Рішення

від 05.08.2020 по справі п/320/1067/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2020 року № П/320/1067/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Амер Са» до Головного управління ДПС у Київській області та Державної податкової служби України про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

до Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Амер Са» з позовом до Головного управління ДПС у Київській області та Державної податкової служби України, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати повністю рішення Комісії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації № 1196073/35411741 від 18.06.2019, а також зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну № 17 від 16.01.2019 на загальну суму з ПДВ 100 008, 00 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подачі на реєстрацію.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмовляючи у реєстрації податкової накладної, контролюючий орган в оспорюваному рішенні не зазначив конкретних обставин, які б виключали можливість її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Позивач стверджує, що складена ним податкова накладна не відповідає визначеним у законі критеріям оцінки ризиків, у зв`язку з чим підстави для зупинення її реєстрації були відсутні. Одночасно з цим, позивач звертає увагу суду, що отримавши повідомлення про зупинення реєстрації спірної податкової накладної, контролюючому органу було направлено вичерпні пояснення та документи, що підтверджують реальність фінансово-господарських операцій, за наслідками яких було складено та направлено для реєстрації податкову накладну.

Як зазначає позивач, доданих до повідомлення пояснень та документів контролюючий орган під час прийняття оспорюваного рішення не врахував, у зв`язку з чим дійшов безпідставних висновків про відмову у реєстрації податкової накладної.

Ухвалою від 13 лютого 2020 року суд повернув позовну заяву позивачу разом з усіма доданими до неї документами на підставі частини 3 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2020 скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2020, а справу направлено для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 01 червня 2020 року суд відкрив спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропонував відповідачам протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзиви на позовну заяву.

08 липня 2020 року від Головного управління ДПС у Київській області через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог оскільки податковим органом під час перевірки реальності здійснення фінансово-господарських операцій по податковій накладній № 17 від 16.01.2019 встановлено відсутність первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи) у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання - передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні. Таким чином, на думку контролюючого органу, обсяг поданих позивачем документів не відповідає переліку (пункт 14 Порядку зупинення реєстрації ПН/РК), а їх зміст не дозволяє однозначно з`ясувати фактичні обставини здійснення фінансово-господарської операції, у зв`язку з чим спірне рішення вважає обґрунтованим та такими, що відповідає вимогам закону.

10 липня 2020 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач не погодився з думкою Головного управління ДПС у Київській області, що викладена у відзиві та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Станом на час розгляду справи відзив збоку Державної податкової служби України до суду не надходив.

Частиною 5 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження була отримана Державною податковою службою України 16 червня 2020 року.

Відтак п`ятнадцятиденний денний строк, з урахуванням поштового перебігу, сплинув 13.07.2020.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 175 Кодексу).

Враховуючи, що Державна податкова служба України по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористалась, будь яких пояснень, заяви чи клопотань станом на день розгляду справи до суду не надіслала, суд визнав за необхідне розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами та з урахуванням відзиву який надійшов від Головного управління ДПС у Київській області.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Приватне підприємство «Амер Са» з 22 жовтня 2007 року є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом в ЄДРПОУ 35411741 відомостями (а.с. 83-86).

Відповідно до довідки № 476 від 23 жовтня 2007 року Приватне підприємство Амер Са було взято на облік в органах державної податкової служби (а.с.87).

10 січня 2018 року між Приватним підприємством АМЕР СА та ТОВ Дюна - Інтерком було укладено договір поставки, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти і оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором (а.с.96).

Так, на виконання умов вищевказаного договору позивачем було поставлено покупцеві товар на загальну суму 100008,00 грн., в тому числі ПДВ 16668,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 17 від 16.01.2019, товарно - транспортною накладною № Р17 від 16.01.2019, довіреністю № 2 від ТОВ Дюна-Інтерком від 16.01.2019 (а.с. 92-94).

Оплату поставленого товару було проведено ТОВ Дюна-Інтерком 17 січня 2019 року, що підтверджується платіжним дорученням № 192 від 17.01.2019 (а.с.95).

За результатами фінансово-господарської діяльності позивачем було складено податкову накладну № 17 від 16.01.2019 на загальну суму 100008,00 грн., в тому числі ПДВ 16668,00 грн., яку у подальшому направлено до Державної податкової служби України з метою реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

25 січня 2019 року позивач отримав квитанцію № 9005732354 про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, відповідно до якої податкову накладну прийнято, але її реєстрацію зупинено у зв`язку з відповідністю податкової накладної підпункту 1.6. пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку.

У цій же квитанції позивачеві було запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій, позивачем направлено до контролюючого органу повідомлення з поясненнями та копіями відповідних документів на підтвердження правомірності формування податкових зобов`язань з ПДВ, за результатами яких була складена відповідна податкова накладна (а.с.90).

Розглянувши вказані документи і пояснення, Комісія Головного управління ДПС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийняла оспорюване рішення від 18.06.2019 № 1196073/35411741, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної від 16.01.2019 № 17 у зв`язку з ненаданням платником податку копій документів, а саме: ненадання платником податку первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи, у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні (а.с.82).

Як вбачається з матеріалів справи, про прийняте рішення позивача було повідомлено квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН від 27.06.2019 (а.с.91).

Не погоджуючись з рішенням від 18.06.2019 № 1196073/35411741, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної від 16.01.2019 № 17, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та набула чинності для України 11.09.1997.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 0.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

В той же час, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 341) (далі - Порядок № 1246), податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200 1.3 і 200 1.9 статті 200 1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації / зупинення реєстрації / відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис» , «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Пунктом 13 Порядку № 1246 передбачено, що за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Відповідно до приписів пункту 201.16 статті 201 ПК України, реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 5 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 117 (далі - Порядок № 117 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкова накладна / розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

При цьому, відповідно до змісту пункту 10 Порядку № 117 критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Пунктом 13 Порядку № 117 передбачено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування; 2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД / послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена; 3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Зі змісту Квитанції вбачається, що контролюючим органом сформовано висновок про відповідність податкової накладної підпункту 1.6. пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку.

З даного приводу суд зазначає, що контролюючим органом порушено не тільки принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а і норми пункту 13 Порядку № 117, оскільки ним не зазначено у Квитанції конкретного та чіткого критерію ризиковості платника податку, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), на підставі якого здійснено зупинення реєстрації податкової накладної.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що податковим органом у Квитанції зазначено лише загальне посилання на відповідність податкової накладної критерію ризиковості платника податку, визначених пп. 1.6 п. 1 Критеріїв.

Натомість, як принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, так і пункт 13 Порядку № 117 вимагає від контролюючого органу зазначення конкретного виду критерію.

Отже, контролюючий орган в оскаржуваному рішенні не навів обґрунтованих обставини, на підставі яких відповідач дійшов висновку про відповідність податкової накладної критеріям ризиковості платника податку і не довів правомірність зупинення реєстрації зазначеної накладної.

Слід зазначити, що підпункт 1.6 пункту 1 Критерію № 959 містить в собі 12 абзаців та 7 додаткових ступенів ризику, що в свою чергу позбавляє суд встановити конкретні підстави для встановлення ризиковості платника податку та, як наслідок, для зупинення реєстрації таких накладних.

Так, зокрема, підпункт 1.6 пункту 1 Критеріїв № 959 визначає, що комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:

1) платник податку зареєстрований (перереєстрований) за адресою, що знаходиться на непідконтрольній території України (зона АТО, АР Крим);

2) дата реєстрації платником податку на додану вартість не перевищує трьох місяців з дати такої реєстрації;

3) платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);

4) платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;

5) платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;

6) платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України;

7) наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.

Головні управління ДФС в областях, м. Києві та Офіс великих платників податків ДФС постійно обраховують та проводять моніторинг показників, визначених у пунктах 1.1 - 1.6 цих Критеріїв. Якщо виявлено, що платник податків має ознаки ризиковості згідно з пунктом 1.6 цих Критеріїв, то такий платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання Комісії, на якому прийнято відповідне рішення.

Таким чином, фіскальний орган був зобов`язаний у квитанції чітко вказати не лише конкретний вид критерію, який встановлений підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв, а і відповідне рішення, відповідно до якого позивача внесено до переліку ризикових платників.

Разом з тим, суд звертає увагу, що на момент прийняття спірного рішення Критерії ризиковості платників податків існують виключно у вигляді листа Державної фіскальної служби України та не затверджені будь-яким наказом Державної фіскальної служби України, не погоджено з Міністерством фінансів України, що суперечить вимогам пункту 10 Порядку № 117.

Крім того, Указом Президента України від 03.10.1992 № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів Міністерств та інших органів виконавчої влади» передбачено, що з 01.01.1993 нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

З огляду на відсутність державної реєстрації вказаний лист від 21.03.2018 № 959/99-99-07-18 не може вважатись актом управління довгострокового та неодноразового застосування, який встановлює, змінює або припиняє загальні правила регулювання однотипних відносин щодо широкого кола осіб, а тому має виключно інформативно-рекомендаційний характер.

При розгляді справи суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 822/1878/18, зокрема, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 КАС України. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.

Крім того, відповідачами також не надано суду ані переліку платників податків, щодо яких виявлено ознаки ризиковості, ані матеріалів, на підставі яких платника податків віднесено до такого переліку.

При цьому, пунктами 6 та 7 Порядку № 117 визначено, що у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється. У разі коли за результатами моніторингу податкова накладна / розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної / розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.

Згідно з пунктами 14, 15 Порядку № 117 перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством. Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного у податковій накладній / розрахунку коригування. Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних / розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні / розрахунки коригування складені на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних / розрахунках коригування відображені однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з УКТЗЕД або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг).

Слід зазначити, що можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків.

Вживання податковим органом загального посилання на певний пункт Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту чи абзаців підпункту (за умови їх наявності, як у розглядуваному випадку), є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

При цьому, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічна правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 04.12.2018 у справі № 821/1173/17 (№ К/9901/62719/18).

Судом встановлено та не заперечується податковим органом, що на виконання зазначених вимог та у спосіб, що визначений Порядком № 117, позивачем разом із поясненнями та додатковими документами було надіслано контролюючому органу копії документів, а саме:

видаткову накладну №17 від 16.01.2019; товарно - транспортну накладну № Р17 від 16.01.2019; довіреність №2 від ТОВ Дюна-Інтерком № 2 від 16.01.2019, платіжне доручення № 192 від 17.01.2019, податкову накладну № 17 від 16.01.2019, договір поставки б/н від 10.01.2018, контракт № 4 з UD SASTRO BRICKO від 15.01.2018; додаток № 1 до контракту № 4 з UD SASTRO BRICKO від 20.01.2018, додаток № 2 до контракту № 4 з UD SASTRO BRICKO від 29.03.2018; додаток № 3 до контракту № 4 з UD SASTRO BRICKO від 02.01.2019, специфікацію № 14 до контракту № 4 з UD SASTRO BRICKO від 20.09.2018; інвойс № 20-09-18 від 20.09.2018; коносант від 23.09.2018; вантажно митну декларацію ІМ 40 № UA 125130/2018/521275 від 01.11.2018; податковий розрахунок 1ДФ за 1 кв. 2019 від 11.04.2019; бухгалтерські довідки від 06.06.2019; інвентаризаційний опис № 1 від 18.01.2019, виписки по особовому рахунку (USD) за січень 2019 року від 13.02.2019; виписки по особовому рахунку (UAH) за січень 2019 року від 13.02.2019; платіжне доручення у іноземній валюті № 15 від 14.01.2019; платіжне доручення у іноземній валюті № 16 від 22.01.2019; фінансовий звіт суб`єкта господарювання за 2018 рік від 31.12.2018 року.

Факт надсилання позивачем вищевказаних пояснень та документів не спростований податковим органом в ході розгляду справи.

Підпунктом 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Зазначена комісія приймає рішення про:

- реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, умовою розблокування реєстрації податкової накладної, яка за результатами автоматизованого моніторингу була визнана такою, що відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, є подання платником податків документів, вичерпний перелік яких передбачений пунктами 14, 15 Порядку № 117.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 117, зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є:

- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено;

- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

Комісія контролюючого органу перевіряє подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, зокрема електронні).

Отже, на відміну від зупинення реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування), яке відбувається в автоматизованому режимі засобами програмного забезпечення ДФС України, прийняття рішення про реєстрацію/відмову у реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування) потребує проведення комісією регіонального рівня засідання, на якому членами комісії розглядаються та аналізуються надані платником податків документи та пояснення з метою прийняття обґрунтованого рішення зі спірного питання.

Як встановлено судом із наявних матеріалів справи, податковий орган запропонував позивачеві надати пояснення та/або копії документів достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Разом з цим чіткого переліку таких документів, які на думку контролюючого органу будуть достатніми, відповідач не визначив.

Водночас у спосіб, визначений чинним законодавством, позивачем направлено податковому органу пояснення та копії документів, яких, на його думку, та за відсутності конкретного переліку, визначеного податковим органом, було достатньо для реєстрації податкової накладної.

Суд зазначає, що затверджена Порядком № 117 форма рішення про відмову у реєстрації податкової накладної передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН з підстав ненадання платником документів, документи, яких на думку контролюючого органу не вистачає, повинні бути підкресленими, тобто рішення має містити або найменування конкретного документа (видаткова накладна, тощо) або групу документів (складські документи тощо), що з урахуванням специфіки господарської операції мають бути надані, але відсутні.

Проте, в порушення наведених вимог законодавства, оспорюване рішення містить лише загальне твердження про ненадання платником податку документів без конкретизації (підкреслення, як того вимагає форма такого рішення) конкретного переліку документів, яких, на думку Комісії, не вистачає.

Так, оскаржуване рішення містить інформацію про те, що позивачем не надано первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання, транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи, рахунки-фактури, акти приймання-передавання товарів, накладні.

Водночас, як вже зазначалось судом, позивачем разом із поясненнями надані та копії яких наявні в матеріалах справи видаткову накладну №17 від 16.01.2019; товарно - транспортну накладну № Р17 від 16.01.2019; довіреність №2 від ТОВ Дюна-Інтерком № 2 від 16.01.2019, платіжне доручення № 192 від 17.01.2019, податкову накладну № 17 від 16.01.2019, договір поставки б/н від 10.01.2018, контракт № 4 з UD SASTRO BRICKO від 15.01.2018; додаток № 1 до контракту № 4 з UD SASTRO BRICKO від 20.01.2018, додаток № 2 до контракту № 4 з UD SASTRO BRICKO від 29.03.2018; додаток № 3 до контракту № 4 з UD SASTRO BRICKO від 02.01.2019, специфікацію № 14 до контракту № 4 з UD SASTRO BRICKO від 20.09.2018; інвойс № 20-09-18 від 20.09.2018; коносант від 23.09.2018; вантажно митну декларацію ІМ 40 № UA 125130/2018/521275 від 01.11.2018; податковий розрахунок 1ДФ за 1 кв. 2019 від 11.04.2019; бухгалтерські довідки від 06.06.2019; інвентаризаційний опис № 1 від 18.01.2019, виписки по особовому рахунку (USD) за січень 2019 року від 13.02.2019; виписки по особовому рахунку (UAH) за січень 2019 року від 13.02.2019; платіжне доручення у іноземній валюті № 15 від 14.01.2019; платіжне доручення у іноземній валюті № 16 від 22.01.2019; фінансовий звіт суб`єкта господарювання за 2018 рік від 31.12.2018 року.

Відтак, висновок податкового органу про ненадання первинних документів спростовується наявними матеріалами справи.

Також, оспорюване рішення не містять мотивів не врахування чи відхилення наданих позивачем пояснень та документів.

Слід зазначити, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади. Зокрема, у пункті 55 рішення ЄСПЛ у справі «Класс та інші проти Німеччини» (06.09.1978) Суд наголосив: із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). Ця ж теза приведена і у вже процитованому Рішенні у справі «Волохи проти України» . У справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства» і «Алтай проти Туреччини» . Так, Суд зазначив, що згідно з принципом верховенства права судовий контроль за діяльністю виконавчої влади є одним з основоположних принципів демократичного суспільства.

«Суд» повинен користуватись повною юрисдикцією розглядати всі факти у справі, а також відповідне законодавство (Terra Woningen B.V. v. the Netherlands (Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів), § 52).

При цьому, законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб`єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі «Ечюс проти Латвії» Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом верховенства права.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що спірне рішення прийняте у зв`язку із відповідністю поданої податкової накладної критеріям оцінки ризиків, що визначені підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості саме платника податків, які визначені у листі Державної фіскальної служби від 21.03.2018 № 959/99-99-07-18.

Однак, податковий орган не навів жодного правого обґрунтування щодо підстав для зупинення реєстрації податкової накладної як і не повідомив суду, яка із шести перелічених у підпункті 1.6 пункту 1 критеріїв, що наведені у листі Державної фіскальної служби від 21.03.2018 № 959/99-99-07-18, відноситься до позивача.

Крім того суд бере до уваги, що Комісія Головного управління ДПС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, як відповідач у справі, була наділена правом подати до суду докази на підтвердження правомірності прийняття оспорюваного рішення.

Разом з цим відповідачі зазначеним правом не скористалися, жодного належного доказу на підтвердження обґрунтованості оспорюваного рішення та підстав його прийняття під час розгляду справи не надали, обмежившись простим посиланням на недостатність наданих на пропозицію документів.

Зміст оспорюваного рішення дає підстави стверджувати, що Комісія Головного управління ДПС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, розглядаючи подані позивачем документи, не перевіряла їх відповідність вимогам чинного законодавства (наявність обов`язкових реквізитів, дотримання встановленої законом форми тощо), не з`ясовувала специфіку проведених господарських операцій та не визначала документів, які є достатніми для підтвердження реальності господарських операцій з урахуванням їх змісту і обсягу.

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що спірне рішення прийняте необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мало значення для його прийняття, непропорційно, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія), а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Із системного аналізу вищевказаних норм Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За вказаних обставин, в контексті наведених норм, суд вважає, що для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення у даному випадку не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд» , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов`язання ДПС України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі покладений на них законом обов`язок щодо доказування правомірності прийняття оспорюваного рішення залишили поза увагою.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 194 від 09.01.2020.

Оскільки у спірних правовідносинах права позивача були порушені внаслідок протиправного рішення Комісії Головного управління ДФС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, що виразилось у зупиненні поданої на реєстрацію податкової накладної та прийняття останнім протиправного рішення про відмову у реєстрації податкової накладної, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДПС у Київській області, як правонаступника Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 52, 73-78, 90, 139, 143, 159, 194, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації № 1196073/35411741 від 18.06.2019.

Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну № 17 від 16.01.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подачі на реєстрацію.

Стягнути на користь Приватного підприємства АМЕР СА (код ЄДРПОУ 35411741) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) судові витрати у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення № 194 від 09.01.2020.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення рішення суду 05.08.2020.

Суддя Панченко Н.Д.