Постанова

від 26.08.2020 по справі 636/4329/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 636/4329/16-ц

провадження № 61-22570св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. С., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про визначення частки у спільній сумісній власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

На обґрунтування позовних вимог зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка, площею 0,1000 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, та житловий будинок АДРЕСА_2 , який розташований за цією ж адресою.

Позивачі є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 . Земельна ділянка розміром 0,1000 га, належала спадкодавцю на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_3 .

У передбачений законом строк позивачі звернулись до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, однак отримали відмову через відсутність визначеної частки у праві власності на спадкове майно спадкодавця.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивачі просили суд:

визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожною на 3/8 часток житлового будинку АДРЕСА_2 , з відповідною часткою господарських будівель та споруд, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 ;

визначити частку ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 995743, кадастровий № 6312000000:08:001:0026, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі ѕ її частин, припинивши право спільної сумісної власності на неї;

визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 3/8 часток земельної ділянки за кожною, кадастровий № 6312000000:08:001:0026, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 21 липня 2017 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за кожною із позивачів право власності на 3/8 частки житлового будинку АДРЕСА_2 з відповідною частиною господарських будівель та споруд в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Визначено частку земельної ділянки, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 995743, кадастровий № 6312000000:08:001:0026, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 3/4 частки - ОСОБА_4 , припинено право спільної сумісної власності на неї.

Визнано за кожною із позивачів право власності на 3/8 частки земельної ділянки, кадастровий №6312000000:08:001:0026, площею 0,1000 га, що знаходиться на АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачі є спадкоємцями померлого ОСОБА_4 , проте отримати право власності в іншому порядку, крім як на підставі судового рішення, вони не можуть.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2018 року рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 21 липня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачі не надали доказів того, що вони зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини і їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про нотаріат", підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину. Апеляційний суд вважав, що у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі того, що матеріали справи не містять жодного документа в підтвердження факту звернення позивачів до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та відсутності рішення нотаріуса з цього приводу. Спірна земельна ділянка перебуває у спільній сумісній власності з відповідачем, у зв`язку із чим позивачі не можуть прийняти в установленому законом порядку спадщину. При цьому, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій передбачено, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії в письмовій формі видається лише на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні такої нотаріальної дії.

Апеляційний суд в порушення вимог цивільно-процесуального закону не роз`яснив наслідків ненадання позивачами відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, матеріалів спадкової справи та не подання клопотання про їх витребування судом під час розгляду справи.

Дізнавшись про необхідність наявності відмови нотаріуса та матеріалів спадкової справи, позивачі звернулись з вимогою до Чугуївської державної нотаріальної контори про надання відмови у вчиненні нотаріальної дії. 21 лютого 2018 року Чугуївською державною нотаріальною конторою була надана постанова про надання відмови у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої рекомендовано звернутися з позовом до суду, оскільки нотаріус не може встановлювати склад спадкового майна, на яке необхідно видати свідоцтво про право на спадщину.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Суди встановили, що ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 26 листопада 2004 року належало 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_3 , на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 995743, належала земельна ділянка кадастровий номер 6312000000:08:001:0026, площею 0,1000 га, що знаходиться за тією ж адресою.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є доньками ОСОБА_4 .

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1216, 1217 ЦК України).

Для здійснення права на спадкування спадкоємець за заповітом чи за законом має прийняти спадщину.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини перша, друга статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 34 Закону України Про нотаріат нотаріуси, серед іншого, видають свідоцтва про право на спадщину.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку про те, що оформлення спадкових прав з видачею свідоцтва про право на спадщину, зокрема на нерухоме майно, здійснюють нотаріуси або орган чи службова особа, уповноважена вчиняти нотаріальні дії.

Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав в разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України Про нотаріат ).

Отже, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Відомостей про звернення позивачів для вирішення питання про видачу їх нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину до суду не надано та, відповідно, матеріали справи їх не містять.

Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно за наявності умов для оформлення спадкових прав нотаріусом і відсутності відмови останнього у вчиненні відповідної нотаріальної дії, зокрема, щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно є передчасним, що має своїм наслідком відмову в позові.

Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006 (провадження № 61-5088св18).

Встановивши, що позивачі не надали доказів звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і письмової відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд порушив вимоги процесуального права щодо роз`яснення позивачам наслідків неподання відмови нотаріуса у вчиненні відповідної нотаріальної дії та матеріалів спадкової справи є неприйнятними, оскільки, як видно із змісту касаційної скарги, письмова відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину їм не надавалась, а відтак не могла бути подана під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанції. При цьому відмова нотаріуса має передувати зверненню особи в суд з відповідним позовом.

Посилання позивачів на відмову Чугуївської державної нотаріальної контори у вчиненні нотаріальної дії від 21 лютого 2018 року є безпідставним.

Згідно з статтею 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість надання оцінки новим доказам та встановлення нових обставин справи на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженої постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової

палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель