Ухвала

від 31.08.2020 по справі 320/3467/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про поновлення строку звернення до суду

31 серпня 2020 року справа № 320/3467/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача - Головного управління ДПС у Київській області від 14.11.2018 №Ф-135760-53 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 14180,92 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

22.04.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з даним позовом від 15.04.2020.

В обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначає, що строк на звернення до адміністративного суду з даним позовом пропущено нею з поважних причин, просить суд поновити строк звернення до суду з даним позовом.

Так, позивач вказує, що у квітні 2019 року за місцем працевлаштування надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.04.2019 щодо стягнення з неї як фізичної особи - підприємця боргу зі сплати ЄСВ на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-135760-53, однак про існування вказаної вимоги вона дізналась тільки на початку квітня 2020 року. Копію вимоги позивач не отримувала, постанову про відкриття виконавчого провадження також не отримувала.

У додаткових письмових поясненнях від 24.08.2020 позивач також повідомила суд про те, що після анексії Криму вона переїхала разом зі своєю сім`єю на материкову частину України і отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.07.2016 №3240-2766 за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою позивач тимчасово винаймала житло, у зв`язку з чим проживала у квартирі за цією адресою лише деякий час. На момент складення вимоги від 14.11.2018 №Ф-135760-53 позивач фактично проживала за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 , тому спірну вимогу вона з об`єктивних причин отримати не змогла.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №2464-VI ).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 статті 2 Закону №2464-VI).

В частині 2 статті 2 Закону №2464-VI закріплено, що принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску визначаються виключно цим Законом.

При цьому пунктом 4 частини 1 статті 6 Закону №2464-VI передбачено право платника єдиного внеску оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.

Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац 5 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску , з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску (абзац 6 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абзац 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки (абзац 10 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).

Отже положення частини 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачають такі способи оскарження вимоги, як адміністративний або судовий порядок, при цьому навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто, у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді й таке право має бути реалізоване нею протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС.

Частиною 3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як вбачається з позовної заяви, предметом позову є вимога Головного управління ДПС у Київській області від 14.11.2018 №Ф-135760-53 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 14180,92 грн.

З матеріалів справи вбачається, що до суду з даним позовом позивач звернулась 16.04.2020, відправивши позов до суду у рекомендованому поштовому відправленні №2103101055958.

У позові та заяві від 15.04.2020 позивач зазначає, що про порушення своїх прав вона дізналась на початку квітня 2020 року, після того, як протягом 2019 року з її заробітної плати працедавцем утримувались кошти в рахунок погашення боргу внаслідок примусового виконання оскаржуваної вимоги.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.04.2020 за №1006584096 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 11.04.2012, адресою місця проживання ФОП ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 (а.с.35).

14.11.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-135760-53, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018 складає 14180,92 грн. (а.с.56).

На підтвердження доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-135760-53 на податкову адресу позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме на адресу: АДРЕСА_1 , відповідач надав копію чеку про відправлення поштового відправлення від 19.11.2018 та копію конверту, в якому направлена поштовим відправленням за унікальним номером відправлення 0730110356410 вимога повернулась на адресу контролюючого органу, з поміткою оператора поштового зв`язку "за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с.56, зворотній бік).

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.07.2016 №3240-2766 , адресою фактичного місця проживання/перебування позивача з 19.07.2016 є: АДРЕСА_1 (а.с.97).

У той же час, позивач у заяві вказує, що хоча вона перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , однак за даною адресою на момент складення спірної вимоги не проживала, у зв`язку з чим не могла бути обізнаною про існування оскаржуваної вимоги.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 р. № 449 (надалі по тексту - Інструкція №449).

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - в органі доходів і зборів.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи ) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Водночас згідно з пунктом 5 розділу VI Інструкції №449 у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

Судом встановлено, що спірна вимога була надіслана на податкову адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням зі штрихкодовим ідентифікатором 0730110356410, за адресою: АДРЕСА_1 , однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з відміткою оператора поштового зв`язку "за закінченням встановленого строку зберігання".

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем дотримано вимоги Інструкції №449 щодо надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-135760-53 на адресу останнього відомого місця перебування фізичної особи-платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Проте, в даному випадку підлягають оцінці обставини, які вплинули на можливість отримання позивачем вимоги про сплату боргу.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" № 1706-VІІ від 20.10.2014 (зі змінами, далі - Закон № 1706-VІІ)

Поняття внутрішньо переміщеної особи визначено у статті 1 Закону № 1706-VІІ.

Так, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1706-VІІ факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частиною першою статті 5 Закону № 1706-VІІ встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо) (ч.2 ст.5 Закону № 1706-VІІ).

Згідно з пунктом 1 Порядку оформлення і видачі довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що заява про взяття на облік повинна серед іншого містити таку інформацію про заявника: відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; адреса, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Зазначені законодавчі приписи дають підстави для висновку, що відповідно до п. 3 Порядку оформлення і видачі довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, у заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зазначається адреса фактичного проживання, повідомлена цією особою. Зазначена інформація має облікове значення і не свідчить про наявність правових підстав використання певного житлового приміщення.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (на відміну від документу, до якого вносяться відомості про місце проживання - в контексті Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207) не посвідчує право користування житлом за адресою, зазначеною у цій довідці.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №826/319/17.

Отже, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.07.2016 №3240-2766, в якій зазначена адреса фактичного місця проживання/перебування позивача: АДРЕСА_1 , не посвідчує право користування позивачем житлом за цією адресою, а відтак неотримання спірної вимоги, направленої за адресою, вказаною у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.07.2016 №3240-2766, є поважною причиною для поновлення позивачу строку звернення до суду із даним позовом.

Враховуючи, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, на підставі якого може здійснюватися примусове виконання та стягнення визначеної у такій вимозі суми боргу, в той час як позивач, як внутрішньо переміщена особа, з причин, що від неї не залежать, була позбавлена можливості отримання спірної вимоги за адресою, зазначеної у довідці ВПО, оскільки на момент складення вимоги не проживала за вказаною адресою, як і позбавлена права оскарження її у передбачений Законом строк, суд вважає, що строк звернення до суду, який слід обраховувати в даному випадку з моменту, коли позивач дізналась про існування вимоги, а саме з квітня 2020 року - не пропущено, оскільки із позовною заявою позивач звернулась 16.04.2020, відправивши позов до суду у рекомендованому поштовому відправленні №2103101055958.

Принцип юридичної визначеності та право на суд заявника, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97, полягає в тому, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним та підлягає дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, й щодо строків звернення до суду за захистом порушеного права. Норми, що регулюють строки подачі адміністративного позову, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту, в тому числі й у разі наявності певних обставин, які зумовили порушення встановлених процесуальних строків.

Така позиція була зазначена Європейським судом з прав людини у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Bellet v. France зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У той же час, як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Аналізуючи в сукупності вищевикладене та з метою недопущення обмеження права позивача на судовий захист, суд вважає за можливе поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Київській області від 14.11.2018 №Ф-135760-53.

Відповідно до ч.6 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 121,243,248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 14.11.2018 №Ф-135760-53.

2. Копію ухвали надіслати (видати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та оскарженню окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Кушнова А.О.