Рішення

від 31.08.2020 по справі 640/16249/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 640/16249/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СМ-Електоросервіс до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство обмеженою відповідальністю СМ-Електоросервіс (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, що винесенні ГУ ДФС у м. Києві на підставі акту перевірки №126/26-15-14-07-01-10/1671508 від 18.06.2019, № 2892615147 на суму 55 771,25 грн. та №2902615147 на суму 54 113,75 грн. від 10.07.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції позивача з контрагентами ТОВ Житлобудмонтаж , ТОВ Апекстрейд ЛТД , ТОВ Камтілюкс , ТОВ БК Профітван , ТОВ Вєгас Плюс підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті не на підставі, та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, є необґрунтованими, прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, що має наслідком їх неправомірність та є підставою для скасування.

Ухвалою суду від 29.08.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлені обставини, які свідчать про фактичну неможливість виконання сторонами зобов`язань за договорами. Представник відповідача, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

На підставі наказу від 31.05.2019 № 7470, виданого Головним управлінням ДФС у м. Києві (а.с.35), відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ СМ-Електоросервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ Житлобудмонтаж (код 39140922) за серпень 2018 року, ТОВ Апекстрейд ЛТД (код 403996) за серпень 2018 року, ТОВ Камтілюкс (39334582) за грудень 2016 року, ТОВ БК Профітван (код 40916300) за липень 2017 року, ТОВ Вєгас Плюс (код 41861517) за лютий, березень 2018 року показників декларації з податку на додану вартість за 2016-2018 роки показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємств.

Проведеною перевіркою встановлення порушення:

- п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.125.1 ст.135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 44 617,00 грн., у тому числі по періодам: за 2016 рік на суму 28 278,00 грн., за 2017 рік на суму 8 692,00 грн., за 2018 рік на суму 8 692,00 грн.;

- п.44.1 ст.44, п.198.1 п.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що перевірявся, на загальну суму 43 291,00 грн., в тому числі за серпень 216 року на суму 26 107,00 грн., грудень 2016 року на суму 417,00 грн., липень 2017 року на суму 9 658,00 грн., лютий 2018 року на суму 4 053,00 грн., березень 2018 року на суму 3 056,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 10.07.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:

№2892615147, згідно якого встановлено порушення п.44.1, п.44.2 ст.44 ст. 44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в періоді що перевірявся на суму 55 771,25 грн.;

№2902615147, згідно якого встановлено порушення п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в періоді що перевірявся на суму 54 113,75 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною другої статті 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув`язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг, робіт) сум податку на додану вартість до податкового кредиту або ж формування валових витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з акту перевірки підставою для спірних податкових нарахувань з податку на прибуток та податку на додану вартість стало невизнання відповідачем права позивача на податковий кредит та податкових зобов`язань при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ Житлобудмонтаж (код 39140922) за серпень 2018 року, ТОВ Апекстрейд ЛТД (код 403996) за серпень 2018 року, ТОВ Камтілюкс (39334582) за грудень 2016 року, ТОВ БК Профітван (код 40916300) за липень 2017 року, ТОВ Вєгас Плюс (код 41861517) за лютий, березень 2018 року показників декларації з податку на додану вартість за 2016-2018 роки показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємств.

Перевіркою встановлено наступе:

- контрагент позивача ТОВ Житлобудмонтаж зареєстровано на підставних осіб, які не мали відношення до діяльності підприємства та не здійснювали господарської фактичної діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені контрагента; встановлено документальне оформлення господарських операцій за відсутності факту її фактичного здійснення, оскільки в 2016 році відсутня реєстрація податкових накладних від контрагентів постачальників на ТОВ Апекстрейд ЛТД з номенклатурою, об`ємом - кількістю товарів, тобто для забезпечення податкової вигоди третіх осіб шляхом формального оформлення первинних документів;

- відповідно інформаційної системи АІС Облікова картка суб`єкта фіктивного підприємства по ТОВ Камтілюкс внесена інформація від 19.03.2018 №1320/8/26-54-23-00 про порушення кримінальної справи у відношенні службової особи суб`єкта господарювання за ст.205 КК України (к\п №32017100050000071 від 24.01.2017 року. Вирок від 31.01.2018 року №795/19246/18-к відносно ОСОБА_1 за ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України);

- відповідно інформаційної системи АІС Облікова картка суб`єкта фіктивного підприємства по ТОВ БК Профітван внесена інформація від 05.09.2017 року №49187/28-10-21-08-01 в щодо зареєстровано та впроваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників (листом прокуратури м. Києва від 27.02.2018 року №04/5-62-3-18 надано письмовий дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017100000000370, за фактом фіктивного підприємства за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.205 КК України щодо використання протоколу допиту директора товариства ОСОБА_2 ;

- відповідно інформаційної системи АІС Облікова картка суб`єкта фіктивного підприємства по ТОВ Вєгас Буд внесена інформація від 21.08.2018 року №3713/26-15-21-24 про порушення кримінальної справи за фактом скоєння злочину, передбаченого ст.205 КК України. ОСОБА_3 , який значиться керівником товариства, надав пояснення щодо непричетності до створення та діяльності ТОВ Вєгас Буд , але всі первинні документи від імені товариства підписані зазначеною особою.

Як зазначає відповідач, за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Дослідивши наявні у справі докази, виходячи з аналізу наведених норм законодавства, суд зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При цьому, в першу чергу потрібно, щоб такі документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій, адже за відсутності таких документів (ненадання їх до перевірки) неможливо перевірити реальність таких операцій, правильність обчислення та сплати сум податкових (грошових) зобов`язань.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування як витрат так і податкового кредиту.

При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, недоліки в їх заповненні, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та інші обставини, які в можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави.

Суд зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суд враховує, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, позивач повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо наявності матеріальних та трудових ресурсів для проведення відповідного виду діяльності, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Водночас, матеріали справи не містять жодних первинних документів, складених за результатами здійснення господарських взаємовідносин із контрагентами ТОВ Житлобудмонтаж (код 39140922), ТОВ Апекстрейд ЛТД (код 403996), ТОВ Камтілюкс (39334582), ТОВ БК Профітван (код 40916300), ТОВ Вєгас Плюс (код 41861517).

Відсутність вказаних базових первинних документів не дає суду можливості перевірити реальність здійснення (фактичне виконання) господарських операцій та правомірність відображення таких операцій у податковому обліку платника податків і формування сум податкових вигод.

Позивачем також не надано документального підтвердження обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання таких послуг, обґрунтування їх вартості, як не надано і підтвердження використання отриманих послуг в безпосередній господарській діяльності позивача.

При цьому суд зазначає, що надання певних документів до перевірки та їх аналіз податковим органом в акті перевірки не є підставою для неподання таких документів до суду при оскарженні рішення контролюючого органу, яке прийнято на підставі такого акту перевірки.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

При цьому, частиною четвертою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи встановлені під час розгляду даної справи обставини, а також ненадання позивачем документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, суд вважає, що в даному випадку надані позивачем під час перевірки не підтверджують реальності операцій, які зумовлювали б зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача).

Між тим, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту або складу витрат, зокрема виданих податкових накладних, не є безумовною підставою їх формування, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Беручи до уваги специфіку та особливості зазначених операцій, виходячи з наявної податкової інформації, слід зазначити, що під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які виходячи з умов договорів та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентами позивача.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, за спірними операціями лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

У взаємозв`язку з наведеним суд також враховує, що наявність оплати на користь контрагентів сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку самостійною підставою для формування спірних сум вигод, оскільки, крім іншого, рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного, не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій та не відповідає статутній діяльності цих підприємств.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, оскільки позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволенню.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю СМ-Електоросервіс (03186, м. Київ, вул. Мартиросяна, 26, кв.63, код ЄДРПОУ 21671508);

Відповідач: ГУ ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденко, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій