Постанова від 01.09.2020 по справі 922/2/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2020 р. Справа № 922/2/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Перікової К.В.,

за участю представників:

позивача - Леонтьєв Г.Є. ордер №КВ417330 від 25.10.2018;

відповідача -не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» , м. Київ (вх. 1809),

на рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2020,

у справі №922/2/20, ухвалене суддею Байбаком О.І. в приміщенні Господарського суду Харківської області 15.06.2020 о 14:40 год. (повний текст рішення складений 25.06.2020),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» , м. Київ,

до Приватного підприємства «Хєлком» , смт. Малинівка, Чугуївський р.-н, Харківська обл.,

про стягнення 2358497,71 грн. -

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» (надалі - ТОВ «Альпіне Груп» ) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства «Хєлком» (надалі - ПП «Хєлком» ) про стягнення заборгованості в розмірі 2358497,71 грн., з яких: 2000384,64 грн. основного боргу, 104073,55 грн. 3% річних, 254039,52 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та Договору поставки №16ДП від 01.01.2018 щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.06.2020 у справі №922/2/20 в задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Альпіне Груп» з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2020 у справі №922/2/20 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПП «Хєлком» заборгованість в розмірі 2358497,71 грн. та 39250 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що суд першої інстанції хоча правильно оцінив надані позивачем докази вартості поставленого відповідачу протягом 2017-2018 років товару на загальну суму 2476413,30 грн., що підтверджується первинними документами, але помилково оцінив та підтвердив факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар в розмірі 2000384,64 грн., оскільки з урахуванням наданих ПП «Хєлком» платіжних доручень вбачається проведення відповідних оплат по вказаних договорах та наявність дебіторської заборгованості в розмірі 1765384,64 грн. Тобто, як вказує апелянт, місцевим судом помилково віднесено здійснені відповідачем оплати за Договорами поставки як плату за поставлений товар згідно графіку, передбаченого умовами Додаткових угод.

Крім того, апелянт доводить, що строк виконання зобов`язань по сплаті вартості поставленого товару є таким, що вже настав, з огляду на наступне:

1) Додаткова угода №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та Додаткова угода №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2018, на які посилається відповідач як на підтвердження передчасності права вимоги з оплати зазначеної суми, укладені з порушенням вимог закону, оскільки вказані Додаткові угоди підписані директором ТОВ «Альпіне Груп» ОСОБА_1 в порушення п.п. 12.1.2., 12.2. Статуту Товариства і ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» без отримання необхідної згоди Загальних зборів учасників Товариства на укладення значного правочину, тобто з перевищенням наданих директору повноважень;

2) Вказані Додаткові угоди є фіктивними правочинами, оскільки з їх детального змісту вбачається розбіжності та протиріччя, зокрема, зазначено невідповідну інформацію, яка не підтверджується доказами, а саме Додаткова угода №1 від 27.11.2019 та Додаткова угода №1 від 27.11.2019 містять посилання на дату фіксування між сторонами заборгованості - 01.01.2020, в той час як самі угоди укладені раніше (27.11.2019). Наведені підстави, на думку апелянта, свідчать про те, що такі угоди не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Апелянт також вказує, що надані відповідачем платіжні доручення не підтверджують виконання умов Додаткових угод, оскільки в реквізитах цих документів визначено призначення платежу - «оплата за хімматеріал згідно договору 16ДП» , і саме тому здійснені за ними оплати зараховувались позивачем як плата за поставлений товар відповідно до умов Договорів поставки. В той же час відповідачем не було сплачено заборгованості згідно графіку, погодженого в Додаткових угодах, що також свідчить про фіктивність таких правочинів та об`єктивні наміри сторін на ухилення від виконання господарського зобов`язання.

Поряд з викладеним скаржник посилається на порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права, а саме:

- всупереч положенням ч. 4 розділу 10 Прикінцеві положення ГПК України, якими передбачено зупинення процесуальних строків на період карантину, судом закрито підготовче засідання та розпочато розгляд справи по суті без врахування думки сторін, чим позбавлено позивача права викласти доводи та долучити додаткові докази відповідно до вимог ст. 182 ГПК України;

- місцевий суд не надав належної правової оцінки поданому позивачем клопотанню про залишення без розгляду відзиву відповідача, а також, за відсутності технічної можливості здійснювати розгляд справи в режимі відеоконференції, розглянув вказане клопотання та необґрунтовано відмовив у його задоволенні.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2020 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Альпіне Груп» на рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2020 у справі №922/2/20. Призначено справу до розгляду на 01.09.2020 о 10:15, про що повідомлено сторін.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020, у зв`язку із відпусткою судді Мартюхіної Н.О., яка входить до складу колегії суддів, здійснено повторний розподіл судової справи №922/2/20 та визначено наступний склад колегії суддів для її розгляду: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 задоволено клопотання ТОВ «Альпіне Груп» про участь у судовому засіданні у справі №922/2/20 в режимі відеоконференції; ухвалено провести судове засідання у справі №922/2/20, призначене на 01.09.2020 о 10:15 год. в режимі відеоконференції з Київським апеляційним судом.

31.08.2020 від ПП «Хєлком» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 8082 від 31.08.2020), в якому відповідач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить суду залишити рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2020 у справі №922/2/20 без змін.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що з метою врегулювання домовленостей щодо виконання умов Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та Договору поставки №16ДП від 01.01.2018 між сторонами було укладено Додаткові угоди №1 від 27.11.2019 та №1 від 27.11.2019, в яких останні дійшли згоди про перенесення строку виконання зобов`язань з оплати поставленого товару. Тому, оскільки станом на момент подання позову у відповідача відсутня прострочена заборгованість, позивачем не доведено порушення його прав та інтересів, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

31.08.2020 від ТОВ «Альпіне Груп» надійшло клопотання про зупинення провадження, яке обґрунтовано об`єктивною неможливістю розгляду даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №922/2274/20 за позовом ТОВ «Альпіне Груп» до ПП «Хєлком» про визнання недійними Додаткової угоди №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та Додаткової угоди №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2018. Вказане клопотання мотивовано тим, що єдиною та визначальною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог є саме наявність Додаткових угод, відповідно до яких у відповідача не виникло обов`язку з оплати вартості поставленого товару.

Колегія суддів, порадившись на місці, дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За наведеною нормою обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти неможливість господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Однак, всупереч зазначеним правовим нормам, позивачем в клопотанні про зупинення провадження у справі не наведено обґрунтувань про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Враховуючи приписи п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Разом з тим, сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі.

За змістом ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (в т.ч. додаткових угод) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

При цьому, посилання апелянта на те, що у справі №922/2274/20 наразі встановлюється дійсність правочинів - Додаткової угоди №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та Додаткової угоди №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2018, які є доказом у даній справі №922/2/20, не свідчить про неможливість розгляду даної справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами ст. 204 Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 269 ГПК України обов`язком суду апеляційної інстанції є перевірка законності та обґрунтованості прийнятого місцевим судом рішення у справі, в той час як можливе подальше визнання недійсним вказаних Додаткових може бути підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.12.2019 у справі №910/2650/19, від 14.11.2019 у справі №910/3980/19).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ «Альпіне Груп» про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №922/2274/20.

У судовому засіданні 01.09.2020, яке проводилось в режимі відеоконференції з Київським апеляційним судом, представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить повернуте рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених ст. 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог ст. 282 ГПК України зазначає про такі обставини.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2017 та 01.01.2018 між ТОВ «Альпіне Груп» , як постачальником, та ПП «Хєлком» , як покупцем, укладено 2 аналогічних за змістом (окрім пунктів 8.2.) Договори поставки № 16ДП (надалі - Договори), за умовами яких постачальник зобов`язується постачати у власність покупцю товар для використання його у господарській діяльності, а покупець зобов`язується приймати цей товар і оплачувати його на умовах цього договору. Предметом поставки є хімічні матеріали для обробки шкіри - надалі товар (п. п. 1.1-1.2 Договорів поставки).

Згідно з п. 2.1 цих Договорів товар, зазначений у п. 1.2 цього договору, постачається покупцю згідно з накладними на поставку. Накладні на поставку товару є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктами 4.1-4.2 Договорів встановлено, що загальна вартість товару, що постачається за цим договором протягом усього строку дії договору, складається з вартості усіх товарів, зазначених у накладних на поставку. Вартість кожної партії товарів визначається сторонами згідно рахунків-фактур, накладних на поставку, що надається постачальником покупцеві.

Оплата здійснюється перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок протягом 45 днів після поставки товару. Днем оплати товару вважається надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок (п. 4.3. Договорів).

Відповідно до п. п. 8.1 Договорів останні вважаються укладеними і набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Пунктами 8.4. договорів передбачено, що якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Дані договори підписано керівниками підприємств позивача та відповідача (а саме, з боку позивача директором Мельник Євгенією Василівною, а з боку відповідача директором Мкртчан Самвелом Георгійовичем), та скріплені печатками підприємств.

З матеріалів справи вбачається, що протягом дії укладених між сторонами договорів у 2017-2018 роках позивач на їх виконання поставив на користь відповідача товар за наступними видатковими накладними:

- № РН-0000137 від 29.08.2017 на загальну суму 768846,18 грн.;

- № РН-0000143 від 31.08.2017 на загальну суму 558270,90 грн.;

- № РН-0000242 від 29.12.2017 на загальну суму 200300,40 грн.;

- № РН-0000070 від 14.05.2018 на загальну суму 250654,98 грн.;

- № РН-0000136 від 17.09.2018 на загальну суму 400570,80 грн.;

- № РН-0000142 від 25.09.2018 на загальну суму 297770,04 грн.

Всього на загальну суму 2476413,30 грн.

Факт отримання товару від позивача відповідачем не заперечується, а тому згідно вимог ч. 1 ст. 75 ГПК України зазначені обставини не підлягають доказуванню.

Як також встановлено, станом на час розгляду даної справи судом першої інстанції відповідач за поставлений товар з позивачем в повному обсязі не розрахувався.

Згідно з наданим позивачем актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.09.2019 відповідач визнав існування перед позивачем заборгованість станом на вказану дату в сумі 2915984,64 грн.

В подальшому, у зв`язку з наявністю заборгованості та з метою врегулювання спору в позасудовому порядку, позивач надіслав на адресу відповідача претензію №2 від 05.11.2019, в якій вимагав від останнього сплати цієї заборгованості у розмірі 2465984,64 грн., однак, відповідач виконав вимоги претензії лише частково.

Як зазначає позивач, заборгованість відповідача за Договорами поставки всього складає 2000384,64 грн. та ця сума не сплачена в добровільному порядку, що й стало підставою звернення позивача до суду першої інстанції із даним позовом. Крім того, у зв`язку із простроченням оплати товару, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України за період прострочення з 14.10.2017 по 26.12.2019 здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 254039,52 грн. та 3% річних у розмірі 104073,55 грн.

Відповідач не погодився із зазначеними вимогами, просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність правових підстав для стягнення з нього на користь позивача заборгованості, оскільки між сторонами до вказаних Договорів поставки було укладено Додаткові угоди №1 від 27.11.2019 та №1 від 27.11.2019, в яких останні дійшли згоди про перенесення строку виконання зобов`язань з оплати поставленого товару.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції з`ясовано, що 27.11.2019 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки № 16/ДП від 01.01.2017 та Додаткову угоду №1 до Договору поставки № 16/ДП від 01.01.2018.

Вказані додаткові угоди підписано керівниками підприємств позивача та відповідача (а саме, з боку позивача директором Мельник Є.В., а з боку відповідача директором Мкртчан С.Г.), та скріплені печатками підприємств.

В Додатковій угоді №1 до Договору поставки № 16/ДП від 01.01.2017 сторони, окрім іншого, зазначили, що дану Додаткову угоду вони уклали з метою врегулювання домовленостей сторін щодо виконання умов зазначеного договору в частині погашення наявної заборгованості.

В п. 1 цієї Додаткової угоди, сторони дійшли згоди, що заборгованість покупця за поставлений за договором товар на момент складання та підписання цієї додаткової угоди складає 1506988,82 грн.

Пунктом 2 Додаткової угоди передбачено, що покупець сплачує постачальнику заборгованість за договором наступним чином:

2.1. в строк не пізніше 30.12.2019 сплатити на рахунок ТОВ "Альпіне Груп" 360000 (триста шістдесят тисяч гривень), яка буде складати суму еквівалентну 15000,00 (п`ятнадцять тисяч) доларів США;

2.2. в строк не пізніше 30.06.2020 погасити суму заборгованості у розмірі 573494,41 (п`ятсот сімдесят три тисячі чотириста дев`яносто чотири) гривні 41 коп., що складає 50 (п`ятдесят) відсотків суми заборгованості, наявної станом на 01.01.2020;

2.3. в строк не пізніше 30.12.2020 погасити всю наявну заборгованість за договором поставки № 16ДП від 01.01.2017 573494,41 (п`ятсот сімдесят три тисячі чотириста дев`яносто чотири) гривні 41 коп.

2.4. у випадку переплати в попередній період сума переплати зараховується у наступні платежі.

Згідно з п. 3 Додаткової угоди, постачальник в разі належного виконання покупцем п. 2 цієї додаткової угоди, відмовляється від будь-яких санкцій (штрафів, пені та ін.), передбачених Законом і умовами договору поставки № 16/ДП від 01.01.2017 за порушення грошових зобов`язань.

Пунктом 6 Додаткової угоди передбачено, що вона є невід`ємною частиною договору поставки № 16ДП від 01.01.2017.

Крім того, в Додатковій угоді №1 до Договору поставки №16/ДП від 01.01.2018 сторони зокрема зазначили, що дану додаткову угоду вони уклали з метою врегулювання домовленостей сторін щодо виконання умов зазначеного договору в частині погашення наявної заборгованості.

Згідно з п. 1 цієї Додаткової угоди, сторони дійшли згоди, що заборгованість покупця за поставлений за договором товар на момент складання та підписання цієї додаткової угоди складає 958995,82 грн.

Пунктом 2 Додаткової угоди передбачено, що покупець сплачує постачальнику заборгованість за договором наступним чином:

2.1. в строк не пізніше 30.12.2019 сплатити на рахунок ТОВ "Альпіне Груп" 120000 (сто двадцять тисяч гривень), яка буде складати суму еквівалентну 5000,00 (п`ять тисяч) доларів США 00 центів за курсом НБУ на день оплати;

2.2. в строк не пізніше 30.06.2020 погасити суму заборгованості у розмірі 419497,91 (чотириста дев`ятнадцять тисяч чотириста дев`яносто сім гривень 91 коп.), що складає 50 (п`ятдесят) відсотків суми заборгованості, наявної станом на 01.01.2020;

2.3. в строк не пізніше 30.12.2020 погасити всю наявну заборгованість за договором поставки №16ДП від 01.01.2018 в розмірі 419497,91 (чотириста дев`ятнадцять тисяч чотириста дев`яносто сім гривень 91 коп.).

2.4. у випадку переплати в попередній період сума переплати зараховується у наступні платежі.

Згідно з п. 3 Додаткової угоди, постачальник в разі належного виконання покупцем п. 2 цієї додаткової угоди, відмовляється від будь-яких санкцій (штрафів, пені та ін.), передбачених Законом і умовами договору поставки № 16/ДП від 01.01.2018 за порушення грошових зобов`язань.

Пунктом 6 Додаткової угоди передбачено, що вона є невід`ємною частиною Договору поставки №16ДП від 01.01.2018.

Заперечуючи вказані доводи, позивач наполягає на тому, що з укладанням додаткових угод сторони вчинили новацію зобов`язань, а саме, змінили первинне зобов`язання - оплачувати поставлений товар на умовах договорів, іншим зобов`язанням - сплатити погоджену заборгованість у визначені строки. При цьому, умови Додаткових угод, за твердженням позивача, не містять намірів сторін припинити первинне зобов`язання - оплачувати поставлений товар на умовах договорів, замінивши його іншим зобов`язанням - сплатити погоджену заборгованість у визначені строки. Тому позивач вважає, що підписання між сторонами Додаткових угод не припинило первинне зобов`язання за Договорами поставки №16ДП від 01.01.2018 та №16ДП від 01.01.2017. Також позивач зазначає про відсутність у директора Мельник Є.В. повноважень, визначених статутом підприємства позивача, на підписання додаткових угод - значних правочинів, від імені ТОВ «Альпіне Груп» .

15.06.2020 Господарським судом Харківської області ухвалено рішення у справі №922/2/20, яким відмовлено у задоволенні позову.

Приймаючи вказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що в Додаткових угодах №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2018 сторони дійшли згоди про перенесення строку виконання зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару, а станом на момент подання позову та прийняття рішення у даній справі у відповідача відсутня прострочена заборгованість, оскільки строк чергового погашення відповідачем існуючої заборгованості настане лише 30.06.2020. Наведене, за висновком місцевого суду, свідчить про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача, та є підставою для відмови в задоволенні позову. Відсутність з боку відповідача прострочення виконання зобов`язань за цими додатковими угодами також зумовило прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога ТОВ «Альпіне Груп» про стягнення з ПП «Хєлком» заборгованості за Договором поставки №16ДП від 01.01.2017 та Договором поставки №16ДП від 01.01.2018 в розмірі 2358497,71 грн., з яких: 2000384,64 грн. основного боргу, 104073,55 грн. 3% річних, 254039,52 грн. інфляційних нарахувань.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.ст. 626 - 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівліпродажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором поставки (купівлі-продажу) не встановлено інший строк оплати.

Дослідженими судом апеляційної інстанції матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар за Договорами поставки № 16ДП від 01.01.2018 та № 16ДП від 01.01.2017, а також зазначені обставини не спростовується і самим відповідачем.

В укладених сторонами Договорі поставки №16ДП від 01.01.2017 та Договорі поставки №16ДП від 01.01.2018 сторонами було чітко встановлено строки оплати за поставлений товар, відповідно до п. 4.3. Договорів (Оплата здійснюється перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок протягом 45 днів після поставки товару. Днем оплати товару вважається надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок), а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виходячи із змісту п. 4.3. Договорів поставки строк виконання зобов`язання з її оплати є таким, що настав.

Статтею 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівліпродажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно до ч. 1 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

З матеріалів справи вбачається, що Додатковою угодою №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та Додатковою угодою №1 від 27.11.2019 до Договору поставки № 16ДП від 01.01.2018 сторони узгодили новий порядок розрахунків за договорами, а саме, узгодили графік погашення відповідачем існуючої заборгованості за цими договорами.

Отже, Додатковою угодою №1 від 27.11.2019 та Додатковою угодою №1 від 27.11.2019, які є невід`ємними частинами Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та Договору поставки № 16ДП від 01.01.2018, були змінені істотні умови Договору щодо строку і порядку розрахунків за товар, які в силу закону є обов`язковими для виконання сторін, та змінились зобов`язання сторін відповідно до вказаних умов.

При вирішенні даного спору місцевим судом було застосовано приписи ст. 604 ЦК України, якою врегульовано порядок припинення зобов`язання внаслідок новації, та зроблено висновок, що внаслідок укладення Додаткових угод №1 від 27.11.2019 до Договору поставки № 16ДП від 01.01.2017 та №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2018 сторони фактично припинили одне зобов`язання - оплачувати поставлений товар на умовах договорів, шляхом заміни на нове зобов`язання - сплатити погоджену заборгованість у визначені строки.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з наведеним висновком місцевого суду про те, що уклавши Додаткові угоди від 27.11.2019, сторони фактично вчинили новацію в частині погашення заборгованості.

Так, відповідно до ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Новацію характеризують наступні ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов`язання та щодо умов нового зобов`язання; наявність умови про припинення попереднього зобов`язання; припинення всіх додаткових зобов`язань; виникнення між тими ж особами нового зобов`язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання.

Разом з тим, як встановлено апеляційним судом, Додаткові угоди №1 від 27.11.2019 та №1 від 27.11.2019 не містять умови про інший предмет чи спосіб виконання Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та Договору поставки №16ДП від 01.01.2018, як підставу для зміни первісного зобов`язання новим зобов`язанням, а містять лише умови про відстрочення сплати заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язання з її оплати у встановлений п. 4.3. Договорів поставки строк, що не є новацією в розумінні ст. 604 ЦК України.

Наведеним спростовуються посилання позивача про те, що Додатковими угодами сторони вчинили новацію, але через те що цих правочинах не визначено про припинення первісного зобов`язання, тому умови Договорів поставки в частині строків оплати є чинним.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично зобов`язання відповідача за Договорами поставки (оплатити вартість поставленого товару) не було замінено на будь-яке інше (нове) зобов`язання, а відбулась лише заміна порядку і строку виконання такого зобов`язання, тобто визначено новий порядок оплати за поставлений товар (порядок погашення існуючої заборгованості).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання домовленостей, досягнутих згідно з вказаними Додатковими угодами, відповідачем на виконання умов Договорів сплачено на користь позивача 300000,00 грн. платіжним дорученням №1464 від 24.12.2019, 165600,00 грн. платіжним дорученням №1467 від 24.12.2019, та 149000,00 грн. платіжним дорученням №1474 від 27.12.2019.

Враховуючи, що станом на момент розгляду даного спору за умовами Додаткової угоди №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та Додаткової угоди №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2018 з урахуванням часткової сплати відповідачем вартості поставленого товару (згідно обумовленого сторонами в додаткових угодах графіку), у відповідача відсутня прострочена заборгованість, оскільки строк чергового платежу встановлено на 30.06.2020 (дата яка станом на момент винесення даного судового рішення ще не настала), колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості і вважає вірним висновок суду про відмову у задоволенні позову в цій частині.

З огляду на встановлені судом обставини виконання відповідачем зобов`язання щодо сплати заборгованості відповідно до графіку погашення заборгованості погодженого у вказаних Додаткових угодах, колегія суддів також погоджується з висновком про відсутність підстав для нарахування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України суми інфляційних втрат та 3% річних.

Щодо позиції позивача стосовного того, що Додаткова угода №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та Додаткова угода №1 від 27.11.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2018, якими сторони відтермінували строк погашення заборгованості, підписані директором ТОВ «Альпіне Груп» Мельник Є.В. з перевищенням наданих повноважень, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається із змісту відповіді на відзив (а.с.110-119, т.2), позивач посилався на те, що директор ТОВ «Альпіне Груп» - Мельник Є.В. при укладанні Додаткової угоди №1 від 27.10.2019 до Договору поставки № 16ДП від 01.01.2017 та Додаткової угоди №1 від 27.10.2019 до Договору поставки №16ДП від 01.01.2018 перевищив повноваження, визначені п. 12.1.2. та п. 12.2. Статуту Товариства і ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» , відповідно до яких директор має право на укладання значних правочинів (на суму понад 10000,00 грн.) виключно за погодженням Загальних зборів учасників товариства, тоді як в даному випадку такого погодження учасники не надавали.

Згідно з положеннями ч. 1 та 3 ст. 74, ст. 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язок доказування треба розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю« статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників. Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Разом з тим, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76 - 77 ГПК України тих обставини, що у директора ТОВ «Альпіне Груп» - Мельник Є.В. були відсутні повноваження на підписання вказаних Додаткових угод, оскільки до матеріалів справи не додано Статуту ТОВ «Альпіне Груп» , на який позивач посилається у відповіді на відзив, тому не доведено, що у даному випадку в статуті встановлений особливий порядок надання згоди власниками підприємства, а також те, що вказані правочини були укладені директором підприємства з перевищенням повноважень.

Крім того, оскільки позивачем не надано до матеріалів справи жодних первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку, колегія суддів не може вважати, що вартість майна за Договорами поставки, яке є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності (ч. 3 ст. 44 вказаного Закону), у зв`язку з чим не підтверджено, що Додаткові угоди є складовою частиною саме значних правочинів у розумінні Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» .

Разом з апеляційною скаргою, в обґрунтування своїх доводів, скаржником подано до Східного апеляційного господарського суду копію Статуту ТОВ «Альпіне Груп» , затвердженого рішенням Загальних зборів учасників Товариства, оформленого протоколом №18-09/19 від 18.09.2019, а також надано реєстр значних правочинів ТОВ «Альпіне Груп» за 2019 рік. За твердженням позивача вказаними доказами підтверджується його доводи про встановлені обмеження та обов`язок директора укладати значні правочини виключно за погодженням Загальних зборів учасників Товариства.

Зазначені вище докази не подавались позивачем до суду першої інстанції, неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, в апеляційній скарзі не обґрунтована.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 01.09.2020, у відповідь на запитання головуючого судді: в чому саме полягала неможливість подання зазначених доказів до суду першої інстанції, представник позивача пояснив, що на час розгляду справи в суді першої інстанції на підприємстві позивача відбувалась зміна директора та проходила передача всіх документів первинного та бухгалтерського обліку новому керівнику підприємства, у зв`язку з чим ТОВ «Альпіне Груп» було позбавлено можливості надати Статут Товариства, а також інші необхідні документи.

Під час розгляду вищевказаних доводів позивача, а також наданих доказів, судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного.

За ч. 2 ст. 80 ГПК України, зокрема, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.ч. 4, 5 вказаної статті).

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

В свою чергу ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Той факт, що від імені юридичної особи виступають конкретні фізичні особи, не змінює самостійного характеру волі, поведінки і відповідальності юридичної особи за свої дії в цивільних правовідносинах.

Разом з тим, позивачем не наведено доводів та не надано доказів на підтвердження того, що саме заважало попередньому або новому керівнику підприємства надати необіхдін докази, зокрема, Статут та реєстр значних правочинів Товариства, а з вказаних представником позивача доводів вбачається, що єдиною причиною неподання доказів до суду першої інстанції є недоліки у роботі підприємства, а саме керівництва позивача. Тобто зазначені обставини залежали виключно від волевиявлення самого заявника, тобто мали суб`єктивний характер.

Дослідивши матеріали справи та наведені скаржником обставини на підтвердження поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем обставин, які об`єктивно перешкоджали йому реалізувати своє процесуальне право на подання доказів до суду першої інстанції протягом законодавчо встановленого терміну.

В апеляційній скарзі позивач також стверджуває про фіктивність Додаткових угод, про що на думку позивача свідчить посилання в цих правочинах на необхідність сплати відповідачем заборгованості в 2019 році, наявної станом на 01.01.2020. Тобто, на думку апелянта, таке явне протиріччя та помилки в хронологічній послідовності визначення графіку та порядку розрахунків свідчить про вчинення таких правочинів без наміру створення правових наслідків.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Як вже зазначалось, відповідачем виконувались умови Договорів поставки з урахуванням графіку погашення заборгованості, визначеного в Додаткових угодах та сплачено на користь позивача 300000,00 грн. платіжним дорученням №1464 від 24.12.2019, 165600,00 грн. платіжним дорученням №1467 від 24.12.2019, та 149000,00 грн. платіжним дорученням №1474 від 27.12.2019.

З вищенаведеного вбачається факт вчинення відповідачем дій, спрямованих на виконання умов Договорів поставки з урахуванням укладених Додаткових угод, а тому відсутні підстави вважати, що сторони правочину мали намір невиконання зобов`язань за договорами та про наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри, а саме отримання поставленого товару без сплати його вартості, тобто вчинення фіктивного правочину.

Слід також зауважити, що враховуючи норми ст. 204 ЦК України самі лише розбіжності в окремому пункті Додаткових угод (п.2.2.), в яких визначено дату фіксування між сторонами заборгованості, за умови вірного визначення суми боргу за поставлений товар, не може свідчити про фіктивність господарського зобов`язання.

При цьому, Додаткові угоди, якими внесено зміни до Договорів поставки в частині строків погашення заборгованості позивачем не оскаржувались та не визнані недійсними, відтак вони породжують права та обов`язки для учасників господарських відносин і є обов`язковими до виконання сторонами.

Посилання позивача на невиконання ПП «Хєлком» умов Додаткових угод з тих підстав, що в реквізитах наданих відповідачем платіжних дорученнях визначено призначення платежу як «оплата за поставлений хімматеріал згідно Договору поставки №16ДП» спростовується змістом умов самих Додаткових угод, в яких передбачено обов`язок покупця сплачувати заборгованість саме за відповідним договором. А з огляду на те, що зазначені Додаткові угоди є невід`ємною частиною Договорів поставки, то у будь-якому випадку заборгованість повинна сплачуватись саме на виконання зобов`язань відповідної угоди з поставки товару, а не на виконання додаткової угоди як помилково вважає позивач.

Приймаючи до уваги також те, що вказані платежі були проведені після укладення Додаткових угод, що свідчить про спрямованість дій відповідача як покупця виконувати господарські зобов`язання в частині сплати вартості поставленого товару саме на умовах графіку оплат, визначеного в Додаткових угодах, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта, що ці платаже були здійснені відповідачем без урахування зміни первісного зобов`язання.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи позивача про те, що ТОВ «Альпіне Груп» було позбавлено права надати свої додаткові пояснення та докази на їх підтвердження, якими спростовуються твердження відповідача, не відповідає дійсності, оскільки матеріали справи свідчать про те, що провадження у справі було порушено в січні 2020, розгляд справи неодноразово відкладався, а представник позивача брав участь у засіданнях на стадії підготовчого провадження, яке було закінчено лише 27.04.2020. Отже, протягом майже чотирьох місяців позивач не був позбавлений права та можливості надати суду першої інстанції докази, які підтверджують його доводи та вимоги, а також належним чином реалізувати свої процесуальні права.

Щодо доводів апеляційної скарги про обмеження судом права позивача на реалізацію процесуальних прав, зокрема, відхилення клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано неможливістю прибути у судове засідання через введення Кабінетом Міністрів України карантину, а також про розгляд справи за відсутності представника позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2 ст. 13 ГПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України).

За змістом п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, з часу проведення підготовчого засідання 02.03.2020 сторонами не надано суду будь-яких письмових пояснень або документів по суті спору. Суд першої інстанції відкладав підготовчі засідання 30.03.2020 та 13.04.2020 для надання сторонам можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема, надати необхідні докази в обґрунтування своїх вимог. В призначене судом першої інстанції останнє підготовче засідання 27.04.2020 сторони не направили своїх представників та не надали суду доказів неможливості реалізації своїх процесуальних прав, в той же час підстави для відкладення підготовчого засідання, передбачені п.п. 2, 5 ст. 183 ГПК України, а також ч.ч. 1, 2 ст. 202 ГПК України, у суду були відсутні. Явка представників сторін на підготовчі засідання не визнавалась судом обов`язково. Клопотань (заяв) щодо неможливості реалізації процесуальних прав, продовження процесуальних строків, тощо від позивача також не надходило.

Судом апеляційної інстанції також з`ясовано, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи та проведення всіх підготовчих засідань, стадія підготовчого провадження тривала понад 30 днів (була продовжена з урахуванням наявності карантинних обмежень). Протягом цього часу місцевим судом були створені сторонам всі умови для реалізації їх процесуальних прав, зокрема, щодо подання заяв по суті спору, документів та доказів в обгрунтування своїх доводів та вимог.

Наведене свідчить про відсутність будь-яких перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

Крім того, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що місцевий суд позбавив позивача права заперечувати проти пояснень та доказів відповідача, що, на його думку, стало підставою необґрунтованої відмови у задоволенні позову, оскільки: по-перше, позивач був в повній мірі ознайомлений з позицією та доказами відповідача по справі, про що свічить надана ТОВ «Альпіне Груп» до матеріалів справи відповідь на візив ПП «Хєлком» ; по-друге, як вбачається із змісту мотивувальної частини оскаржуваного рішення від 15.06.2020, господарським судом першої інстанції було розглянуто та надано оцінку всім запереченням позивача, а також доказам на їх підтвердження, а підставою для відмови у задоволенні позову став не факт необізнаності позивача із запереченнями відповідача, а саме те, що позивачем не доведено та не підтверджено належними і допустимими доказами обставини, викладені в позові. Про неможливість подання будь-яких доказів (в тому числі у зв`язку з введенням карантину) позивач суду відповідних заяв не подавав та поважність причин не доводив.

За таких обставин, колегія суддів не приймає доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права, а відтак відхиляє їх як необґрунтовані.

Інші доводи учасників судового процесу були спростовані в даній постанові апеляційного господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

З огляду на вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову ТОВ «Альпіне Груп» до ПП «Хєлком» про стягнення заборгованості в розмірі 2358497,71 грн., з яких: 2000384,64 грн. основного боргу, 104073,55 грн. 3% річних, 254039,52 грн. інфляційних нарахувань.

За таких обставин, апеляційна скарга ТОВ «Альпіне Груп» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2020 у справі №922/2/20 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокуратури Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2020 у справі №922/2/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 03.09.2020.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко