Постанова

від 20.08.2020 по справі 906/753/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року Справа № 906/753/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: Орєхов Р.В.

відповідача 1: Федосюк В.О.

відповідача 2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. у справі №906/753/19, ухвалене суддею Терлецька-Байдюк Н.Я., повний текст рішення складено 21.02.2020 р.

за позовом Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 (с.Скраглівка Бердичівський район Житомирська область)

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (м. Житомир)

2) Скраглівської сільської ради (с. Скраглівка Бердичівський район Житомирська область)

про визнання права на постійне користування земельною ділянкою

До господарського суду Житомирської області надійшли матеріали позовної заяви Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Скраглівської сільської ради про визнання за єдиним засновником та керівником Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" - ОСОБА_1 права на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташовану на території Скраглівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, для ведення фермерського господарства, на підставі Державного акта на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року.

28.10.2019 до суду господарської області від позивача надійшла заява про виправлення технічної помилки, відповідно до якої останній просив суд читати в прохальній частині позовної заяви у справі №906/753/19 наступне: "Визнати за єдиним засновником та керівником Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" - ОСОБА_1 право на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташовану на території Скраглівської сільської ради, Бердичівського району, Житомирської області, для ведення фермерського господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року".

11.11.2019 на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній просив суд визнати за Приватним підприємством селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" право на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташовану на території Скраглівської сільської ради, Бердичівського району, Житомирської області, для ведення фермерського господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею №4 від 30.03.1992р.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. у справі №906/753/19 відмовлено у задоволенні позову Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р., Приватне підприємство селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, відкрити апеляційне провадження по справі, рішення господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 р. поновлено Приватному підприємству селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. у справі №906/753/19 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, справу призначено до розгляду.

10.06.2020 р. на електронну адресу апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. по справі №906/753/19.

Ухвалою від 11.06.2020 р. провадження у справі №906/753/19 зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/989/18.

23.06.2020 р. Великою Палатою Верховного Суду розглянуто справу №922/989/18 та ухвалено постанову, повний текст якої оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 20.07.2020 р. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 р. поновлено провадження у справі №906/753/19. Справу призначено до розгляду "20" серпня 2020 р. об 12:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2 (ВКЗ).

В судовому засіданні представник Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення по суті спору, вважає що рішення господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права тому, просив рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в суді апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги просив залишити в силі рішення господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. по справі №906/753/19

Представник Скраглівської сільської ради у судове засідання не прибув та не реалізував процесуальне право на участь в судовому засіданні апеляційної інстанції, причин неявки суду не повідомив. При цьому колегія суддів звертає увагу сторін на те, що в даному випадку враховується правова позиція Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Відтак колегія суддів визначилась про можливість розгляду скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. у справі №906/753/19 відмовлено в задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо скарги інших учасників справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Приватне підприємство селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 стверджує про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим рішення господарського суду Житомирської області підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Оскаржуване рішення, у переважній частині висновків місцевого суду мотивовано нормами законодавства України (Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України Про фермерське господарство , Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ), що є чинними на момент розгляду справи судом, а не на час виникнення та остаточного формування спірних правовідносин.

Також самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду від 17 лютого 2020 року вважає те, що господарський суд не врахував при його постановленні низку правових позицій, що сформовані Верховним Судом в аналогічних справах.

Зокрема, господарським судом Житомирської області проігноровано висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-4, де крім іншого, зазначено: Зі змісту положень статті 12 Закону України Про фермерське господарство вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8,12 Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась . Проте, господарський суд не прийняв до уваги вище вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду.

Мотивуючи заперечення на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у відзиві зазначило, що єдиним доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документу. В свою чергу, в матеріалах справи не містяться докази, які б підтверджували, що у Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" наявне право постійного користування на спірну земельну ділянку.

Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 05.10.2016 № 6-2329цс16, від 23.11.2016 №657/731/14-ц, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, належить такій особі та припиняється зі смертю такої особи.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язане з особою, котрій дано таке право згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб.

Право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення є виключно правом користування особи, якій це право надане, і яке після втрати чинності Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та Земельного кодексу 1990 року не може бути передане іншій особі.

Отже, суд першої інстанції вірно застосував норми права та врахував саме норми законодавства, які були чинними на момент виникнення у особи спадкодавця права постійного користування землею та смерті останнього. А також врахувало правову позицію Верховного суду висловлену з даного питання, а саме, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом

26.02.1992 року виконавчим комітетом Бердичівської районної ради Житомирської області було прийнято рішення №20 Про створення фермерських господарств , яким надано дозвіл на створення фермерських господарств окремим громадянам, зокрема ОСОБА_2 , с. Скраглівка, на площі 49,1 га.

27.03.1992 року рішенням дев`ятої сесії двадцять першого скликання Бердичівської районної ради виділено ОСОБА_2 земельну ділянку площею 49,1 га у с. Скраглівка для підсобного господарства по звіроводству.

В подальшому відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 30.03.1992 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4 (далі - Державний акт) та виданого на підставі рішення дев`ятої сесії Бердичівської районної ради народних депутатів Бердичівського району Житомирської області України від 27.03.1992 року, ОСОБА_2 надано у постійне користування 49,1 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для створення селянського (фермерського) господарства по звіроводству, що розташована на території с.Скраглівка Бердичівського району.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

05 травня 1995 року було створено та зареєстровано Приватне підприємство селянське (фермерське) господарство "Тамерлан", єдиним засновником та керівником якого є ОСОБА_1 , номер запису: 12831200000000398, порядок діяльності якого врегульовано установчим документом - Статутом.

Згідно п.2.1 Статуту Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" пріоритетним направленням діяльності підприємства є виробництво сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, виділеній власнику підприємства у постійне користування відповідно до Державного акту №4, виданого Бердичівською районною радою народних депутатів згідно рішення від 27.03.1992 року.

В подальшому, з урахуванням змін у земельному законодавстві та з метою належного оформлення речового права на вищевказану земельну ділянку, отримавши дозвіл від Бердичівської районної державної адміністрації, позивачем була замовлена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки із земель запасу сільськогосподарського призначення фермера ОСОБА_1 , і яка відповідно була надана для затвердження Бердичівській районній державній адміністрації Житомирської області.

01 серпня 2012 року головою Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області було прийнято Розпорядження №386 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу в строкове користування земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 ", згідно якого затверджено громадянину ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельною ділянкою площею 49,1007 га (державний акт на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року) на території Скраглівської сільської ради, за межами населеного пункту; припинено громадянину ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 49,1 га (державний акт на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року) на території Скраглівської сільської ради, за межами населеного пункту; передано ОСОБА_1 в строкове платне користування, з метою підготовки земельної ділянки для використання, згідно цільового призначення, на період виготовлення нормативної грошової оцінки терміном до 01.02.2013 року, загальною площею 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташовану на території Скраглівської сільської ради, розташованої за межами населеного пункту, для фермерського господарства, розмір плати складає 30340,66 грн. без права поновлення, пролонгації, та продовження терміну дії договору.

Однак, розпорядженням голови Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області №187 від 17.06.2013 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність розпорядження голови райдержадміністрації", розглянувши подання прокурора Бердичівського району "Про усунення порушень вимог земельного законодавства" від 14.02.2013, крім іншого, визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови райдержадміністрації від 01.08.2012 року №386 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу в строкове користування земельною ділянкою громадянину ОСОБА_2 ".

Як зазначив позивач, про зазначене розпорядження №187 від 17.06.2013 останній дізнався лише в січні 2019 року, коли звернувся за наданням інформації до Бердичівської районної державної адміністрації.

За наслідками прийняття зазначених розпоряджень, позивач вважає, що його незаконно залишили і без строкового, і без постійного права користування земельною ділянкою, на якій останній більше двадцяти років здійснює господарську діяльність у формі фермерського господарства.

На думку позивача, розпорядженням №187 від 17.06.2013 голова Бердичівської районної державної адміністрації формально повернув право постійного користування позивачу. Проте, окремого рішення про підтвердження цього юридичного факту з боку відповідачів прийнято так і не було, що не дає змоги позивачу здійснити державну реєстрацію його речового права на землю відповідно до вимог чинного законодавства України.

Разом з тим в письмових пояснення позивач указує, що з отриманням земельної ділянки 49,1 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року ОСОБА_2 було створено та зареєстровано селянське фермерське господарство в порядку Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення господарства), а після смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) створене ним селянське (фермерське) господарство разом з правом постійного користування спірною земельною ділянкою було успадковано його сином (спадкоємцем) ОСОБА_1 . Селянське (фермерське) господарство у формі приватного підприємства "Тамерлан", яке здійснює свою діяльність на підставі Статуту та чинного законодавства України, створено ОСОБА_1 , який являється сином померлого ОСОБА_2 .

Позивач наполягає на тому, що право постійного користування відповідною земельною ділянкою ОСОБА_2 було отримано для створення фермерського господарства, і після його створення перейшло безпосередньо до господарства (увійшло до його статутного фонду), а відповідно і не припинилось з його смертю.

Отже, посилаючись на вищенаведені обставини, позивач звернуся до суду за захистом свого речового права на землю шляхом визнання за ним права постійного користування на вказану земельну ділянку.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. у справі №906/753/19 відмовлено у задоволенні позову Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 .

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин .

Згідно із ч.1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992 року, на момент створення Приватного підприємство селянське (фермерське) господарство Тамерлан ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст.7 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

19.06.2003 року прийнято новий Закон України №937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон №937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону №937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч.1 ст. 5, ч.1 ст. 7 Закону №937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону №937-IV).

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Розглянувши наявні матеріали справи та положення чинного законодавства суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення господарського суду Житомирської, при цьому врахувавши наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на час надання земельної ділянки ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась йому не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Чинним на цей час законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Реалізація громадянином права на створення фермерського господарства і на даний час безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст.44 Господарського кодексу України. При цьому, можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 року у справі №320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство №2009-XII, який був чинним до 29.07.2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону №937-IV, який набрав чинності 29.07.2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 року у справі №6-20859св07, від 10.10.2007 року у справі №6-14879св07, від 30.01.2008 року у справі №6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 року у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 року у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 року у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 року у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 року у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 року у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 року у справі №628/776/18).

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001 року, який діяв з 01.01.2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням №5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Так, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року по справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 року по справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992 року), яка діяла до 01.01.2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ПП СФГ Тамерлан , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин - смерті, хвороби, тощо.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення посилався на те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 р. по справі №922/989/18 вказала, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Як встановлено судом першої інстанції та вже зазначалося, згідно Державного акту на право користування землею серії від 30.03.1992 р., громадянину ОСОБА_2 надана у постійне користування земельна ділянка площею 49,1 га, яка розташована на території с.Скраглівка Бердичівського району для створення селянського (фермерського) господарства. На час розгляду справи судом земельна ділянка використовується у складі майна ПП ФГ Тамерлан з тим же цільовим призначенням, яке було визначено для неї на момент видачі Державного акту на право користування землею серії від 30.03.1992 р. і у відповідності з ним. Відтак право постійного користування земельною ділянкою пов`язано з юридичною долею фермерського господарства.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція)).

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відтак, після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано ПП СФГ Тамерлан , яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі №348/992/16-ц (провадження №14-5цс18).

Натомість висновок суду першої інстанції про те, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, наведеним нормам матеріального права не відповідає.

Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції представник Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області стверджував, що Держгеокадастр в даній справі є неналежним відповідачем.

Однак, колегія суддів критично оцінює вище зазначене твердження при цьому враховуючи наступне.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Вищенаведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:

- функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

- функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю (постанова ВС у складі КГС від 13.11.18р у справі №920/1/18, №917/1461/17 від 05.07.18р., №923/129/17 від 05.12.18р).

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, її територіальні органи.

Здійснивши аналіз норм чинного законодавства, колегія суддів приймає до уваги те, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області є органом виконавчої влади, через який держава Україна реалізує функції управління в сфері земельних відносин. Адже відповідно до частини 1 статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Таким чином, приналежність спірної земельної ділянки до комунальної власності не є тою обставиною, яка унеможливлює участь Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в якості відповідача. Приймається також до уваги, що участь Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в якості відповідача у цій справі не суперечить положенням статей 4,41,45, 47 Господарського процесуального кодексу.

З огляду на встановлення судом апеляційної інстанції неправильного застосування судом першої інстанції матеріального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення, таке судове рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що в апеляційній скарзі Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 наведено достатні та переконливі доводи, на підставі яких колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. А відтак, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області необхідно скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. у справі №906/753/19 не відповідає вимогам щодо повного та достовірного встановлення обставин, які підлягали встановленню господарським судом.

За таких обставин, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України апеляційну скаргу Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. слід задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Здійснити розподіл судових витрат у відповідності до ст.. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 р. у справі №906/753/19 - задовольнити, рішення господарського суду Житомирської області скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за Приватним підприємством селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" право на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 49,1007 га розташовану на території Скраглівської сільської ради, Бердичівського району, Житомирської області, для ведення фермерського господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Довженка, буд. 45 код 39765513) на користь Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" (13343, Житомирська обл., Бердичівський р-н, село Скраглівка, вул. Набережна; код 20410310) - 960,50 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1440,75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Скраглівської сільської ради (13343, Житомирська обл., Бердичівський р-н, село Скраглівка, вул. Миру, будинок 22 код 04345606) на користь Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" (13343, Житомирська обл., Бердичівський р-н, село Скраглівка, вул. Набережна; код 20410310) - 960,50 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1440,75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду Житомирської області

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "27" серпня 2020 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.