Постанова

від 27.08.2020 по справі 569/16058/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2020 року

м. Рівне

Справа № 569/16058/19

Провадження № 22-ц/4815/656/20

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструк С.В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання: Тхоревський С.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач -Держава Україна в особі Державної казначейської служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Прокуратура Рівненської області, Головне управління Національної поліції в Рівненській області

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області Ільящук Т.М. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2020 року, ухвалене в складі судді Ковальова І.М. у м. Рівне, повний текст рішення складено 06.02.2020 року, у справі № 569/16058/19

в с т а н о в и в :

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, без самостійних вимог на стороні відповідача прокуратура Рівненської області, Головне управління Національної поліції в Рівненській області про відшкодування понесених витрат та моральної шкоди

На обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 10 грудня 2014 року слідчим відділом Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014180010007871. Правова кваліфікація кримінального правопорушення: заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем у великих розмірах, передбачене ч.4 ст.191 КК України.

02 лютого 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України. Вироком Рівненського міського суду від 07 лютого 2017 року по справі №569/5255/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.191 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Вирок суду набрав законної сили 31 серпня 2017 року. 21.02.2018 року постановою Верховного суду виправдувальний вирок залишено в силі.

Посилається на ст. 1176 ЦК України, ст. 3, 4, 5 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та просить відшкодувати йому шкоду, завдану внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконною затримання, у повному обсязі, а саме моральну шкоду в розмірі 600 000 грн. , витрати на правову допомогу адвоката в сумі 10000 грн., 1500 грн витрат на залучення спеціаліста.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, без самостійних вимог на стороні відповідача прокуратура Рівненської області, Головне управління Національної поліції в Рівненській області про відшкодування понесених витрат та моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 300 000 (триста тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди; 10 000 (десять тисяч) гривень витрат понесених у зв`язку з наданням правової допомоги; 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень витрат понесених на залучення спеціаліста в межах кримінальної справи.

Судові витрати компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У поданій апеляційній скарзі заступник прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України вважає рішення суду першої інстанції незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахуванням фактичних обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції невірно встановив термін перебування позивача під слідством та судом, оскільки підозру ОСОБА_1 повідомлено 02 лютого 2015 року, а вирок у цій набрав законної сили 31 серпня 2017 року. За таких умов термін досудового розслідування становив 31 місяць, а мінімальний розмір компенсації має становити 129 363 грн (31х4173 грн)

Звертає увагу суду, що заявником не надано будь-яких доказів щодо необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, які мають бути встановленими судом і враховані при розрахунку позивачем суми відшкодування моральної шкоди.

Вважає,що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому ніж передбачено законодавством, а тому відсутні причини для збільшення розміру компенсації моральної шкоди в сумі 300 000 грн, оскільки вказане призводить до неправомірного збагачення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни,а скаргу без задоволення.

Рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу та витрат понесених на залучення спеціаліста у кримінальній справі не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині не перевіряється.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення в оскаржуваній частині в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що від підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України.

Вироком Рівненського міського суду від 07 лютого 2017 року по справі №569/5255/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.191 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Цивільний позов ТзОВ Технотек до ОСОБА_1 про стягнення коштів залишено без розгляду. Витрати пов`язані із залученням експерта в розмірі 391,20 грн. компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету України. Скасувати арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , а саме: 4/100 частки власності будівлі корпусу допоміжних цехів №21, інв. №0, літ. S-2 , яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майн - 826173), що був накладений ухвалою слідчого суддів Рівненського міського суду від 05 лютого 2015 року (справа №569/1749/15-к).

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2017 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 07 лютого 2017 року стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ТОВ Технотек Кравчука І.І. - без задоволення.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 8 листопада 2018 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 7 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, касаційні скарги прокурорів Лозинського М.Я., Корольова О.О. та представника цивільного позивача ТОВ Технотек Матвієнко В.А. - без задоволення.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно із статтею 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною другою статті 2 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Вирішуючи спір, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 02 лютого 2015 року по 08 листопада 2018 року, тобто повних 45 місяців. При цьому суд виходив із встановленої з 01 січня 2019 року мінімальної заробітної плати на рівні 4173 грн.

Апеляційним судом установлено, що за час досудового розслідування та розгляду судами кримінальної справи позивач перебував під слідством та судом з моменту повідомлення про підозру 02 лютого 2015 року по 31 серпня 2017 року по день набрання вироку законної сили, тобто повних 30 місяців.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, які встановлено цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду ).

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018р. у справі № 61-11708св18, та узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 20 вересня 2018р. у справі № 14-298цс18.

Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Виходячи із системного аналізу положень ЦК України та Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду , враховуючи закріплені у цивільному законодавстві вимоги розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди, розмір якого значно перевищує гарантований законодавством і не відповідає встановленим судом обставинам справи.

Відповідно до статті 8 Закону України від 14.11.2019 року № 294-ІХ Про Державний бюджет України на 2020 рік , у редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня 2020 року - 4723 грн.

Враховуючи період перебування позивача під слідством, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 141 690 грн (4723х30).

Проте, встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за 141 690 грн, не позбавляє суд права визначити цей розмір у більшому розмірі.

Перевіривши доводи ОСОБА_1 щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідивши надані докази, оцінивши їх та визначивши мінімальний розмір моральної шкоди, зважаючи на обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на особу позивача, тривалість перебування позивача під слідством і судом, глибину його переживань у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, вимушені зміни у житті у зв`язку з цим, а також врахувавши принцип вимоги розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 гривень до 200 000 грн.

Крім того, суд відхиляє аргументи апеляційної скарги проте, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому ніж передбачено законодавством з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі Недайборщ проти Російської Федерації (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі Антипенко проти Російської Федерації (Antipenkovv. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі Пшеничний проти Російської Федерації (Pshenichnyyv. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayevv. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р.) у справі Грідін проти Російської Федерації (Gridinv. Russia), скарга Ns 4171/04, § 20 березня).

Так, рішенням від 27 липня 2004 року у справі Ромашов проти України Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково. Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Таким чином, як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, тобто при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди не оскаржено, оскільки будь-яких доводів з цього приводу апеляційна скарга не містить, тому суд апеляційної інстанції перевіряє його лише у межах доводів і вимог апеляційної скарги, відповідно до ст. 367 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

П.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України - якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Крім того, з врахуванням положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням вимог апеляційним судом на 34,59 % та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, скаржнику за рахунок державного бюджету слід компенсувати 3172,77 грн судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, ст. 1176 ЦК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області Ільящук Т.М. задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2020 року змінити.

Зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 , з 300 000 гривень до 200 000 гривень.

Повернути з Державного бюджету України на користь прокуратури Рівненської області Код ЄДРПОУ 02910077 судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 3172,77 грн сплачений за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 27 серпня 2020 року.

Головуючий суддя :

Судді :