Ухвала

від 02.09.2020 по справі 922/4190/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/4190/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Багай Н.О., Чумака Ю. Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НПФ "Інтеп"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі Господарського суду Харківської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПФ "Інтеп"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення коштів в розмірі 77 348,22 грн,

ВСТАНОВИВ:

28.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "НПФ "Інтеп" (далі - ТОВ "НПФ "Інтеп", Позивач) звернулося з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у цій справі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.02.2020 у задоволенні позову відмовлено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу Північна електроенергетична система" ПрАТ "НЕК "Укренерго" (далі - ПАТ "НЕК "Укренерго", Відповідач) на користь ТОВ "НПФ "Інтеп" грошові кошти в розмірі 76 200,00 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 7 090,00 грн, судовий збір в розмірі 1 892,48 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 апеляційну скаргу ПАТ "НЕК "Укренерго" задоволено; рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2020 у справі № 922/4190/19 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволені позову

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2020, залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2020.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За частиною сьомою статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2020 у розмірі 2 102 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України передбачено, що ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 77 348, 22 грн. Зазначена сума є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.

Скаржник зазначає, що за загальним правилом ця справа є малозначною, однак питання, підняті у касаційній скарзі, мають фундаментальне значення для єдиної правозастосовної практики, посилається на те, що судом апеляційної інстанції не було застосовано частину четверту статті 24 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки відповідно до вказаного положення відповідач мав повернути позивачу кошти, внесені ним попередньо як забезпечення тендерної пропозиції, оскільки такий обов`язок покладається на нього чинним законодавством. Разом з цим, відповідач під час процедури укладення договору поставки передбачив автоматичну трансформацію забезпечення тендерної пропозиції у забезпечення виконання договору поставки, що передбачено положеннями статті 26 Закону України "Про публічні закупівлі". Таким чином. відповідач, не повернувши позивачу грошові кошти у сумі 76 200,00 грн, грубо порушив положення чинного законодавства, перевищивши повноваження у сфері державних закупівель, утримавши в себе грошові кошти внесені як забезпечення тендерної пропозиції та змінивши в односторонньому порядку їх правовий статус на забезпечення виконання договору.

Скаржник також просить звернути увагу на те, що така поведінка організатора державних закупівель щодо неповернення сум тендерної пропозиції і їх утримування в подальшому як забезпечення за договором є надзвичайно поширеною практикою. Про обсяги цієї проблеми та її значення для держави України можливо дізнатися із звіту Міністерства економічного розвитку та торгівлі: Щодо аналізу функціонування системи публічних закупівель та узагальненої інформації про результати здійснення контролю у сфері закупівель за 2019 рік (режим доступу https:// www.me.gov.ua/Documents/Download?id=097433c3-564b-44f7-8987d004d583d05).

Велика кількість скарг, які були подані на процедури державних закупівель, вказують на наявність великої кількості прогалин в правовому регулюванні цих відносин чинним законодавством України. Серед зазначених скарг є і скарги, подані через не повернення чи утримання забезпечення тендерних пропозицій, що мало місце згідно фактичних обставин цієї справи.

Всі перераховані обставини, на думку скаржника, свідчать про необхідність систематизації і узагальнення порядку застосування положень статей 24, 26 Закону України Про публічні закупівлі Верховним Судом і свідчать про винятковість проблеми правового застосування та її фундаментальне значення для практики правозастосування.

Станом на час подання цієї касаційної скарги відсутні будь-які висновки Верховного Суду щодо правил застосування статей 24, 26 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо права організатора публічних закупівель всупереч положенням чинного законодавства України виходити за межі наданих йому повноважень та самостійно, в односторонньому порядку утримувати у себе грошові кошти, отримані як забезпечення тендердної пропозиції змінюючи їх правовий статус на забезпечення договору, укладеного із переможцем публічних закупівель.

Також скаржник послався на те, що ця справа має виняткове значення для нього, оскільки внаслідок безпідставного утримання відповідачем грошових коштів позивача останній втрачає будь-яку економічну вигоду чи економічний ефект від виконання договору між сторонами. При цьому поширення практики утримання гарантійних платежів, про яку зазначено вище, свідчить про винятковий суспільний інтерес суб`єктів господарювання до врегулювання спірних питань застосування Закону України "Про публічні закупівлі".

Разом з цим, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики або має виняткове значення для скаржника, зокрема, що результат вирішення цього спору судами виходить за межі звичайних наслідків вирішення такого роду спорів. При цьому, посилання на велику кількість скарг, поданих на процедури державних закупівель, не є підставою для висновку, що ця справа, стосовно якої склалась неоднозначна практика застосування судами стосується застосування норми права, яка має фундаментальне значення.

Не знаходять свого підтвердження і доводи скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес враховуючи те, що суспільний інтерес як інтерес суспільства пов`язують із забезпеченням благополуччя, стабільності, безпеки та сталого розвитку в інтересах всієї спільноти, проте, у цій справі вирішується спір про стягнення з відповідача сум гарантійного платежу (завдаток), а також 3 % річних та інфляційних, результат вирішення якого не матиме наслідком задоволення суспільних потреб, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що ця справа становить значний суспільний інтерес.

При цьому, саме лише застереження про те, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, не може бути визнано підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

У зв`язку з цим Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі мотиви не свідчать про наявність підстав, передбачених пунктом 2 статті 287 ГПК України, за яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "НПФ "Інтеп" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у цій справі має бути відмовлено.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НПФ "Інтеп" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі № 922/4190/19.

2. Направити Товариству з обмеженою відповідальністю "НПФ "Інтеп" копію цієї ухвали, касаційну скаргу з доданими матеріалами на 14 аркушах; копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак