Постанова

від 27.08.2020 по справі 911/2964/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2020 р. м.Київ Справа№ 911/2964/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Дикунської С.Я.

Тищенко О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанікус"

на рішення Господарського суду Київської області

від 31.01.2020 (повне рішення виготовлено та підписано 31.01.2020)

у справі №911/2964/19 (суддя Лилак ТД.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанікус"

про стягнення 18331,54 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" (далі - позивач, ТОВ Грінвуд ) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанікус" (далі - відповідач, ТОВ Вітанікус ) про стягнення 18331,54 грн. заборгованості, з яких: 14644,73 гривень основного боргу, 3161,09 гривень пені, 248,72 гривень інфляційних втрат, 277,00 гривень 3% річних за Договором поставки продукції № 08/2-02-13 від 08.02.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив відповідачу поставку товарів на умовах за Договору поставки продукції № 08/2-02-13 від 08.02.2013, проте відповідач за товар в повному обсязі не розрахувався, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем виникла прострочена заборгованість, яку позивач просить суд стягнути з відповідача в примусовому порядку. Також позивач просив стягнути з відповідача пеню з посиланням ан умови Договору та ст. 549 Цивільного кодексу України, а також три проценти річних та інфляційні втрати з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його постановлення

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/2964/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанікус" задоволено частково, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанікус" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" 14 644, 73 грн. основного боргу, 898,30 грн. пені, 277,00 грн. 3% річних, 248,72 грн. інфляційних втрат та 1683,88 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог мотивовано тим, що оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 14 644,73 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, строк оплати за вказаними вимогами настав. Крім того, за перерахунком суду першої інстанції було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 898,30 грн. пені, 277,00 грн. 3% річних, 248,72 грн. інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач (ТОВ "Вітанікус") 17.04.2020 (згідно інформації відділення поштового зв`язку АТ "УКРПОШТА" на конверті у якому надійшла апеляційна скарга) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/2964/19 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, судові витрати стягнути з позивача у справі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права та неправильно застосовані норми процесуального права, рішення суду першої інстанції було ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник посилався на те, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, чим допущено порушення норм процесуального права. Крім того, скаржник вказує, що суму основного боргу в розмірі 14 644, 73 грн. ним було сплачено позивачу 09.12.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 429124 від 09.12.2019, проте, вказана сума сплати не була врахована судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення, оскільки відповідач не був повідомлений належним чином про наявність судового спору, а позивач вказаної інформації суду не повідомив. Крім того, скаржник вказував на те, що наданий позивачем розрахунок пені здійснено позивачем всупереч ст. 232 Господарського кодексу України.

Короткий зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги

29.05.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від ТОВ Грінвуд надійшов відзив на апеляційну скаргу, який не приймається судом апеляційної інстанції інстанції до розгляду в порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, оскільки подані докази в підтвердження його направлення відповідачу - є неналежними, оскільки ні фіскальний чек поштової установи, ні опис вкладеного у листі не містять зазначення повної адреси юридичного місцезнаходження відповідача згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 07722, Київська область, с. Сулимівка, вул.. Кравченка, буд. 122-А, а наведена у них адреса обмежується виключно зазначенням с.Сулимівка, що не є належними доказами в підтвердження надсилання казаного відзиву відповідачу за адресою його юридичного місцезнаходження. Крім того, дослідивши зміст вказаного відзиву, суд апеляційної інстанції встановив, що відзив не містить підпису посадової особи - директора ТОВ Грінвуд , також на відзиві відсутні відомості про накладення електронного цифрового підпису на вказаний документ, що також є підставою для залишення його без розгляду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2020 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанікус" сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Тищенко О.В., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вітанікус" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/2964/19, відкрито апеляційне провадження у справі №911/2964/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанікус" на рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанікус" на рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/2964/19 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 отримана позивачем згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення - 0103273142111, а відповідачем (в особі представника) - згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення 0405345856820, а також повернута від відповідача з відміткою вибули .

Приписами ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В свою чергу, на момент проголошення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020, відповідно до пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент проголошення вказаної ухвали), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

В подальшому, Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 17.07.2020.

Отже, з урахуванням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності з 17.07.2020, строк на подання учасниками справи додаткових заяв та клопотань, заперечень на відзив - сплив, і станом на 27.08.2020 (з урахуванням часу на поштовий обіг) на адресу Північного апеляційного господарського суду відповідні документи не надходили.

У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 08.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітанікус" (Покупець) укладено Договір поставки продукції № 08/2-02-13, відповідно до умов якого Постачальник протягом строку дії даного Договору передає у власність Покупцю товар, а Покупець на умовах та в порядку, визначених цим договором, оплачує товар в кількості та за узгодженими цінами, вказаними у накладних, і приймає товар на їх підставі.

Згідно з пунктом 1.2 Договору, право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Згідно з п. 2.2. Договору, Покупець зобов`язаний оплачувати кожну замовлену партію товару на умовах:оплатити всю суму, яка вказана у відповідній накладній поступово, по мірі реалізації товару, але не пізніше ніж через 3 (три) місяці з моменту початку перебігу строку. Моментом початку перебігу строку вважається підписання уповноваженим представником Покупця накладної на партії товару.

На виконання умов Договору поставки продукції № 08/2-02-13, позивачем було поставлено відповідачу товар, а останнім товар прийнято, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані представниками сторін та посвідчені печатками обох сторін:

- № 4056 від 23.08.2018 на суму 1 597,00 грн.;

- № 4072 від 23.08.2018 на суму 1 260,00 грн.;

- № 4118 від 27.08.2018 на суму 515,00 грн.;

- № 4489 від 19.09.2018 на суму 967,80 грн.;

- № 4498 від 20.09.2018 на суму 550,80 грн.;

- № 4506 від 20.09.2018 на суму 697,80 грн.;

- № 5032 від 22.10.2018 на суму 1704,00 грн.;

- № 5570 від 20.11.2018 на суму 737,29 грн.;

- № 5571 від 20.11.2018 на суму 279,30 грн.;

- № 5590 від 20.11.2018 на суму 915,29 грн.;

- № 5654 від 21.11.2018 на суму 1 219,98 грн.;

- № 6186 від 19.12.2018 на суму 394,99 грн.;

- № 6203 від 19.12.2018 на суму 538,00 грн.;

- № 6384 від 27.12.2018 на суму 1 219,98 грн.;

- № 256 від 18.01.2019 на суму 742,00 грн.;

- № 281 від 18.01.2019 на суму 372,00 грн.;

- № 282 від 18.01.2019 на суму 612,00 грн.;

- № 918 від 18.02.2019 на суму 286,00 грн.;

- № 1741 від 01.04.2019 на суму 1 855,00 грн.

Як вказував позивач у позові, відповідач неналежним чином не виконав умови Договору, не здійснивши оплату за товар, у зв`язку з чим у нього виникла непогашена заборгованість у розмірі 14 644,73 грн.

Претензіями № 2391 від 18.11.2019 та № 2342 від 23.07.2019, які направлені позивачем відповідачу засобами поштового зв`язку, що підтверджується наявними у справі копіями фіскальних чеків та описів вкладеного у цінні листи, позивач просив погасити заборгованість за поставлений товар по Договору, проте, відповідачем претензії позивача задоволені не були, а заборгованість - не погашена.

У зв`язку із викладеними обставинами, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар, а також застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи п вилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі договору продукції № 08/2-02-13, який за правовою природою є господарським договором поставки.

Договір поставки укладений належним чином, сторонами не надано доказів припинення його дії, отже він є обов`язковим для сторін.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема видатковими накладними, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару. Відповідачем не заперечується факт отримання товару, і вказана обставина не заперечується учасниками спору.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вже зазначалось вище, згідно з п. 2.2. Договору, Покупець зобов`язаний оплачувати кожну замовлену партію товару на умовах:оплатити всю суму, яка вказана у відповідній накладній поступово, по мірі реалізації товару, але не пізніше ніж через 3 (три) місяці з моменту початку перебігу строку. Моментом початку перебігу строку вважається підписання уповноваженим представником Покупця накладної на партії товару.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідачем не надано доказів звітування щодо реалізації отриманого за договором товару, у той час як зі змісту договору вбачається, що строків реалізації товару за відповідним правочином сторони не передбачили.

Оскільки строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 Цивільного кодексу України), виходячи з положень ст. 530 Цивільного кодексу України, строк є встановленим у разі зазначення даного періоду у часі, або вказівки на подію, яка неминуче має настати. В інших випадках строк є не встановленим.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що момент реалізації поставлено товару, з якою Договором пов`язаний момент обчислення строку оплати, в контексті ст. 530 Цивільного кодексу України не є вказівкою на подію, яка неминуче має настати, оскільки настання даного моменту носить ймовірний характер, а не категоричний характер.

За таких обставин, оскільки строк оплати товару та механізм його визначення умовами договору належним чином не визначено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором є таким, що настав, з моменту підписання спірних видаткових накладних.

З огляду на викладене, підписання відповідачем видаткових накладних згідно договору без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого позивачем товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує для останнього обов`язок по його оплаті у повному обсязі у порядку ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України з моменту прийняття відповідного товару.

При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, відповідно до п. 1.2 Договору право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 14 644,73 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, строк оплати за вказаними вимогами настав, а тому позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню.

При цьому, скаржник, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою посилався на те, що суму основного боргу в розмірі 14 644,73 грн. ним було сплачено позивачу 09.12.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 429124 від 09.12.2019, проте, вказана сума сплати не була врахована судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення, оскільки відповідач не був повідомлений належним чином про наявність судового спору, а позивач вказаної інформації суду не повідомив.

Розглянувши вказані доводи скаржника, суд апеляційної інстанції встановив наступні обставини.

Згідно поштової квитанції на конверті, в якому позовна заява була направлена до суду першої інстанції, датою звернення позивача з відповідним позовом про стягнення з відповідача 14 644, 73 грн. є 27.11.2019. При цьому, до матеріалів позову позивачем подано докази направлення позовної заяви на адресу юридичного місцезнаходження відповідача згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 07722, Київська область, с. Сулимівка, вул.. Кравченка, буд. 122-А.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.12.2019 було відкрито провадження у справі № 911/2964/19, і вказана ухвала направлена судом першої інстанції на адресу юридичного місцезнаходження відповідача згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 07722, Київська область, с. Сулимівка, вул.. Кравченка, буд. 122-А та вручена останньому 06.12.2019 згідно рекомендованого поштового повідомлення 0777200029073.

Також, в ухвалі суду першої інстанції встановлено відповідачу процесуальний строк на подачу відзиву - 15 днів з дня вручення відповідної ухвали. Проте, відзив на позов відповідачем надано не було.

В свою чергу, оскаржуване рішення було ухвалено судом першої інстанції 31.01.2020, і хоча останнє і було направлено судом першої інстанції за помилковою адресою відповідача, проте, це не є підставою для скасування оскаржуваного рішення саме за наведеної підстави, оскільки вказана обставина впливає виключно на наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження, що було враховано Північним апеляційним господарським судом при постановленні ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020, якою поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вітанікус" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/2964/19.

Щодо долученого відповідачем до матеріалів апеляційної скарги платіжного доручення № 429124 від 09.12.2019 на суму 14 644,73 грн. (належним засвідчена копія) , суд апеляційної інстанції встановив, що призначенням платежу у ньому зазначено: оплата товару за мед.призначення зг.дог. № 08/2-02-13 від 08.02.2013 , тобто наведені у вказаному платіжному дорученні відомості свідчать про оплату відповідачем суми по укладеному між сторонами договору, і вказана сплата відбулась вже після відкриття провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції, керуючись правами, наданими ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених у статті 2 Господарського процесуального кодексу України та ст. 124, 129 Конституції України, вирішив прийняти до розгляду на стадії апеляційного провадження новий доказ - платіжне доручення № 429124 від 09.12.2019 на суму 14 644,73 грн., оскільки він має значення для встановлення стану розрахунків між учасниками спору.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неподання жодною стороною спору суду першої інстанції до моменту ухвалення відповідного рішення (31.01.2020) вказаного платіжного доручення або відомостей про часткову сплату боргу, а відтак, і зміна стану розрахунку між сторонами, не може бути згідно з ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування за наведених скаржником підстав правильного рішення суду першої інстанції. При цьому, подання суду першої інстанції відповідних відомостей покладено процесуальним законом на сторін спору, що узгоджується з приписами ст. 14, ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що наявність сплати згідно платіжного доручення № 429124 від 09.12.2019 на суму 14 644,73 грн. суми боргу має враховуватись органом виконання судових рішень під час виконання рішення суду згідно з вимогами Закону України Про виконавче провадження , а також не позбавляє відповідача можливості реалізувати свої права, обумовлені ст. ст. 327, ст. 328 Господарського процесуального кодексу України або в межах судового провадження, або в межах виконавчого провадження, як сторони виконавчого провадження .

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, як позивач, так і відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, не було надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, у зв`язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами, і недобросовісна поведінка учасників спору не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів скаржника про те, що наданий позивачем розрахунок пені здійснено позивачем всупереч ст. 232 Господарського кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість з урахуванням наступного.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 3161,09 грн.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що за невиконання умов Розділу 2 даного Договору Покупець сплачує пеню від суми боргу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ яка діяла на момент виникнення прострочення оплати за поставлений товар.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що розрахунок пені здійснено з суми боргу сумарно по всім видатковим накладним починаючи з 02.04.2019 по 18.11.2019.

Разом з тим, видаткові накладні, на підставі яких передано товар датовані 23.08.2018, 23.08.2018, 27.08.2018, 19.09.2018, 20.09.2018 та 20.09.2018.

Тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції, розрахунок пені здійснено позивачем без врахування того, що оплата по видатковим накладним здійснюється зі ст.692 Цивільного кодексу України після прийняття товару, відтак позивачем не дотримано вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу К України щодо можливості нарахування пені з дня настання прострочення оплати в межах 6 місяців саме від дня прострочення по вказаним вище накладним, а тому позовні вимоги про стягнення пені по вказаним вище накладним задоволенню не підлягають.

Стосовно видаткових накладних № 5032 від 22.10.2018, № 5570 від 20.11.2018, № 5571 від 20.11.2018, № 5590 від 20.11.2018, № 5654 від 21.11.2018, № 6186 від 19.12.2018, № 6203 від 19.12.2018, № 6384 від 27.12.2018, № 256 від 18.01.2019, № 281 від 18.01.2019, № 282 від 18.01.2019, № 918 від 18.02.2019 та № 1741 від 01.04.2019, суд апеляційної інстанції здійснив власний розрахунок пені за прострочення виконання оплати з урахуванням полежень ст. 692 Цивільного кодексу України, ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та в межах періоду визначеного позивачем:

- видаткова накладна № 5032 від 22.10.2018 (за період 02.04.2019 по 22.04.2019) - 35,29 грн. пені;

- видаткова накладна № 5570 від 20.11.2018 (за період 02.04.2019 по 20.05.2019) - 35,13 грн. пені;

- видаткова накладна № 5571 від 20.11.2018 (за період 02.04.2019 по 20.05.2019) - 13,31 грн. пені;

- видаткова накладна № 5590 від 20.11.2018 (за період 02.04.2019 по 20.05.2019) - 43,61 грн. пені;

- видаткова накладна № 5654 від 21.11.2018 (за період 02.04.2019 по 21.05.2019) - 59,29 грн. пені;

- видаткова накладна № 6186 від 19.12.2018 (за період 02.04.2019 по 19.06.2019) - 30,11 грн. пені;

- видаткова накладна № 6203 від 19.12.2018 (за період 02.04.2019 по 19.06.2019) - 41,11 грн. пені;

- видаткова накладна № 6384 від 27.12.2018 (за період 02.04.2019 по 27.06.2019) - 102,58 грн. пені;

- видаткова накладна № 256 від 18.01.2019 (за період 02.04.2019 по 18.07.2019) - 77,33 грн. пені;

- видаткова накладна № 281 від 18.01.2019 (за період 02.04.2019 по 18.07.2019) - 38,77 грн. пені;

- видаткова накладна № 282 від 18.01.2019 (за період 02.04.2019 по 18.07.2019) - 63,78 грн. пені;

- видаткова накладна № 918 від 18.02.2019 (за період 02.04.2019 по 18.08.2019) - 38,07 грн. пені;

- видаткова накладна № 1741 від 01.04.2019 (за період 02.04.2019 по 30.09.2019) - 319,92 грн. пені;

Таким чином, за наслідками здійсненого перерахунку, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 898,30 грн., у зв`язку з чим доводи скаржника про те, що наданий позивачем розрахунок пені здійснено позивачем всупереч ст. 232 Господарського кодексу України - є необгунтованими.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 277,00 грн. 3% річних та 248,72 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочки з 02.04.2019 по 18.11.2019, які розраховані від загальної суми простроченого платежу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних встановив, що заявлені позивачем до стягнення суми відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 277,00 грн. 3% річних та 248,72 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції у наведеній частині також є обґрунтованим та законним.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції обгрунтовано задоволено позовні вимоги частково, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 14 644,73 грн. основного боргу, 898,30 грн. пені, 277,00 грн. 3% річних та 248,72 грн. інфляційних втрат.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки суду ґрунтуються на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі № 911/2964/19 за наведених скаржником доводів та мотивів апеляційної скарги.

Також, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 було зупинено дію оскаржуваного рішення згідно з ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, а за наслідками апеляційного розгляду справи судом винесено постанову, якою оскаржуване рішення залишається без змін, а тому дія оскаржуваного рішення підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанікус" на рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі № 911/2964/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі № 911/2964/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітанікус".

4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі № 911/2964/19.

5. Матеріали справи № 911/2964/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.Я. Дикунська

О.В. Тищенко