Рішення

від 31.08.2020 по справі 640/2923/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 640/2923/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

Міністерства юстиції України

до Політичної партії Народна програма Вадима Чорного

про анулювання реєстраційного свідоцтва,

ВСТАНОВИВ:

Міністерство юстиції України (адреса: 01001, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Політичної партії Народна програма Вадима Чорного (адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 102, ідентифікаційний код 33668763), в якому просить суд анулювати реєстраційне свідоцтво Політичної партії "Народна програма Вадима Чорного" № 128-п.п від 20.07.2005 (ідентифікаційний код 33668763, адреса місцезнаходження 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 102).

В обґрунтування подання позовної заяви позивачем зазначено, що у зв`язку з не висуванням Політичною партією "Народна програма Вадима Чорного" кандидатів на участь у виборах народних депутатів України та на виборах Президента України наявні підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва у відповідності до ст. 24 Закону України "Про політичні партії в Україні".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/2986/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

07.02.2020 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив відповідача у якому наголошено, що Політична партія Народна програма Вадима Чорного приймає участь у проміжних виборах народного депутата України, а саме 06.02.2020 Центральною виборчою комісією за заявою політичної партії прийнято рішення про реєстрацію ОСОБА_1 у якості у якості кандидата в народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 179 (Харківська область), що призначені на 15.03.2020.

29.03.2020 позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що Законом України "Про політичні партії в Україні" встановлено чіткий термін - 10 років, протягом якого політичній партії потрібно взяти участь у виборах, а отже, не може братись до уваги факт висування ОСОБА_1 кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 179 на проміжних виборах народного депутата України, призначених на 15.03.2020.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Політичну партію Народна програма Вадима Чорного зареєстровано 20.07.2005, дата запису - 28.07.2005, номер запису - 12241200000015089.

Діяльність відповідача здійснюється на підставі нової редакції Статуту Політичної Партії Народна програма Вадима Чорного , затвердженому З`їздом парті Протоколом № 1/17/03/2019 від 17.03.2019.

З метою перевірки дотримання вимог статті 24 закону України "Про політичні партії в Україні" Міністерство юстиції України 15.01.2020 направило до Центральної виборчої комісії лист № 390/00019.4.1/6-20 для отримання інформації щодо висування кандидатів на участь у виборах народних депутатів України та на виборах Президента України протягом останніх 10 років.

Листом від 31.01.2020 № 21-41-211 Центральна виборча комісія надала інформацію стосовно партій, які висували та подавали до Комісії документи щодо реєстрації кандидатів на пост Президента України на виборах Президента України (чергових, позачергових) протягом 2010-2019 років та кандидатів у народні депутати України в загальнодержавному багатомандатному та одномандатних виборчих округах на виборах народних депутатів України (чергових, позачергових, повторних, проміжних) протягом 2005-2019 років.

З листа Центральної виборчої комісії вбачається, що відсутня інформація про висування та реєстрацію кандидатів від Політичної партії Народна програма Вадима Чорного на вищевказаних виборах за останні 10 років.

Проте, постановою Центральної виборчої комісії № 1983 від 13.12.2019 призначено проміжні вибори народного депутата України в одномандатному виборчому окрузі № 179 (Харківська область) на 15.03.2020.

Постановою Центральної виборчої комісії № 1 від 03.01.2020 затверджено Календарний план основних організаційних заходів з підготовки та проведення проміжних виборів народного депутата України 15 березня 2020 року в одномандатному виборчому окрузі № 179, яким встановлено строк з 16 січня 2020 року по 03 лютого 2020 року включно для висування кандидатів у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 179 та строк з 16 січня 2020 року по 13 лютого 2020 року включно для подання політичними партіями документів до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів у народні депутати України.

Постановою Центральної виборчої комісії від 06.02.2020 № 22 зареєстровано кандидатів у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 179 на проміжних виборах народного депутата України 15.03.2020, зокрема, ОСОБА_1 , члена Політичної партії Народна програма Вадима Чорного .

Разом з тим, Міністерство юстиції України 07.02.2020 звернулося з позовом про анулювання реєстраційного свідоцтва Політичної партії Народна програма Вадима Чорного з огляду на порушення вимог частини першої статті 24 Закону України "Про політичні партії в Україні".

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про політичні партії в Україні" від 05 квітня 2001 року №2365-ІІІ.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про політичні партії в Україні" у разі невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до суду з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва.

Буквальний аналіз змісту вказаної норми права дає підстави для висновку про те, що відсутність факту висування партією кандидатів протягом десяти років має наслідком виключно зобов`язання Міністерства юстиції України звернутися до суду з відповідним позовом, а не є безумовною підставою для анулювання реєстраційного свідоцтва.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, втручання держави у певне право має бути "встановленим законом", переслідувати одну або більше легітимних цілей та бути "необхідним в демократичному суспільстві" - тобто пропорційним переслідуваній меті (зокрема, рішення у справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" (рішення у справі "Steel and Others v. the United Kingdom").

У справі Janowski v. Poland Європейський суд з прав людини вказав, що прикметник "необхідний" передбачає існування "нагальної суспільної необхідності". При здійсненні оцінки, чи існує така необхідність, Договірні держави користуються певною свободою розсуду.

Звертаючись до ознак "демократичного суспільства", Суд надає особливого значення плюралізму, терпимості і широті поглядів. У цьому контексті, він постановив, що, хоча окремі інтереси повинні при нагоді бути підпорядковані інтересам групи, демократія не означає, що думка більшості має завжди переважати: має бути досягнуто рівновагу, яка забезпечує справедливе та належне ставлення до меншин і уникає будь-яких зловживань домінуючим становищем (рішення у справі "Stankov and the United Macedonian Organization Ilinden v. Bulgaria").

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях досить чітко визначив, що з огляду на важливу роль політичних партій у забезпеченні плюралізму та належного функціонування демократії, будь-який захід, який вживається проти них, впливає як на свободу об`єднання, так і на демократію у відповідній державі (рішення у справі "Республіканська партія Росії проти Росії").

Тому винятки, викладені у статті 11 Конвенції, повинні тлумачитися суворо; лише переконливі та незаперечні підстави можуть обґрунтувати обмеження свободи об`єднань таких партій (рішення у справі "Об`єднана комуністична партія Туреччини і інші проти Туреччини").

Рішучі заходи, такі як розпуск цілої політичної партії або відмова в реєстрації партії, можуть бути вжиті лише в найсерйозніших випадках (рішення у справі "Еррі Батасуна та Батасуна проти Іспанії", "Linkov проти Чехії"). Це справи, які загрожують політичному плюралізму або фундаментальним демократичним принципам (рішення у справі "Party for a Democratic Society (DTP) та інші проти Туреччини").

Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини держави мають право - за умови пропорційності - вимагати від політичних партій дотримуватись обґрунтованих юридичних формальностей щодо їх створення та діяльності. Суд вважає, що такий радикальний захід як розпуск на формальній підставі, застосований до створеної давно та законослухняної політичної партії, не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві". Тому будь-які автоматичні заборони в таких випадках є явним порушенням прав людини. (рішення у справі "The United Macedonian Organisation Ilinden - PIRIN і інші проти Болгарії (№ 2)").

Отже, при розгляді справи, суд досліджує обставини та встановлює факти щодо підстав для анулювання реєстраційного свідоцтва партії, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Згідно з частиною другою статті 36 Конституції України політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про політичні партії в Україні" політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об`єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Зі змісту вказаних норми вбачається, що основна мета діяльності політичної партії - участь в управлінні державними справами шляхом зайняття мандатів в органах влади, що реалізується внаслідок виборів.

Таким чином, встановлюючи десятирічний строк у частині першій статті 24 Закону України "Про політичні партії в Україні", законодавець мав на меті обмежити існування політичних партії, які тривалий час не реалізують основну ціль своєї діяльності та, як наслідок, не виявляють наміру приймати участь в управлінні державними справами.

З матеріалів справи встановлено, що 06.02.2020 до подання позову у даній справі постановою Центральної виборчої комісії за заявою позивача прийнято постанову від 06.02.2020 № 22, якою зареєстровано ОСОБА_1 - члена Політичної партії Народна програма Вадима Чорного кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 179 на проміжних виборах народного депутата України 15.03.2020.

Тобто, 06.02.2020 Політичною партії Народна програма Вадима Чорного фактично усунено обставини, що є підставою для звернення Міністерства юстиції України до суду з цим позовом, оскільки відповідач реалізував основну мету своєї діяльності та висунув кандидата для участі у виборах.

Таким чином, Політична партія Народна програма Вадима Чорного не може вважатись такою, що не реалізує основну мету своєї діяльності та, як наслідок, анулювання реєстраційного свідоцтва не може визнаватись "необхідним в демократичному суспільстві" з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім вказаного суд звертає увагу на те, що за змістом частини першої статті 24 Закону України "Про політичні партії в Україні", законодавець пов`язує звернення Міністерства юстиції України з відповідним позовом до суду з відсутністю факту саме висування кандидатів партією для участі у виборах.

Відповідно до законодавства України чинного, як до 01 січня 2020 року, так і після (пункт перший частини п`ятої статті 11 Закону України "Про вибори народних депутатів України", пункт перший частини четвертої статті 11 Закону України "Про вибори Президента України", пункт 1 частини 1 статті 79 Виборчого кодексу України) виборчий процес включає такий етап: висування та реєстрація кандидатів.

Суд звертає увагу на те, що висування і реєстрації кандидатів для участі у виборах, хоча і визначаються законодавством України як перший етап виборчого процесу, проте є діями різними за своєю формою.

За змістом положень законодавства України, чинного у період з 2009 року по 31 грудня 2019 року, висування кандидатів від партії здійснюється партією на з`їзді (зборах, конференції) у порядку, встановленому статутом партії (частина перша статті 53 Закону України "Про вибори народних депутатів України", частина четверта статті 47 Закону України "Про вибори Президента України").

Натомість, реєстрація кандидата має місце виключно після його висування та за умови подання відповідного переліку документів до Центральної виборчої комісії (статті 54, 55 Закону України "Про вибори народних депутатів України", статті 51 Закону України "Про вибори Президента України").

Так, висування кандидата здійснюється на з`їзді партії, а реєстрація є наслідком такого висування, тобто офіційним підтвердження статусу відповідної особи, як кандидата на виборах.

Відповідно до статті 2 та частини дев`ятої статті 17 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" Центральна виборча комісія (далі - Комісія) відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад, зокрема, виборчого процесу, однакове застосування законодавства України про вибори на всій території України. Комісія здійснює контроль за дотриманням політичними партіями, іншими суб`єктами виборчого процесу, зокрема, вимог законодавства про вибори.

Крім того, комісія згідно із Законом України "Про вибори Президента України" та "Про вибори народних депутатів України" реєструє кандидатів на пост Президента України, кандидатів у депутати, включених до виборчого списку політичної партії у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, та кандидата в депутати, висунутого партією, у відповідному одномандатному виборчому окрузі за умови отримання нею відповідних документів.

Судом встановлено, що Міністерство юстиції України 15.01.2020 направило лист № 390/00019.4.1/6-20 до Центральної виборчої комісії для отримання інформації щодо висування та реєстрації кандидатів для участі у виборах народних депутатів України та на виборах Президента України протягом останніх десяти років.

Листом від 31.01.2020 № 21-41-211 Центральна виборча комісія надала інформацію стосовно партій, які висували та подавали до Комісії документи щодо реєстрації кандидатів на пост Президента України на виборах Президента України (чергових, позачергових) протягом 2010-2019 років та кандидатів у народні депутати України в загальнодержавному багатомандатному та одномандатних виборчих округах на виборах народних депутатів України (чергових, позачергових, повторних, проміжних) протягом 2005-2019 років.

Як вбачається з матеріалів справи, лист Центральної виборчої комісії від 31.01.2020 № 21-41-211 містить відомості про політичні партії, які реєстрували своїх кандидатів для участі у виборах.

Тобто, Міністерство юстиції України доводить факт відсутності реєстрації Центральною виборчою комісією кандидатів від Політичної партії Народна програма Вадима Чорного на пост Президента України на виборах Президента України протягом 2010-2019 років та кандидатів у народні депутати України протягом 2005-2019 років.

Натомість, звертаючись з цим позовом Міністерство юстиції України не встановило відсутності факту висування відповідних кандидатів Політичною партією Народна програма Вадима Чорного протягом десяти років: не надало будь-які відомості, які б підтверджували, що з`їзди партії не відбувались і кандидати на них не висувались.

Більш того, суд звертає увагу на те, що висування кандидата для участі у проміжних виборах народного депутата України від Політичної партії Народна програма Вадима Чорного та його реєстрація мали місце до подання Міністерством юстиції даного позову.

З огляду на викладене, встановивши, що відповідачем вчинялись дії щодо реалізації мети партії, а саме зареєстровано висунуто з її членів кандидата народного депутата України у проміжних виборах, а відповідачем не доведено невисування політичною партією кандидата по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для анулювання реєстраційного свідоцтва кандидатів Політичної партії Народна програма Вадима Чорного .

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства ( Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98, пункт 37).

Так у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заява № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини вказав, що якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Міністерства юстиції України - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко