. 263 ЦПК України. При розгляді справи суд зобов`язаний врахувати положення ст. 5 ЦПК України і, відповідно до викладеної в позові вимоги, визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Суд в рішенні невірно трактував позовні вимоги, які зводились до визнання права власності на частку майна, яке поперебувало у спільній сумісній власності, а не витребовування частки із спадкового майна, де у вирішенні таких спорів застосовується трирічний строк позовної давності. Судом не враховано, що будинковолодіння віднослось до колгоспного двору і право власності ні за ким не зареєстроване. Не враховано судом вимоги ст.563 ЦК УРСР, де вказано, що у випадку смерті члена колгоспного двору спадщина не відкривається, а спадкується лише особисте майно померлого. Вони були членами колгоспного двору станом на момент його припинення - 15 квітня 1991 року, а тому мають право по 1/3 частці на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . Із цих підстав просять скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, а також стягнути судові витрати.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційні скарга підлягають до часткового задоволення.

Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено: відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 погосподарської книги № 5 за 1986-1990 роки с. Буща Бущанської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області спірне господарство ОСОБА_6 мало статус колгоспного двору. Склад сім`ї: голова двору - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

дружина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

В господарстві рахувався цегляний будинок, погріб, сарай, земельна ділянка станом на 01.01.1986 р. площею 0,50 га, станом на 01.06.1988 р. площею 0,96 га.

Згідно погосподарської книги № 11 за 1991-1995 роки, особовий рахунок № НОМЕР_2 , до складу колгоспного двору входили: голова двору - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

дружина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (вибула в с.Ілляшівка Острозького району Рівненської області 30.06.1991 року);

син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7

невістка - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (в господарстві проживає з 1994 року);

внук - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

ОСОБА_2 у зв`зку із реєстрацією шлюбу 02.02.1991 року змінила прізвище на ОСОБА_2 . Вибула із спірного господарства в с.Ілляшівка Острозького району Рівненської області 30.06.1991 року.

ОСОБА_3 у зв`зку із реєстрацією шлюбу 28.05.1988 року змінила прізвище на ОСОБА_3 . З 12.10.1989 року прописана в іншому господарстві по АДРЕСА_2 , що стверджується копією паспорта.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Факт належності господарства АДРЕСА_1 до суспільної групи колгоспний двір учасниками справи не оспорюється.

Право власності або інше речове право у передбаченому законом порядку на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 не зареєстроване у Державному реєстрі прав, що підтверджено довідкою № 631 від 14.11.2018 р., яка видана комунальним підприємством "Здолбунівське міське бюро технічної інвентаризації".

Згідно з вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року № 11215, визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено саме на сільські ради.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Відповідно до статті 120 ЦК УРСР в редакції 1963 року колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. При цьому за змістом частини другої статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

За змістом статті 126 ЦК УРСР працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Відповідно до роз`яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в пункті 6 Постанови № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" положення статей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До введення в дію Закону України "Про власність" частка майна померлого члена колгоспного двору з майна колгоспного двору не виділялась. Майно колгоспного двору спадкувалось тільки в разі смерті останнього члену колгоспного двору. Такий порядок спадкування поширювався на випадки припинення колгоспного двору з цих підстав до 01 липня 1990 року.

Як вбачається із даних погосподарських книг Бущанської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області спірне господарство ОСОБА_6 мало статус колгоспного двору. Станом на 15 квітня 1991 року у господарстві проживали: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 .

Окрім осіб, які були прописані у колгоспному дворі, не втратила права на частку в його майні ОСОБА_3 , оскільки, як працездатний член двору, з колгоспного двору вибула у жовтні 1989 року, тобто з дня вибуття пройшло менше трьох років підряд до 15 квітня 1991 року, і брала участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Тобто, спірне будинковолодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України "Про власність" 15 квітня 1991 року у створенні господарства брало участь 5 осіб, а тому, ці члени, відповідно до статті 123 ЦК Української РСР, станом на 15 квітня 1991 року у рівних долях набули право власності на частку у колгоспному дворі: ОСОБА_6 - 1/5 частку; ОСОБА_1 - 1/5 частку; ОСОБА_2 - 1/5 частку; ОСОБА_3 - 1/5 частку, ОСОБА_7 - 1/5 частку.

Відповідно до погосподарських книг у господарстві ОСОБА_6 станом на 1991 рік рахувався цегляний будинок, погріб, сарай.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачами пропущений строк позовної давності для звернення до суду з позовом. При цьому, місцевий суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивачі до 15 квітня 1991 року та у наступні три роки (до 15 квітня 1994 року) не заявляли вимог про виділ їх частки у колгоспному дворі.

З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може, виходячи із слідуючого.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини зауважував, що стаття 1 Першого протоколу по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" (Lithgow and Others v. the United Kingdom) від 08 липня 1986 року, п. 106, серія A, N 102) (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Судом достовірно встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 на праві приватної власності ні за ким не зареєстрований.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абз. 2 підпункту г пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" загальний трирічний строк позовної давності поширюється на вимоги щодо витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року.

Позивачі ж звернулись з позовом про захист права на частку у колгоспному дворі, яке не визнається сільською радою.

Враховуючи зазначене, посилання суду на пропуск позивачами строку позовної давності є безпідставним. Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на частку майна колгоспного двору є законними і обгрунтованими.

Разом з тим, вимоги щодо розміру таких часток по 1/3 не можуть бути задоволені, виходячи із слідуючого.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 24 червня 1983 року № 4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування", та в підпункті "г" пункту 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах права приватної власності", правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Відповідно до частини 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України 2003 року цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом (частина 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України).

Власник 1/5 частки майна колгоспного двору ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Власник 1/5 частки майна колгоспного двору ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До правовідносин щодо спадкування майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 застосовуються норми книги шостої ЦК України.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

ОСОБА_6 10 січня 2007 року склав заповіт відповідно до якого все своє майно заповів сину ОСОБА_7 . Дружина спадкодавця ОСОБА_1 подала 14 липня 2007 року до нотаріальної контори заяву про відмову від одержання обов`язкової частки у спадщині.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 травня 2019 року в цивільній справі № 562/119/19 за позовом ОСОБА_2 визнано нікчемним заповіт, складений ОСОБА_6 та посвідчений секретарем Бущанської сільської ради Рівненської області 10 січня 2007 року, на ім`я ОСОБА_7 .

Цивільне законодавство передбачає, що відмова від прийняття спадщини за заповітом, не позбавляє особу права на спадкування за законом.

Відповідно до матеріалів справи спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 у встановленому законом порядку прийняли: дружина - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_7 , які проживали із спадкодавцем на день його смерті.

З врахуванням того, що на день смерті спадкодавець ОСОБА_6 володів 1/5 часткою майна колгоспного двору, позивачка ОСОБА_1 після його смерті успадкувала - 1/10 частку, син ОСОБА_7 успадкував - 1/10 частку.

Спадщину після смерті ОСОБА_6 у встановленому законом порядку прийняли мати - ОСОБА_1 , дружина - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_16 , син - ОСОБА_5 . Дочка ОСОБА_17 від прийняття спадщини відмовилась.

З врахуванням того, що на день смерті спадкодавець ОСОБА_7 володів 3/10 (1/5 + 1/10) частками майна колгоспного двору, позивачка ОСОБА_1 після його смерті успадкувала - 1/13 частку.

Відповідно до погосподарських книг у господарстві ОСОБА_6 станом на 1991 рік рахувався житловий будинок з господарськими будівлями.

Враховуючи право на частку у майні колгоспного двору позивачів по 1/5 частині, та право на спадкове майно ОСОБА_1 після смерті чоловіка та сина, за позивачами слід визнати право на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 у частках: ОСОБА_1 - 1/3 частки, ОСОБА_2 - 1/5 частки, ОСОБА_3 -1/5 частки.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з матеріалів справи ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору розмірі 2349 грн. за подачу позовної заяви та за подачу апеляційної скарги. Враховуючи, що її позовні вимоги підлягають до задоволення, то у відповідності до ст.141 ЦПК України, вказана сума підлягає відшкодування відповідачем повністю.

Такі ж витрати судового збору понесені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . З врахуванням того, що їх вимоги задоволено частково, до відшкодування з відповідача належить по 2151 гривень 55 копійок кожній.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2020 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Бущанської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, треті особи без самостійних вимог - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

Визнати право власності ОСОБА_2 на 1/5 частку житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

Визнати право власності ОСОБА_3 на 1/5 частку житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

Стягнути з Бущанської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2349(дві тисячі триста сорок дев`ять) гривень.

Стягнути з Бущанської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 2151(дві тисячі сто п`ятдесят одну) гривню 55 копійок.

Стягнути з Бущанської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 2151(дві тисячі сто п`ятдесят одну) гривню 55 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 серпня 2020 року.

Головуючий суддя Ковальчук Н. М.

Судді: Боймиструк С. В.

Шимків С. С.