Рішення

від 21.08.2020 по справі 914/8/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2020 Справа №914/8/20

За позовом:Солонківського споживчого товариства, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Солонка до відповідача:Давидівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Давидів про:визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на приміщення Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Пришляк Ю.-М.В. Представники сторін: від позивача:Моргунов С.Ю. - представник від відповідача:Феданяк Р.В. - представник

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Солонківського споживчого товариства до Давидівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на приміщення.

Ухвалами від 03.01.2020р. суд залишив без руху позовну заяву Солонківського споживчого товариства та надав заявнику строк для усунення недоліків, а також повернув заявнику заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

В період з 20.01.2020р. по 07.02.2020р. суддя Крупник Р.В. перебував у відпустці.

Ухвалою від 30.01.2020р. (суддя Долінська О.З.) повернуто Солонківському споживчому товариству заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

У зв`язку з усуненням заявником недоліків позовної заяви, 12.02.2020р. суд виніс ухвалу, якою прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 02.03.2020р.

Ухвалою від 02.03.2020р. суд повернув Солонківському споживчому товариству заяву про забезпечення доказів.

У підготовчому засіданні 02.03.2020р. суд оголосив перерву до 23.03.2020р.

Ухвалою від 23.03.2020р. суд відклав підготовче засідання на 27.04.2020р.

Ухвалою від 27.04.2020р. суд відклав підготовче засідання на 18.05.2020р.

Ухвалою від 18.05.2020р. суд відклав підготовче засідання на 15.06.2020р.

Ухвалою від 15.06.2020р. суд викликав відповідача у підготовче засідання, призначене на 06.07.2020р.

Ухвалою від 06.07.2020р. суд закрив підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначив на 21.08.2020р.

Представник позивача в судове засідання 21.08.2020р. з`явився, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 21.08.2020р. з`явився, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

У позовній заяві (поданій разом із заявою заяви про усунення недоліків позовної заяви), позивач зазначає, що Солонківське споживче товариство є правонаступником всіх прав ізобов`язань Винниківського госпрозрахункового торгового кооперативного підприємства, яке увійшло до його складу шляхом приєднання, відповідно до статуту позивача, прийнятого загальними зборами членів споживчого товариства від 29.02.2000р. Згідно акту передачі основних засобів першої групи від 02.01.2001р. будівля магазину №26 в с. Дмитровичі б/назви вулиці,б/номера Пустомитівського р-ну Львівської обл., що належала Винниківському ГРТКП передана Солонківськомуспоживчому товариству та на даний час знаходиться на його балансі. Актом передачі земельних ділянок, Винниківським ГРТКПСолонківськомуспоживчому товариству,наданих сільськими радами в постійне користування для обслуговування магазинів споживчої кооперації та сплати земельного податку від 30.01.2001р. для обслуговування магазину в с. Дмитровичі передано земельну ділянку площею 0,02 га. Листами №75 від 01.06.2011р. та №90 від 30.06.2011р. товариство звернулось до Винничківської сільської ради з проханням надати дозвіл для виготовлення свідоцтва про право власності на будівлю магазину Продукти в с. Дмитровичі, на що рішенням виконавчого комітету сільської ради №31 від 30.06.2011р. у наданні дозволу було відмовлено у зв`язку з тим, що дане приміщення мешканці селабудували власним коштом для проживання священника. 17.07.2018р. позивач звернувся до Давидівської ОТГ листом з проханням надати дозвіл на виготовлення свідоцтва про право власності на частину будівлі магазину Продукти в с. Дмитровичі, вул. Львівська, 5а, що знаходиться на балансі споживчого товариства. Однак, рішенням виконавчого комітету Давидівської сільської ради №158 від 31.08.2018р. у наданні дозволу для виготовлення свідоцтва про право власності було відмовлено.

28.09.2018р. відповідач прийняв рішення №2346-30/2018, згідно якого вирішено зареєструвати за Давидівською ОТГ право комунальної власності на нежитлові приміщення за адресою: с. Дмитровичі, вул. Львівська, 5а (стара назва вулиці, без назви, будинок б/н) за територіальною громадою Давидівської ОТГ в особі Давидівської сільської ради. 10.10.2018р. на підставі вказаного рішення було проведено державну реєстрацію права комунальної власності за відповідачем.

Позивач вважає рішення відповідача про реєстрацію права комунальної власності на спірний об`єкт нерухомого майна незаконним та таким, що підлягає скасуванню. По-перше, позивач зазначає, що всупереч п. 4 Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об`єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передачі на баланс підприємств-правонаступників (затв. Постановою КМУ від 13.08.2003р. №1253), передача спірного приміщення відбулася без погодження позивача, як підприємства-правонаступника. По-друге, оскаржуване позивачем рішення було прийняте відповідачем виключно на підставі довідки Регіонального відділення ФДМ по Львівській області, яка засвідчувала те, що нежитлова будівля орієнтовною площею 70 кв.м., розташована в буд. №20, вул. б/н, в с. Дмитровичі Пустомитівського р-ну Львівської обл., в державній власності не перебуває, в той час, як попередня адреса спірного об`єкта була: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Дмитровичі, вул. Б/Н, буд. б/н. По-третє, державна реєстрація права комунальної власності за відповідачем відбулася на підставі незаконного рішення. По-четверте, оскільки на підставі акту передачі основних засобів першої групи від 02.01.2001р. будівля магазину, що належала Винничківському ГРТКП та була передана позивачу як правонаступнику, з цього часу слід вираховувати початок перебігу строку правомірного, добросовісного та відкритого володіння спірним об`єктом, яке підпадає під ознаки безтитульного, а тому існують всі підстави для визнання за позивачем права власності на приміщення магазину за набувальною власністю.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що спірна будівля була побудована за кошти громади для проживання священнослужителів церкви, а в подальшому у 1964р. була реконструйована під сільгоспмаг Винниківського робкоопу. На загальних зборах мешканців с. Дмитровичі, які відбулися 09.07.2018р. було вирішено звернутися до Давидівської сільської ради ОТГ щодо передачі у власність громади спірної будівлі. Законодавство, яке діяло на момент виникнення такого права власності, в т.ч. ЦК УРСР, не передбачало обов`язкової реєстрації права власності, державна реєстрація права комунальної власності на нежитлову будівлю не була проведена. Натомість, така реєстрація була проведена в подальшому у відповідності до ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Відповідач вважає, що за набувальною давністю може бути набуте право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніви щодо правомірності його володіння майном. Позивач, неодноразово звертався до Винничківської сільської ради та Давидівської сільської ради щодо надання дозволу на виготовлення свідоцтва про право власності на спірну будівлю, однак в цьому йому було відмовлено. Відтак, позивач, володіючи та користуючись спірною будівлею без належних правових підстав, не міг не знати, що спірна будівля належить до комунальної власності, а власник будівлі відомий. Крім цього, позивач володів та користувався спірним майном, не будучи власником такого, без оформлених належним чином документів. Відповідач вважає, що акт передачі основних засобів першої групи, що знаходяться на балансі Винниківського ГРТКП Пустомитівського СТ та передані Солонківському споживчому товариству, станом на 02.01.2001р., не є тим документом, який підтверджує титульне володіння позивача і є підставою для відмови у позові.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

29.12.2000р. Пустомитівською РДА проведено державну реєстрацію Солонківського споживчого товариства (код ЄДРПОУ 23890261).

Відповідно до п. 2 Статуту Солонківського споживчого товариства (у первинній редакції), останнє є правонаступником усіх прав та зобов`язань Солонківського ГРТКП, а також Винниківського ГРТКП і Звенигородського ГРТКП, які увійшли до його складу шляхом приєднання.

Як стверджує позивач, на підставі Акту передачі основних засобів першої групи від 02.01.2001р., Винниківським ГРТКП було передано Солонківському споживчому товариству, зокрема, будинок цегляний №26 в с. Дмитровичі, балансовою вартістю 11793. Згідно довідки Солонківського споживчого товариства від 12.11.2019р. №86, в Акті передачі основних засобів від 02.01.2001р., зазначена нумерація магазинів, а не нумерація будівель, оскільки на той час в селах не було назв вулиць і номерів будівель.

Крім цього, на підставі Акту передачі земельних ділянок від 30.01.2001р., як зазначає позивач, Винниківським ГРТКП передано Солонківському споживчому товариству земельну ділянку під магазином в с. Дмитровичі, площею 0,02 га.

Рішенням Колегії Пустомитівської РДА від 26.05.2011р. №15 Про стан торгівельного обслуговування населення Пустомитівського району в 2010 році , зобов`язано, голів сільських рад, зокрема, голову Винничківської сільської ради сприяти у виготовленні права власності на будівлі магазинів, що знаходяться на балансі споживчої кооперації.

Листами від 01.06.2011р. №75, від 30.06.2011р. №90 (адресованими Винничківській сільській раді) позивач просив голову сільської ради прийняти рішення для виготовлення свідоцтва про право власності на будівлю магазину Продукти в с. Дмитровичі.

Рішенням Виконавчого комітету Винничківської сільської ради від 30.06.2011р. №31 відмовлено Солонківському споживчому товариству у наданні дозволу для виготовлення свідоцтва про право власності на будівлю магазину.

У липні 2018р. позивач звернувся до відповідача з листом від 17.07.2018р. №76, у якому просив надати дозвіл на виготовлення свідоцтва про право власності на частину будівлі магазину Продукти в с. Дмитровичі по вул. Львівська, 5а, що знаходиться на балансі споживчого товариства та дозвіл на виготовлення детального плану про передачі земельної ділянки в оренду площею 0,02 га, яка закріплена за вказаним магазином.

Рішенням виконавчого комітету Давидівської ОТГ від 31.08.2018р. №158 відмовлено Солонківському споживчому товариству у наданні дозволу для виготовлення свідоцтва про право власності на частину будівлі, у зв`язку з тим, що будівля збудована за кошти громади с. Дмитровичі Пустомитівського р-ну Львівської області.

За результатами зборів мешканців с. Дмитровичі, які відбулися 09.07.2018р. та на підставі довідки РВ ФДМ України по Львівській області від 20.06.2018р. №05-13-03863, Давидівською ОТГ 28.09.2018р. прийнято рішення №2346-30/2018, яким вирішено зареєструвати за територіальною громадою Давидівської ОТГ право комунальної власності на нежитлові приміщення за адресою: с. Дмитровичі, вул. Львівська, 5а (стара назва: вулиця б/н, будинок б/н) з подальшим включенням його до переліку об`єктів права комунальної власності.

10.10.2018р. за ДавидівськоюОТГ зареєстровано право комунальної власності на нежитлові приміщення за адресою: с. Дмитровичі, вул. Львівська, 5а (вулиця б/н) загальною площею 70 м.кв., що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Вважаючи, що рішення про реєстрацію за Давидівською ОТГ права комунальної власності було прийнято всупереч закону, позивач звернувся до суду з позовом про визнання такого рішення незаконним, його скасування, скасування державної реєстрації проведеної на його підставі та визнання за Солонківським споживчим товариством права власності за набувальною давністю.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Так, ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 144 Конституції України передбачено, зокрема, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом ст. ст. 15, 16 України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що рішення органу місцевого самоврядування може бути визнано незаконним за сукупності лише двох умов: 1) суперечність рішення актам цивільного законодавства; 2) порушення рішенням цивільних прав та інтересів позивача. При цьому, сам по собі факт суперечності рішення актам законодавства не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки при зверненні за захистом своїх прав до суду позивач, в першу чергу, повинен довести про порушення своїх прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, положеннями ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 78, ст. 79 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Солонківське споживче товариство, звертаючись з даним позовом до суду та доводячи порушення своїх прав оспорюваним рішенням, покликається на ту обставину, що приміщення магазину в с. Дмитровичі в свій час було передано у користування Винниківському ГРТКП і в порядку правонаступництва перейшло позивачу за актом передачі основних засобів від 02.01.2001р.

На підтвердження факту передачі Винниківським ГРТКП приміщення магазину в с. Дмитровичі Солонківському споживчому товариству, позивачем долучено:

- Постанову Правління Пустомитівської Райспоживспілки від 24.06.1964р. №104, якою вирішено затвердити смету на реконструкцію житлового будинку в с. Дмитровичі під сільгоспмагВинниківського робкоопу в сумі 1280 крб. 58 коп.;

- Акт передачі основних засобів першої групи від 02.01.2001р., складений між Винниківським ГРТКП та Солонківським споживчим товариством, згідно якого позивачу передано будинок цегляний в с. Дмитровичі, №26, балансовою вартістю 11793 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Здійснивши правову оцінку поданих позивачем доказів (які на думку товариства, підтверджують факт передачі йому як правонаступнику Винниківського ГРТКП спірного приміщення), суд зазначає, що зі змісту жодного із представлених документів не вбачається, що позивачу було передано саме приміщення магазину в с. Дмитровичі загальною площею 70 кв.м., щодо якого відповідачем прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права комунальної власності та щодо якого проведено державну реєстрацію права комунальної власності.

Зокрема, Постанова Правління Пустомитівської Райспоживспілки від 24.06.1964р. №104 свідчить лише про те, що запропонована Правлінню смета на реконструкцію житлового будинку під сільгоспмаг Винниківського робкоопу була розглянута та затверджена. Попри це, ні зазначена Постанова, ні Акт передачі основних засобів першої групи від 02.01.2001р., не містять даних, за наявності яких можна було б встановити власника будівлі, а також того, чи є ця саме будівля спірним приміщенням магазину в с. Дмитровичі. Також Постанова Правління Пустомитівської Райспоживспілки від 24.06.1964р. №104 жодним чином не свідчить про те, що Винниківському ГРТКП передавалося в користування будь-яке приміщення. Акт передачі основних засобів першої групи від 02.01.2001р. теж є неналежним доказом, котрий підтверджує факт передання спірного приміщення позивачу, оскільки за відсутності правовстановлюючих документів на приміщення магазину в с. Дмитровичі, Винниківське ГРТКП не вправі було передавати його своєму правонаступнику.

З огляду на те, що позивачем не було належними та допустимими доказами доведено факту передачі йому в порядку правонаступництва спірного нежитлового приміщення, суд вважає, що оскаржуване рішення Давидівської сільської ради ОТГ не порушує жодних прав та інтересів Солонківського споживчого товариства, а тому суд вважає позовну вимогу про визнання рішення незаконним та його скасування безпідставною та відмовляє в її задоволенні. У зв`язку з цим не підлягає задоволенню позовна вимога про скасування державної реєстрації права комунальної власності Давидівської сільської ради ОТГ на спірне приміщення.

З приводу позовної вимоги про визнання права власності за позивачем на підставі набувальної давності, суд зазначає наступне.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (положення ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналіз указаної вище правової норми дає підстави для висновку, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10.02.2020р. у справі №923/82/19.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (Позиція ВП Верховного Суду, викладена у постанові від 14.05.2019р. у справі №910/17274/17).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Попри це, суд вважає, що даному випадку відсутні вище перелічені умови в сукупності, за існування яких за позивачем можна було б у судовому порядку визнати право власності за набувальною давністю.

По-перше, обґрунтовуючи позов у частині визнання права власності на спірне приміщення за Солонківським споживчим товариством, останній покликається на те, що спірне приміщення було передане йому в порядку правонаступництва від Винниківського ГРТКП 02.01.2001р., згідно Акту передачі основних засобів першої групи. Натомість, набуття права власності за набувальною давністю не може ґрунтуватися на попередній власності та відносинах правонаступництва.

По-друге, відсутня така обов`язкова умова набуття права власності за набувальною давністю, як добросовісність позивача, оскільки товариство, неодноразово звертаючись з листами до Винничківської сільської ради та Давидівської сільської ради ОТГ з проханням надати дозвіл на виготовлення свідоцтва про право власності на спірну будівлю та виготовлення технічної документації, одержувало відмову, а тому достеменно знав, що на спірне майно претендує інший суб`єкт.

По-третє, обґрунтовуючи позов у частині визнання за товариством права власності, товариство покликається знову ж таки на Акт передачі основних засобів першої групи від 02.01.2001р., як правову підставу володіння спірним майном. Натомість, володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

З огляду на те, що позивачем не доведено наявність усіх обставин, передбачених ст. 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судовий збір за подання позовної заяви залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 42, 123, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 31.08.2020р.

Суддя Р.В. Крупник